Література

1. Вступ до соціальної роботи : [навч. посіб. / за заг. ред. Т. Семигіної та ін.]. – К. : Академвидав, 2005. – 304 с.

2. Гусейнов А. Краткая история этики / А. Гусейнов, Г. Ирлинц. – М. : Мысль, 1987. – 645 с.

3. Медведева Г. П. Этика социальной работы : [учеб. пособ. для студ. высш. учеб. завед.] / Г. П. Медведева. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 208 с.

4. Никитина Л. Г. Социальный педагог в школе / Л. Г. Никитина. – М. : Академ. проект, 2003. – 112 с.

5. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога / Р. В. Ов­ча­рова. – М. : ТЦ “Сфера”, 2001. – 467 с.

6. Професійна етика соціального педагога : [навч.-метод. посіб.] / Марченко С. Я., Краснова Н. П., Харченко Л. П.; Науково-дослідний центр проблем соціальної педагогіки та соціальної роботи АПН України та Луганського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. – Луганськ : ДЗ “ЛНУ ім. Т. Шевченка”, 2009. – 563 с.

7. Рудницька О. П. Педагогіка : загальна та мистецька : [навч. посіб.] / О. П. Рудницька. – Тернопіль : Богдан, 2005. – 306 с.

8. Соціальна робота в Україні : перші кроки : [за ред. В. Полтавця]. – К. : Вид. дім “Academia”, 2000. – 236 с.

Тема 6. Суспільна свідомість і соціально-педагогічна діяльність

1. Структура моральної свідомості.

2. Структурні компоненти етики соціально-педагогічної діяльності.

Ключові поняття та терміни

• моральні взаємини

• моральна діяльність

• моральні переживання

• моральна поведінка

• етичні стосунки

• етична свідомість

• етичні дії

Відомо, що моральна сві­домість виступає як сфера суспільної свідомості, яка містить такі структурні елементи: моральні знання, моральні переконання і моральні потреби, які відтворюються у поведінці, моральних взаєминах, моральній діяльності.

Моральні знання – це знання про етику, мораль і моральність у цілому та у сфері соціально-педагогічної діяльності зокрема. Формування та розвиток моральних знань вимагають від фахівця постійної роботи над собою.

Моральні переконання – це впевненість фахівця у спра­ведливості вимог професійної моралі. Вони визначають теоретичну і практичну підготовку спеціаліста до фахової діяльності, є основою свідомої поведінки в соціально-педагогічній діяльності.

Моральні потреби – найвищий рівень моральної свідомості. Вони характеризуються необхідністю дотримуватися вимог про­фесійної етики.

З найбільшою повнотою й очевидністю моральні якості людини виявляються в її поведінці. Останню не варто порівнювати з діяльністю особистості, котра визначається принципами технології, закона­ми науки, художньої творчості тощо. Інакше кажучи, у процесі виробничої діяльності моральна поведінка людини може не збігатись, що позначиться на фаховості соціального педагога.

Підкреслюючи неправомірність поєднання діяль­ності і моральної поведінки, слід зауважити, що в жит­ті нерідко буває різне. Та чи інша діяльність виби­рається людиною з моральних міркувань (наприклад, професія лікаря, соціального педагога, адвоката, ветеринара тощо).

Варто наголосити, що коли норми моралі через певні історичні обставини змінюються, то відповідно набувають відмінного змісту й уяв­лення про моральну чи аморальну поведінку.

Моральні взаємини – це різновид соціальних взаємин, за основу яких узятий моральний принцип, що реалізується в моральному виборі з міркувань зиску й вигоди або за велінням совісті: критерій справедливості і добра.

Моральна діяльність існує у двох вимірах. По-перше, діяльність, яка свідомо служить якій-небудь моральній меті й у цьому аспекті виступає в ролі морально-виховної діяльності. По-друге, вона є складовим елемен­том інших видів людської діяльності: виробничої, по­літичної, наукової, художньої. У цьому напрямі розглядається як моральна мотивація – бажання творити добро, досягнути певного морального ідеалу, здійсни­ти моральний обов’язок, захистити особисту честь, гідність тощо.

