Регіональна економіка

обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку.

По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.

По-п’яте, слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, у ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів.

В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, зокрема такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі тощо.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найбільшою перешкодою цьому є нестабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна, за оцінкою міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в світі.

По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом та імпортом товарів.

Для швидкої інтеграції України у систему світової економіки необхідно створити такі передумови:

-підвищення іміджу України у світі;

-забезпечення територіальної цілісності;

-створення системи національної безпеки;

-демократизація усіх сфер суспільного життя держави;

-безумовне виконання міжнародних зобов’язань;

-участь у глобальних та регіональних політичних процесах;

-формування і дотримання відповідного законодавства;

-оцінювання економічного та експортного потенціалу;

-зміцнення національної валюти;

-зменшення зовнішньої заборгованості;

-формування почуття власної національної гідності.

Сьогодні Україна має усі передумови для поглибленого розвитку міжнародних відносин. Цьому сприяють природні умови, географічне розташування, трудовий та науково-технічний потенціал.

71

ТЕМА 11. ПРИРОДО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

План

11.1.Сутність природо-ресурсного потенціалу та його структура.

11.2.Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів.

11.3.Стан, використання та охорона природо-ресурсного потенціалу України та її регіонів

11.4.Ресурсозбереження – головний напрям використання природоресурсного потенціалу.

11.1. Сутність природо-ресурсного потенціалу та його структура

Природо-ресурсний потенціал – сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які можуть бути мобілізовані та використані для життєдіяльності людей. Цей потенціал є важливим фактором розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси i природні умови. Під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, якi за певного рiвня розвитку продуктивних сил можуть бути використанi для задоволення потреб суспiльства. Природнi умови - це тiла й сили природи, якi мають iстотне значення для життя i дiяльностi суспiльства, але не беруть безпосередньої участi у виробничій i невиробничiй дiяльностi людей. Такий подiл є досить умовним, оскiльки окремi компоненти можуть виступати i як ресурси, i як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, клiматичнi умови, особливостi рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну i органiзацiйну структури природо-ресурсного потенцiалу. Компонентна структура характеризує внутрiшньота мiжвидовi спiввiдношення природних ресурсiв (земельних, водних, лiсових тощо); територiальна - рiзнi форми просторової дислокації природо-ресурсних комплексiв; органiзацiйна - можливостi вiдтворення та ефективності експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно ресурсного потенцiалу вiдображає вплив природних ресурсiв на формування спецiалiзацiї територiй та певних господарських комплексiв.

Природо-ресурсний потенцiал є багатокомпонентним. Видiляють такi його складовi: мiнеральнi, земельнi, воднi, лiсовi, бiологiчнi, рекреацiйнi, клiматичнi та космiчнi ресурси. За ознакою вичерпностi природних ресурсiв, яку нерiдко називають екологiчною класифiкацiєю, вони подiляються на групи: невичерпнi, до яких належать сонячна радiацiя, енергiя води, вiтру тощо; вичерпнi вiдновлюванi: ґрунтовий покрив, воднi ресурси, лiкувальнi грязi, рослинне паливо тощо; вичерпнi невiдновлюванi: мiнеральна сировина, природнi будiвельнi матерiали.

72

В основi економiчної класифiкацiї природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сiльськогосподарського, галузевого й мiжгалузевого, одноцiльового та багатоцiльового призначення.

Використання природних ресурсів може відбуватися двояким чином. Поперше, шляхом вилучення з природи необхідних людині речовин, наприклад, у процесі видобутку корисних копалин, заготівлі деревини, вилову риби тощо. У цьому випадку відбувається повний і остаточний розрив зв'язку матеріальної основи природного ресурсу з оточуючим його середовищем, і він переходить у якісно новий стан - стає первинною сировиною.

По-друге, шляхом користування природними ресурсами, їх властивостями, без відокремлення від природного середовища як єдиної системи. Такі процеси відбуваються при асиміляції природою відходів виробництва, використанні річок для транспортування вантажів, рекреаційному використанні лісів тощо.

11.2.Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів

Обґрунтування розміщення продуктивних сил потребує врахування кількісних і якісних параметрів природних умов і ресурсів.

