микроэкономика (конспект лекций)

Вбудь-який період часу робочу силу можна розглядати як сукупність великої кількості не конкуруючих груп. Кожна з них може включати одну чи декілька професій. Як природні здібності, так і можливість одержання освіти у різних людей різні, що обумовлює збереження диференціації заробітної плати не конкуруючих груп.

Вмежах однієї і тієї ж не конкуруючої групи люди часто одержують ставки заробітної плати різної величини. Це має місце тому, що існують не грошові аспекти різних видів робіт, різниця в їх привабливості, умовах виконання. Це враховується різною величиною оплати праці. Ця різниця в оплаті праці називається вирівнювальними відмінностями в оплаті праці.

Поняття не конкуруючих груп пояснює диференціацію заробітної плати для різних професій, які можуть виконуватися обмеженою кількістю робітників. Вирівнюванні відмінності в оплаті праці призводять до диференціації заробітної плати працівників однієї і тієї ж не конкуруючої групи.

Але існують ще відхилення від умов конкуренції, що обумовлюють диференціацію ставок заробітної плати при виконанні одних і тих же робіт. Це обмеження мобільності різних груп працівників. Головними обмеженнями мобільності є:

а) географічне (працівники чисто географічно прив’язані до певних місць проживання); б) інституційне (цехові профспілки, законодавчі акти, різні документальні підтвердження фаху і таке інше);

в) соціологічне обмеження мобільності у вигляді дискримінації (жінки, національні меншини і таке інше).

11. Інвестиції у людський капітал

У відповідності з теорією людського капіталу, не конкуруючі групи існують у значній мірі внаслідок різних інвестицій у людський капітал. Інвестиції у людський капітал – будь-яка дія, яка підвищує фах і здібності (продуктивність праці) працівників.

Інвестиції, в загальному розумінні, це витрати в поточному часі, для того, щоб в майбутньому вони були багаторазово відшкодовані. Інвестиції у людський капітал існують трьох видів:

1.Витрати на освіту.

2.Витрати на охорону здоров’я.

3.Витрати на мобільність.

Згідно теорії людського капіталу, продуктивність праці і відповідна ринкова ціна трудових послуг (заробітна плата) визначаються в значній мірі тим, скільки окрема людина, її сім’я, чи інші суб’єкти вважають за необхідне інвестувати в освіту, охорону здоров’я, чи переміщення для пошуку робочих місць в іншій місцевості.

За допомогою теорії людського капіталу пояснюється, чому в країнах, де більше піклуються про розвиток людини, фахової її підготовки, зміцнення здоров’я, збільшення високопродуктивних місць, рівень життя суспільства вищий.

Лекція. Ціноутворення та використання ресурсів: рента, процент, прибуток

Мета вивчення теми: зрозуміти та засвоїти економічні форми доходу, що виникають з використання землі, капіталу, підприємницьких здібностей, їх сутність, механізм утворення, економічні функції.

План лекції

1) Економічна рента.

а) сутність економічної ренти і абсолютна нееластичність пропозиції землі; б) зміни у попиті на землю; в) невиконання рентою спонукальної функції ціни; г) єдиний податок на землю;

д) відмінності у продуктивності землі; є) альтернативне використання землі і витрати.

2) Процент.

а) сутність процента; б) діапазон ставок та чиста сума процента;

в) економічні функції процентної ставки. 3) Економічний прибуток.

а) сутність прибутку; б) економічна роль підприємця;

в) джерела економічного прибутку; невизначеність, ризик і прибуток; невизначеність, інновації та прибуток; монопольний прибуток;

г) функції прибутку; інвестиції та національний обсяг виробництва; прибуток і розподіл ресурсів;

Література

Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Мікроекономіка. – Львів: «Просвіта», 1999, с. 379-397. Кемпбелл Р. Макконнел, Стенли Л. Брю. Экономикс – М.: Республика, 1992, т.2, с. 260-279.

Долан Э.Дж., Линдсей Д. Микроэкономика – С.-Пб.: АО «Санкт-Петербург оркестр», 1994, с. 260-279. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994, с. 271-281.

Як уже було визначено в курсі «Політекономія», кожен вид ресурсів (земля, капітал, праця, підприємницькі здібності), що використовує суспільство у виробництві, є джерелом одержання певного доходу їх власниками. Це заробітна плата, рента, процент та прибуток. Те, що стосується заробітної плати, розглядалося у попередній темі. В цій темі з`ясовується рента, процент, прибуток як певні форми ціни якогось одного виду ресурсів.

