Лекція 1. Мовознавство як наука.

Загальне мовознавство як навчальна

дисципліна.

1.Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання загального мовознавства.

2.Мовознавство у Давній Індії. Давньокитайське мовознавство. Провідні ідеї античного мовознавства (греко-римського) періоду. Давнє арабське мовознавство.

3.Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження.

4.Українське мовознавство 11-18 ст. 1. Причини виникнення порівняльно-історичного мовознавства.

5.Основоположники порівняльно-історичного мовознавства.

6.Філософія мови В. фон Гумбольдта.

Література:

1. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навчальний посібник / Бевзенко С.

П. — Київ: "Вища школа", 1991. — 231 с.

2.Білецький А. О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів / Білецький А.О.. — К.: "АртЕк", 1996.— 224 с.

3.Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства / Кобилянський Б. В. — К., 1964. — 154 с.

4.Ковалик І. І Загальне мовознавство. Історія лінгвістичної думки / Ковалик І. І, Самійленко С. П. — К.: Вища школа 1985. — 216 с.

5.Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник, 3-тє видання/ М. П. Кочерган. — К. : ВЦ «Академія», 2008. — 464 с.

6.Семчинський С. В. Загальне мовознавство / Семчинський С. В.

— К.: Вища школа, 1988. — 328 с.

7.Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних учень / Удовиченко Г. М.. — К. Вища школа 1980. — 216 с.

Пропонують розбити коло проблем

загального мовознавства на дві групи, розподіливши їх між власне загальним (у вужчому значенні) і теоретичним мовознавством.

У такому разі загальне мовознавство — лінгвістична дисципліна, яка вивчає всі мови світу і є ніби узагальненням конкретних лінгвістик (загальна фонетика, загальна граматика, структура всіх мов світу, типологія мов тощо). До теоретичного мовознавства можуть бути віднесені лише лінгвістичні проблеми, що стосуються найсуттєвіших ознак мови як суспільного явища в її відношенні до інших явищ дійсності. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалі, наукою про природу й сутність мови.

Уся проблематика теоретичного мовознавства може бути зведена до трьох проблем:

1)природа й сутність мови, її організація;

2)відношення мови до позамовних явищ;

3)методологія мовознавства.

Однак традиційно всі ці проблеми розглядають у загальному мовознавстві.

представники порівняльно- історичного мовознавства, зокрема Август Шлейхер, застосували дарвінську теорію еволюції, що стало основою натуралістичного напряму в мовознавстві.

На сучасному етапі зв'язок мовознавства з біологією засвідчує американська генеративна лінгвістика (Ноам Хомський (Чомськи) та його послідовники), особливо гіпотеза вроджених мовних структур.

Психологічні теорії мови набули поширення у другій половині XIX ст. (психологічний напрям у мовознавстві представлений такими відомими німецькими лінгвістами, як Гейман Штейнталь, Вільгельм Вундт,

і видатним українським мовознавцем

Олександром Потебнею).

Найвідомішим давньоіндійським мовознавцем є Паніні (V—IV ст. до н. є.) — один із основоположників мовознавства, автор першої граматики санскриту «Аштадг'яї», тобто «складена з восьми частин». Вважають, що його граматика створена в усній формі й розрахована на усне передавання. Для легкого запам'ятовування вона подана у вигляді 3996 віршованих правил (сутр – правил читання і розуміння вед у ведійських школах). Через декілька століть її було записано.

Інші давньоіндійські граматисти Яска (V ст. до н.е.),

Вараручі (III або II ст. до н. є.), Катьяяна (III ст. до н.е.), Патанджалі (II ст. до н.е.),

Бхартріхарі (V—VI ст. н.е.) розвивають учення Паніні.

Мовознавці Давньої Індії також укладали словники. Ще в V ст. до н.е. Яска склав коментарі до Вед — пояснення незрозумілих слів. Найвідомішим словником є словник

Амари — «Амаракоша» (V ст. н.е.), укладений за кореневим принципом, тобто в ньому наведено тільки корінь слова: vid- «знати», tud- «штовхати», рас- «варити», bhar- «нести».