Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

What is social policy

.pdf
Скачиваний:
1
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
1.52 Mб
Скачать

8НАМКАКА. УЕ14.14 Сапаїїіап Зосіаі Роїісу.

\¥аіегІоо, Опіагіо і/піл>ег$і(у Рге$$.

р.3-20

IVІні1 і$ Зосіаі Роїісу?

Що таке соціальна політика?

Її припущення, визначення і застосування.

Існують численні точки зору щодо точного значення “соціальної політики”. Для того, щоб прийти до певної концептуальної ясності, буде корисно проаналізувати припущення, що лежать в основі визначень та ідеологічних перспектив соціальної політики. Такий підхід міг би допомогти нам виділити базові моменти, що є визначальними для поглиблення нашого розуміння того, що представляє єсбот-о сс'т:,' ттг,т'’ політика.

Є чотири клю>

’ження, закладені в соціальній політиці: 1) уряд несе

відповідальність за

дня потреб менш успішних членів суспільства; 2)

держава має право втручатися в область індивідуальних свобод і економічної свободи; 3) необхідними є урядові чи громадські втручання, коли існуючим соціальним установам не вдається виконувати їхні обов’язки; 4) громадська політика створює соціальні зіткнення, наслідки яких стають предметом моральної відповідальності певної групи.

Соціальна політика розробляється через урядові втручання і оцінюється за здатністю забезпечувати широкий діапазон людських потреб для верстви населення, що є залежною від суспільства. Причина для залежності може виникати як внаслідок особистої невдачі так і суспільних умов. Фізичне чи психічне захворювання, смерть годувальника, нещасні випадки, що супроводжуються втратою доходу, етнічні і культурні фактори, розпад сім’ї, відсутність кваліфікації, недостатня освіта і поважний вік - ось фактори, що несприятливо впливають на здатність індивідів бути самодостатніми за будь-яких умов. Суспільні умови часто спричиняють або дають свій внесок в особисті турботи і залежність. Безробіття внаслідок автоматизації, регіональній нерівності в розподілі прибутків, перебазуванню промисловості, відсутність рівних можливостей для самовдосконалення, раптові та неочікуванні соціальні та економічні зміни загрожують здатності і можливостям індивідуальних людських істот і груп планувати і діяти для свого власного добробуту. Особистий відгук на прискорені соціальні зміни часто проявляється у відмові і переоцінці особистих

2

життєвих цілей. Так, соціальна політика, що в рамках сформульованого підходу, має справу з певними проявами особистої невдачі і суспільних умов, найкраще підсумована в аналізі сера Уільяма Беверіджа за 1942 р., що стосується “п ’яти згубних гігантів” сучасного суспільства: лінь чи безробіття і неповне завантаження; ігнорування чи неадекватна освіта; захворювання, які включають слабке здоров’я і фізичні чи психічні вади, бідність чи важкі умови життя; і нестача достатніх доходів, щоб забезпечити прийнятні норми життя.

Сер Уільям Беверідж, пишучи в дослідженні про соціальну захищеність, виявив, що задача уряду в час війни і миру є не слава керівників чи змагань, а щастя звичайної людини. Ф.Густав Мьоллєр, один з архітекторів шведської держави добробуту висував свою точку зору, що цивілізована держава має моральний обов’язок досягати три завдання соціального захисту:

1) Вона повинна була гарантувати базовий мінімальну норму життя для кожного громадянина;

2)вона повинна була забезпечувати для соціального добробуту природне право кожного незалежно від доходу;

3)вона повинна була досягати цих цілей через рівність доходів і соціальну справедливість.

