Лекція 6. Лексико-семантична система мови. Проміжні рівні мови. Мова і суспільство. Соціальна зумовленість варіювання мови. Історичні зміни мови.

1. Поняття лексико-семантичної системи.

2. Парадигматичні, синтагматичні, епідигматичні відношення.

3. Морфонологічний, словотвірний, фразеологічні проміжні рівні мови.

4. Суспільна природа мови.

5. Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

6. Інтерлінгвістика.

На системність лексики вказують такі факти:

• 1) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови іншими словами тієї ж мови;

• 2) можливість описати семантику слів за допомогою обмеженого числа елементів — семантично найбільш важливих слів, так званих елементарних слів (компонентний, семний аналіз): йти — переміщуватися, земля (ноги), в одному напрямку; ходити — переміщуватися, земля (ноги), в різних напрямках;

• 3) системність і впорядкованість об'єктивного світу, що відображений у лексиці.

Як будь-яка система, лексико-семантична система базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні.

• Значення слова, його цінність (значеннєвість) залежить тією чи іншою мірою від значень інших семантично пов'язаних із ним слів, від місця слова в лексико-семантичній парадигмі, тобто від його парадигматичних відношень.

• Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі — відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їх значень.

Лексико-семантичне поле — це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності.

Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля. Цю думку яскраво ілюструє спостереження Л. Єльмслева щодо позначення в деяких мовах дітей одних батьків:

Значення Угорська мова Російська мова Малайська мова

Лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов'язані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля.

У межах лексико-семантичного поля виділяють лексико-семантичні групи. У темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють:

• 1) назви неточних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера тощо);

• 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо);

• 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима);

• 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч);

• 5) назви місяців (січень, лютий);

• 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок).

У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані семантичні об'єднання (їх називають лексико-семантичними категоріями) — синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми.

За ступенем синонімічності (тотожності, близькості значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізуватися в тексті) синоніми поділяються на

абсолютні, або повні

(мовознавство — лінгвістика,

коцюба — кочерга,

рос. префикс — приставка), і

часткові (вивіз — експорт,

друг — товариш,

рос. линия — черта,

англ. big — large,

фр. revue — parade,

нім. schwer — kompliziert).

Відповідно до виконуваних функцій:

ідеографічні, або семантичні

(гарний — чудовий — чарівний,

рос. прохладный — холодный — студеный — ледяной,

англ. mistake — error — slip — lapse,

фр. petit — minime),

стилістичні

(говорити — глаголати — патякати,

рос. глаза — очи — бельма,

нім. Gesicht — Antlitz,

фр. visage — museau) і змішані, або

семантико-стилістичні

(йти — плестися (розм.) «йти повільно, стомлено»).

• Серед слів з протилежним значенням — антонімів — також можна виділити декілька груп, що різняться між собою характером протиставлення:

• 1) антоніми, які виражають контрарну протилежність, тобто такі, які перебувають в градуальній опозиції, через що між ними можна вставити слово, яке позначає щось середнє (молодий — старий, високий — низький; між ними можна вставити середнього віку, середньої висоти);

• 2) антоніми, які виражають доповнювальні, комплементарні відношення. Тут заперечення одного члена дає значення іншого (живий — мертвий, істинний — хибний);

• 3) антоніми, які виражають контрадикторну протилежність; один із членів, що вживається з заперечним префіксом не-, не має точної семантичної визначеності (молодий — немолодий);

• 4) антоніми з векторною протилежністю (входити — виходити, приїжджати — виїжджати, одягатися — роздягатися, вмикати — вимикати).

• Як правило, говорять про антонімічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні тріади (минуле — сучасне — майбутнє).

• Межі антонімії може визначати третє спільне поняття, якого стосуються два антоніми.

• Простір: верх – низ.

• Якості: брати (взяти) верх – *брати (взяти) низ.

Лексичні конверсиви — це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи ту саму дію чи відношення, конверсиви вживаються в співвідносних конструкціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому — з погляду В, тобто суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями. Наприклад: Петро продає книжки Андрієві — Андрій купує книжки в Петра; Брат старший від сестри — Сестра молодша від брата.

• Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісинонімією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі.

• Гіпонімія як родо-видове відношення — це сукупність семантично однорідних одиниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об'єднуються одним родовим поняттям (гіперонімом) фрукти. Гіпонімія характеризується привативною опозицією: видові назви завжди є семантично багатші від родових.

• Гіпонімія — це найбільш фундаментальні парадигматичні смислові відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі гіпонімії лексичні одиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля.

За характером організації (залежності, мотивації) лексико-семантичних варіантів у багатозначному слові виділяють три основні типи (структури) полісемії: радіальну, ланцюжкову і радіально-ланцюжкову.

При радіальній полісемії всі похідні (непрямі) значення походять безпосередньо від одного основного (прямого).

Слово стіл має п'ять значень:

1. «різновид меблів»;

2. «їжа, страви; харчі»;

3. «установа або відділ установи, що займається певними канцелярськими справами»;

4. «деталь верстата у вигляді горизонтальної дошки, що служить для закріплення заготовок під час їх обробки»;

«гора, височина з плоскою вершиною та стрімкими схилами».

Друге, третє, четверте і п'яте значення є похідними від першого.

При ланцюжковій полісемії кожне наступне значення є похідним від попереднього.

Прикметник дозрілий, наприклад, має три значення:

1. «який дозрів; доспілий»;

2. «який досягнув повного розвитку»;

3. перен. «який повністю сформувався (про абстрактні поняття — гнів, розум, любов тощо)». Тут друге значення мотивоване першим, а третє — другим.

Семантична структура цього слова має такий вигляд:

Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі два названих вище типи, тобто паралельну підпорядкованість і послідовну залежність.

У слові зерно виділяють п'ять значень:

1. «насіння рослин» (конопляне зерно, кава в зернах);

2. «дрібний плід хлібних злаків» (торгувати зерном, зібрати хліб до зерна);

3. перен. «зародок, початок чого-небудь» (зерно теорії, зерно поетичного дару);

4. «окрема дрібна часточка якої-небудь речовини; крупинка, краплинка» (зерно піску, зерно золота);

5. перен. «невеличка часточка, крихітка чого-небудь» (зерно правди, зерно надії).

Синтагматичні відношення

Синтагматичні відношення слова — його лінійні, контекстні зв'язки, його сполучуваність.

• Сполучуваність слова можна інтерпретувати як його контекст. Словосполучення — це мінімальний контекст слова.

• Розрізняють контекст лексичний, де значення слова визначається іншими словами (пізній вечір, літературний вечір), і синтаксичний, де значення слова визначається граматичною формою слова-поширювача (судити кого «розглядати в судовому засіданні», судити про кого «висловлювати судження», важити що «визначати вагу», важити (без додатка) «мати значення».

• Розрізняють також системний і несистемний контексти.

• Системний — це такий контекст, коли сполучуваність зумовлена індивідуальним значенням слова: наприклад, російські фрази оранжевая краска, заштопать чулки, писать стихи ямбом є нормальним (системним) контекстом відповідно для слів краска, заштопать, писать (стихи).

• Несистемним є такий контекст, коли сполучуваність слова не випливає з його семантики. Подібні фрази називають невідміченими.

• Як приклад невідміченої фрази наводять штучно сконструйоване Н. Хомським

The colorless green ideas sleep furiously .

Крім словесного, існує ще ситуативний (побутовий) контекст (час, місце спілкування, учасники комунікативного акту тощо). Класичною ілюстрацією ситуативного контексту може служити сконструйований Л. А. Булаховським діалог: «Вона червона?» — «Ні, чорна». — «А чому вона жовта?» — «Тому що зелена».

Епідигматичні відношення — асоціативно-дериваційні зв'язки між словами за формою і за змістом.

Отже, лексико-семантична система специфічна порівняно з фонологічною і граматичною, що пояснюється її безпосереднім зв'язком з об'єктивною дійсністю. Вона відкрита (весь час поповнюється новими елементами) і найбільш динамічна. На противагу фонологічній системі, яку нерідко називають диференційним рівнем мови, лексико-семантична система є синтезом основних смислових елементів та їх зв'язків і може бути названою синтезувальним, інтегральним рівнем.