Кожен вид природного ресурсу має певну якісну характеристику і може бути кількісно виміряний. Якісні характеристики природних ресурсів відображають потенційну здатність кожної одиниці ресурсу задовольняти ті чи інші потреби суспільства. Показники якості ресурсів специфічні для кожного їх виду. Кількісні характеристики природних ресурсів - це їх обсяг, а також швидкість збільшення (зменшення). Швидкість збільшення може характеризувати не тільки відновні ресурси (швидкість приросту лісу), але й у якійсь мірі невідновні (корисні копалини), так як вони по своїй економічній суті є відновними їх відтворення виражається приростом розвіданих запасів.

Використання в економiчнiй системi природних ресурсiв вимагає їх адекватної оцiнки. Iснує два основних види оцiнки: технологiчна (виробнича) та економiчна. При технологiчнiй оцінцi виявляється ступiнь придатностi ресурсiв до того чи iншого виду людської дiяльностi з урахуванням сучасної або перспективної технологiї їх використання. Нерiдко технологiчна оцiнка виражається в балах та категорiях. Вона здiйснюється, як правило, перед економічною.

Економiчна оцiнка природних ресурсiв – це грошове вираження господарської цінності природних благ, яке визначають за ефективністю їх відтворення. Її вкористовують з потребою врахувати вплив природного чинника на ефктивність виробництва, стимулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Узагальнюючи існуючі підходи до економічної оцінки природних ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:

73

1)затратний підхід передбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості і доступніший дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості, ніж гіршого ресурсу. Це серйозна вада затратного методу, тому здійснена за його допомогою економічна оцінка ресурсу не стимулює раціонального природокористування;

2)результативний підхід - за його допомогою здійснюють економічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від використання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за певних умов стати дефіцитним;

3)затратно-ресурсний підхід - грунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьому економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;

4)рентний підхід - нині вважається найдоцільнішим, оскільки кращий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивніша;

5)відтворювальний підхід – економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмірного завищення оцінки;

6)монопольно-відомчий підхід - є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ з управління природними ресурсами.

Для розмiщення галузей економіки велике значення мають кiлькiснi параметри певного виду ресурсу. За господарським значенням запаси корисних копалин подiляють на такi групи:

1)балансовi, використання яких економiчно вигiдне, тобто вони вiдповiдають промисловим вимогам за якiстю сировини i гiрничо-технiчними умовами експлуатацiї;

2)позабалансовi, якi при наявному рiвнi технологiї експлуатувати економiчно невигiдно.

До позабалансових відносять ресурси, що характеризуються малою потужністю запасів, низьким вмістом цінного компоненту, складними умрвами експлуатації.

В геологiї видiляють такi категорiї запасiв корисних копалин: А - докладно

розвiданi та вивченi; В i С1 - розвiданi менш докладно; С2 - оцiненi попередньо i приблизно. Запаси корисних копалин за категорiями А, В, С1, С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологiчнi запаси.

74

До промислових запасiв вiдносять вивченi й розвiданi запаси, експлуатацiя яких за даних умов забезпечує достатню рентабельнiсть виробництва.

Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не вивчені ресурси називаються потенційними природними ресурсами.

11.4. Стан, використання та охорона природно-ресурсного

потенціалу України та її регіонів

Мiнерально-сировиннi ресурси. Пiд мiнеральними ресурсами розумiють сукупнiсть рiзних видiв корисних копалин, якi можуть бути використанi за сучасного рiвня розвитку продуктивних сил. Вони належать до невідновних природних ресурсів.

За характером використання мiнеральнi ресурси подiляються на групи: паливно-енергетичнi, руднi й неруднi. На їх базi розвиваються такi важливi галузi промислового виробництва, як чорна i кольорова металургiя, електроенергетика, машинобудування, хiмiчна промисловiсть та iн.

В структурi паливних ресурсiв України домiнує кам’яне i буре вугiлля, запаси якого за категорiями А + В + С1 є цiлком достатнiми для забезпечення власних потреб. Основнi запаси кам’яного вугiлля зосередженнi в Донецькому i Львiвсько-Волинському басейнах; бурого вугiлля - переважно в Приднiпровському басейнi.