1. Економічна рента

а) Економічна рента - ціна, яку сплачують за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена природою.

Ідеї руху про єдиний податок на землю не набули практичного застосування тому, що:

1Поточний рівень державних видатків такий, що єдиного податку на землю не вистачило б для їх покриття.

2Більшість доходів надходить у вигляді процента, ренти, заробітної плати і прибутку. Практично було б дуже важко визначити, яку частку доходу становить економічна рента.

3Питання про незароблені доходи значно ширше, ніж питання про землю і земельну власність, чимало інших груп людей, окрім землевласників, отримують «незароблені» доходи, які пов`язані зі зростанням економіки (доход з капіталу).

4Упродовж певного історичного періоду, власник певної ділянки землі змінився, ймовірно, декілька разів. Навряд чи справедливо оподатковувати нинішніх власників, які заплатили конкурентну ринкову ціну за землю.

д). Досі припускалося, що всі земельні ділянки мають однакову продуктивність, проте насправді це не так:

земельні ділянки відрізняються своєю продуктивністю в залежності від їх родючості;

місцезнаходження ділянок теж значно впливає на відмінності у розмірі земельної ренти.

За інших рівних умов орендарі будуть сплачувати більше за одиницю землі, яка більш родюча і яка має більш вигідне місцезнаходження.

Різницю у земельній ренті в залежності від якісних відмінностей між земельними ділянками можна легко простежити на графіку 10-1. Земельна ділянка 1 - найпродуктивніша, що відображено положенням кривої D1 (за умови, що на всіх ділянках виробляється однаковий продукт і застосовуються однакові за кількістю і якістю інші ресурси). Земельна ділянка 4- найменш продуктивна, що показує крива D4. Економічна рента з ділянок 1,2,3, становитиме відповідно R1, R2, R3. При цьому різниця у розмірі ренти віддзеркалює відмінності у продуктивності трьох ділянок.

є). Досі припускалося, що землю використовують лише в одному напрямку. Проте, як відомо, вона зазвичай має альтернативні напрямки використання. Отже, хоча земля і є безкоштовним даром природи і не має, з точки зору суспільства в цілому, витрат виробництва, рентні платежі індивідуальних виробників є витратами. Сукупна пропозиція землі завжди існуватиме для суспільства , навіть тоді, коли за її використання не виплачується ніякої ренти. Проте, з точки зору окремих фірм і підприємств, земля має альтернативні напрямки використання, отже фірми та галузі повинні здійснювати платежі, щоб не допустити іншого використання землі. За визначенням, такі платежі і є витратами.

З точки зору суспільства, не існує альтернативного використання землі, тільки воно використовує її. Тому для суспільства рента - це надлишок, а не витрати. Проте, оскільки існують альтернативні напрямки використання землі, то рентні платежі індивідуальних виробників є витратами. Такі платежі потрібні, щоб вилучити землю з альтернативного використання.

2. Процент

а). Процентна ставка - це ціна, яку платять за використання грошей. Її розглядають як відсоток від суми позичених грошей.

Гроші не є економічним ресурсом, проте підприємці купують можливість використання грошей для придбання матеріальних благ: будівель, машин, устаткування, складських приміщень і таке інше. Ці блага роблять внесок у виробництво.

Процентна ставка визначається на грошовому ринку через механізм взаємодії попиту і пропозиції. Пропозиція грошей здійснюється державою через національний банк та комерційні банки. Загальний попит на гроші містить попит на гроші для операцій і попит на гроші як на активи. Операційний попит перебуває у прямій залежності від рівня національного ВВП, тоді як попит на активи - в оберненій залежності від процентної ставки. На графіку 10-2 зображено ринок грошей.

Крива загального попиту, D, що характеризує залежність від процентної ставки - спадна. Пропозиція грошей, S, зображена вертикальною лінією за припущення, що керівна кредитно-грошова установа встановлює певний обсяг грошової маси (пропозиція грошей) незалежно від ставки процента. Попит на гроші та пропозиція грошей визначають рівноважну процентну ставку, в цьому прикладі вона дорівнює 8%.

Наступний графік 10-3 відображає, як процентна ставка, що визначалася взаємодією попиту і пропозиції (графік 10-2), визначає сукупні інвестиційні витрати.

