2.3. Технології

Лівія є безперечним реципієнтом наукових досягнень. Володіючи значними запасами нафти і природного газу, Лівія не має необхідних технологіями та засобами для їх розробки. До теперішнього часу на предмет наявності нафти обстежена тільки четверта частина лівійської території. Зниження рівня пластового тиску на основних нафтових родовищах Лівії обумовлює необхідність застосування нових сучасних технологій з вилучення вуглеводневої сировини. Тому залежність країни від іноземних компаній, що володіють високотехнологічними способами нафтовидобутку, з кожним роком посилюється.

В даний час цілий ряд західноєвропейських нафтових компаній займається активною розвідкою і розробкою нафтогазових родовищ практично на всій території країни. Фактичне скасування санкцій ООН щодо Лівії означає, насамперед, дозвіл на імпорт обладнання для реабілітації старіючих родовищ, розробка яких була ускладнена раніше у зв'язку з відсутністю необхідної техніки.

Пріоритетним завданням Національної Нафтовий Корпорації на сьогоднішній день є закупівля обладнання для таких родовищ, як Сарир, Ваха, Зуетіна, що характеризуються низьким тиском в пластах, що перешкоджає збільшенню їх продуктивності. Ситуація ускладнюється тим, що більшість подібних родовищ раніше розроблялися американськими компаніями, відповідно, для їх реабілітації потрібна техніка, вироблена в США.

2.4. Земля

У сільському господарстві провідним е землеробство, яке залежить від штучного зрошення. Так, в Єгипті у рільництві використовується 2,7 млн га зрошених водами Нілу земель. Завдяки системі гребель (баражів) у більшості районів забезпечено постійне самотічне зрошення. Повсюдно для цього використовують традиційні пристосування: шадуфи й сакії — водочерпальні колеса. У Лівії будують «велику штучну ріку» — водовід приблизно 1200 км, яким підземні води Сахари буде спрямовано у прибережну зону. Оброблювані площі займають 18,2 млн. га — менше 5 % території регіону.

Аграрні відносини охоплюють різноманітні традиційні та сучасні форми землеробства й землекористування. Для особистого споживання вирощують звичайні продовольчі культури, особливо зернові, з використанням традиційних знарядь праці (мотика, плуг без відвалу). Значно поширені земельна оренда, найм безземельних і малоземельних селян-фелахів та батраків. Сучасний сектор сільського господарства базується переважно на колишніх господарствах європейських колоністів. Високоприбуткові ферми, розташовані переважно в приморській смузі, спеціалізуються на експортних сільськогосподарських культурах (цитрусові, оливи).

Рослинництво. Природні умови сприятливі для нього тільки у приморській смузі, де землеробство має субтропічний характер. Більшість посівних площ зайнято зерновими культурами: тверда та м'яка пшениця, кукурудза, ячмінь, рис, сорго й просо. Вирощують також бобові та цукрову тростину.

Високорентабельним є овочівництво (помідори, цибуля, картопля, огірки, артишоки тощо), вирощування берсиму (єгипетська конюшина), прянощів, олив (долина Нілу в Єгипті й Судані, а також Туніс і Марокко). Серед плодових культур переважають цитрусові (апельсини, мандарини, лимони) швидкостиглих місцевих сортів, що мають порівняно високі смакові якості, а також банани, інжир, виноград тощо.

Однією з провідних сільськогосподарських культур східних територій регіону є бавовник (вирощують цінні довговолокнисті його сорти). За виробництвом бавовни Єгипет посідає 1-ше місце в Африці (0,5 млн т), а за зборами високоякісної довговолокнистих сортів — 1-ше місце у світі.

У пустельних оазисах культивують фінікову пальму (найвищі врожаї збирають в Алжирі та Лівії). Мавританія й Судан спеціалізуються на вирощуванні арахісу.

Лісове господарство. В Атлаських горах і почасти на Середземному узбережжі збереглися великі ліси й чагарники. З атласького кедра, туї, арганського дерева, евкаліпта добувають ділову деревину. Чималі масиви займає пробковий дуб. Населення напівпустельних районів зайняте збиранням та первинною переробкою трави альфи. Альфова сировина використовується у виробництві високоякісних сортів паперу, целюлози, плетених виробів.

На зовнішніх ринках високим є попит на природну речовину гуміарабік (в'язка прозора рідина, що виділяється деякими видами акацій), найбільше якої збирають в Судані та Мавританії (до 50 тис. т). У Північному Судані збирають також листя сени, яке використовують у лікувальних цілях, та горіхи пальми дум.

Тваринництво. Будучи однією з традиційних галузей, характеризується низькою продуктивністю, спричиненою слабкою кормовою базою. З цієї причини частими є падежі худоби (до 25 % поголів'я). Особливістю його є й багаточисельні стада, поширення різноманітних типів скотарства, переважання яких у конкретних місцевостях залежать від природних умов і кормової бази. Тваринництво є екстенсивним і спеціалізується переважно на розведенні овець (77 млн голів), кіз (33 млн голів), великої рогатої худоби (ЗО млн голів), віслюків, верблюдів (майже 2/3 світового поголів'я). У більшості районів тваринництво є допоміжною галуззю, а в Лівійській пустелі та на Синайському півострові — основною (кочове та напівкочове). Також розвинуте бджільництво. В Єгипті щорічно виробляють до 10 тис. т меду.

Рибальство. Прибережні води, особливо Атлантичного океану, багаті на рибу та ракоподібні, більшість яких належить до цінних промислових видів (сардини, тунці, макрелеві, креветки, лангусти, омари тощо). За розмірами улову (840 тис. т) Марокко посідає перше місце в Африці. Понад 4/5 улову становлять сардини, консерви з яких є важливим експортним товаром.

У зв'язку з постійним збільшенням демографічного навантаження на землю та її використанням під промислову та інфраструктурну забудову в деяких країнах регіону актуальним стає освоєння нових територій під сільськогосподарське виробництво.