Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конституційне право України / Конституц_йне право заруб_жних країн / Адм_н_стративний кодекс Франц_ї по м_сцевому самоврядуванню.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
579.07 Кб
Скачать

Глава IV. - про скасування адміністративного та фінансового нагляду.

45. (Закон № 82-623 від 22 липня 1982 року) І. - Акти, ухвалені департаментськими властями, повинні виконуватись на законній підставі, як тільки їх оприлюднили чи про них повідомили зацікавлених осіб і їх передали представникові держави в департаменті.

Голова ґенеральної ради засвідчує, під своєю відповідальністю, обов’язковість виконання цих актів.

Отримання актів представником держави в департаменті може бути доведене будь-яким способом. Для цього може бути використана розписка про отримання, яка видається негайно, але вона не є умовою обов’язковості виконання актів.

ІІ. - Підлягають положенням пункту І цієї статті наступні акти:

  • ухвали ґенеральної ради чи рішення, прийняті за дорученням ґенеральної ради на підставі третього абзацу статті 24;

  • регламентарні та індивідуальні рішення, прийняті головою ґенеральної ради під час здійснення його поліцейських повноважень на підставі статті 25;

  • акти регламентарного характеру, ухвалені департаментськими властями у всіх інших сферах, якими вони відають силою закону;

  • торговельні угоди та угоди, що стосуються позик, а також договори про концесію чи взяття на оренду місцевого комунального обслуговування промислового чи торговельного характеру;

  • індивідуальні рішення, що стосуються призначення на посаду, підвищення у званні, (Закон № 84-53 від 26 січня 1984 року) “просування по службі”, санкцій, які повинні бути схвалені дисциплінарною радою, і звільнення урядових осіб департаменту.

(Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року) “ІІ прім. - Регламентарні акти, ухвалені департаментськими властями, публікуються у збірнику адміністративних актів за умов, установлених розпорядженням Державної Ради.”

ІІІ. - Акти, ухвалені від імені департаменту, і інші ніж ті, що згадані в пункті ІІ, повинні виконуватись на законній підставі, як тільки їх оприлюднили чи про них повідомили зацікавлених осіб.

ІV. - Акти, ухвалені департаментськими властями від імені держави, а також акти, що належать до приватного права, не підлягають положенням цього закону і керуються власними положеннями.

(Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року) “V. - Положення статті L. 314-1 Кодексу про комуни застосовні до торговельних угод, укладених департаментами і департаментськими публічно-правовими установами.”

Див. вище, 1) Комуни, Закон № 82-623 від 22 липня 1982 року, ст. 16.

46. (Закон № 82-623 від 22 липня 1982 року) Представник держави в департаменті передає до адміністративного суду акти, згадані в пункті ІІ статті 45, які він вважає суперечними законам, протягом двох місяців після їх передачі.

На прохання голови ґенеральної ради, представник держави в департаменті повідомляє його про свій намір не передавати до адміністративного суду акт департаментських властей, який йому був переданий на підставі статті 45. Якщо представник держави в департаменті передає якийсь акт до адміністративного суду, то він про це негайно повідомляє департаментські органи влади і дає їм всі точні відомості про порушення закону, які виявлені в цьому акті.

Представник держави в департаменті може додати до свого клопотання прохання про перенесення терміну виконання судового рішення. Надається право на таке прохання, якщо якийсь із засобів, на які посилаються в скарзі, здається, на даному етапі слідства, серйозним і здатним виправдати скасування акту, законність якого оспорюється. (Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року) “Постанова ухвалюється протягом одного місяця”.

Якщо акт, законнісь якого оспорюється, може поставити під загрозу здійснення якоїсь публічної чи особистої свободи, то голова адміністративного суду або член суду, якому ця справа доручається, ухвалює перенесення терміну протягом сорока восьми годин. Рішення, що стосується перенесення терміну, може бути оскаржене перед Державною Радою протягом двох тижнів від дня його оприлюднення. У цьому випадку, голова юридичного відділу Державної Ради або державний радник, якому ця справа доручається, ухвалює постанову протягом сорока восьми годин.

Оскарження постанов адміністративного суду, а також рішень про перенесення термінів, передбачених у попередніх абзацах, які ухвалюються за клопотанням представника держави в департаменті, подається ним же.