Україна має певнi запаси руд кольорових металiв. Запаси нiкелю невеликої потужностi зосередженi у Вiнницькiй, Кiровоградськiй та Днiпропетровськiй областях; ртутi у Донбасi i Закарпаттi; титану - в Житомирськiй, Київськiй, Черкаськiй, Днiпропетровськiй областях, на узбережжi Чорного та Азовського морiв; бокситiв - у Днiпропетровськiй областi; алунiтiв - у Закарпаттi; нефелiнiв - у Приазов’ї. Унiкальнi родовища сировини для отримання ряду рiдкiсних i рiдкiсноземельних елементiв розташованi у Житомирському Полiссi та в Приазов’ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпаттi.

Україна багата на металiчнi кориснi копалини, серед яких: кухонна сiль, самородна сiрка, вогнетривкi глини, високоякiсний каолiн, облицювальний камiнь тощо. Великi запаси калiйно-магнiєвих солей зосередженi в ІваноФранкiвськiй та Львiвськiй областях.

Проблеми щодо рацiонального використання мiнерально-сировинних ресурсiв України полягають у важковидобувному характерi значної частини ресурсiв, виснаженостi найбiльш якiсної частини запасiв, обмеженнi обсягiв фiнансування геологорозвiдувальних робiт тощо. У перспективi здiйснюватиметься розвiдка нових для України корисних копалин - золота, мiдi, хрому, свинцю, цинку, молiбдену, рiдкiсноземельних металiв, фосфоритiв тощо. Це дасть змогу за iснуючими прогнозними оцiнками збiльшити експортнi можливостi вiтчизняної мiнерально-сировинної бази у 1,5-2 рази та скоротити iмпорт сировини на 60-70% (без урахування вуглеводнiв).

75

Земельні ресурси виступають територiальною базою розмiщення господарських об’єктiв, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Високий земельноресурсний потенцiал України є основою економiчного розвитку.

Згідно із класифікацією загального фонду України, що передбачає господарське використання землі, всі земельні угіддя діляться на дві групи:

- сільськогосподарські, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції;

- несільськогосподарські, тобто землі, які не залучені в сільськогосподарське використання: землі населених пунктів, доріг, об'єктів промисловості тощо.

Більш детальна класифікація земель за їх основним цільовим призначенням дається в «Земельному Кодексі України» (2001 р.).

Рiвень iнтенсивностi використання земельних ресурсiв України є досить диференцiйованим у територiальному розрiзi. Найвища залученiсть земель у господарський обiг склалася у Львiвськiй, Донецькiй, Тернопiльськiй областях. В цiлому земельнi ресурси України характеризуються досить високим бiопродуктивним потенцiалом, а в його структурi висока питома вага грунтiв чорноземного типу, що створює сприятливi умови для продуктивного землеробства. Найнищу сiльськогосподарську освоєність територiї мають землi Запорiзької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кiровоградської (85,7%), Днiпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

На сучасному етапi економiчного розвитку основними проблемами у сферi земельних ресурсiв виступають: пiдвищення ефективностi їх використання та охорони на основi зменшення розораностi земель, припинення деградацiї грунтiв та зростання їх родючості.

Воднi ресурси виступають джерелом промислового i побутового водопостачання, а тому вiдiграють вирiшальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдiяльностi населення.

Водні ресурси можна розглядати у вигляді водогосподарської інфраструктури, що обслуговує виробничу та соціальну сфери суспільної діяльності. Вони забезпечують безперервність обороту всіх форм і частин суспільного продукту, створюють сприятливі умови для розвитку матеріального виробництва та життєдіяльності суспільства.

Територiальний розподiл водних ресурсiв України ї нерiвномiрним i не вiдповiдає розмiщенню водомiстких господарських комплексiв. Найменша кiлькiсть водних ресурсiв формується у мiсцях зосередження потужних споживачiв - Донбас, Криворiжжя, Автономна республiка Крим, пiвденнi областi України. Основними споживачами води є промисловiсть (в першу чергу електроенергетика, металургiя, хiмiчна промисловiсть), сiльське господарство, комунальне господарство.

Використання водних ресурсiв подiляється на: водоспоживання, тобто вiдведення води вiд джерела з наступним застосуванням у технологiчних

76

процесах (промисловiсть, сiльське господарство зi зрошенням, комунальне господарство та iн.); водокористування, здiйснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурсу (гiдроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).

Основнi проблеми щодо рацiонального формування, використання та збереження водних ресурсiв України полягають у: забрудненнi водних об’єктiв шкiдливими викидами та недостатньо очищеними промисловими i комунально-побутовим та стiчними водами; iнтенсивному старiннi основних фондiв водозабезпечуючого i водоохоронного призначення, низькiй продуктивностi очисних споруд; недостатнiй самовiдновлюванiй та самоочиснiй здатностi водних систем; незбалансованiй за водним фактором системi господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсiв у виробничу сферу та високою водомiсткiстю продукцiї.

