1.3. Мета, задачі та основні функції фінансового менеджменту

Необхідно визначити головну мету фінансового менеджменту. Це забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді, раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов’язані з використанням ресурсів, пошуком ринків збуту і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу . Компанії, що генерують стійкий грошовий потік , здатні реінвестувати його у власний ріст і розвиток.

Ця мета отримує конкретний вираз у забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників ( виживання, прибуток на акцію, економічний ріст). Сторони, які зацікавлені в діяльності підприємства, більш чисельні, ніж ті, які представлені в теоріях інформації ( сигналів)і агентів, і вони використовують різноманітні засоби для досягнення своїх цілей. Кожен менеджер по-різному розуміє, що таке оптимальна фінансова ситуація і що собою являє оптимальна структура капіталу. Керівники, партнери, кредитори, акціонери , хоча і мають різні цілі, проте всі вони повинні надавати певну інформацію - сигнали про обсяги дивідендів, динаміку заборгованості та ін. для активізації діяльності інших учасників ринку і зміну моделей їхньої поведінки.

Характеризуючи загальноприйняту в ринковій економіці головну мету фінансового менеджменту, слід відмітити, що вона вступає в протиріччя з розповсюдженою думкою, що головною метою фінансової діяльності підприємства є максимізація прибутку. Йдеться про те, що максимізація ринкової вартості підприємства далеко не завжди автоматично досягається при максимізації його прибутку. Так, отриманий високий прибуток може бути повністю використаний на цілі поточних потреб, для випуску раніше освоєної продукції, в результаті чого загостриться конфлікт між коротко- і довгостроковими цілями розвитку підприємства, адже підприємство може залишитися без основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого наступного розвитку (технічно відстале підприємство втрачає в перспективі досягнуту конкурентну позицію на ринку, скорочує потенціал формування інтелектуального капіталу за рахунок внутрішніх джерел, що, в кінцевому рахунку, призводить до зниження його ринкової вартості). Крім того, високий рівень прибутку підприємства може бути досягнутий при високому рівні фінансового ризику і при загрозі банкрутства в наступному періоді, що також може обумовити зниження його ринкової вартості і капіталізації. З іншої сторони, високі норми виплати дивідендів ( витрати на споживання) обмежують фінансові ресурси для технологічного розвитку зміцнення їх конкурентних переваг бізнес-процесів.

Тому в ринкових умовах максимізація прибутку може виступати лише як одна з важливих задач фінансового менеджменту, але не як головна його мета. Керівники підприємства часто виступають акціонерами свого підприємства або контролюються основними акціонерами, доходи яких залежать не тільки від результатів поточної діяльності , але й привабливості бізнесу, що визначає динаміку ринкових цін на акції та інші ЦП.

Варто зауважити, що крупні компанії часто піддаються тиску зі сторони держави, синдикатів, асоціацій споживачів і вимушені брати на себе суспільні цілі розвитку ( етичні та екологічні цілі), які суперечать чисто економічним цілям.

В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент орієнтований на вирішення наступних основних задач:

1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно із задачами розвитку підприємства в майбутньому періоді. Ця задача реалізується шляхом визначення загальної потреби в фінансових ресурсах підприємства на наступний період з врахуванням зміни попиту на виготовлювану продукцію, максимізації частки власних фінансових ресурсів у валюті балансу за рахунок внутрішніх джерел , визначення доцільності формування власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел, управління залученням позикових фінансових ресурсів та регулювання фінансового важеля, оптимізації структури джерел формування ресурсного фінансового потенціалу на основі дослідження тенденцій розвитку фінансового ринку і його перспектив..

2) Забезпечення найбільш ефективного використання обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства. Оптимізація розподілу фінансових ресурсів передбачає встановлення необхідної пропорційності в їх використанні з метою виробничого і соціального розвитку підприємства, основних пріоритетів у зміцненні ринкових позицій, виплати необхідного рівня доходів на інвестований капітал власникам підприємства, стимулювання ключових менеджерів і т. ін. В процесі виробничого споживання сформованих фінансових ресурсів в розрізі основних напрямків діяльності підприємства повинні бути враховані стратегічна мета його розвитку та можливий рівень віддачі вкладених коштів.