Мьоллєр, в ролі міністра добробуту в соціал-демократичній партії, привів Швецію до її зеніту в соціальному добробуті. Уряди, як представники народу, несуть моральну і правову адміністративну відповідальність за забезпечення лідерства і формулювання соціальних програм. Уряди на всіх рівнях покликані прийняти цю відповідальність, оскільки вони контролюють громадські фінанси, і як вважається, повинні мати технічну кваліфікацію щодо цих проблем і, в демократичних країнах, отримують мандат виборців для законодавчих дій. Метою соціального законодавства, взагалі кажучи, є розвиток особистого добробуту і також захист громадських інтересів. Далі, розробка і розвиток соціальної політики передбачає моральний вибір. Фундаментальною цінністю є те, що така політика, програми і керівництво ними є підконтрольні суспільству. Оскільки уряди підзвітні народу, їхнє втручання в соціальну політику є також підконтрольним.

Друге ключове положення, що переважає в усіх варіантах соціальної політики стосується права держави щодо індивідуальної свободи. При розробці і розвитку соціальної політики вважається, що держава має право і моральний обов’язок взаємодіяти з особистою свободою і втручатися в її соціальні, економічні і політичні інституції. Таке втручання потрібне для покращення добробуту тих, хто напряму зазнав впливу певної несприятливої обставини і, в той самий час, покращувати добробут усіх членів суспільства. Наприклад, історія і розвиток державного захисту в розвинутих індустріальних країнах світу чітко відображає доктрину права держави втручатися у вільну гру економіки для

з

захисту, а отже покращення добробуту невдатних членів. Хоча, як ми побачимо пізніше, ступінь такого втручання залишається центральним питанням і основою для дискусії: соціальна політика не може бути розроблена без користування державою цим правом. В так званих державах з “вільною конкуренцією”, втручання не вважається необхідним.

Третє, робиться припущення, що урядове втручання виправдане завдяки існуванню соціальних інституцій таких як родина, громада і ринкова економіка, кожна з яких не має чи не може мати потреб і проблем, що виникають з особистих невдач і соціальних умов. Коли особисті турботи стають соціальними питаннями, вони більше не залишаються в межах уяви особистої відповідальності для їхнього вирішення. Оскільки соціальні питання мають відгалуження і наслідки поза межами можливостей особистих дій, уряди і соціальні установи покликані втручатися. В ці дні зростаючих очікувань від урядів вимагають не тільки керувати (закон і порядок) а іе також виконувати обіцянки щодо хорошого життя для кожної людини.

І накінець, майже всі варіанти громадської політики через свою мету і завдання створюють соціальний вплив. Наслідки цього впливу можуть бути відомими, або невідомими, але очікується, що деякі групи суспільства мають справу з цими наслідками. Тут знову, як ми побачимо пізніше, існує дискусія навколо центральних питань: на кому лежить відповідальність за ці дії, і якими є критерії, якими ми вимірюємо позитивні і негативні наслідки?

Визначення соціальної політики зазнають впливу перелічених безумовних і детальних припущень. На основі висловлених припущень, розглянемо кілька визначень з літератури в ітамг'г'от,,,,‘ "пояснити концепцію.

Професор Річард і відомий і респектабельний британський дослідник соціальної політик.*, ------лзначення соціальної політики таким чином:

Соціальні служби чи соціальний добробут, ярлики, які ми довгий час застосовували для того, щоб описати певні області громадського впливу, такі як зростання доходів і громадське здоров 'я, виглядають як найваж іивпиі складові соціальної політики. Вони є очевидно прямими і тими, що піддаються оцінці, діями лряду, здійснюваними завдяки різноманітності політичних причин, щоб забезпечити коло потреб, матеріальних і соціальних, і особливо залежних потреб, які ринок :іс заде ........... "ч не може задовільнити для певних визначених верств населення.

Т.Мар іий британський соціальний науковець, по суті виділяє ту сам) особлиьі-.__ „онцептуалізації соціальної політики як “політику уряду по відношенню до дій, які мають прямий вп"т,~ тт~ "обробут громадян, забезпечуючи

їм послуги і доходи.” Професор Ф.Лафі

ції, опублікованій університетом

Бірмінгема в 1962 році, твердить:

 

Соціальна політика не є по суті цікавою для економічних стосунків, але є дуже важливою з точки зору міри, до якої дозволено домінувати економічним стосункам і прагненням над іншими аспектами життя, більш конкретно, соціальна політика має

І

відношення до всього різноманіття потреб - матеріальних, культурних, емоційних - поза межами широкої сфери задоволень, які можна залишити ринкові.

