• Проміжні рівні мови

• Основні рівні мови — фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний — не існують ізольовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні — морфонологічний, словотвірний і фразеологічний.

• Морфонологія (із морфофонологія) — розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей із морфологічною метою.

• Якщо фонологія вивчає фонеми в системі мови та їх функції, а морфологія — морфеми і словоформи, то морфонологія вивчає фонеми в їх співвідношенні з морфемами і словоформами, встановлює основні варіанти морфем і правила їх перетворення на інші варіанти.

• У сучасному мовознавстві термін морфонологія вживається у двох значеннях — вузькому і широкому. Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання фонем у морфах однієї морфеми, тобто чергування фонем: друг — дружній, страх — страшити, сотня — сто, — дня, веселий — весілля, черниця — чорний тощо.

• Морфонологія у широкому значенні досліджує фонологічний склад морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем.

Словотвірний проміжний рівень мови

Словотвірний рівень міститься між морфологічним і лексико-семантичним основними рівнями.

Основна одиниця морфологічного рівня — морфема — використовується для творення одиниць лексико-семантичного рівня — слів (лексем).

Утворення складних слів, як правило, зводиться до згортання словосполучення в єдине слово (косий кут → косокутник «предмет, що має косі кути», другий курс → другокурсник «студент, який навчається на другому курсі», плаває морем → мореплавець «той, хто плаває морем».

• До основних теоретичних понять словотвору належать мотивація, словотвірна похідність, словотвірне правило, словотвірний тип, словотвірне значення та ін.

• Словотвірна мотивація — семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

• Словотвірна похідність — семантична вивідність властивостей похідного з властивостей вихідних одиниць.

• Похідне слово розглядається як структура, внутрішня форма якої відповідає вираженому нею змісту і будується як бінарне утворення з вихідної (мотивувальної) і формантної частин:

• Він учиться в школі → школяр (учень)

• Він учить в школі → учитель

• Він грає за команду → гравець

• Він грає в карти → грач.

• Словотвірне правило — правило, яке описує особливості моделювання похідних слів у процесі деривації, діапазон їх дії, характеризує дериваційний процес з погляду його регулярності/нерегулярності, продуктивності/непродуктивності, вказує на твірну основу, використаний формальний засіб, сполучувальні можливості морфем та їх морфонологічні зміни.

• Словотвірні ланцюжки утворюють словотвірне гніздо.

• Словотвірне гніздо — сукупність словотвірних ланцюжків з тим самим вихідним словом; сукупність слів із тим самим коренем, упорядкованих відповідно до відношення словотвірної мотивації.

• Слова, об'єднані у словотвірне гніздо, мають змістову і матеріальну спільність.

Словотвірне (дериваційне) значення — нове значення, яке виникає в похідному слові внаслідок поєднання мотивувальної основи з формантом; результат дії форманта на твірну основу і її лексичне та граматичне значення.

Словотвірні значення поділяють на

транспозиційні (значення іншої частини мови):

предметності (співати — спів);

процесуальності (молодий — молодіти, вдова — вдовіти);

ознаковості (гай — гайовий, сьогодні — сьогоднішній);

різні конкретніші модифікаційні значення —

зменшувальні (мати — матуся, голова — головонька, хата — хатиночка, малий — малесенький),

збільшувальні (рука — ручище, дід — дідуган, ніс — носюра, довгий — довжелезний),

посилювальні (кричати — розкричатися) та ін.

Осібну групу становлять класифікаційні значення, як значення носія ознаки (юний — юнак, дурний — дурень, веселий — веселун), виконавця дії (читати — читач, копати — копач, рахувати — рахівник, водити — водій), вмістилища чого-небудь (корова — корівник, дрова — дровітня) тощо.

Словотвірний тип — схема побудови слів певної частини мови, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення.

Серед словотвірних моделей розрізняють лінійні і нелінійні.

До лінійних належать афіксальні моделі і моделі складних слів, які виражаються формулою А = В + С + D (довідник = довід(атися) + ник, лісостеп = ліс + о + степ, англ. postcard «поштова листівка» = post + card, sunshine «сонячне сяйво» = sun + shine).

До нелінійних, які умовно позначають формулою А → В, належать

конверсія (поранений (солдат) → поранений, черговий (учень) → черговий, англ. a word «слово» → to word «висловлюватися», a dream «сон» → to dream «снитися», a hand «рука» → to hand «вручати», to run «бігти» → a run «біг», free «вільний» → to free «звільнюватися», down «внизу» → to down «скидати»),

усічення (автомобіль → авто, метрополітен → метро, кілограм → кіло, англ. television «телебачення» → telly, microphone «мікрофон» → mike, фр. velocipede «велосипед» → velo) і зворотне словотворення (доярка → дояр, зонтик → зонт).

• На сучасному етапі паралельно існують три напрями в дослідженні словотвору:

• 1) синтаксичний (трансформаційний, породжувальний), пов'язаний із дослідженнями Н. Хомського. Семантику і структуру дериватів розглядають як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов'язують із відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (Він грає на трубі — він трубач; Він від'їхав — його від'їзд);

• 2) ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М. Докуліла. Словотвір розглядають з погляду теорії номінації і для його інтерпретації використовують такі поняття, як ономасіологічний базис, ономасіологічна ознака, зв'язка та ономасіологічна категорія;

• 3) функціонально-семантичний, який синтезує досягнення трансформаційного й ономасіологічного підходів і на передній план ставить проблеми, пов'язані з семантикою, функціонуванням і творенням похідних слів у живому мовленні.