ідея розвитку мови втілилася в теорії родословного древа:

прамова

доісторичний період

північноєвропейська південноєвропейська (слов´яно-германські) (аріо-греко-італо-кельтські)

Історичний період

найбільшу близькість до індоєвропейської зберегла давньоіндійська мова, найбільш віддаленими опинилися германські, балтські, слов'янські мови

•прамова – це не історична реальність, а лише уявлення про звукову систему та систему форм слова, модель, яка необхідна для динамічного розгляду матеріалу індоєвропейських мов;

•завдання компаративістики – реконструкція ідеальних праформ;

•натуралістична теорія: мова – природний організм, який живе, як і організм природи:

•- "Мови – це природні організми, які виникли без участі людської волі, виросли та розвинулися за певними законами і в свою чергу старіють і вмирають",

•- "життя мови", як і життя природи, є розвиток, а не історія; ріст був лише в доісторичний період, а справжнє життя проявляється у діалектах; історичний період характеризується розпадом форм, старінням і вмиранням форм мови та самої мови; літературно-писемні форми суть штучні утворення;

•підпорядкування дослідника об’єкту дослідження: "у природознавців можна навчитися усвідомленню того, що для науки має значення лише факт, установлений за допомогою надійного, строго об’єктивного спостереження, і заснований на такому факті правильний висновок".

Натуралістична концепція вплинула на молодограматиків, які сприйняли її положення про розвиток мови, зокрема поняття мовного закону, однак відмовилися від стадіальної теорії та від ідеї «розпаду» мов.

У мовознавстві залишилися сформульовані Шлейхером принципи порівняльно-історичного дослідження,

концепція родовідного дерева,

робочі прийоми реконструкції праформ, зокрема позначення зірочкою (*) незасвідчених реконструйованих форм.

Критика

•Пояснення причин розвитку мови тільки біологічними чинниками, характеристика індоєвропейських мов як найдосконаліших, відрив розвитку мов від історії суспільства, зазнали критики.

Психологічний напрямок

Під впливом ідей Гумбольдта й у зв'язку з інтенсивним розвитком психології в середині XIX ст. виник психологічний напрям у мовознавстві.

Психологічний напрямок —

сукупність течій, шкіл, концепцій,

які розглядають мову як феномен

психологічного стану і діяльності

людини чи народу.

Дві концепції — індивідуального

психологізму і колективного психологізму.

Обидві концепції спираються на ідеї Гумбольдта, який, з одного боку, пропагував індивідуально- психологічний підхід до тлумачення мовних явищ, ратував за врахування фактору людської особистості, індивідуальної психіки, а з іншого, говорячи про загальнолюдський розум, мислення духа, стверджував, що об’єднувальна функція свідомості виробляється колективно у процесі спільної життєдіяльності, в якій мова