Щороку, до 1 червня, уряд подає на розгляд парламента доповідь про апостеріорний контроль, який здійснюється щодо актів департаментів представниками держави в департаментах.

Див. параграф ІV Цирк. від 22 липня 1982 року, що стосується нових умов здійснення контролю законності адміністративних актів властей комун, департаментів та реґіонів (D. та B.L.D. 1982.345).

47. (Закон № 82-623 від 22 липня 1982 року) Незалежно від прямого клопотання, яким фізична чи юридична особа користується, якщо вона скривджена якимось актом, згаданим у пунктах ІІ і ІІІ статті 45, вона може, протягом двох місяців від дати, на яку акт став обов’язковим для виконання, вимагати від представника держави в департаменті застосувати процедуру, передбачену в вищевикладеній статті 46.

Щодо актів, згаданих у пункті ІІ статті 45, ця вимога не може мати наслідком продовження терміну юридичного клопотання, яким користується представник держави на підстави статті 46.

Якщо вимога стосується акту, згаданого в пункті ІІІ статті 45, представник держави може передати такий акт до адміністративного суду протягом двох місяців від дня звернення до нього скривдженої фізичної чи юридичної особи.

48. Держава несе відповідальність за ведення економічної та соціальної політики, а також за захист права на працевлаштування.

Одначе, дотримуючись свободи торгівлі та промисловості, принципу рівноправності громадян перед законом, а також правил освоєння території, які визначені законом, що схвалює план, департамент може втручатись в економічні та соціальні справи за умов, передбачених у цій статті.

І. - Якщо втручання департаменту має на меті сприяння економічному розвиткові, то він може надавати пряму та непряму допомогу за умов, передбачених законом, що схвалює план.

ІІ. - (Закон № 88-13 від 5 січня 1988 року) “Якщо цього вимагає захист економічних та соціальних інтересів населення департаменту, останній може надавати пряму та непряму допомогу підприємствам, які опинились у скрутному стані, для вжиття заходів щодо його виправлення, передбачених угодою, укладеною з ними. Департамент може укладати угоди з іншими зацікавленими департаментами чи реґіонами, які мають засоби, пристосовані для ведення цих справ, зокрема з фінансової точки зору.

Муніципальна рада комуни, де розташоване зацікавлене підприємство, повинна попередньо повідомити про вжиття заходів, зазначених у попередніх абзацах.

Ті самі правила застосовуються, якщо втручання має на меті забезпечити збереження служб, які потрібні для задоволення потреб населення сільської місцевості, і якщо приватна ініціатива неповноцінна чи відсутня.”

ІІІ. - Проте виключається, якщо нема дозволу, передбаченого розпорядженням Державної Ради, будь-яка участь у капіталі торгового товариства і будь-якої іншої прибуткової організації, що не мають на меті використання департаментських служб чи суспільно корисні операції за умов, відповідних до тих, які передбачені, для комун, у статті L. 381.1 Кодексу про комуни. - Все-таки, див. нижче, ст. 49-ІІ.

Виклад рішень ґенеральної ради і реґіональної ради, які виносяться на підставі вищенаведеної ст. 48 і ст. 4 закону № 82-6 від 7 січня 1982 року, що схвалює Тимчасовий план 1982-1983 років, а також виклад їх рішень, які схвалюють угоду про передачу публічної служби, публікуються в місцевому виданні, що розповсюджується в департаменті чи реґіоні.

Це положення застосовне до рішень такого ж характеру, які виносяться на дорадчих зборах публічно-правових установ міждепартаментської чи міжреґіональної співпраці. Інформація про них публікується в місцевому виданні, що розповсюджується в зацікавлених департаментах чи реґіонах (Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року, ст. 19-ІІ).

49. (Закон № 88-13 від 5 січня 1988 року) І. Департамент може ґарантувати суб’єктові приватного права операції щодо позики чи поручатись за нього тільки за умов, які викладені в цьому пункті.

Загальна сума щорічних позикових сплат, які вже ґарантовані чи за яких вже поручились і термін яких закінчується протягом бюджетного року, до котрої додається сума першої повної щорічної сплати нової ґарантованої допомоги і сума щорічних сплат департаментського боргу, не може перевищувати визначене розпорядженням відсоткове відношення від дійсних надходжень розділу функціонування департаментського бюджету; сума специфічних резервів, що створюються департаментом для того, щоб покрити надані ґарантії та поруки, з урахуванням коефіцієнта-мультиплікатора, який встановлюється розпорядженням, віднімається від загальної суми, визначеної в цьому абзаці.