Як зазначає П. Назар, у суспільній свідомості виділити структурні підрозділи досить важко через те, що духовна струк­тура як особистості, так і суспільства вивчена недос­татньо, і тут є чимало загадкового й невідомого. Наприклад, ще не з’ясовані риси такого феномену, як національний характер, або причини існування відмінності в моральних якостях індивідів, які народилися від одних батьків і виховувалися в одному середови­щі [88, с. 34].

Складною видається також проблема співвідношення суспіль­ної моральної свідомості і моральної свідомості осо­бистості, закономірностей сприйняття суспільних мо­ральних нормативів.

У моральній свідомості умовно вирізняють наступні елементи: моральні переживання, буденний рівень, теоретичний рівень.

Моральні переживання – почуття симпатії й антипатії, обурення і схвалення. Вони, очевидно, становлять найдавніший, початковий і основоположний пласт моральної структури людини. Наприклад, почуття соромливості в дівчаток прояв­ляється з першими нерішучими і слабкими імпульса­ми статі в тому дитячому віці, коли про моральну сві­домість говорити ще зарано. Це почуття властиве тільки особистості та є однією з безсумнівних ознак людяності.

У моральних почуттях індивіда відображається ставлення до своїх і чужих учинків. Вони активізують свідомість, збуд­жують пізнавальні та вольові функції. Позитивні моральні почуття (симпатія, жаль, довірливість, ніж­ність, незлобність тощо) зазвичай корелюють з інте­лектуальним багатством людини. І, навпаки, негатив­ні моральні почуття (злобність, агресивність, егоїзм, під­ступність тощо) звичайно корелюють з нерозви­нутою мораль­ною свідомістю й убогістю інтелекту.

Буденний рівень моральної свідомості, за словами П. Назара, збережений у мові, а також народній мудрості у вигляді приказок, байок, казок та інших надбань народної творчості.

Особливістю моральної свідомості на буденному рівні є те, що вона стихійна і скеровується двома чинниками: традицією, з одного боку, та плинними емпіричними обставинами – з іншого. Для буденної моральної свідомості індивіда характерно те, що вона, насамперед, несе відбиток мікросередовища – сім’ї, двору, вулиці [88, с. 35].

З виходом із мікросередовища у ширший світ зв’язків, інтересів і захоплень моральна свідомість індивіда збагачується глибшими моральними прин­ципами, проблемами, нормативами. Тут уже йдеться про теоретичний рівень моральної свідомості.

Щодо етики соціально-педагогічної діяльності з-поміж основних її структурних компонентів виокремлюють: етичну свідомість, професійні етичні стосунки, етичні дії та про­фе­сійний обов’язок спеціаліста.

Етична свідомість фахівця служить відображенням його соціального буття, діяльності в процесі професійних стосунків. Це особлива форма усвідомлення соціально-педагогічної необхідності, яка набуває специфічного морального обґрунтування, відобра­жається в поведінці та праці. Її розглядають не з позиції необхідності, а моральної цінності. З огляду на сказане професійна діяльність соціального педагога проглядається крізь призму своєї необхідності та значущості як можливість реалізувати власні моральні настанови.