В цьому випадку 8%-ва процентна ставка визначить обсяг інвестицій у сумі 20 млрд. грн. Усі інвестиційні проекти, очікувана норма прибутку на які перевищує рівноважну процентну ставку, будуть прийнятними.

У попередніх розмірковуваннях не враховувалась можливість інфляції. Проте, якщо є інфляція, то слід розрізняти номінальну процентну ставку і реальну процентну ставку. Номінальна процентна ставка - це ставка процента, що виражена у грошових одиницях поточної вартості.

Реальна процентна ставка - це ставка процента, що виражена у грошових одиницях, скорегованих на інфляцію.

Наприклад: номінальна процентна ставка і рівень інфляції становлять 10%. Якщо взяти у позику 100 грн., то через рік доведеться повернути 110 грн. Проте, внаслідок 10%-ої інфляції, ці 110 грн. будуть коштувати на 10 % менше. Реальна відсоткова ставка буде дорівнювати 0.

б). Хоча задля простоти економісти нерідко оперують однією процентною ставкою, фактично в реальній економіці існує ціла низка процентних ставок. Причинами одночасного існування декількох величин процентних ставок є:

Ризик. Чим вище ймовірність того, що позичальник може не повернути позику, тим вищий процент призначатиме позикодавець.

Строк. За інших рівних умов, довгострокові позики надаються, звичайно, за вищими процентними ставками, порівняно з короткостроковими.

Розмір позики. Адміністративні витрати на велику і малу позики приблизно однакові. Але вигода позичальника є більшою від більшої позики, томуі процентна ставка позики меншого розміру буде вищою.

Оподаткування. Кредитори зацікавлені у величині саме після податкової ставки проценту.

Вади ринку. Можливість монополізувати грошовий ринок в якомусь регіоні спричиняє більший розмір процентної ставки.

Для полегшення аналізу всієї структури процентних ставок, економісти говорять про чисту ставку процента. Ця ставка найбільш наближена до процента, що виплачується на довгострокові, практично без ризикові облігації.

в). Процентна ставка є винятково важливою ціною, бо вона одночасно впливає на рівень виробництва і структуру виробництва інвестиційних товарів. Графік 10-3 нагадує нам, що за інших рівних умов, зміна рівноважної ставки процента буде переміщувати фірми по сукупній кривій інвестиційного попиту і це змінюватиме обсяг інвестицій і рівноважний ВВП.

Нам відомо, що ціни виконують розподільчу функцію. Процентна ставка не є винятком. Вона примушує інвесторів здійснювати тільки ті інвестиційні проекти, які мають очікувану норму чистого прибутку більшу за рівноважну процентну ставку. На графіку 10-3 це всі інвестиційні проекти, які знаходяться у діапазоні від 8% до 12%. Процентна ставка розподіляє гроші та фізичний капітал між тими галузями, в яких вони будуть найпродуктивнішими, а отже найприбутковішими. Такий розподіл капітальних благ відповідає інтересам суспільства. Це в умовах конкуренції. В умовах недосконалої конкуренції на ринку грошей (наявність монополістичної влади) ефект дії процентної ставки буде деформованим.

3. Економічний прибуток

а). Економічний або чистий прибуток - це те, що залишається після вирахування усіх альтернативних витрат: явних і неявних витрат на заробітну плату, ренту, процент та нормальний прибуток із загального виторгу фірми. Економічний прибуток може бути або додатною величиною, або від`ємною.

Прибуток – це віддача від застосування дуже специфічного людського ресурсу – підприємницьких здібностей. Підприємець є носієм підприємницьких здібностей і в зв`язку з цим виконує дуже важливі економічні функції:

виявляє ініціативу у поєднанні ресурсів в ефективну комбінацію для виробництва товарів або послуг;

приймає основні, принципово важливі, нешаблонні рішення в управлінні фірмою;

запроваджує нововведення у формі нової продукції або нових технологічних процесів;

несе відповідальність за економічний ризик, пов`язаний з цими функціями.

Частину віддачі на зусилля підприємця називають нормальним прибутком. Це мінімальний очікуваний доход, який спонукає людину до застосування своїх підприємницьких здібностей і утримує її у цій сфері діяльності. Виплата цього нормального прибутку є витратами.

Але загальний виторг може перевищувати суму явних та неявних витрат. Цей надлишок, що не є витратами, теж присвоюється підприємцем тому, що його джерелами є результат застосування підприємницьких здібностей у вигляді:

1)ризику, на який наражається підприємець, який функціонує у динамічному, а отже у невизначеному середовищі, або який здійснює нововведення;

2)здобуття монопольної влади.