Сума щорічних сплат, які ґарантовані чи за яких поручились на користь одного й того ж дебітора і які підлягають стягненню за один бюджетний рік, не повинна перевищувати визначене розпорядженням відсоткове відношення від загальної суми щорічних сплат, які можуть бути ґарантовані чи за яких можуть поручитись на підставі попереднього абзацу.

Частина, яка ґарантована однією чи кількома територіальними громадами щодо однієї і тієї ж позики, не може перевищувати відсоткове відношення, встановлене розпорядженням. - Див. Розп. № 88-366 від 18 квітня 1988 року (“Журнал Оффісієль” за 19 квітня).

Положення попереднього абзацу не застосовні до ґарантій операцій щодо позик чи до порук, які департамент дає суспільно корисним організаціям, про котрі йдеться у статті 238 прім Загального податкового кодексу.

Ніяке застереження не може перешкодити тому, щоб приведення в дію ґарантій чи порук, що надає департамент, охоплювало, на його вибір, або всю допомогу, або щорічні слати, які визначені договірним реєстром термінів сплати боргових зобов’язань.

(Закон № 91-662 від 13 липня 1991 року) “Положення попередніх абзаців не застосовні до ґарантій операцій щодо позик чи до порук, які надаються департаментом:

1. Для діяльності, пов’язаної з будівництвом, придбанням чи поліпшенням житла, яка здійснюється житловими організаціями з помірною квартирною платою або змішаними товариствами;

2. Для діяльності, пов’язаної з будівництвом, придбанням чи поліпшенням житла, яка здійснюється за допомогою державної субсидії чи позик, що надаються при підтримці держави або спираються повністю чи частково на неоподатковані кошти;

3. На підставі департаментського плану, передбаченого в статті 2 закону № 90-449 від 31 травня 1990 року, який спрямований на здійснення права на житло.”

ІІ. Відступаючи від положень пункту ІІІ статті 48 цього закону, департамент, самий чи разом з іншими територіальними громадами, може брати участь у капіталі кредитної установи, яка має вигляд акціонерного товариства, що керується законом № 66-537 від 24 липня 1966 року про торгові товариства, і виключна мета якої полягає в тому, щоб ґарантувати фінансову допомогу, котра надається приватним підприємствам і зокрема новоствореним підприємствам, за умови, що одно чи декілька торгових товариств, серед яких є принаймні одне підприємство, що керується вищезгаданим законом № 84-46 від 24 січня 1984 року, беруть також участь у капіталі цієї кредитної установи.

Шляхом внесення субсидій департамент може брати участь у створенні ґарантійного фонду при установі, згаданій в попередньому абзаці. Департамент укладає з кредитною установою угоду, яка визначає зокрема мету, розмір та функціонування ґарантійного фонду, а також умови повернення внесених субсидій в разі зміни чи припинення діяльності цього фонду.

Участь департаментів у правлінні цієї установи, створеної під виглядом акціонерного товариства, упорядковується таким чином:

- якщо тільки один департамент є акціонером цього акціонерного товариства, то він має одне місце у правлінні цього товариства;

- якщо декілька департаментів є акціонерами цього акціонерного товариства, то кількість місць, які вони мають у правлінні, залежить від капіталу, котрим вони володіють, але ця кількість не може бути меншою, ніж одне місце і більшою, ніж шість.

Розпорядження Державної Ради визначає максимальний розмір капіталу кредитної установи, яким можуть володіти територіальні громади, а також правила надання ґарантій і зокрема частину, яку ґарантує установа. - Див. Розп. № 88-491 від 2 травня 1988 року (“Журнал Оффісієль” за 4 травня).

50. За два місяці до розгляду бюджету, в ґенеральній раді відбувається дискусія щодо бюджетних орієнтацій.

Підготовку і виклад проекту бюджету департаменту здійснює голова ґенеральної ради, який повинен довести його до відома членів ґенеральної ради разом з відповідними доповіддями (Закон № 86-16 від 6 січня 1986 року) принаймні “за дванадцять днів” до відкриття перших зборів, присвячених розгляду вищезазначеного бюджету.

