16.4.2. Адреноблокатори

   Із препаратів групи адреноблокаторів для лікування хворих на гіпертонічну хворобу найчастіше використовують b-адреноблокатори (анаприлін, піндолол, атенолол, окспренолол тощо) (стор. 153).    У механізмі антигіпертензивної дії препаратів цієї групи відіграють роль декілька моментів. Їх негативна іно- та хронотропна дія (блокада b1-адренорецепторів серця) призводить до зменшення хвилинного об’єму крові і до зниження систолічного артеріального тиску. За рахунок гальмування вивільнення реніну під впливом b-адреноблокаторів відбувається зменшення утворення ангіотензину ІІ та альдостерону. Це, у свою чергу, супроводжується зниженням периферичного судинного опору та затримки Na+ і води в організмі. Під дією b-адреноблокаторів активується синтез простацикліну в судинній стінці, зменшується рівень ендогенних катехоламінів. Тривале застосування препаратів сприяє повільному регресу гіпертрофії міокарда та стінок артеріол. У хворих на артеріальну гіпертензію b-адреноблокатори, здатні попередити розвиток інфаркту міокарда, інсульту, серцевих аритмій та серцевої недостатності, покращують якість життя, зменшують смертність.    Незалежно від особливостей їх фармакодинаміки (наявність або відсутність кардіоселективної дії, внутрішньої симпатоміметичної активності), всі b-адреноблокатори є високоефективними засобами у лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу. Цим препаратам віддають перевагу при таких особливостях хворих на гіпертонічну хворобу: молодий або середній вік, ознаки гіперсимпатикотонії (тахікардія, гіперкінетичний гемодинамічний синдром, супровідна ІХС (стенокардія та інфаркт міокарда), супровідна передсердна та шлуночкова екстрасистолія та тахікардія, гіпертиреоз, мігрень.    Анаприлін  – b-адреноблокатор неселективної дії (стор. 154) та інші b-адреноблокатори є засобами вибору при лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу, яка супроводжується ішемічною хворобою серця, аритміями та гіпертрофією міокарда.    Доза анаприліну при стійкій гіпертензії може становити 100-320 мг на добу і більше (на 3-4 прийоми). Лікування препаратом триває не менше 8тижнів. Перед його відміною проводять поступове зменшення дози для профілактики синдрому відміни.    Анаприлін не використовують для монотерапії гіпертензивної кризи; швидке зниження артеріального тиску, яке він викликає, супроводжується зростанням тонусу симпатичної нервової системи з наступним звуженням судин (через a-адренорецептори). Для попередження такої реакції анаприлін необхідно комбінувати з a-адреноблокаторами.    Піндолол (віскен) – некардіоселективний (b1+b2) адреноблокатор з вазодилатуючою дією. Остання пов’язана із наявністю в препарату внутрішньої симпатоміметичної активності відносно b2-адренорецепторів периферичних судин. Проявляє також антиангінальну та протиаритмічну дію. Використовують для лікування хворих на гіпертонічну хворобу, ішемічну хворобу серця, передсердні тахіаритмії. Побічні ефекти та протипоказання до застосування такі ж, як в анаприліну.    Останні дослідження свідчать, що бета-адреноблокатори більш ефективно знижують АТ у представників європеоїдної раси, ніж у негрів. Це пояснюється тим, що у останніх переважає АГ з низькою продукцією реніну. Слід також враховувати, що тривале призначення b-адреноблокаторів у молодих пацієнтів може бути причиною м’язової слабкості та імпотенції. У людей літнього і старого віку істотне значення має негативний вплив препаратів на центральну нервову систему (депресія, сонливість або безсоння, галюцинації).    Неселективні a-адреноблокатори фентоламін і тропафен (стор. 152) не застосовуються для лікування хворих на гіпертонічну хворобу. Їх здатність блокувати a-адренорецептори використовують для діагностики і симптоматичного лікування феохромоцитоми, при якій підвищення артеріального тиску досягає 200 і більше мм рт. ст. Іноді ці препарати призначають у комплексній терапії хворих із гіпертензивними кризами. На відміну від них, селективні a-адреноблокатори в наш час досить широко використовуються при артеріальній гіпертензії. До селективних a1-адреноблокаторів належать празозин (стор. 152), доксазозин, теразозин. Істотною перевагою a1-адреноблокаторів, порівняно із засобами неселективної дії, є відсутність здатності викликати тахікардію. Крім того, вони мають унікальну властивість – покращують показники ліпідного та вуглеводного обмінів: у сироватці крові зменшується рівень загального холестерину і холестерину ліпопротеїнів низької щільності, збільшується кількість холестерину ліпопротеїнів високої щільності, підвищується чутливість периферичних тканин до інсуліну. Враховуючи це, a1-адреноблокатори є засобами вибору в лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію із супровідними дисліпідеміями та цукровим діабетом. У хворих з аденомою простати вони зменшують ступінь обструкції сечовивідних шляхів. Негативною побічною дією цих препаратів є “ефект першої дози” (стор. 152), який у засобів другого покоління (доксазозину, теразозину) проявляється значно менше, ніж у празозину.    Празозин – a-адреноблокатор селективної дії, який впливає на судинні постсинаптичні a1-адренорецептори. Лікування, як зазначалось вище, починають із дози 0,5-1 мг, яку призначають перед сном. Після цього 6-8 год хворий повинен знаходитися в ліжку. У подальшому празозин призначають по 1 мг 3-4 рази на день, поступово збільшуючи дозу. Ефект настає через декілька днів, але стійка гіпотензивна дія може розвиватись лише через 4-8тижнів. Підтримуючу дозу празозину підбирають індивідуально. Звичайно вона дорівнює 6-15 мг на добу, але може коливатись від 3 до 20 мг.    При застосуванні препарату, крім “феномену першої дози”, можуть спостерігатися головний біль, запаморочення, безсоння, слабість, диспепсичні розлади, сухість у роті. Празозин протипоказаний вагітним жінкам і дітям до 12 років.    Лабетолол (трандат) має a- і b-адреноблокуючу активність (стор. 156). Застосовується для лікування хворих на гіпертонічну хворобу і для зняття гіпертензивних криз. Всередину призначають по 0,1 г 2-3 рази на добу, підвищуючи дозу у разі необхідності. Проявляючи достатню антигіпертензивну активність, лабетолол практично не погіршує серцеву діяльність – не впливає на скоротливу функцію міокарда та частоту серцевих скорочень. При гіпертензивних кризах препарат вводять внтурішньовенно повільно. При цьому він не викликає звуження судин, яке можливе при внутрішньовенному введенні b-блокаторів (за рахунок компенсаторного зростання симпатичного тонусу і збудження a-адренорецепторів судин). При застосуванні лабетололу іноді розвивається ортостатична гіпотензія.