Далі він визначає соціальну політику, як функцію діяльності, яка веде суспільство в напрямку, відмінному від того, яким воно звичайно мало би йти.

Пітер Таунсенд, інший британський науковець, дав визначення соціальної політики, виходячи з широких соціологічних перспектив, включаючи цілі і засоби. Він пише:

Соціальна політика найкраще представляється, як свого роду калька по відношенню до керування суспільством в напрямку соціальних цілей: вона може бути визначена і як основа, і як признана раціональність, які соціальні установи і групи використовують чи вносять в життя, щоб забезпечити соціальний захист чи розвиток. Соціальна політика є, іншими словами,

інституціоналізованим контролем служб, агенцій і організацій для підтримки і змін соціальної і структури і цінностей. Іноді цей контроль може бути в громадській свідомості і свідомо виражатися урядовими прес-секретарями та іншими. Іноді він може бути невисловленим і навіть неусвідомленим.

Подальші визначення соціальної політики такими американськими письменниками як Натан Глейзер і Говард Фрімен є корисними для розгляду, оскільки вони проясняють концепцію. Глейзер признає, що термін “соціальна політика” є дуже еластичний. Він робить спробу робочого визначення концепції:

... Усі ці варіанти громадської політики, що розвинулись в останні сотні років для захисту родин і осіб від нещасних випадків промислового і міського життя, і які намагалися забезпечити достойний мінімум життєвих умов для усіх. Серце соціальної політики є полегшення умов для бідних.

Фрімен і Шервуд додають ще один вимір до визначення, стверджуючи, що соціальна політика є:

фундаментальним процесом, через який стійкі організації вносять елемент

 

стабільності і в той самий час прагнуть покращення умов для їх членів. Існуючі

напрямки

у

соціальної політики, звичайно, ніколи не є до кінця розвинутими, вони постійно змінюються

 

внаслідок зміни умов і цінностей.

 

 

Роін визначив соціальну політику як аналіз соціальних цілей і політику

 

соціального захисту, так само як і соціальну мету економічної політики.

Він далі

 

стверджує, що соціальна політика призначена планувати соціальні надлишки,

 

перерозподіл і справедливий розподіл соціальних служб. Дроувер, канадський

 

письменник, оприлюднює думку, що соціальна політика є аспектом громадської

 

політики (авторизоване колективне втручання) з метою розподілу товарів, служб і

 

прав, що керується принципами рівності і справедливості.

 

 

З цих визначень починає вимальовуватись така концепція с

 

політики: соціальна політика пов’язана з громадським керуванням служоами

 

захисту, тобто з розробкою, розвитком і керівництвом особливими службами

 

уряду на усіх рівнях, таких як здоров’я, освіта, підтримка доходів, і служби

 

захисту. Соціальна політика розробляється не тільки урядовими, але

також й

 

5

іншими установами, такими як добровільні організації, бізнес, праця, промисловість, професійні групи, групи громадських інтересів і церкви. Далі, соціальну політику можна зрозуміти в рамках громадських цілей чи прагнень і засобів. Цілі і засоби соціальної політики є невіддільні внаслідок їх прямого і непрямого взаємовпливу.

