2.2. Трудові ресурси

Імміграція. Імміграція зіграла найважливішу роль в розвитку економіки Лівії в XX ст., Внаслідок браку національної робочої сили. Число лівійців, які займалися економічною діяльністю, становила: в 1964 р - 400 тис. чол., В 1981 р - 871 тис., У 2000 р - близько 1 млн. Чол., 2008 р - 3,2 млн. чол.

Щороку в Лівії реєструється близько двох мільйонів іноземців. Якщо в 1996 р число в'їхали в країну іноземних жителів склало 292,4 тис. Осіб, то до 2006 їх число зросло до 2 749,5 тис. Чол. Причому, більшу частину іноземців, які відвідують Лівію, становлять від року до року жителі Африки.

Динаміка чисельності іноземців, які в'їхали на територію Лівії (по регіонах світу), тис. чол.

Регіон	2000	2006	2007	2008	2009	2010
Всього	292,4	522,2	567,1	1127,3	1943,0	2749,5
Америка	0,8	3,6	16,4	19,7	70,5	79,7
Азія	9,3	11,1	26,7	101,1	107,7	309,1
Європа	1,7	11,6	11,9	57,4	125,4	229,9
Океанія	1,0	6,5	4,1	5,6	22,5	24,3
Африка	279,6	488,0	492,8	858,5	1282,0	2096,4

За оцінками експертів, частка трудових мігрантів на внутрішньому ринку робочої сили Лівії сягає майже третини. У Великій Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамагирії проживають від 2 до 2,5 млн. Іммігрантів, включаючи 1-1,5 млн. Громадян з Південної і Центральної Африки, 200 тис. Громадян з Марокко, 60 тис. - З Тунісу і 20-30 тис. - з Алжиру.

Серед причин такої великої кількості мігрантів у Лівії можна виділити наступні:

• проблеми в країнах Західної та Південної Африки (громадянські війни, відстала економіка, погіршення якості життя в цих країнах і т.д.), що спонукає населення цих країн емігрувати в більш благополучні райони.

• велика протяжність кордону Лівії, що пролягає по Сахарі.

Лівійська Панафриканська політика.

Внаслідок високих темпів припливу некваліфікованої робочої сили в країні збільшилася частка безробітних серед корінного населення (в період з 1975 по 1999 рр. В середньому на 20,1%). Проблема нелегальної міграції також є актуальною для Лівії, так як вона породжує соціальну напруженість у суспільстві, впливає на рівень злочинності і завдає значної шкоди державному бюджету.

Уряд чітко розрізняє дві категорії іноземних працівників по кваліфікації їх праці. Низькокваліфіковані працівники приїжджають в країну в основному з країн Центральної і Південної Африки. Багато мігрантів з арабських країн зайняті на роботах, що вимагають більшої кваліфікації, як у приватному, так і державному секторах. До останніх в більшості своїй відносяться палестинці. За даними міністерства закордонних справ Лівії, від 20 000 до 25 000 палестинців працюють в Лівії (2004). Зазвичай міграція з арабських країн є тимчасовою, але через близькість культур багато мігрантів заводять в Лівії сім'ї і залишаються назавжди.

Мігранти з інших країн становлять найменшу частку серед нерезидентів в Лівії. Багато з них працюють в транснаціональних компаніях, які ведуть свої справи на території Лівії. Дуже важлива в даному контексті нафтова промисловість, а й інші галузі, в яких відчувається нестача висококваліфікованих кадрів, наприклад телекомунікації, промислове виробництво і так далі, відіграють велику роль. Мігранти з цієї групи зазвичай високооплачувані, і живуть в ізоляції від Лівійського суспільства в спеціальних резиденціях.

Представники західних країн і Японії надають в основному технічні та консультаційні послуги, готують документацію для торгівлі, здійснюють технічний контроль за будівництвом промислових об'єктів, поставляють значну частину технічного та допоміжного обладнання і, звичайно, будують і зводять більшість об'єктів. Через брак місцевих кадрів ці операції вимагають відряджання до Лівії значної кількості фахівців, постачання будматеріалів і всілякої документації, що нерідко розтягує терміни контрактів.

Крім того, в Лівії проживають і працюють іммігранти зі Східної Європи, які приїхали в країну ще в часи політичної співпраці комуністичних режимів цих країн з Лівією. Багато з них залишаються в країні без спеціальних дозволів. При цьому більшість з них кваліфіковані працівники, наприклад в області охороні здоров'я. У цьому вони більш схожі з імміграцією з Арабських країн, ніж із Західних. Також дана група співвідносна з мігрантами з Азії - Пакистану і Філіппін.

В останні кілька років у своїй міграційній політиці керівництво Лівії все більше відходить від панафриканізму в бік обмеження імміграції для звільнення робочих місць власним громадянам. Це пояснюється високим безробіттям в країні (30%), а також великими витратами держави на утримання мігрантів. Політика скорочення чисельності некваліфікованої іноземної робочої сили дає свої результати: в період з 2001 по 2004 рр. число працюючих лівійців збільшилася на 15,6%, а чисельність іноземної робочої сили зменшилася на 53,7%.

Еміграція. Якщо говорити про міграцію з Лівії, то вона дуже нечисленна. Причому існує значна різниця між Лівією як країною еміграції та іншими країнами Північної Африки. Суть її полягає в тому, що трудова еміграція з Лівії до Європи в основному носить тимчасовий характер, на відміну від еміграції з Марокко, Алжиру або Тунісу. Не поширена також тимчасова трудова міграція в інші арабські країни, що дуже поширено, наприклад, у Єгипті. Більшість емігрантів з Лівії прямують в сусідні країни - Мальту і Єгипет, в Європу - до Великобританії, Італії та Іспанії.