3) Оптимізація грошового обігу. Ця задача вирішується шляхом ефективного управління грошовими потоками підприємства в процесі кругообігу його грошових коштів, забезпеченням синхронізації обсягів надходження і витрат грошових коштів по окремих періодах завдяки розвитку ділового партнерства, підтримкою необхідної ліквідності оборотних активів у технологічному ланцюгу створення вартості горизонтально-вертикальних інтегрованих структур. Одним із результатів такої оптимізації є мінімізація середнього залишку вільних грошових активів,особливо для компаній , які активно працюють на закордонних ринках, яка забезпечує зменшення втрат від їх неефективного використання, зміни курсу валюти та інфляції.

4) Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимізація прибутку досягається за рахунок ефективного управління активами підприємства, залученням в господарський оборот залучених фінансових коштів, вибором найбільш ефективних напрямків операційної та фінансової діяльності. При цьому, з метою досягнення економічного розвитку, підприємство повинно максимізувати не балансовий, а чистий прибуток, який залишається в його розпорядженні, що потребує здійснення ефективної податкової, амортизаційної і дивідендної політики, а також проведення необхідних організаційно-функціональних заходів для зміни об’єктів оподаткування, наприклад, через створення холдингових структур з широким використанням трансфертних цін і нових механізмів регулювання грошових потоків - валових і чистих.

Вирішуючи фінансові задачі, необхідно мати на увазі, що максимізація рівня прибутку підприємства досягається, як правило, при суттєвому зростанні рівня фінансових ризиків, тому що між цими двома показниками існує прямий зв’язок. Тому максимізація прибутку повинна забезпечуватись в межах допустимого фінансового ризику, конкретний рівень якого встановлюється власниками або менеджерами підприємства з урахуванням їх фінансового менталітету (відношення до ступеню допустимого ризику при здійсненні господарської діяльності).

5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку. Якщо рівень прибутку підприємства заданий або спланований завчасно, то важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику, який забезпечує отримання цього прибутку. Така мінімізація може бути забезпечена шляхом диверсифікації видів операційної і фінансової діяльності, а також портфеля фінансових інвестицій; мінімізацією окремих фінансових ризиків, ефективними формами їх внутрішнього і зовнішнього страхування.

6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку . Така рівновага,як показує практика, не може бути довготривалою, адже для її досягнення необхідні: високий рівень фінансової стійкості і платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку, формування оптимальної структури капіталу і активів, ефективні пропорції в обсягах формування фінансових ресурсів за рахунок різних джерел, достатній рівень самофінансування інвестиційних потреб.

7) Створення умов для покращення корпоративної культури та ділового іміджу підприємства, впровадження соціальних стандартів , що формують довгострокові конкурентні переваги і забезпечують зростання його ринкової вартості і розвиток інтелектуального капіталу.

Всі розглянуті задачі фінансового менеджменту тісно взаємопов’язані між собою, хоча окремі з них і носять різнонаправлений характер (наприклад, забезпечення максимізації суми прибутку при мінімізації рівня фінансового ризику; забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів і постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку, впровадження соціальних стандартів і підвищення рентабельності інноваційних проектів т. ін.). Тому в процесі фінансового менеджменту окремі задачі повинні бути узгоджені між собою для найбільш ефективної реалізації його головної мети.

У загальному вигляді діяльність фінансового менеджера можна поділити на три основні функції :

І. загальний аналіз і планування майнового та фінансового стану підприємства;

ІІ. забезпечення підприємства фінансовими ресурсами (управління джерелами ресурсів);

ІІІ. розподіл фінансових ресурсів (інвестиційна політика та управління активами).

Ці основні функції ( або напрями діяльності ) одночасно визначають і конкретні задачі, що стоять перед фінансовим менеджером:

В межах першого напрямку здійснюється загальна оцінка:

• активів підприємства, їх структури та джерел їх фінансування;

• величини і складу ресурсів, необхідних для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства і розширення його діяльності;

• джерел додаткового фінансування для цілей інноваційно-інвестиційного розвитку;

• системи контролю за станом і ефективністю використання фінансових ресурсів на рівні підприємства і його підрозділів.