Цей письменник намагається розглядати соціальну політику з точки зору широких перспектив. Він мав би розрізняти “політику соціального добробуту” і соціальну політику. Політика соціального добробуту є виразом філософії і програм, що стосуються бідних, залежних, невдатних (фізично і психічно) та інших членів суспільства, які внаслідок різноманітних причин потребують підтримки (економічної, соціальної і психологічної) для їхнього благополуччя. Політика соціального захисту сконцентрована на обмежених ділянках громадської діяльності. Соціальна політика, навпаки, є областю громадської політики, однією з граней якої є політика соціального захисту. Виділяються серед інших вимірів соціальної політики ті окремі ділянки громадських інтересів, що фокусуються на розвитку людських можливостей, напряму чи опосередковано. Наприклад, політика охорони здоров’я є соціальною політикою в тому, що вона визначає принципи і умови, при яких охорона здоров’я може існувати на універсальному рівні для усіх верств населення. В цьому розумінні вона прямо пов’язана з розвитком можливостей людини. Однак, опосередковано, вона також має справу з такими близькими до громадських інтересами як наявність служб планування сім’ї, харчування, медичної освіти і відновлення, які впливають на здоров’я всього населетт” "

іжливо визначати соціальну політику з такої широкої перспективи? П р и и ц ^ ^ ^ оправдання для широкого визначення соціальної політики полягає в істотній взаємодії між різними способами соціо-економічного втручання. Наприклад, політика соціального захисту для бідних не може бути адекватно пояснена без розуміння і аналізу багатьох супутніх громадських дій, що стосуються податків, мінімальної зарплати, стимулів до праці, повного працевлаштування, можливостей для праці, політики і програм відновлення працездатності, і регіональних розбіжностей в доходах і пропозиції праці. Звичайно, не вважається, що усі громадські варіанти політики, самі по собі є соціальною політикою. Тим не менше, через соціальний вплив, створений громадською політикою, вони повинні розглядатися частиною конгломерату компонентів окремої політики, що визначають національну соціальну політику. Як наслідок, соціальна політика, в основному стосуються широкого кола проблем громадської політики і соціального впливу, що виникає внаслідок взаємодії між соціальними, економічними, політичними і культурними факторами.

6

Неможливо адекватно пояснити природу і функції соціальної політики без аналізу домінуючих соціальних цінностей і ідеології, що панують в суспільстві.

Ідеологія, за визначенням Третього нового міжнародного словника Уебстера “,є

узагальнені твердження, теорії і цілі, що визначають соціо-політичну програму. Далі, ідеологія є картиною вірувань і концепцій (як фактичних так і нормативних), метою яких є пояснення складних соціальних явищ з метою спрямування і спрощення соціо-політичних виборів, що стоять перед особистостями чи групами. Соціальні цінності формують ядро даної ідеології. Внаслідок того, що соціальні цінності є масштабнішими від об’єктів і ситуацій, ідеології залишаються незмінними і менше сприйнятливими до динамічних змін. Хоча ідеологія забезпечує неемпіричну перспективу, вона не є гіпотезою для емпіричного підтвердження, а положенням: її сила полягає в соціо-економічній підтримці її послідовників. Ідеологія є однією з рушійних сил часу чи віку - виправданням для соціальної дії чи бездіяльності, раціоналізацією для соціальної справедливості чи несправедливості, і поясненням втручання держави в соціальний добробут чи його відсутності.

Зважаючи на те, що соціальна політика і програми соціального добробуту зазнають впливу ідеологій і в свою чергу впливають на соціальні цінності, доцільно проаналізувати деякі окремі ідеології для того, щоб поширити наше розуміння співвідношень між ними.

Обмежимо наш аналіз чотирма основними ідеологіями: консервативною, ліберальною, радикальною і марксистською.

Консервативна ідеологія в основному базується на філософії індивідуалізму і концепції суспільства, що еволюціонує, з наголосом на збереженні традиційних цінностей, норм і соціальних інституцій. Таким чином, з консервативної точки зору урядова взаємодія з особистою свободою, громадськими інституціями, ринковою економікою і традиційними цінностями повинна бути мінімальною і виправдовується як останній рятувальний засіб, коли всі інші заходи зазнали невдачі. Консервативна ідеологія присвячена збереженню етики праці, самодопомоги і стриманості в усіх речах. Наголос робиться на швидше поступовому соціальному розвитку, ніж різкій соціальній зміні. Заслуговує уваги причетність консервативної ідеології до соціального добробуту і соціальної політики.

