Відповіді до Терлюка

6.Констітуціонний проект Центральної Ради 1918 року. Після проголошення II Універсалу Центральна Рада приступила до організації роботи по створенню Конституції України (Статуту автономної України). 24 червня 1917 була затверджена «Інструкція, на основі якої створювалася Комісія з підготовки Статуту автономної України». До складу Комісії було обрано 100 осіб, які представляли всі національності, які проживають в Україні. Очолив конституційну комісію М. Грушевський. За IV Універсалу Конституцію мали схвалити Все-українське Установчі збори, але за іронією долі її прийняла Центральна Рада в останній день свого існування. Сталося це 29 квітня 1918. Конституція мала підназву: «Статут про державний устрій, права і вольності УНР». Вона складалася з 8 розділів і 85 статей: I розділ - Загальні постанови; II розділ - Права громадян України; III розділ - Органи влади Української Народної Республіки; IV розділ - Всенародні збори Української Народної Республіки; V розділ - Про Раду Народних Міністрів Української Республіки; VI розділ - Суди Української Народної Республіки; VII розділ - Національні союзи; VIII розділ - Про тимчасове припинення громадських свобод. У розділі «Загальні постанови» підкреслювалося, що Українська Народна Республіка - держава «суверенна, самостійна і ні від кого не залежне», а носієм державного суверенітету є весь народ України, всі громадяни України, які проживають на її території. Реально свій суверенітет народ здійснюватиме через Всенародні збори України. Ніхто не обмежувався на території України у свободі слова, друку, віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не були кримінальним злочином.Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування. На території УНР скасовувались смертна кара, тілесні покарання і такі, які ображали людську гідність і честь. Скасовувалася (як покарання) конфіскація майна. Закони приймалися тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни, оголошував війну, укладав мир і т.д. Право законодавчої ініціативи належало: Президії Всенародних зборів, партійним фракціям, які були зареєстровані Всенародним зборами, групам депутатів (не менше 30 осіб), Раді Народних Міністрів, органам самоврядування, які об'єднували не менше 100 тис. виборців, виборцям у кількості не менше 100 тис . людина. Вищим судом республіки оголошувався Генераль ний суд, який обирався Всенародним зборами. Він виступав як касаційна інстанція для дру гих судів, не міг бути судом першої та другої інстанцій і мати функції адміністративної влади. У Конституції нічого не говорилося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади і управління, органах прокуратури, судової системи і т.д. Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була міцною правовою основою держави, фундаментом для всього законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку. Відповідно до Конституції УНР повинна була стати класичною парламентською республікою. У той же час деякі історики, перш за все Д. Дорошенко, вказують на те, що у свій останній день Центральна Рада обрала також першого Президента УНР. Ним став М. Грушевський. Слід підкреслити, що такої посади Конституція не передбачала. Певною мірою це можна пояснити тим, що Центральна Рада приймала Конституцію як перспективний документ, як свого роду заповіт, оскільки добре усвідомлювала свою приреченість, а проте, сподіваючись на краще, прагнула зміцнити позиції. Саме для цього і потрібен був Президент, адже Центральна Рада виявилася абсолютно нездатною для оперативного управління країною, і тому все більш очевидною ставала невідкладна необхідність кардинальної реформи всього державного механізму УНР. Проте і з цим Центральна Рада також запізнилася.

7. Законодавча діяльність УНР. 25 листопада Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання законів, згідно з яким «до сформування Федеративноі Російськоі республіки і утворення іі конституціі виключне й неподільне право видавати закони для УНР належить Центральній Раді», а «право видавати розпорядження в обсягу урядування на основі законів належить Генеральним Секретарям УН.  Закон затверджувався в 2 етапи. «Загальні статті», «Про виборче право» ,«Про установи, котрі відають проведенням виборів до Украінських Установчих Зборів», «Про виборчі списки», «Про кандидатські списки», «Про подавання і подрахунов виборчих карток», «Про встановлення результату виборів», «Про порядок вступлення на місце членів, які виступають з Украінських Установчих зборів», «Про забезпечення вільності і правильності виборів» «Про трати на вибори до Украінських Установчих Зборів». 16 листопада Центральна Рада затвердила 2-й розділ закону про вибори до Украінських Установчих зборів, 3 глави якого визначали специфічні особливості виборів «в арміі, флоті і тилу». Законом було затверджено ще й «Парвила про спільну з цивільним населенням участь в виборах частин арміі і флоту» та «Інструкцію для користування розділом 1-м Закону про вибори до Установчих зборів УНР».

