Розділ 3. Зобов’язання лікаря щодо пацієнта

Стаття 11. Вищий обов’язок лікаря – збереження життя пацієнта

1) Життя пацієнта – це найвища цінність, на збереження якої повинна бути спрямована професійна діяльність лікаря (медичного працівника). Збереження життя пацієнта повинно розглядатися лікарем в поєднанні зі збереженням його якості, найбільш високої за існуючих умов.

2) З моменту своєї згоди на звертання хворого лікар бере на себе особисту моральну відповідальність щодо забезпечення останнього необхідною медичною допомогою.

3) Лікар повинен стежити за виконанням пацієнтом (суб’єктом діяльності у сфері охорони здоров’я) призначених медичних при­писів.

4) Лікар зобов’язаний сприяти реалізації права пацієнта на одержання ним адекватної медичної допомоги.

Стаття 12. Лікар зобов’язаний діяти на благо пацієнта

1) Принцип “роби благо” вимагає позитивних дій з боку лікаря щодо запобігання або виправлення шкоди. Заклик “робити благо” припускає не тільки практичну діяльність, але й почуття та емоції лікаря, що реалізуються співчуттям до хворого.

2) Лікар зобов’язаний (у межах можливого) використовувати всі необхідні для досягнення блага засоби, сучасні методи діагностики і терапії, у разі потреби – звертатися до інших спеціалістів.

3) Лікар дотримується взятих на себе моральних зобов’язань стосовно пацієнта навіть у тому випадку, якщо він у силу певних причин не в змозі надати адекватну медичну допомогу.

4) У всіх випадках, коли погляди пацієнта на процес лікування в чомусь відрізняються від думки лікаря, останній, незважаючи на це, повинен прагнути полегшити страждання свого хворого, морально його підтримати.

Стаття 13. У ставленні до пацієнта лікар повинен виходити з принципу “не нашкодь”

1) Лікар не має права піддавати пацієнта невиправданому ризику.

2) Лікар зобов’язаний зіставляти потенційну користь з можливими ускладненнями передбачуваного втручання, особливо в тих випадках, коли обстеження чи лікування приносить фізичні і психічні страждання пацієнтові.

3) Лікар не може пропонувати хворому лікувальні засоби чи процедури, що не набули широкого розповсюдження чи підтвердження своєї лікувальної ефективності в медичній практиці. Дискредитовані наукові підходи не повинні застосовуватися в лікуванні.

Стаття 14. Лікар повинен поважати автономію пацієнта

1) Лікар (медичний працівник) повинен поважати психофізичну і духовну цілісність, моральні ідеали, гідність і достоїнство особистості пацієнта і сприяти їхньому утвердженню при наданні медичних послуг.

2) Лікар повинен поважати автономію пацієнта навіть у тому випадку, якщо він не схвалює його рішення про відмову від запропонованих окремих процедур чи лікування в цілому.

3) Пацієнт має право на свободу вибору і використання нетрадиційних з точки зору медичної науки і практики методів діагностики та лікування [88, с. 35–40].

Короткий термінологічний словник моральних категорій і чеснот

ВВІЧЛИВІСТЬ – якість, яка характеризує поведінку людини, для котрої повага до неї є повсякденною нормою і звичним способом спілкування з оточуючими, яке включає: уважність, зовнішній вияв доброзичливості до всіх, готовність надати послуги кожному, хто цього потребує, делікатність, такт. Виключає грубість, виявлення пихатості і зневажливе ставлення до людей.

ВИМОГЛИВІСТЬ – здатність ставити високі моральні вимоги до людини, визнавати її відповідальність за їх виконання.

ВИТРИМАНІСТЬ – здатність загальмувати дії, почуття, думки, які заважають реалізації прийнятого рішення підкоряти свої дії поставленій меті; здатність долати труднощі.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – особистісна якість, суть якої полягає в усвідомленні моральної потреби до виконання соціальних норм.

ГУМАНІСТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ – спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки і стосунків; вияв професійної ідеології педагога, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб’єктів.

ДОБРО – одна з найбільш загальних імперативно-оцінних категорій етики, яка виражає позитивне моральне значення явищ суспільного життя у співвідношенні з ідеалом.

ДОБРОТА – морально-ціннісна характеристика людини, що включає такі властивості, завдяки яким вона здатна творити добро (у моральному сенсі).

ДОБРОЧЕСНІСТЬ – поняття моральної свідомості, що виступає узагальненою характеристикою позитивно стійких моральних якостей.

ДОВІРА – ставлення до людини та її дій, що ґрунтується на впевненості в правоті, вірності, добросовісності, чесності, щирості.

ЕМПАТІЯ – здатність поставити себе на місце іншої людини, зрозуміти її інтереси, емоційний стан, відчути на собі її переживання.

ЗЛО – категорія етики, що віддзеркалює негативні аспекти дійсності, діяльності людей і взаємин між ними.

КОНГУРЕНТНІСТЬ – здатність відкрито переживати й виявляти почуття, які виникають, їх передавати.

