Висновки.

Це, як було зазначено вище в даному розділі, і новий гуманістичний антропоцентризм (титанізм, індивідуалізм, новий тип особистості та її характеру), і нове переосмислення античності (неоплатонізм, неоаристотелізм, неоскептицизм та неоепікуріїзм тощо). Це, нарешті, і новий конкретнонауковий рівень натурфілософії. Крім того, це нове філософське переосмислення християнства, значення церкви у житті, культурі та вільному виборі людини (реформація та контрреформація), це і новий рівень національно-етнічної самосвідомості та соціально-політичних, соціально – утопічних проблем цієї великої доби. Таким чином, філософія Відродження – це ключова доба теоретичної самосвідомості Європейської культури в усьому, в універсальному її обсязі та надзвичайному історичному її значенні.