12.право України періоду Гетьманату П. Скоропадського 1918 рік. 29 квітня 1918 в Києві пройшов конгрес хліборобів, на якому були представлені селяни, поміщики, представники банківського капіталу. Конгрес вимагав встановлення в Україні сильної влади у формі диктатури. За кращу форму влада визнала Гетма-нат. 29 квітня 1918 гетьманом нового державного утворення - Гетьманат «Українська держава» - був проголошений Павло Скоропадський. У ніч з 29 на 30 квітня його прибічники захопили усі державні установи та найважливіші об'єкти в Києві. Центральна Рада припинила своє існування. Розпочався новий період в історії української державності. На зміну республіканській соціалістичної демократії Центральної Ради прийшла форма правління, близька до монархічної. На перший погляд такий переворот був соціальним регресом, оскільки республіканська форма правління вважається більш прогресивною в порівнянні з монархічною. Але в даному випадку цей політичний переворот «вийняв з надр історії ту втрачену нитку політичного розвитку українського суспільства, яка була штучно обірвана російським самодержавством» (Р. Іванченко). Українському народу близьким був спогад про козацьку державу і своїх гетьманів. Але суть Гетьманату не завжди співпадала із суттю монархії. Свою діяльність П. Скоропадський розпочав з рішучої відмови від політики Центральної Ради. У «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. він оголосив Центральну Раду та її установи не здатними до державної роботи і заявив, що для забезпечення порядку і спокою він бере необмежену владу над Україною, оголошує розпущеним Центральну Раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети, скасовує всі її законодавство, повертає правову силу всім попереднім формам приватної власності. У майбутньому гетьман обіцяв проведення виборів до українського законодавчий сейм, наділення селян правом викупу землі у поміщиків і всіх великих землевласників, відродження торгівлі та відновлення промисловості. Почалося масове повернення поміщиків і капіталістів в Україну. Їм передавалися землі, маєтки, заводи і фабрики, виплачувалася компенсація за збитки, яких вони зазнали за часів Центральної Ради. Ліквідуються політичні права і свободи, 8-годинний робочий день, відбираються захоплені раніше селянами землі. Свою діяльність гетьманські установи погоджували з окупаційною владою, яка, в свою чергу, грабувала Україна. Ешелонами відправлялися до Німеччини зерно, м'ясо, цукор, мед, промислове обладнання. Грабіжницька політика окупантів і антинародна діяльність Гетьманату викликали в Україну обурення, а з часом, і опір. Однак справедливо було б підкреслити, що не гетьман виступив ініціатором запрошення окупаційних військ в Україну. Йому, бойовому генералові, тяжко було змиритися з присутністю вчорашнього ворога на рідній землі, але він добре розумів реальне співвідношення сил. 2 травня 1918 П. Скоропадський вперше відвідав штаб німецьких військ у Києві і, як констатували німці в депеші до Берліна, «перебуває цілком і повністю під впливом головного командування». У своїй внутрішній політиці П. Скоропадський відмовляється від соціалістичних ідей Центральної Ради.Незважаючи на складні умови уряд П. Скоропадського зуміло багато зробити для розвитку української державності. Значні зусилля спрямовує він на формування війська: відновлює загони вільного козацтва, формує спеціальний корпус з російських офіцерів, який підпорядковувався лише йому, возвращавт Україна Чорноморський флот, який німці захопили в роки першої світової війни. Особливо помітних успіхів досяг Гетьманат в сфері культурного будівництва. Створюється мережа українських початкових і середніх шкіл, для яких були підготовлені всі необхідні підручники українською мовою. 2 липня 1918 гетьман стверджує «Закон про громадянство Української держави». Під українським громадянством розумілася «державно-правова приналежність людини до Української держави, що надає права і обов'язки українського громадянина» (ст. 1). Закон заборонявподвійне громадянство (ст. 2). Належність до громадянства визначалася «нульовим варіантом», за яким «всі російські піддані, які перебувають на Україну під час видання цього закону, визнаються громадянами Української держави» (ст. 4). На вибір громадянства відводився один рік