Лiсовi ресурси вiдiграють важливу роль у збереженнi навколишнього середовища та господарськiй дiяльностi людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку різних галузей господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченiстю лiсом. Лiсистiсть територiї становить всього 17,9%, причому її рiвень територiально досить диференцiйований: вiд 54,2% в Закарпатській обл. до 4,5% в Запорiзькiй. Наближеним до оптимального вважається показник на рiвнi 21-22%, який дає змогу досягги збалансованостi мiж лiсосировинними запасами, обсягами лісоспоживання i екологiчними вимогами.

Ліси за своїм призначенням та розташуванням виконують такі функції: екологічні, естетичні, виховні та інші.

За Лісовим Кодексом України ліси поділяються на дві групи: природоохоронні та експлуатаційні.

Близько 51% лiсiв вiднесено до захисних, водоохоронних та iнших цiнних в екологiчному вiдношеннi лiсiв, решту становлять експлуатацiйнi. За останнi роки намiтилася тенденцiя до скорочення обсягiв лiсокористування. Загальнi обсяги заготiвлi деревини зменшилися майже на 30%. Загальний стан лiсiв України не вiдповiдає еколого-економiчним вимогам, а функцiонування лiсового господарства здiйснюється в складних економiчних умовах.

Актуальними проблемами щодо формування i рацiонального використання лiсових ресурсiв України є: порушення збалансованостi мiж лiсосировинними запасами, обсягами лiсоспоживання i екологiчними вимогами; значне виснаження лiсосировинної бази, погiршення природних комплексiв, деградацiя рослинного покриву; обмеженiсть iнвестицiй для лiсогосподарського виробництва; скорочення обсягiв лiсокористування та низький рiвень задоволення потреб у деревинi за рахунок мiсцевих ресурсiв.

Рекреацiйнi ресурси забезпечують вiдновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесi трудової дiяльностi, тобто слугують для регенерацiї здоров’я i пiдтримки працездатностi населения. До рекреацiйних ресурсiв вiдносять об’єкти i явища природного походження, якi можуть бути

77

використанi для лiкування, оздоровлення, вiдпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологiчнi (мiнеральнi води, грязi), клiматичнi, ландшафтнi, пляжнi та пiзнавальнi ресурси. Вони розмiщенi практично на всiй територiї України, однак їх територальне розмiщення є дуже нерiвномiрним.

Найнища концентрацiя рекреацiйних ресурсiв склалася в пiвденних областях України - на територiї Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорiзької та Донецької областей, а також у АР Крим. Унiкальнi рекреацiйнi ресурси зосередженi в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розмiщенi у Львiвськiй (Трускавець, Моршин, Схiдниця, Великий Любень, Немирiв), Полтавськiй (Миргород), Вiнницькiй (Хмільник) областях. В Українi є великi запаси лiкувальних грязей в Iвано-Франкiвськiй, Одеськiй областях та в Автономнiй республiцi Крим.

Основнi проблеми щодо ефективного використання рекреацiйних ресурсiв України полягають у: максимально повному задоволеннi потреб населення у повноцiнному оздоровленнi та лiкуваннi; охоронi i вiдновленнi рекреацiйних ресурсів.

11.5. Ресурсозбереження - головний напрям використання природо-

ресурсного потенціалу

Ресурсозбереження - це прогресивний напрям використання природоресурсного потенцiалу, що забезпечує економiю природних ресурсiв та зростання виробництва продукцiї при тiй самiй кiлькостi використаної сировини, палива, основних i допомiжних матерiалiв. Основнi стратегiчнi напрями ресурсозбереження можуть бути зведенi до таких: комплексне використання мiнерально-сировинних i паливних ресурсiв; впровадження ресурсозберiгаючої технiки i технологiї; широке використання в галузях переробної промисловостi вторинної сировини; стабiлiзацiя земельного фонду, вiдновлення родючостi землi, рекультивацiя вiдпрацьованих кар’єрiв тощо; ефективне регулювання лiсокористування, пiдтримання продуктивностi лiсiв, активне лiсовiдновлення; збереження рекреацiйних ресурсiв при розмiщеннi нових промислових об’єктiв.