Ті, хто аргументує за збереження і розвиток індивідуалізму як суті соціального добробуту, могли би стверджувати, що особистість має бути впевнена в своїх силах: вона має бути впевнена в своїх можливостях і повинна дійсно тягнути себе до гори своїми власними переконаннями. Північно-американська доктрина індивідуалізму навіть стверджує, що громадське субсидування для бідних душить їхню ініціативу, позбавляє їх відчуття самовідповідальності,

7

допомагає створювати паразитів і руйнує моральні фібри суспільства. Кожний раз, коли соціальна політика, спрямована на зростання урядового втручання, вноситься в арену громадських дискусій і дебатів, лицарі індивідуалізму опонують цій політиці, оскільки вони бачать її як перешкоду до їхньої системи цінностей і вірувань. Вони ратують за менше урядове втручання, скорочення громадських витрат на соціальні програми, збереження старих цінностей (бережливість, стриманість, ініціатива і обережність), і захищають такі соціальні інституції як родина і громада. Один з напрямків консервативної думки аргументує за каральні і обмежувальні міри таким чином, щоб “забезпечена бідність” відчувала свою залежність некомфортною. Немає співпадіння в тому, що в пилу суперечностей щодо зростання місцевих витрат для підтримки безробітних, повносправних, неодружених чоловіків і неповних родин (з одним з батьків), представники місцевого уряду захищають робочі заходи, такі як збирання снігу, обрізання сухих гілок на деревах вздовж провінційних доріг для того, щоб піднести бідним урок протестантської робітничої етики і моральності.

Однак, ті хто підтримує таке суспільство і уряд, відповідальні за допомогу нужденним, бідним, залежним і невдатним жертвам нашої соціо-економічної системи, підтримують значніше урядове втручання. Філософською основою для їхньої підтримки є “Декларація прав людини”, прийнята ООН в 1948 році. Статті 22 і 25 висловлюють основу, що виправдовує втручання держави від імені особистості:

Стаття 22. Кожний, як член суспільства, має право на соціальну безпеку і закликається до реалізації через національні зусилля і міжнародну співпрацю, і у відповідності з організацією і можливостями кожного стану, економічних і культурних прав, необхідних для його гідності і вільного розвитку його особистості.

Стаття 25. Кожний має право на норми життя, адекватні своєму станові здоров ’я, і добробуту, і своєї сім ’ї, включаючи їжу, одяг, побутові речі і медичне обслуговування, і необхідні соціальні послуги і право на захист у випадку безробіття, хвороби, неповносправності, вдівства, старшого віку чи інших втрат засобів до існування в умовах, що не піддаються особистому контролю.

Ці дві статті виділяють соціальні права, які мають бути відокремлені від громадських і політичних прав, гарантованих законодавством в більшості демократичних країн. Однак, зростаюча складність сучасного суспільства і швидкість, з якою відбуваються соціальні, технологічні і економічні зміни в західних суспільствах, передбачають необхідність визнання соціальних прав, як захисту від цих глибоких змін, що загрожують добробутові людини. Соціальні зміни набувають відносного характеру, поступово змінюючись із зміною суспільних відносин, цінностей, недоліків і можливостей.

і

8

Твердження щодо соціальної політики Канадської ради з соціального розвитку чітко виявляє точку зору, що як особистість, так і суспільство є відповідальними за людський добробут. Так, рада констатує:

Метою соціальної політики є добробут людини. Вона має два аспекти. З одного боку, особистості повинні гарантувати свободу і можливість нести відповідальність аж до тих пір, доки вона здатна, для забезпечення її основних потреб і прагнень. З іншого боку, досягнення добробуту людини, особливо в теперішніх умовах, є настільки ж соціальною як і особистою відповідальністю. Тільки через колективне планування і дії (соціальна політика) можна утвердити умови, що дозволять людям реалізувати свій потенціал і творчо допомагати суспільству.