Етичні стосунки в соціально-педагогічній роботі вини­кають у процесі професійної діяльності як сукупність залеж­ностей і зв’язків, що полягають у досягненні суспільного та особистого блага шляхом перебудови системи “людина – середовище”. Такі взаємини постають між соціальними педа­гогами як членами певного колективу, соціальними педа­гогами та клієнтами, соціальними педагогами та соціальним ото­ченням клієнтів, соціальними педагогами та різними устано­вами, організаціями, приватними особами, з котрими соціальний педагог вступає у взаємодію з метою надання соціальних послуг. Сюди також можна віднести стосунки, які виникають між інституціями соціально-педагогічної роботи державної та недер­жавної форм і державою в цілому, суспільством. Окреслені взаємини в соціальній діяльності існують у вигляді вимог, які висуваються суб’єктами стосунків один до одного з метою виконання професійних обов’язків, моральних принципів, що закладені в основі соціально-педагогічної роботи, моральних якостей. Саме ними повинен володіти соціальний педагог.

Соціальний педагог сприймає діяльність не тільки з погляду загальнолюдських чи професійних цінностей, а й виходячи з власної їх системи, понять про мораль. Дії його поєднують у собі специфічні моральні мотиви професійної діяльності. Для фахівця з огляду на обов’язки головним змістом професії й важливим кінцевим результатом є задоволення потреб клієнта, розв’язання його проблем. Однак рішення стосовно тих чи інших дій мають ґрунтуватися на розумінні й знанні того, яку користь отримають клієнт і суспільство в цілому. Вони повинні базуватися на повазі до останнього та його найближчого оточення з урахуванням людської гідності, істинного благополуччя фахівця. Він має тактовно викласти свою позицію, не наполягаючи на ній.

Погляди, стосунки, цінності та життєвий досвід можуть, напевне, суттєво відрізнятися у клієнта й у фахівця. Тому партнерство, про яке йде мова, мусить ґрунтуватися на розумінні й прийнятті розбіжностей. І на працівникові лежить відповідальність з урахуванням власного досвіду, бачити в клієнтові цілісну й унікальну людину, котра перебуває в особливій ситуації.

Соціально-педагогічна робота вимагає не тільки практичного реагування на проблеми. Так, нужденність або тяжка хвороба часто потребують безпосередньої участі фахівця. Водночас у цих випадках практична допомога – тільки частина справи. Інша, не менш важлива, полягає в тому, щоб посприяти людині – самій або в групі – знайти стратегію для виходу зі скрути. Якщо обмежитися наданням бідному матеріальної допомоги, нехай то вся країна або окрема людина, це ніколи нічого не змінить. Клієнти повинні думати про те, як вони самі можуть поліпшити ситуацію, яким чином, що ще здатні зробити, які є інші шляхи розв’язання їхньої проблеми.

Отже, викладені поняття щодо категорій суспільної сві­домості, причетних до моральних аспектів соціально-педагогічної діяль­ності, допомагають виділити провідний чинник у практичних розгалуженнях фахової етики. Маються на увазі покликання, емоційні й водно­час інтелектуальні імперативи свідомого буття соціального педагога у професійному просторі. Справді, соці­ально-педагогічна діяльність по­требує надзвичайно глибокого зосередження на ниві нескінченної моральної і розумової праці, поєднання поклику серця допомогти людині з безмежною терплячістю, витримкою, жагою до знань. Самої добро­чесності тут замало. Однак відгукуються фахівці, котрі досконало володі­ють теоретичними знаннями, проте безпорадні у професійній діяльності. Тому про успіх і визнання на нелегкому шляху соціально-педагогічної роботи ніяк не скажеш, що це фортуна, адже все набуває протилежного визначення. Удалий фаховий крок повинен супроводжуватися принципо­во іншими вимірами – талант самовиховання, внутріш­ній філософський стержень. Фактично в особистості поступово створюється своєрідний сплав з чіткої пізнавальної системи уявлень і власного класифікаційно-оцінювального еталона мотивацій та вчинків, які становлять моральну діяльність.

Контрольні запитання

1. Що означає поняття “моральна свідомість”?

2. Що розуміють під поняттям “моральні взаємини”?

3. Яка сутність моральної діяльності?

4. Що включає в себе поняття “моральні переживання”?

5. Які ви знаєте структурні компоненти етики соціально-педагогічної діяльності?