Історіографічний огляд

На початку 1990-х рр. у нас здобула велику популярність книга канадського професора О.Субтельного "Україна: історія", яку він написав для своїх земляків в англомовному, світі. Перекладена на українську і російську мови, ця книга була надрукована великими тиражами. Не в останню чергу її успіх пояснювався тим, що сучасне покоління наших громадян уперше дістало можливість познайомитися з історією тієї частини українських земель, яка перебувала у дореволюційний період в Австро-Угорщині, а до Другої світової війни - у складі Польщі, Румунії і Чехословаччини. Раніше всі ми, не виключаючи тих, хто жив у західних областях, мали надзвичайно слабкі і туманні уявлення про історію "другої України". Це не означає, що радянської літератури з історії західноукраїнських земель зовсім не було. Окремі дослідження існували, і деякі з них не втратили значення й досі. Перш за все, слід назвати солідну працю С.Макарчука, надруковану у Львові в 1983 р.: "Этносоциальноеразвитие и национальныеотношения на западноукраинских землях в периодимпериализма". Як це було прийнято, книга друкувалася російською мовою, нібито для того, щоб її краще зрозуміли широкі маси читачів за межами УРСР. "Період імперіалізму" тривав для західноукраїнських земель до 1939 р., і тому ми тепер можемо скористатися розрахунками і висновками автора щодо розміщення і становища українців у Польщі, Румунії і Чехословаччині міжвоєнного періоду. Можна було б назвати ще ряд праць, присвячених дослідженню класової боротьби на західноукраїнських землях. Однак в усіх відчувається певна натужність пошуку, викликана цілком об'єктивною причиною, а саме: згуртованість усіх верств українців в умовах паралізуючого національного гноблення в Польщі і Румунії виявилася настільки високою, що кожний факт соціального протистояння доводилося відшукувати майже з лупою. У Чехословаччині національного гноблення не існувало, але й не було яскраво вираженої соціальної диференціації в українському середовищі Закарпаття. Раніше історія України вивчалася лише в Києві і Львові (деякою мірою -в Харкові та Одесі). Тепер же у кожному обласному центрі, включаючи всі сім західних областей, функціонують осередки дослідників вітчизняної історії, які вивчають здебільшого регіональну історію. Матеріал для аналітичних узагальнень стрімко накопичується. У цьому розділі широко використані монографії М.Гетьманчука "Українське питання" в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр." (Львів, 1998) і О.Красівського "Східна Галичина і Польща в 1918-1923 рр. Проблеми взаємовідносин" (Київ, 1998). Доповнюючи одна одну, вони дають уявлення про становище і боротьбу українського населення Другої Речі Посполитої. О.Красівський обмежив дослідження початковим п'ятирічним періодом, коли Східна Галичина зберігала статус міжнародної території. Тому він мав можливість більш глибоко вивчити головні аспекти теми. З іншого боку, М.Гетьманчук міг дослідити весь період існування міжвоєнної Польської держави, який тривав 20 років. Тому він зробив більш широкі висновки стосовно поставленої теми в межах українських територій австрійського і російського "забору" (якщо вжити термін, використовуваний польськими вченими при дослідженні історії Польщі, поділеної між трьома сусідніми державами у XVIII ст.). Обидві книги побудовані на великому фактичному матеріалі, запозиченому з українських і польських архівосховищ. Ці праці доповнюються дослідженнями, присвяченими історії основних українських політичних партій, організацій і об'єднань міжвоєнної Польщі. Безумовно, серед них на перше місце слід поставити Організацію українських націоналістів та її попередницю - Українську військову організацію, які з 1920 р. і до кінця 50-х рр., тобто 40 років поспіль провадили безкомпромісну боротьбу спочатку з польською, а потім з радянською владою. Дослідження з історії ОУН і створеної нею Української повстанської армії (УПА) налічують сотні назв, але майже всі вони мають упереджений характер, тільки з різними знаками. Читачі можуть побачити, що ми користувалися двома працями А.Кентія: "Українська військова організація (УВР) в 1920-1928 рр." і "Нариси Організації українських націоналістів (1929-1941 рр.)". Обидві видані мізерним накладом у 1998 р. Інститутом історії України НАН України, при якому діє робоча група, створена Урядовою комісією з вивчення діяльності ОУН і УПА. А.Кентій зібрав і цілком безсторонньо проаналізував величезний фактичний матеріал, передусім з так званого "Празького архіву" української еміграції. Працюючи головним охоронцем фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України, він мав можливість користуватися й досі неупорядкованою частиною цього архіву, яку чекісти у 1945 р. відокремили від основної маси документів, оскільки вона мала тоді оперативне значення. Історії української націонал-демократії присвячене фундаментальне дослідження професора Прикарпатського університету ім. В.Стефаника М.Кугутяка. На жаль, досі вийшов з друку тільки перший том цієї тритомної праці - "Історія української націонал-демократії (1918-1929)" (Київ, Івано-Франківськ, 2002). Націонал-демократи, трудовики, УНДО - це різні назви однієї політичної сили, яка бажала налагодити діалог з польською владою, не поступаючись, як свідчить М.Кугутяк, головним - державністю українського народу. У цьому партію спіткав крах, тому що простягнута польським націонал-демократам (ендекам) рука зависла у повітрі. Але ж крах спіткав у 1939 р. і польську державність... Історії "третьої сили" - КПЗУ в радянські часи (після XX з'їзду КПРС) було присвячено немало праць. На жаль, всі вони не витримали іспиту часом, а в пострадянські часи вчені втратили інтерес до історії КПРС і всіх її похідних структур. Можна згадати лише одну статтю проф. М.Панчука. написану ще в старому ключі, але з новим фактичним матеріалом - "Комуністична партія Західної України: героїзм і драматизм історії". Вона з'явилася у збірнику статей "Про минуле заради майбутнього" (К., 1989). Двохтомник М.Болдижара "Закарпаття між двома світовими війнами" (Ужгород, 1993, 1996) узагальнив багато нових фактів, видобутих з різноманітних джерел за останній час. У двохтомнику М.Вегеша "Карпатська Україна 1938-1939 років у загальноєвропейському історичному контексті" (Ужгород, 1997) підсумована величезна література про цю цікаву сторінку переддня Другої світової війни, яка існує в Європі і Америці. Ми не можемо, на жаль, назвати жодної узагальнюючої праці про становище українських земель у Румунії після 1918 р. Це пояснюється багатьма чинниками: позірною безподійністю, відсутністю зв'язків між українськими землями, недостатньою вивченістю історії Румунії в Україні. Проте мільйонна українська громада, що існувала в цій країні у передвоєнні роки (у 1941-1944 рр. до районів, поглинутих Румунією раніше, додалася й так звана "Трансністрія") потребує ретельного вивчення.