Другий напрямок передбачає детальну оцінку:

• обсягу потрібних фінансових ресурсів з врахуванням вибраних пріоритетів розвитку;

• форми їх надання (довгостроковий чи короткостроковий кредит, грошові кошти, емісія ЦП);

• методів мобілізації фінансових ресурсів;

• ступені доступності і часу надання;

• витрат, пов’язаних із залученням даного виду ресурсів (процентні ставки за кредит, виплату доходів по облігаціях тощо);

• інші формальні та неформальні умови надання даного джерела коштів;

• фінансового ризику для різних моделей фінансових стратегій.

Третій напрямок передбачає аналіз і оцінку довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:

• оптимальність трансформації фінансових ресурсів в інші види ресурсів (матеріальні, трудові, грошові) відповідно до розроблених моделей розвитку бізнесу;

• доцільність і ефективність вкладень в основні засоби; їх склад і структура;

• оптимальність оборотних коштів (в цілому і за видами);

• ефективність фінансових вкладень, втому числі при здійсненні викупів, поглинань, диверсифікації бізнесу і ринків;

• максимізація ринкової вартості підприємства на основі впровадження стратегічних програм розвитку та ін.

Прийняття рішень з використанням наведених оцінок виконується в результаті аналізу альтернативних рішень, які враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансової стійкості і рентабельності.

В Національній Асоціації фінансових директорів і контролю за управлінням (Франція) визначені наступні задачі фінансового директора:

• пошук необхідних для підприємства фінансових ресурсів і техніки,яка використовується в його виробничій діяльності і розвитку, що передбачає проведення короткострокової, середньострокової і довгострокової фінансової політики;

• оцінка економічної ефективності перспективних планів і проектів, розроблення фінансової стратегії підприємства;

• контроль ефективності використовуваних активів і отримуваного прибутку від операцій, для яких вони призначалися.

Для вирішення тих задач необхідна участь відповідальної особи в проектуванні інформаційних систем управління, пристосованих до організаційної структури підприємства і в забезпеченні умов для їх функціонування.

4. Механізм реорганізації фінансової функції підприємства

Головна спрямованість фінансової функції полягає в:

• оптимізації використання ресурсів;

• інтенсивному залученні співробітників в реорганізацію фінансового процесу, які прискорюють позитивні зміни;

• ретельному плануванні дій, навчанні персоналу і формуванні позитивного ставлення до змін.

Фінансова функція - це сукупність дій, які сприяють отриманню прибутку на всіх стадіях виробництва за допомогою відповідного аналізу; дозволяють відстежувати всі витрати (включаючи інвестиції) з урахуванням необхідності закупівель, а також рух наявних грошових коштів (включаючи оплату податків) та дотримання взятих зобов'язань; спрямовані на пошук оптимальних джерел і умов коротко-і довгострокового фінансування підприємства; відображають бартерні операції; допомагають оцінити проекти на всіх етапах проходження; виконують роботу по складанню бюджету, планування та прогнозування; сприяють розподілу заробленого співробітникам, акціонерам і інвесторам.

На основі узагальнення зарубіжної практики фінансового менеджменту можна виділити дев'ять етапів реорганізації фінансової функції підприємства: розуміння принципів, оцінка поточних процесів, формулювання цілей, створення нових процесів, розробка нової організації, затвердження обов'язків, підготовка плану впровадження, його реалізація, оцінка результатів.

Добре організована фінансова функція необхідна для успішної роботи в умовах жорсткої ділової конкуренції, дозволить підприємству досягти відчутних матеріальних результатів, мінімізує випадки зловживань і шахрайства на підприємстві.

В кінцевому підсумку фінансовий процес, а не фінансова функція пов'язує суміжні завдання на виробництво продукту або надання послуги покупцю, постачальнику, іншій установі або керівництву. Потоки інформації повинні бути по можливості прості і дані повинні надходити до тих людей, кому вони дійсно необхідні. Якщо фінансовий процес поставлений вірно, то реальний рівень витрат мінімальний, немає дублювання зусиль і конфліктів, що виникають при перетині зон впливу. Під фінансовим під процесом розуміється послідовність завдань або процедур, які в сукупності забезпечують завершення операції. Фінансові процеси на кожному підприємстві можна об'єднати в чотири "цикли":

• здійснення зовнішніх витрат (покупка товарів та придбання послуг від сторонніх організацій);

• організація процесу виробництва (використання сировини та матеріалів, робочої сили і доданої вартості для виробництва кінцевого продукту);

• отримання доходів (продаж / обмін товарів і надання послуг стороннім організаціям);

• фінансування / інвестиції (одержання грошових коштів та інвестування їх в основні фонди).