Бюджет і додаткові бюджети виносяться на голосування ґенеральної ради.

Вони діляться на розділ функціонування (або операційний розділ. - Прим. перекладача) і розділ інвестування.

(Закон № 82-623 від 22 липня 1982 року) “Кредити виносяться на голосування постатейно і, якщо ґенеральна рада так вирішить, пункт за пунктом.

Одначе, крім випадків, коли ґенеральна рада уточнила, що кредити виносяться на голосування пункт за пунктом, голова ґенеральної ради може здійснювати перерахування з одного пункту в другий всередині однієї й тієї ж статті в межах однієї п’ятої дотації цієї статті.”

50-1. (Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року) Бюджетні дотації, які призначені для інвестиційних видатків, можуть включати дозволи на програми і платіжні кредити.

50-2. (Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року) Голова ґенеральної ради веде бухгалтерський облік видатків за умов, установлених спільною постановою міністра внутрішніх справ і міністра, що відає питаннями бюджету, яка ухвалюється після консультації з комітетом місцевих фінансів.

51. (Закон № 88-13 від 5 січня 1988 року) “Положення статтей 7, 8, 8-1, 9-1, 9-2, 9-3 та 13 цього закону застосовні до бюджету департаменту.” - Див. ці ст. вище, 1) Комуни. - Щодо застосування ст. 7, абз. 3 для департаментів див. Розп. № 82-1132 від 29 грудня 1982 року (D. та А.L.D. 1983. 51).

(Закон № 82-623 від 22 липня 1982 року) Закриття департаментських рахунків здійснюється шляхом винесення на голосування ґенеральної ради адміністративного рахунку, який подається головою ґенеральної ради після передачі, не пізніше (Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року) “1 червня” після бюджетного року, рахунку надходжень і видатків, зведеного бухгалтером департаменту. Голосування ґенеральної ради, яким закриваються рахунки, повинно відбутись до (Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року) “30 червня” після бюджетного року.

(Закон № 85-97 від 25 січня 1985 року, ст. 31) “Адміністративний рахунок закривається, якщо більшість голосів не було подано проти його прийняття.”

Якщо, під час закриття департаментських рахунків, у виконанні департаментського бюджету виявляється дефіцит, що дорівнює або перевищує 5% надходжень розділу функціонування департаментського бюджету, реґіональна палата бюджетних рахунків, після звернення до неї представника держави, пропонує департаментові заходи, які необхідні для відновлення бюджетної рівноваги, протягом (Закон № 92-125 від 6 лютого 1992 року) “одного місяця” від дня цього звернення.

Якщо для вирівнювання бюджету департаменту були вжиті заходи, передбачені в попередньому абзаці, представник держави в департаменті передає реґіональній палаті бюджетних рахунків проект бюджету на наступний бюджетний рік.

Якщо, під час розгляду цього проекту бюджету, реґіональна палата бюджетних рахунків констатує, що департамент не вжив достатніх заходів, щоб надолужити цей дефіцит, вона пропонує необхідні заходи представникові держави в департаменті протягом одного місяця від дня передачі, передбаченої в попередньому абзаці. Представник держави реґулює бюджет, який після того підлягає виконанню. Якщо представник держави відходить убік від пропозицій, висловлених реґіональною палатою бюджетних рахунків, він чітко мотивує своє рішення.

В разі здійснення положень попередніх абзаців, процедура, яка передбачена в статті 8, не застосовується.

52. Для департаментів є обов’язкові тільки видатки, які необхідні для сплати боргів, що підлягають стягненню, і видатки, щодо яких є точне формулювання в законі.

Реґіональна палата бюджетних рахунків, до якої звертається або представник держави в департаменті, або бухгалтер департаменту, або будь-яка зацікавлена особа, може констатувати, що якийсь обов’язковий видаток не був включеий до департаментського бюджету або був включений на недостатню суму. Вона робить цю констатацію протягом одного місяця від дня звернення і офіційно пред’являє зацікавленому департаментові вимогу про виконання зобов’язання.

