•Мовець є висхідним пунктом і об’єктом дослідження: реальним є лише мовлення окремої особи, індивідуальне мовлення – це вираження загальнонародного мовлення, воно основане на спільності психічного життя людей; зміни мови зумовлені не розвитком людського суспільства, а психікою окремої людини та відбуваються в мовленні.

•Емпіризм молодограматиків пов'язаний з тим, що основним прийомом лінгвістичного дослідження вони вважали ретельний опис окремих фактів і чинників.

•Істинний предмет історії – не реконструкція, а конкретна фіксована історія. Принципами історичного розвитку й історії мови є фонетичні закони та аналогія.

•Фонетичний закон – це зміни, за яких звук трансформується під впливом сусідніх звуків, фонетичної позиції та наголосу.

•Закон аналогії пояснюють активним характером лінгвальної діяльності, він оснований на асоціативній комбінаторній діяльності, коли людина вільно створює елементи за відомим зразком (помідор : : помідорів, то можна передбачити

апельсин : : х, де х= апельсинів). Дія аналогії поширюється на граматичні форми, словотвірні типи та чергування звуків.

Аналогія не заперечує змінюваності мови, пов’язаної з індивідом, особливо це стосується значення слів, оскільки індивідуальне (оказіональне) вживання та значення слова в узусі не збігаються:

•Відхилення узуального значення від оказіонального – основа змін. Види змін обсягу: метафора, перенос на основі просторових, часових, каузальних зв’язків, гіпербола, літота, евфемізм.

• Висунули тезу про необхідність вивчати живі мови й діалекти, бо саме вони дають змогу спостерігати послідовне використання мовного матеріалу в мовленні. Говірки повніше зберігають життя мови.

• Започаткували методику лінгвогеографії, розподіл на діалект і діалектні зони, тому запропонували картографування (ізоглоси, ареали поширення діалектних явищ).

Протягом приблизно 50 років молодограматизм був однією з найвпливовіших течій та шкіл мовознавства, які не мала рівних за поширенням, кількістю праць, відпрацюванням принципів і прийомів дослідження.

Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці XIX

— на початку XX ст.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. виникають нові лінгвістичні школи, які виступають із критикою молодограматизму. До них належать:

Школа «слів і речей»,

Школа естетичного ідеалізму, неолінгвістика,

Казанська лінгвістична школа І. О. Бодуена де Куртене;

соціологічний напрямок (Ф. де

Соссюр).

Школа «слів і речей» («Слова і речі» «Wőrter und Sachen»)

мовознавчий напрямок, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Сформувалась вона в 1909 р. (час виходу в Гейдельберзі журналу «Слова і речі»,

видавці: мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейє-Любке, Й. Міккола, Р. Мух і літературознавець М. Мурко).

Завдання: вивчати історію слів, залучаючи не тільки лінгвістичний аналіз, а й історію названої словом речі; зосередити увагу на семантиці слів, на розвитку та зміні їхніх значень.

Одним із засновників Школи «слів і речей» вважають мовознавця

Гуго Шухардта

(1842—1927) — професора Віденського університету. Шухардт був сильним критиком (помітив усі слабкі