ЛЮДЯНІСТЬ – здатність і прагнення дотримуватись у повсякденному існуванні доброзичливості, поваги, співчуття, довіри тощо, коли благо людини стає метою діяльності особи.

МИЛОСЕРДЯ – готовність допомагати кожній людській та живій особі, яка цього потребує; передбачає поєднання переживання чужого болю як свого і намагання реального надання допомоги. Вимагає відмови від поділу на “своїх” та “чужих”, зближує навіть тих, хто розлучений через групову нетерпимість.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – здатність людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами.

ОБОВ’ЯЗОК – один із найважливіших механізмів, через який суспільні відносини, вимоги, запити проникають у свідомість індивіда і стають змістом його життєдіяльності.

ПОВАГА – здатність визнавати в реальних умовах гідність людини, що виявляється в дотриманні справедливості, рівності прав, найповнішому задоволенні інтересів людей, наданні їм свободи; довіра до них, уважне ставлення до їхніх переконань, прагнень, чуйності, ввічливості, делікатності, скромності.

ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ – процес, який розвивається у часі й пов’язаний не лише з втратою соціальним педагогом сенсу діяльності, але й негативними впливами на його фізичне й моральне самопочуття.

РІШУЧІСТЬ – здатність приймати й утілювати в життя швидкі, обґрунтовані й тверді рішення.

САМОВЛАДАННЯ – здатність і звичка людини контролювати чуттєвий бік власної психіки (почуття, емоції, бажання, звички, здібності) та підкоряти свою діяльність усвідомленим завданням, моральним вимогам.

САМОКРИТИЧНІСТЬ – уміння аналізувати свої вчинки, професійну діяльність, бачити помилки та шляхи їх подолання. Допомагає фахівцеві самовдосконалюватись у професійній діяльності.

САМОСТІЙНІСТЬ – здатність не підкорятися впливу різних факторів, що можуть відволікати від досягнення мети; критично оцінювати поради і пропозиції інших; діяти на основі своїх поглядів і переконань.

САМОПОЖЕРТВА – здатність до добровільного принесення в жертву власних інтересів заради інших людей, що виявляється у виключних обставинах.

СКРОМНІСТЬ – якість, яка характеризується тим, що людина не визнає за собою виключних рис чи особливих прав, з власної волі підкоряє себе вимогам суспільної дисципліни, обмежує свої потреби, ставиться до інших з повагою, терплячістю.

СОВІСТЬ – здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, формувати для себе й виконувати моральні вимоги, прагнення до самовдосконалення, яке полягає в переживанні і суб’єктив­ному усвідомленні власного боргу та відповідальності перед суспільством через борг і відповідальність перед собою.

СПІВЧУТТЯ – здатність у спілкуванні визнавати законність потреб та інтересів іншої особи, надавати їй моральну підтримку, розуміти думки та почуття, готовність сприяти здійсненню прагнень іншої людини, що полегшує важкі та неприємні почуття.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ – відносини, дії, вчинки, які відповідають морально-етичним і правовим нормам.

ТАКТОВНІСТЬ – здатність діяти з почуттям міри в застосуванні засобів соціально-педагогічного впливу на людей.

ТЕРПЛЯЧІСТЬ – здатність та прагнення досягти взаємо­розуміння й узгодженості різних інтересів на основі роз’яснення і переконання, визнання права кожного на власні переконання, опори на позитивне в людині, співпраці.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – здатність людини підпорядковувати свої дії поставленим цілям.

ЧЕСНІСТЬ – риса, яка не дозволяє фахівцеві створювати ілюзії в клієнта щодо можливих шляхів допомоги.

ЧІТКІСТЬ – здатність у повсякденному бутті дотримуватися правдивості, принциповості, вірності взятих на себе обов’язків; суб’єктивна переконаність у правильності здійсненого, щирість перед собою та іншими, всезнання й дотримання прав інших лю­дей на те, що їм законно належить.

ЧУЙНІСТЬ – здатність і прагнення турбуватися про потреби, запити та бажання людей, уважне ставлення до їхніх інтересів, проблем, думок, почуттів, розуміння їх, тактовне ставлення і ввічливе поводження з людьми як в особистих, так і ділових стосунках.

ЩАСТЯ – повне і тривале вдоволення від життя в цілому.

ЩИРІСТЬ – здатність узгоджувати думки, висловлювання з мовою тіла, нюансами голосу, іншою невербальною поведінкою, слова і дії; виражати відкрито в суспільстві та самому собі одні й ті самі думки.

На самостійну роботу студентів як невід’ємну складову модульно-кредитної системи організації навчального процесу передбачено 42 години. Вони розподілені відповідно до рівня глибини вивчення тієї чи іншої теми (наявність чи відсутність практичного заняття як способу конкретизації матеріалу, окресленого в лекції). Деякі із завдань самостійної роботи можуть бути оприлюднені на семінарських заняттях (див. Плани семінарських занять).