Відповідно і фінансова діяльність кожного підприємства може бути проаналізована з точки зору чотирьох зазначених циклів, оскільки елементи фінансової функції присутні в кожному з них. Найбільш значні результати досягаються в процесі розвитку підприємства, коли виявляються всі можливості нової фінансової функції.

Реальні фінансові процеси, що завершують фінансові операції (продаж, отримання виручки, наступна покупка, її оплата), повинні відображати відповідні функціональні підрозділи організаційної структури підприємства Саме вони, а не функції визначають характер роботи організації; взяті в сукупності, вони змінюються не так стрімко, як інші ресурси організації.

Для проведення реорганізації фінансової функції необхідно передбачити такі витрати: комп'ютеризація ( система збору та зберігання інформації; встановлення чітких відносини між учасниками); збільшення поточних витрат підприємства (канцелярські товари, переміщення, заохочення, навчання); витрати на підготовку і перепідготовку працівників. Потенційні вигоди такого підходу можуть значно перевершувати витрати, пов'язані з реорганізацією фінансової функції.

Дефіцит ресурсів може служити обмеженням, але його можна подолати, оскільки реорганізація фінансової функції не потребує значного фінансування. В результаті вигоди обов'язково перевищать витрати. Кращий інструмент реорганізації фінансової функції - навчання.

Слабо поставлена фінансова функція на підприємстві може спричинити :

• збої в системі управління - без систематичної і повної інформації про наявні фінансові ресурси та зобов'язання підприємство втратить до 20% своїх активів; перекручена калькуляція витрат приведе до невірних рішень щодо ціноутворення; витрачання коштів не буде скоординовано з їх надходженням; неминучими стануть високі інфляційні втрати і незароблені відсотки ; з'являться непередбачені витрати і т.д.;

• відсутність інвестицій - якщо немає чіткої та ефективно організованої фінансової функції , то підприємству важко залучити надійного стратегічного інвестора. Фінансова функція відіграє ключову роль у тому, щоб переконати інвестора, що його кошти будуть використані згідно з планом;

• слабку регульованість податкових платежів - без належної постановки документообігу бухгалтери змушені нараховувати податки і складати фінансову звітність на основі спотворених калькуляцій прибутку і витрат, при цьому порушується процедура планування податкових платежів;

• підвищення ризику управління економічним ростом - компанії, що розвиваються, в яких сфери компетенції відділів часто перетинаються, не застраховані від розпаду або періодів тяжкої фінансової кризи, а чіткий поділ обов'язків допомагає виявити проблеми з менеджменту персоналу , а також визначити внутрішні і зовнішні ризики підприємства, які виникають у зв'язку з розширенням його діяльності, диверсифікацією виробництва.

У сучасних умовах можуть вижити тільки оновлені підприємства, які домагаються інноваційності у всіх сферах своєї фінансово- господарської діяльності. Це явище можна назвати інноваційної конкуренцією в русі до оновлення. Тому так важливо знайти конкретний шлях подальшого розвитку. Немає компаній, що мають однакові умови роботи. Проте існують три базові функції, що дозволяють намітити загальну схему побудови високоприбуткового підприємства. Ці функції пов'язані з трьома видами ідентичності:

1) MI (Mind Identity) - ідентичністю намірів, яка визначається ідеєю, концепцією (цінність призначення, філософія управління, стандарти поведінки, передбачення);

2) BI (Behavior Identity) - ідентичністю поведінки, що стосується вироблення конкретної стратегії, планування, управління реалізацією плану;

3) VI (Visual Identity) - ідентичністю образу, що відноситься до формування нового образу підприємства і його нової місії, здійснення інформаційної та комунікативної стратегії.

Завдяки процвітанню підприємства, тобто отримання високого прибутку, забезпечуються благополуччя службовців, вигода клієнтів, дохід акціонерів. Для досягнення цієї головної мети потрібно подолати труднощі, які виникають під впливом пов'язаних з епохою структурних змін, що впливають на людей, підприємства, держави.