16.Західно-Українська народна республіка (ЗУНР) - проголошено 1 листопада 1918 року у Львові на території Західної України (Східна Галичина, Буковина і Закарпаття), яка раніше входила до складу Австро-Угорської імперії. Створення ЗУНР відбувалося в обстановці розпаду Габсбургської монархії, викликаного поразкою германо-австрійського блоку в першій світовій війні. Найвищий представницький орган - Національна рада (очолював Є. Петрушкевич), до складу якої увійшли українські депутати колишніх австрійського та угорського парламентів, за політичною орієнтацією - націонал демократи, радикали, праві, соціал-демократи і ін Уряд ЗУНР (государсвтенности секретаріат - голова і секретар фінансів К. Левицький) в основному зберіг закони Габсбургської монархії. У маніфесті Національної ради (3 листопада) декларувалися скликання Установчих зборів, національна автономія для меншин, аграрна реформа на основі знищення великої земельної власності і наділення безземельних і малоземельних селян землею, оголошувалася недоторканною приватна власність на землю, фабрики і заводи. З моменту виникнення ЗУНР опинилася залученою у військові конфлікти. Вже 4 листопада у Львові розгорнувся збройний виступ польських легіонерів, з півночі і з заходу почалося просування регулярних польських військ, з півдня - румунських, які прагнули анексувати Буковину; все це змусило уряд у грудні тікати до Тернополя, а незабаром - в Станіслав (звідки він через 6 місяців перебралося в Кам'янець-Подільський). Військові формування ЗУНР складали Українську галицьку армію (створена наприкінці 1918 року з підрозділів так званих січових стрільців, які раніше входили до складу австро-угорської армії). У грудні 1918 року уряд уклав у Фастові попередній договір з Українською директорією про об'єднання ЗУНР з Українською народною республікою. Після звільнення Червоною армією (в квітні - травні 1919 року) більшої частини території Правобережної України, а також Угорської радянської республіки, основною задачею уряду ЗУНР стала боротьба проти Червоної армії. Національна рада і уряд відкинули пропозицію радянського командування (червень 1919 року) про військову допомогу в боротьбі з польськими військами, разом з тим вони передали Петлюрі галицький корпус, за підтримки якого останні, в умовах окупації території України військами Денікіна, 30 серпня тимчасово зайняли Київ ( у вересні галицький корпус перейшов на бік Денікіна). 25 червня 1919 Рада десяти (керівний орган Паризької мирної конференції 1919 - 1920 років) віддала територію Східної Галіції Польщі, яка в липні повністю окупувала Західну Україну; Національна рада і уряд бігли за річку Збруч, перепдав (в Заліщиках) всю повноту влади диктатору Петрушкевич . У липні 1920 року на території сучасної Тернопільської і частини Львівської області, звільнених частинами Червоної армії під час радянсько-польської війни 1920 року, була проголошена Галицька соціалістична радянська республіка. Проте у вересні польські війська знову окупували Східну Галичину. За умовами Ризького мирного договору 1921 року територія Західної України відійшла до Польщі.

17. 18 жовтня 1918 р. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій, духівництва та студентства Галичини й Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як політичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є. Петрушевич.

