4. Професійна комунікація. Спілкування як інструмент професійної діяльності

4.1. Сутність спілкування, функції

Спілкування є необхідною умовою діяльності людини. Від нього залежить психологічний клімат в організації та на підприємстві, їх організаційна і виробнича мобільність, конкурентні позиції на ринку, сприймання й розуміння людьми одне одного та ін. Правильно організоване спілкування забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з партнером. Тому спілкування можна охарактеризувати як:

– комунікацію, сприймання та передавання інформації;

– взаємодію, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

– сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

У соціально-психологічному плані спілкування – це обмін інформацією, вчинками, думками, переживаннями, це процес виховання та самовиховання, це форма творчості, яка допомагає виявити і розвивати кращі сторони особистості. Іншими словами, спілкування – це сукупність зв’язків і взаємодія індивідів, груп, спільнот, під час яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками і результатами діяльності.

Спілкування є складним, багаторівневим процесом установлення та розвитку контактів між людьми, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини; обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями. Найзмістовнішим, виразним засобом впливу на учасників спілкування є:

– мова як засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень;

– мова як система знаків, яка служить засобом спілкування між людьми та способом вираження самосвідомості людини (мова існує й реалізується через мовлення – сам процес і результат спілкування, який відбувається в певній аудиторії й певних часових межах, матеріалізуючись у звуках, інтонації, жестах і міміці або буквах і розділових знаках);

– знак як будь-який матеріальний об’єкт (предмет, явище, подія), який виступає в ролі вказівки та позначення і використовується для отримання, зберігання, переробки й передачі інформації.

За характером змісту спілкування поділяють на :

– неформальне (світське, буденне, побутове);

– формальне (ділове), мета якого – організація та оптимізація того чи іншого виду предметної діяльності: управлінської, виробничої, наукової, комерційної та ін.

Виокремлюють три взаємопов’язані сторони спілкування:

– комунікативна – обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;

– інтерактивна – організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема під час побудови спільної стратегії взаємодії;

– соціально-перцептивна – процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.

Існують такі види спілкування:

– залежно від специфіки суб’єктів (особистість чи група): міжособистісне, міжсоціумне, а також спілкування між особистістю та групою;

– за кількісними характеристиками суб’єктів: самоспілкування, міжособистісне, масові комунікації;

– за характером спілкування: опосередковане і безпосереднє, діалогічне та монологічне;

– за цільовою спрямованістю: анонімне, функціонально-рольове, неформальне.

Функцією спілкування є досягнення взаєморозуміння на зовнішньому (формальному) рівні за допомогою усмішки, рукостискання, приязного слова тощо.

Професійне спілкування виконує такі функції:

– комунікативну (обмін інформацією);

– інтерактивну (обмін діями);

– перцептивну (взаємосприйняття та встановлення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню).

Реалізація даних функцій є передумовою ефективності професійного спілкування.