Одним з вагомих компонентiв ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенцiал. Навiть за кризових умов господарювання щорiчно утворюється близько 600-700 млн. т вiдходiв з номенклатурою понад 50 найменувань, в структурi яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургiйна, хiмiчна промисловiсть. У перспективi передбачається формування ефективного механiзму вторинного ресурсоспоживання i залучення у цю сферу iноземних iнвестицiй. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургiя. Особлива увага придiлятиметься розширенню напрямiв використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужностi з переробки картонної, скляної, металевої та пластикової тари i упаковки.

78

Важливим прiоритетом є пiдвищення ефективностi енергозбереження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефiцитних країн i за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш нiж на 50%. Вiдповiдно до «Комплексної державної програми з енергозбереження на перiод до 2010 року» передбачається: запровадити заходи, спрямованi на скорочення енерговитрат у виробництвi енергомiсткої продукцiї й здiйснення комплексного фiнансово-економiчного та енергетичного аудиту найбiльш енергоємних виробництв i закриття на цiй пiдставi збиткових пiдприємств; провести реконструкцiю та технiчне переозброєння теплоелектостанцій промислових пiдприємств; впровадити економiчний механiзм заiнтересованостi в економiї паливно-енергетичних ресурсiв, нових енергозберiгаючих маловитратних технологiй; запровадити на енергоємних пiдприємствах автоматизовану систему облiку та управлiння витрат енергоносiїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни вiдновлюванi та нетрадицiйнi джерела енергiї.

З метою забезпечення раціонального використання природоресурсного потенціалу в Україні прийнято ряд законів, які визначають правові, економічні та соціальні основи охорони та використання окремих видів ресурсів. До них відносяться: Закон України «Про охорону земель», Закон України «Про питну воду та питне водопостачання», а також Лісовий Кодекс України та Водний Кодекс України та інші.

Держава запроваджує заходи з економічного стимулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів. До таких заходів належать: надання податкових та кредитних пільг корстувачам та власникам природних ресурсів, які здійснюють за власні кошти заходи щодо їх охорони та раціонального використання.

В цiлому комплексний розвиток усiх напрямiв ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову iдеологiю господарювання, що базується на економному використаннi наявної ресурсної бази, оптимальному спiввiдношеннi первинних i вторинних ресурсiв та маловiдходному виробничому циклі.

79

ТЕМА 12. ТРУДОРЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

План

12.1.Трудоресурсний потенціал та його роль у розвитку продуктивних

сил.

12.2.Динаміка чисельності та склад населення, особливості його розміщення.

12.3.Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості

12.1. Трудоресурсний потенціал та його роль у розвитку продуктивних сил

Населення держави формує трудоресурний потенціал, без якого неможливий розвиток господарства.

Трудоресурсний потенціал - це сукупність здатних до праці людей, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. У розвинених країнах ринкової економіки замість терміна «трудові ресурси» вживається поняття «економічно активне населення».

Розрізняють соціальну та економічну сутність трудових ресурсів. Соціальну сутність трудових ресурсів становлять люди, зайняті в конкретних виробничих умовах. Економічна сутність визначається робочим часом, необхідним для суспільно корисної праці.

Для оцінки стану трудових ресурсів певного регіону використовують кількісні та якісні показники демографічного, економічного та соціального змісту. Демографічні показники характеризують стан трудових ресурсів в залежності від відтворення населення, враховують такі характеристики як стать, вік, розселення, шлюбність, міграція та ін.

Економічні показники відображають залежність стану трудових ресурсів від розвитку виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стан конкурентоздатної продукції тощо і відображають загальну кількість населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, формування, розподіл та використання працездатного населення у різних галузях виробничої діяльності, на підприємствах різних форм власності.

Соціальні показники характеризують трудові ресурси з позицій впливу на їх формування соціального стану суспільства, за рівнем освіти, професійної підготовки, плинності, пов'язаної із забезпеченням соціальних потреб.

Вказані показники використовують для оцінки стану трудових ресурсів, а також кількості безробітних - нового прошарку населення, який з'явився у суспільстві в результаті впровадження ринкових відносин.

Стан трудових ресурсів визначають показниками «кількість зайнятого населення» - кількість людей у працездатному віці, а також коефіцієнт

80