Українська Національна Рада постановила взяти долю народу у свої руки. В її рішенні було записано: 1) всі українські землі під владою Австрії становлять єдину етнографічну цілісність; 2) тепер вони представляють окрему Українську державу; 3) всі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів; 4) Українська Національна Рада прийме найближчим часом конституцію нової держави; 5) Українська Національна Рада приймає рішення, що на майбутній мирній конференції український народ презентуватиме його власні представницькі органи, оскільки австрійська влада не має права говорити від імені незалежної України.

Це рішення було проголошено 19 жовтня 1918 р., і цей день є початком існування ЗУНР.

До порядку денного нарад Української Національної Ради було включене питання про злуку галицьких земель з Наддніпрянською Україною. Але на той час перемогла думка, що з цією справою слід зачекати, бо, по-перше, не знали, як поставиться до України Антанта і чи визнає вона мир з німцями в Бресті. По-друге, державний уряд Наддніпрянщини в усьому слухався німецької та австрійської окупаційної влади. По-третє, політичні тенденції тодішнього гетьманського уряду в Наддніпрянщині, спрямовані на федерацію з Москвою, суперечили українським національним інтересам. Через непевне державно-правове становище гетьманської держави та її залежність від сторонніх чинників обережність Української Національної Ради була виправданою.

Комітет із злуки українських земель вирішив направити до Києва своїх представників. Гетьман Скоропадський із задоволенням сприйняв проголошення ЗУНР та її прагнення з’єднатися з Наддніпрянською Україною. Але Український національний союз, що готував повстання проти гетьмана, повідомив Львів, що негайна злука Галичини й Буковини з гетьманською державою небажана, бо вона піднесе престиж гетьмана в очах народу і закріпить його режим, який союз мав намір повалити.

Керівництво ЗУНР розуміло, що для новоствореної держави потрібні збройні сили, тому першою акцією Української Національної Ради було якнайшвидше перебазування до Львова легіону Українських січових стрільців, який перебував тоді в Чернівцях. Січові стрільці підтримали зусилля Української Національної Ради. 24 жовтня 1918 р. збори старшин Українських січових стрільців схвалили від’їзд до Львова, але водночас прийняли резолюцію, якою висловлювались за негайну злуку Львова і Києва.

31 жовтня 1918 р. Рада Міністрів Австрії теоретично визнала право українського народу на самостійність, але жадання Української Національної. Ради не було задоволено, бо ніхто з міністрів не погодився з демаркацією кордонів територій, що мали увійти до складу новоствореної держави.

Не гаяли часу й поляки. 28 жовтня 1918 р. у Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, яка мала перейняти владу в усій Галичині від австрійських властей і оформити перехід краю до Польської держави. Комісія оголосила, що визнає владу тільки варшавського уряду, й видала наказ, щоб усі державні органи Галичини здійснювали свої функції від імені польської держави. На 1 листопада 1918 р. вона призначила офіційну передачу влади польській владі, обравши місцем свого постійного урядування Львів.

У Львові на цей час зосередилося багато військовослужбовців – поляків, які утворювали свої організації та формували військові загони з цивільного населення.

Баритися далі українцям було не можна. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. Військовий комітет вирішив виступити і взяти владу у Львові до своїх рук. До ранку були зайняті всі стратегічно важливі об’єкти міста — військові казарми, телеграф, пошта, будинок сейму, поліцейське управління, банки та ін.

Вранці 1 листопада у Львові з’явилися відозви Української Національної Ради до мешканців столиці і до українського населення всієї Галичини, де, зокрема, відмічалось: «Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-Угорської монархії Українська держава… Найвищою владою Української держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обіймає владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави». Подібною за змістом була й відозва до українського народу. Крім того, вона інформувала про деякі заходи щодо збереження новоствореної держави. Так,усі вояки української національності мали підлягати тільки Українській Національній Раді і наказам створених нею військових влад.

Формальна передача влади від австрійського намісника відбулася 1 листопада 1918 р.