Якщо протягом одного місяця ця вимога нічого не дала, то реґіональна палата бюджетних рахунків просить представника держави в департаменті включити цей видаток до департаментського бюджету і пропонує, якщо на це є підстави, створити кошти або зменшити факультативні видатки, щоб покрити обов’язковий видаток. Представник держави в департаменті реґулює бюджет, який, після відповідного виправлення, підлягає виконанню. Якщо він відходить убік від пропозицій, висловлених реґіональною палатою бюджетних рахунків, він чітко мотивує своє рішення.

53. Якщо голова ґенеральної ради не дав розпорядження про сплату обов’язкового видатку протягом одного місяця після вимоги, яка йому була офіційно пред’явлена представником держави в департаменті, останній діє згідно зі своїми посадовими обов’язками.

Термін, передбачений в попередньому абзаці, доводиться до двох місяців, якщо видаток дорівнює або перевищує 5% розділу функціонування проекту бюджету.

53-1. (Закон № 86-29 від 9 січня 1986 року) В рамках державних замовлень, якщо мораторні проценти не сплачені одночасно з основним процентом, розмір якого перевищує порогову суму, встановлену розпорядженням, бухгалтер, котрий асигнував видаток, повідомляє про це розпорядника і представника держави в департаменті протягом десяти днів після отримання платіжного доручення. Протягом п’ятнадцяти днів представник держави офіційно пред’являє розпорядникові вимогу про сплату. Якщо це не було виконано протягом одного місяця, представник держави дає офіційно протягом десяти днів розпорядження про сплату. - Порогова сума дорівнює 30 000 франків згідно з Розп. № 86-429 від 14 березня 1986 року (D. і A.L.D. 1986. 296).

Одначе, якщо протягом одного місяця, який йому дається, розпорядник повідомляє, що відмовляється виконати вимогу, мотивуючи це недостатністю наявних кредитів, або якщо протягом того самого терміну представник держави констатує цю недостатність, останній, протягом п’ятнадцяти днів від дати цього повідомлення чи цієї констатації, звертається до реґіональної палати бюджетних рахунків за умов, визначених у статті 52 цього закону. Представник держави дає потім офіційно розпорядження про сплату протягом п’ятнадцяти днів після отримання ухвали, в якій записані кредити, або після свого рішення щодо вреґулювання виправленого бюджету.

54. Бухгалтер департаменту є безпосереднім бухгалтером державної скарбниці і має повноваження головного бухгалтера. Він не може виконувати обов’язки державного бухгалтера.

Бухгалтер департаменту призначається міністром, що відає питаннями бюджету, після попереднього повідомлення голови ґенеральної ради.

Він присягає перед реґіональною палатою бюджетних рахунків.

Він повинен давати звіт про свої рахунки реґіональній палаті бюджетних рахунків, яка виносить (Закон № 82-594 від 10 липня 1982 року) “судове” рішення.

55. Бухгалтер не може узалежнювати свої платіжні акти від оцінки своєчасності рішень, прийнятих розпорядником. Він може тільки контролювати леґальність цих актів, до чого його зобов’язує його особиста та грошова відповідальність. Якщо бухгалтер тимчасово припиняє платіж, він повинен мотивувати своє рішення.

Якщо бухгалтер департаменту повідомляє про своє рішення тимчасово припинити сплату якогось видатку, голова ґенеральної ради може пред’явити йому платіжну вимогу. Бухгалтер негайно підкоряється, за винятком випадків, коли не вистачає наявних департаментських фондів, коли видаток підлягає сплаті з неправильно відкритих чи недостатніх кредитів або з кредитів інших, ніж ті, з яких він повинен би бути відрахований, коли повністю відсутнє виправдання за зроблену послугу і коли звільнення від сплати не передбачено.

Реґіональну палату бюджетних рахунків повідомляють про пред’явлення платіжної вимоги.

В разі пред’явлення платіжної вимоги, розпорядник сам несе за це відповідальність.

Протягом шести місяців від дня обнародування цього закону, розпорядженням буде зроблений перелік виправдних документів, які бухгалтер може вимагати перед тим, як приступити до сплати. - Див. Розп. № 83-16 від 13 січня 1983 року (“Журнал Оффісієль” за 14 січня), змінене Розпорядженням № 88-74 від 21 січня 1988 року (“Журнал Оффісієль” за 23 січня).