б) У чисто конкурентній статичній економіці чистий прибуток буде дорівнювати нулю. Під статичною економікою розуміють таку економіку, в якій всі основні параметри - пропозиція ресурсів, технологія і смаки споживачів - постійні та незмінні. Статична економіка - це економіка, в якій не відбувається змін, тобто усі показники витрат і дані про пропозицію з одного боку та попит і виторг – з іншого, є постійними.

Через статичну природу вказаних даних, економічне майбутнє повністю прогнозоване, а отже, не має економічної невизначеності. Статичний характер такого суспільства виключає інноваційні зміни. Усі витрати - явні і неявні - відшкодовуються у тривалому періоді, отже, не залишається жодного надлишку у формі чистого прибутку. Тому висновок один - чистий економічний прибуток є продуктом функціонування динамічної економіки і притаманній їй невизначеності.

У динамічній економіці майбутнє завжди невизначено. Тому підприємець повинен ризикувати, тому прибуток можна розглядати як винагороду за ризик. Оскільки чистий прибуток пов`язується з ризиком та невизначеністю, розрізняють застрахований і незастрахований ризик.

Застрахований ризик це ризик згубних наслідків, якого можна уникнути, захистившись від нього шляхом страхування.

Проте, саме незастрахований ризик з боку підприємця є потенційним джерелом економічного прибутку. Незастрахований ризик - це неконтрольовані та не передбачувані зміни у попиті (виторг) і пропозиції (витрати). Прибутки та збитки можна пов`язувати з незастрахованим ризиком, що виникає внаслідок циклічних, структурних і політичних змін.

Невизначеності, які були щойно розглянуті, є для фірми зовнішніми чинниками. Ще одна риса динамічної економіки інновації пов`язана з ініціативою підприємця. Ділові підприємства свідомо запроваджують нові методи виробництва і розподілу, щоб знизити витрати виробництва і освоїти нові види продукції з метою зміни співвідношення витрат і виторгу, щоб отримати більший прибуток.

За конкурентних умов і відсутності законодавства про патенти, економічний прибуток від інновації буде тимчасовим. І все ж інновації будуть завжди існувати у прогресивній економіці, бо нові успішні інновації замінюють застарілі моделі, прибуток від яких усуває конкуренція.

Наявність монополії в тій чи іншій формі є кінцевим джерелом економічного прибутку. Монополіст, внаслідок своєї спроможності обмежувати обсяги виробництва і не допускати конкурентів у галузі, може постійно утримувати ціни, вищі за конкурентні та привласнювати економічний прибуток за умови, що попит безпосередньо пов`язаний з витратами.

Ризик, притаманний динамічному і невизначеному економічному середовищу, і здійснення інновацій соціально потрібні функції. І навпаки, суспільна необхідність монопольних прибутків сумнівна, тому що монопольні прибутки ґрунтуються на обмеженому виробництві та на нераціональному розподілі ресурсів.

в). Прибуток - генератор ринкової економіки. Саме прибуток впливає і на ступінь використання ресурсів, і на розподіл ресурсів серед альтернативних напрямків використання. Основними функціями прибутку є :

спонукання до збільшення національного обсягу виробництва. Очікування прибутку спонукає фірми до інновацій, а інновації - до збільшення інвестиційних витрат, що збільшує обсяг виробництва мультиплікативного характеру;

спонукання до ефективного розподілу ресурсів серед альтернативних видів виробництва. Підприємці намагаються отримати прибуток і уникнути збитків. Поява

економічного прибутку в якій-небудь галузі спонукає підприємців виробляти більшу кількість продукту цієї галузі і збільшити витрати ресурсів на цей продукт.

Поява збитків спонукатиме підприємців відмовлятися від виробництва збиткового продукту, а ці явища залежать від того, за що споживачі платять більше, а за що платити не хочуть. Так виробництво спрямовується на краще задоволення потреб суспільства.

попередньої. Ціна на ресурси зросте. В новому стані рівноваги споживачі отримають більший обсяг продукції, а фірми будуть отримувати нормальний прибуток. Ці пристосування є прояв споживацького суверенітету.