Така точка зору може інтерпретуватися як ліберальна ідеологія, що

 

наголошує на тому, що подвійна відповідальність повинна ділитись між

 

особистістю і суспільством для досягнення чийогось добробуту.

 

Тоді

як консервативна

точка зору на соціальну політику схиляється до

/

збереження усталених суспільних цінностей, моралі і відповідальності окремих

 

членів суспільства за допомогу самим собі, ліберальна точка зору признає

 

необхідність змін і реформ у встановленні соціальних цінностей. Ліберальна точка

 

зору на соціальну політику підтримує зміни і реформи в тих аспектах суспільства,

 

які служать перепоною для можливостей максимальної особистої свободи під

 

впливом гніту обставин. Вона захищає особисту відповідальність, але не зовсім

 

без урядової підтримки. Консервативна точка зору заперечує радикальні зміни

 

через соціальну політику, але підтримує тверезий спосіб дій для збереження

 

усталених суспільних цінностей, тоді як ліберальна точка зору розглядає

 

соціальну політику як один з переконливих і потужних інструментів змін в

 

суспільстві для підтримки особистого добробуту.

 

Ще є інша точка зору, яка виступає за радикальну перспективу соціальної

 

політики. В рамках цієї перспективи особисті проблеми інтерпретуються як прямі

і

наслідки соціальних

проблем.

Бідність, наприклад, не є наслідком нездатності

людей працювати для свого власного добробуту, а швидше є наслідком

 

експлуататорської економічної системи, що впіймала людей в цикл бідності і не

 

дозволяє їм вийти з нього.

 

 

Радикальний

напрямок

наголошує на соціальній відповідальності за

 

розв’язання,

виправлення і

усунення особистих проблем. Базовими для

 

суспільства проголошуються цінності і положення у відповідності з їх внеском в особистий добробут і процвітання. Урядове втручання в соціальну політику виглядає виправданим, оскільки суспільство утримує уряд відповідальним і підконтрольним. Природно, що суспільні витрати на заходи соціальної політики для підвищення відповідальності уряду мали б тенденцію до зростання. Мета соціальної політики також розглядається як зміна тих умов в межах соціоекономічної і політичної систем, що спричиняють особисті проблеми. Таким

/

9

чином, радикальна точка зору відстоює фундаментальні соціальні, економічні і політичні реформи чи зміни, і мета соціальної політики полягає у внеску до цих змін. Використовуючи прямі і безкомпромісні методи, радикали йдуть до кореня чи природи соціальних проблем, прагнучи принципових рішень.

Накінець, існує марксистський напрямок соціальної політики. Використовуючи теорію конфліктів як відправну точку, марксизм постулює основний і вроджений конфлікт між особистістю і суспільством. Соціальна політика в демократичній системі інтерпретуються марксистськими аналітиками як хитрість, спрямована на здійснення контролю над визначенням, акцентами і напрямком соціального захисту. Ця політика розглядається як підтримка капіталістичної економіки, сила якої контролюється елітою. Приклад марксистської інтерпретації соціальної політики може допомогти пояснити цю точку зору.

Гелпер в своїй книжці “Політика соціальних служб” подає корисну критику соціальних служб в Америці. Його основною ціллю є аналіз мети, цінностей, положень і функцій соціальних служб і розгляд ролі, яку вони відіграють в підтримці чи виклику цінностям, установам і поведінці сучасного соціального порядку. Він розпочинає свій аналіз з існуючих суперечностей в соціальних службах: позитивні соціальні прагнення і зусилля для забезпечення людських потреб, що представляють кращі риси соціальних служб, підриваються силами, які підтримуються і підсилюються соціальними службами в суспільстві без певної мети. При тому, що вони турбуються про покращення добробуту людини, соціальні служби підтримують цінності, інституції і процедури, що є руйнівними для цього добробуту.

Аналіз Гелпера соціальних служб в Сполучених Штатах має ліве спрямування та , з міцні корені в марксистській теорії і чітко, часто блискуче, радикальний щодо перспективи, аргументації і в зумиснїй рішучості.