31. 6 березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з’їзд Рад, на який прибули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з’їзді виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, розглянуті військове, продовольче та земельне питання.

10 березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з’їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У, нарком юстиції 0. Хмельницький. Проти проекту Конституції виступили ліві есери, які піддали критиці положення, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з’їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції.

Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була чистою фікцією. Насправді владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади і слави. Для утримання влади необхідно було мати могутню силу. Розрахунок Леніна на те, що «народ придушити експлуататорів може і при дуже простій «машині», майже без «машини», без особливого апарату, простою організацією «озброєних мас», не виправдався. «Озброєна маса» складалася майже повністю з селян і солдатів, які підтримували більшовиків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від них, як тільки був проголошений «воєнний комунізм». Тільки неп врятував більшовицьку диктатуру від загибелі.

У Конституції УСРР 1919 р., як і в Конституції РСФРР, у першому розділі «Загальні положення» визначалися основні завдання диктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів, УСРР проголошувалася державою «трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства». Влада трудящих здійснювалася Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Визначалися структура і компетенція органів вищої державної влади, якими був з’їзд Рад, а в період між з’їздами — ВУЦВК, який утворювався з’їздом і відповідав перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнських з’їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Раднаркому було надано право видавати закони.

Починаючи з травня 1919 р. у законодавчій діяльності «У^гШи стала брати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вона керувала сесіями, готувала до них матеріали, в першу чергу проекти декретів, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і на місцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, переносячи питання на вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Президія також розглядала клопотання про помилування та вирішувала інші питання в порядку управління.

Завідування окремими галузями управління покладалося на наркомати.

Конституція визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з’їзди Рад і їх виконкоми.

48.Конституція УРСР 1937 р. 8-й Всесоюзний з’їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 p. Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією після всенародного обговорення.Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, Обидві Конституції мали демагогічний характер .Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.Конституція УРСР 1937 p. складалася з 146 статей, об’єднаних у 13 розділів.Це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх положень.

49. Прийняття Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р. внесло важливі зміни до всієї системи вищих і місцевих органів державної влади і органів державного управління.

З цього часу вищим органом державної влади СРСР була двопалатна (Рада Союзу і Рада Національностей) Верховна Рада СРСР. Вищим органом державної влади УРСР була Верховна Рада республіки, місцевими органами державної влади — місцеві Ради депутатів трудящих.

12 грудня 1937 р. відбулися вибори до Верховної Ради СРСР які провадилися під керівництвом та контролем Комуністичної партії. Від України було обрано 102 депутата в Раду Союзу і 36 депутатів в Раду Національностей.

Вибори до Верховної Ради УРСР відбулися, також під контролем партійних організацій, вже в наступному році. 25 лютого 1938 р. ЦВК УРСР затвердив Положення про вибори до Верховної Ради УРСР, які були призначені на 26 червня 1938 р. Виборча кампанія розпочалась дуже активно, особлива увага приділялася парадним формам: грали оркестри, функціонували буфети, безплатно транслювалися кінофільми тощо. Природно, під контролем репресивних органів у голосуванні взяло участь 99,6% загальної кількості виборців. Усі вони «голосували» одностайно. Всього до Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутати.

До відання УРСР в особі її вищих органів державної влади було віднесено: прийняття Конституції УРСР, утворення нових областей УРСР, встановлення кордонів і районного поділу областей України, видання законів УРСР, охорона державного порядку і прав громадян, затвердження народногосподарського плану і бюджету УРСР, встановлення відповідно до законодавства СРСР державних і місцевих податків та ін. Верховній Раді належали всі права, які мала УРСР. Вона була єдиним законодавчим органом республіки.

Конституція СРСР 1936 р., а слідом за нею і Конституція УРСР 1937 р. безапеляційно встановлювали, що закони СРСР обов’язкові на території УРСР. Таке жорстке формулювання не допускало можливості опротестування вищими органами державної влади і управління республіки тих чи інших нормативних актів органів влади і управління СРСР, як це передбачалось Конституціями СРСР 1924 р. і УСРР 1929 р. Усе це свідчило про подальшу централізацію державного управління і втрату союзними республіками своїх суверенних прав.