Що ж відбувається в галузі У? Збитки в галузі будуть спонукати деяку кількість фірм залишити галузь. Галузева пропозиція буде падати, а це підніме ціну товару У. Якщо галузь У теж зі зростаючими витратами, то нова ціна буде нижчою, ніж початкова, так як попит на ресурс для галузі У зменшиться. Виробництво буде приносити нормальний прибуток. Ці пристосування на ринках ресурсів будуть здійснюватись за умови, що переведення ресурсів із однієї галузі в іншу не потребує дуже великих витрат. Також треба мати на увазі, що пристосування відбуваються впродовж значного терміну. Але на цьому пристосування не завершуються. Існує багато інших пристосувань, які врахувати дуже важко. Зміни відбуваються не лише в галузях Х та У, а й в інших, з іншими ресурсами, і з іншим розподілом доходів. Будь-яке первинне порушення рівноваги (таке, як зміна в попиті, зміна в технології, зміна в пропозиції ресурсів) призведе до надзвичайно складної ланцюгової економічної реакції. Все це забезпечує максимальну економічну ефективність. Але це в ідеальному стані.

В реальному житті все значно складніше. Конкурентна ринкова система не виділяє ресурси для виробництва суспільних благ. Вона не бере до уваги побічні вигоди й витрати, не забезпечує справедливий розподіл доходів. Державі потрібно втручатись в економіку.

3. Аналіз загальної рівноваги через співставлення витрат і результатів.

Ми розглянули дуже просту модель взаємодії галузей. Економіка – значно складніша система. Для аналізу складних взаємодій в економічній системі використовують аналіз загальної рівноваги методом співставлення витрат і результатів. Цей метод дає більш реалістичну картину взаємодій і взаємозалежностей.

Зведемо в таблицю витрати і результат різних галузей (дані гіпотетичні).

Втаблиці приведені п'ять секторів економіки, які водночас є виробниками і споживачами вироблених продуктів. Обсяги виробництва кожного сектора розташовані по горизонталі, а споживання – по вертикалі. Наприклад, з 200 одиниць продукції сектору машин 40 одиниць йдуть в сектор металу, 25 – споживатимуться самим сектором машин, 35 – сектором палива, 75 – сільським господарством і 25 – домогосподарствами.

Кожна вертикальна колонка показує одиниці продукту кожного виробничого сектора, які використовуються як ресурси. Наприклад, в колонці другій бачимо, що для виробництва 200 одиниць машин в якості ресурсів потрібно 65 одиниць металу, 25 одиниць машин, 5 одиниць палива, 10 одиниць сільськогосподарської продукції і 95 одиниць праці. Всього – 200 одиниць. Взаємозалежність секторів економіки може бути далі продемонстрована шляхом розгляду наслідків зміни випуску якогось товару. Наприклад, для збільшення виробництва машин на 20 одиниць (10%) потрібне збільшення виробництва на 10 % продуктів всіх секторів економіки, які постачають свою продукцію для виробництва машин. А це, в свою чергу, потребує подальших пристосувань через зміни у виробництві всіх пов’язаних один з одним продуктів. Це є ланцюгова реакція на зміну в одному секторі економіки. Але це тільки початок, тобто перше коло пристосувань, потім буде друге, третє і так далі. Після цього буде зворотній рух пристосувань, поки не буде досягнуто нової рівноваги. Це в ідеальному випадку.

Вреальних умовах через високий рівень і складності процесу взаємодій між секторами економіки зміни в якійсь частині даного сектору, чи деяких секторах, галузях будуть провокувати майже нескінченний ряд змін в інших секторах і галузях економіки.

4. Загальна рівновага та економічне мислення

Аналіз загальної рівноваги є необхідним для оцінки функціонування всієї економічної системи та її окремих секторів і фірм. Нездатність усвідомити взаємовідношення цін і секторів призведе до неправильного розуміння і помилкового міркування про головні економічні проблеми. Аналіз витрат і результатів має широке практичне застосування. Для розуміння визначених економічних питань необхідно вийти за межі аналізу часткової рівноваги.

Оцінка витрат і результатів має значну цінність як засіб економічного прогнозування і планування. За допомогою методу аналізу витрат і результатів можна точно розрахувати вплив якогось конкретного рішення на інші сектори економіки і визначити, скільки буде це рішення коштувати з точки зору обсягів виробництва всіх зачеплених цим рішенням галузей і секторів економіки. Аналіз загальної рівноваги дає набагато більше можливостей для дослідження результатів визначених економічних порушень рівноваги чи політики, ніж аналіз часткової рівноваги. В будь-якому випадку розуміння моменту загальної рівноваги є обов'язковим для розуміння й оцінки національної економіки.