За Гелпером більшість політичних дебатів щодо соціальних служб проводились в ліберально-консервативних рамках, які визначили межі аргументації. Гелпер заявляє, що ліберальна позиція базується на уявленні, що соціальні служби є в основному є “хорошою річчю” і, якщо ми зможемо наростити ці служби, ми зможемо вирішити проблеми. Участь споживача є основною для планування структури соціальної служби, що є гуманною і чутливою до потреб людей. Неефективність соціальних служб може бути перетвореною на більш ефективну шляхом зміни пріоритетів в соціальних витратах. Консервативна позиція, навпаки, свідчить, що “чим менше, тим краще”. Для Гелпера ліберально-консервативні дебати про соціальні служби є непродуктивними в досягненні результатів, які можна розглядати. Більше того, ці дві позиції є швидше подібними, ніж відмінними в своїх основних положеннях

і

10

 

щодо людської природи і соціального порядку. Марксист може ідентифікувати

 

ідеологічні збіжності в обох позиціях і критикувати їх на тих самих засадах.

 

Вважається, що соціальні служби є результатом, і відповідні соціальному

 

порядку, що цінує економічне зростання і політичну стабільність понад добробут

 

людей. Більше того, наявний соціальний порядок використовує соціальні служби і

 

допоміжні професії для збереження і зміцнення ідеологій, поведінки і структур,

 

що відповідають наявному станові речей. Гелпер постулює, що корені невдачі

 

соціальних служб лежать не в їхніх обмежених ресурсах чи особливих

,

обмеженнях, але у факті, що вони оперують в співпраці і за підтримки тих самих

 

антисоціальних сил, дію яких вони призначені пом’якшувати.

 

Гелпер твердить, що проблеми в рівні добробуту і соціальних службах

 

природно можуть бути віднесені до більших проблем (соціо-економічні і

 

політичні структури і функції) і не є спеціальними, тимчасовими чи

 

ідіосинкритичними. Неадекватність соціальних служб закладена в логіці

 

суспільства в цілому, притаманній суспільству в його теперішній формі і навіть

 

конструктивній для підтримки сучасних соціо-економічних і політичних порядків.

 

Він підсумовує свій аналіз шляхом наступного розв’язання:

 

Якщо ми інтерпретуємо дилеми: соціальні служби і пропозиції соціальних служб в

 

методичних термінах, ми вважаємо, що р о зв ’язання цих дилем також повинні бути

 

методичними. Якщо ми приймемо припущення, що проблеми соціальних служб відображають

 

консервативну роль рівня добробуту..., тоді ми не знайдемо р о зв ’язку ні в обмежених реформах

 

в рамках соціальних служб, ні в розширенні існуючих служб до будь-якого ступеня. Р озв’язання

 

можуть бути знайдені тільки через принципові і радикальні зміни цілого суспільства.

і

Книга закликає соціальні служби залучати людей до колективної боротьби

 

за викорінення причин умов гніту для досягнення доброго, соціалістичного типу

 

суспільства.

 

Аналіз соціальних служб Гелпера є проникливим, але це є робота в

 

термінології резолюцій чи програма особливих змін. Стампф, як один з критиків

 

його книжки підмічає: “Пропозиції є хиткими; стратегічні зміни, що аналізуються,

 

мають мало спільного з нашим професійним мисленням, нашими підходами та

 

інструментарієм для зміни”.

 

В той час як марксистський аналіз забезпечує корисну перспективу для

 

аналізу соціальної політики і його сила полягає в теоретичній строгості, він

 

страждає від основного недоліка. Марксисти рідко дають конкретні вирішення

 

проблем соціального добробуту інші, ніж однозначне вирішення усіх проблем

 

шляхом соціальної революції. Конкретних, деталізованих і чітко визначених

 

програм змін, що формують невід’ємну частину методичної програми змін

/

соціальної політики не можна очікувати в рамках марксистської традиції. Таким

 

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]