Президії Верховної Ради УРСР, склад якої (голова, його заступники, секретар і члени) обирався Верховною Радою, було надано такі повноваження: скасовувати постанови і розпорядження Раднаркому УРСР, а також рішення і розпорядження обласних Рад депутатів трудящих, у період між сесіями Верховної Ради УРСР звільняти з посад і призначати наркомів УРСР за поданням голови Раднаркому УРСР та ін. Надання прав громадянства, присвоєння почесних звань, помилування громадян, засуджених судовими органами республіки, також увійшло до компетенції Президії Верховної Ради УРСР. Усім значним актам представницьких органів влади передували рішення відповідних партійних структур, які не тільки контролювали, а часто й підміняли державні органи, здійснюючи їх функції.

Перша сесія Верховної Ради УРСР відбулась 25-28 липня 1938 р. На сесіях, що скликалися двічі на рік, приймалися законодавчі акти, затверджувались державний бюджет республіки, укази Президії Верховної Ради УРСР.

Раднарком утворювався Верховною Радою і становив найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади УРСР. Він об’єднував і направляв роботу наркоматів республіки, координував діяльність уповноважених загальносоюзних наркоматів, керував виконкомами обласних Рад депутатів трудящих.

Відповідно до Конституції СРСР і Конституцією УРСР наркомати поділялись на союзні, союзно-республіканські та республіканські, їх кількість у складі Раднаркому УРСР не залишалась незмінною. У червні 1938 р. було утворено наркомат харчової промисловості УРСР. У зв’язку з появою наркомату промисловості будівельних матеріалів СРСР 1 квітня 1939 р. було утворено союзно-республіканський наркомат промисловості будівельних матеріалів УРСР. 22 квітня 1939 р, наркомат легкої промисловості республіки було розділено на два наркомати: текстильної і легкої промисловостей, а у травні 1939 р. з наркомату харчової промисловості виділено наркомати молочної і рибної промисловостей. 11 липня 1939 р. утворений наркомат автомобільного транспорту УРСР.

У 1940 р. з метою посилення державного контролю комісію радянського контролю було реорганізовано в наркомат державного контролю СРСР. 29 листопада 1940 р. в Україні теж створено союзно-

республіканський наркомат державного контролю УРСР.

5 червня 1941 р. Раднарком СРСР прийняв постанову про утворення державної штатної комісії. Урядам союзних республік і відомствам було заборонено проводити без її дозволу будь-яку реорганізацію апарату, утворювати нові установи і організації та ін.

Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) 13 березня 1938 р. прийняли постанову «Про утворення колегій при Народних комісаріатах СРСР». На цій основі при наркоматах УРСР було знову утворено колегії, склад яких затверджувався Раднаркомом УРСР.

52.Політика перебудови потребувала реформування державного апарату як у центрі, так і на місцях. В березні 1990 року в СРСР було запроваджено інститут президентства, що підтвердило наміри М. Горбачова втілити в практику державного будівництва теорію розподілу влад. У грудні 1990 року Раду Міністрів СPCP було перейменовано в Кабінет Міністрів СРСР, який чітко визначався як виконавчо-розпорядчий орган, що підпорядковувався Президенту СРСР. Реформування союзних органів влади і управління привело до відповідних змін у союзних республіках. Вищим представницьким органом республіки залишалася Верховна Рада УРСР. Саме їй було відведено чільне місце у проведенні демократизації державного життя України. У 1989—1991 роках Верховна Рада прийняла ряд законів, що змінювали і доповнювали Конституцію УРСР. Рада Міністрів була перейменована в Кабінет Міністрів УРСР. Посада голови Ради Міністрів замінялася посадою прем’єр-міністра.13 травня 1991 року був прийнятий закон “Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління Української PCP”.