- •1. Державна мова – Мова професійного спілкування
- •1.1. Предмет і завдання курсу, його наукові основи
- •1.2. Мовне законодавство і мовна політика в Україні. Державна мова в Україні
- •1.3. Комунікативне призначення мови в професійній сфері. Професійна мовнокомунікативна компетенція
- •1.4. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. Мовні норми, їх типи
- •2. Основи культури української мови
- •2.1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови
- •2.2. Словники в професійному мовленні
- •2.3. Мовний етикет. Мовні формули. Стандартні етикетні ситуації
- •3. Стилі сучасної української літературної мови професійного спілкування
- •3.1. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів
- •4. Професійна комунікація. Спілкування як інструмент професійної діяльності
- •4.1. Сутність спілкування, функції
- •4.2. Спілкування й комунікація
- •4.3. Види, типи і форми професійного спілкування
- •4.4. Невербальні компоненти спілкування
- •4.5. Поняття ділового спілкування
- •5. Риторика і мистецтво презентації
- •5.1. Поняття про ораторську (риторичну)компетенцію
- •5.2. Презентація як різновид професійного мовлення
- •6. Культура усного фахового спілкування
- •6.1. Особливості усної комунікації
- •6.2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види бесід
- •6.3. Етикет телефонної розмови
- •7. Форми колективного обговорення професійних проблем
- •7.1. Наради, збори, дискусії як форми колективного обговорення. Мистецтво перемовин
- •8. Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації
- •8.1. Класифікація документів
- •8.2. Вимоги до змісту і розташування реквізитів
- •8.3. Вимоги до бланків документів
- •8.4. Оформлення сторінки
- •8.5. Вимоги до тексту документа
- •9. Документація з кадрово-контрактних питань
- •9.1. Резюме
- •9.2.Характеристика
- •9.3. Лист
- •9.4. Заява
- •9.5. Автобіографія
- •9.6. Трудова угода
- •9.7. Трудовий договір
- •10. Довідково-інформаційні документи
- •10.1. Рапорт
- •10.2. Службова записка
- •10.3. Протокол
- •10.4. Витяг з протоколу
- •11. Етикет службового листування
- •11.1. Класифікація листів
- •11.2. Реквізити листа та їх оформлення
- •11.3. Різні типи листів
- •12. Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •12.1. Історія і сучасні проблеми української термінології
- •12.2. Термін та його ознаки. Термінологія як система
- •12.3. Способи творення термінів певного фаху
- •12.4. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія
- •12.5. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту
- •13. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні
- •13.1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови
- •13.2. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки
- •13.3. Жанри наукових досліджень
- •14. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів
- •14.1. Форми і види перекладу
- •14.2. Калькування
- •14.3. Переклад термінів
- •14.4. Особливості редагування наукового тексту
- •Додатки Додаток 1 Автобіографія
- •Додаток 2
- •Ніна Іванівна Лебідь
- •Додаток 3
- •Додаток 4
- •Додаток 5
- •Додаток 6
- •Література
- •Українська мова за професійним спрямуванням
- •49600, Дніпропетровськ-5, пр. Гагаріна, 4
10.4. Витяг з протоколу
Витяг з протоколу – один з наймасовіших видів документів, який є частиною протоколу. Він надсилається чи передається окремим особам або підприємствам (на їхню вимогу) і містить: номер відповідного документа, назву органу, засідання, наради, а також дату, порядок денний і текст з одного чи декількох питань, що розглядалися.
Реквізити витягу з протоколу:
1. Назва виду документа.
2. Номер протоколу.
3. Заголовок протоколу.
4. Дата протоколу.
5. Текст витягу.
6. Дата видачі витягу з протоколу.
7. Підписи секретаря та голови засідання.
8. Печатка.
11. Етикет службового листування
11.1. Класифікація листів
Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяються на такі, що вимагають листа-відповіді, й такі, що не вимагають. Серед перших розрізняють листи-прохання, листи-звертання, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не вимагають відповіді, – листи-попередження, листи-нагадування, листи-підтвердження, листи-відмови, супровідні листи, листи-повідомлення, гарантійні листи, інформаційні листи, листи-розпорядження.
11.2. Реквізити листа та їх оформлення
Як правило, службовий лист друкується на виготовленому друкарським способом бланку, де є такі реквізити:
1. Герб, зображення нагород, емблема (якщо є).
2. Назва міністерства чи відомства.
3. Назва установи, організації, підприємства.
4. Поштова адреса, номер телефону, електронна адреса, факс, номер рахунка в банку.
5. Індекс, дата посилання на номер і дата документа, на який дається відповідь.
Залежно від насичення логічними елементами листи можуть бути простими та складними. Прості листи містять тільки висновки. Якщо додати до простого листа коротке мотивування, то лист класифікується як складний.
Порядок розміщення в листі доказів і висновків не є постійним. Якщо докази йдуть перед висновками – це прямий порядок викладу, а якщо навпаки – зворотний. Зворотний порядок зручніший у коротких листах (так будуються листи вищих організацій, у яких докази зводяться до мінімуму). У великих за обсягом листах доцільно користуватися прямим порядком, аби шляхом послідовних доказів і логічних висновків підвести адресата до переконання в необхідності виконати те, про що говориться у висновках.
Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяються на такі, що вимагають листа-відповіді, й такі, що не вимагають. Серед перших розрізняють листи-прохання, листи-звертання, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не вимагають відповіді, – рекомендаційний лист, листи-попередження, листи-нагадування, листи-підтвердження, листи-відмови, супровідні листи, листи-повідомлення, гарантійні листи, інформаційні листи, листи-розпорядження.
Адресат вказується на самому початку, перед текстом. Назва установи та структурного підрозділу пишеться в давальному відмінку; адреса одержувача повинна бути повною й точною.
Якщо автор, під час написання листа, пропустив якусь інформацію, то її можна оформити за допомогою постскриптуму (після написаного), тобто дописати до листа, зробивши позначку – Р.S. (Роst scriptum) або PPS (Post post scriptum), якщо таких додатків декілька. Якщо в тексті листа є місце, яке слід виділити або звернути на нього особливу увагу, то ставиться позначка “нотабене” – NB (Nota bene), що означає “зверни особливу увагу”.