1) Фінансові методи:

• планування;

• прогнозування;

• інвестування;

• кредитування;

• самофінансування;

• оподаткування;

• система розрахунків;

• матеріальне стимулювання;

• страхування;

• заставні, трастові операції;

• оренда, лізинг, факторинг;

• фондоутворення;

• взаємовідносини з різними суб’єктами та засновниками.

2) Фінансові важелі:

• прибуток – цільові економічні фонди;

• доход – вклади фізичних і юридичних осіб;

• амортизаційні відрахування - пайові внески;

• фінансові санкції - котування валютних курсів;

• ціна - форми розрахунків;

• орендна плата - види кредитів;

• норма виплати дивідендів –власні ресурси підприємства;

• % ставка – фінансовий важіль;

• дисконт –доходність векселів і грошових потоків.

3) Правове забезпечення - закони, накази, статут юридичної особи.

4) Нормативне забезпечення - норми, інструкції, методичні вказівки з фінансового менеджменту.

5) Інформаційне забезпечення – інформація різного виду та роду для різних організаційних форм підприємництва ( ступінь точності оцінок буде залежати від доступу інвесторів та аналітиків до інформаційних джерел , розумних меж похибок при оцінках тощо). Часто проблема фінансової оцінки полягає не у вибраній моделі та її інформаційному забезпеченні, , а в припущеннях відносно майбутнього компанії і галузі, в якій вона функціонує.

6) Організаційне забезпечення – організація фінансових потоків і контролю за ними.

Організація фінансових потоків і управління ними залежать від багатьох факторів, таких як:

• тип бізнесу,

• розмір підприємства,

• цикл розвитку підприємства,

• організаційна структура управління та ін.

На ринку часто виграє той, хто має більший капітал. Утворення в господарюючого суб'єкта великих обсягів грошових фондів (капіталу) дозволяє йому активно впливати на ціни, формування попиту, рівень цін і на торговельний процес, що робить його у фінансовому відношенні високо конкурентним. Ринкова економіка визначила для фінансів нове місце в системі господарювання і в суспільстві в цілому. Переважна більшість ринкових регуляторів відноситься до елементів фінансового механізму (податок, ціна, курс валюти, відсоток, норма амортизації).

Перед підприємствами в цілому постає проблема часу: через продовження строків технологічних розробок витрати на них постійно зростають. Підприємствам залишається дуже обмежений час для амортизації виробничих капіталовкладень. Цінову перевагу отримує той продуцент, який одним з перших скористається на ринку високим початковим рівнем цін для швидкої амортизації. Час став стратегічним чинником успіху, тому що, по-перше, при запізнілому проникненні на ринок терміну присутності на ньому не вистачає, щоб покрити високі постійні витрати, по-друге, може сформуватися новий стандарт, який буде визначати подальший розвиток ринку.

У загальному функції і методи фінансового менеджменту можна поділити на два блоки:

І. Управління зовнішніми фінансами.

ІІ. Внутрішньовиробничий облік і контроль .

Фінансові ресурси підприємства – це його власний і позиковий капітал, який використовується підприємством для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку. Фінанси господарюючого суб'єкта - це індикатор його конкурентноздатності, показник його життєздатності в ринковій економіці. Господарюючий суб’єкт багатий не тим, що в нього є нерухомість, устаткування, сировина, працівники, а тим, що в нього є ринки пропозиції і ринки попиту. Під ринком розуміються соціально-економічні умови реалізації товару.

Управління зовнішніми фінансами складається з управління оборотними активами (рухом грошових коштів, розрахунками з клієнтами, управління матеріально-виробничими запасами та ін.) та залучення коротко- та довготермінових зовнішніх джерел фінансування.

Внутрішньовиробничий облік і контроль передбачає:

• складання і аналіз фінансової звітності підприємства;

• оцінку поточного стану підприємства та перспективне планування;

• збирання й оброблення даних бухгалтерського обліку для управління фінансами;

• складання кошторису витрат, сплата податків тощо.

Рішення із фінансових питань приймають у процесі інвестування в активи підприємства та при виборі джерел фінансування інвестиційних проектів. Інвестиційні рішення (довготермінові та короткотермінові) приймають для:

• раціоналізації структури активів, визначення необхідності їх зміни та ліквідації;

• розроблення й оцінки інвестиційних проектів;

• визначення потреби у фінансових ресурсах;

• управління “портфелем” цінних паперів.

Вибір джерел фінансування інвестиційних проектів здійснюють за допомогою:

• вироблення і реалізації політики раціонального поєднання власних і позичених коштів для забезпечення ефективного функціонування підприємства;

• вироблення і реалізація політики залучення капіталу на найвигідніших умовах;

• дивідендної політики;

• оцінки операцій злиття і поглинання підприємств.

Отже, успішна діяльність будь-якого підприємства, його життєздатність протягом тривалого періоду часу залежить від неперервної послідовності управлінських рішень, що їх приймають менеджери як індивідуально, так і колективно.

До кола конкретних питань, які мають вирішуватись у фінансовому менеджменті, відносяться:

1) Розробка і обгрунтування фінансової стратегії підприємства.

2) Проектування організаційних структур, які забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства.

3) Формування ефективних інформаційних систем, які забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень, поєднання маркетингової інформаційної системи із фінансовою звітністю для більш грамотного вибору рішень.

4) Здійснення аналізу різних аспектів фінансово-господарської діяльності підприємства для різних сценаріїв його розвитку ( песимістичного, оптимістичного).

5) Здійснення планування фінансової діяльності підприємства за основним напрямками ( операційний, інвестиційний і власне фінансовий менеджмент);

6) Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в галузі фінансової діяльності, налагодження взаємодії функціональних підрозділів для досягнення системи цілей.

7) Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень, удосконалення системи контролю.

Використання методів та прийомів фінансового менеджменту дає змогу зберегти міцні ринкові позиції будь-якому виробникові. Базуючись на зіставленні певних фінансових результатів, розраховуючи відповідні фінансові показники, підприємство здатне оцінити ефективність свого господарювання, визначити своє місце серед підприємств галузі, планувати діяльність на майбутнє.

Особливості формування капіталу та фінансових ресурсів, форми та методи розподілу цих фінансових ресурсів, обсяги та інтенсивність грошових потоків та інші умови фінансової діяльності суттєво розрізняються по окремих підприємствах. Наприклад, сучасні фінансово-промислові групи легко поєднують у своїх бізнес-портфелях підприємства металургійної, хімічної, фінансової, харчової і телекомунікаційної галузей. Тому з позицій особливостей здійснення фінансового менеджменту виникає необхідність класифікації підприємств, як об’єктів фінансового менеджменту, за окремими класифікаційними ознаками (рис.1.3):

1. за формами власності.

2. за організаційно-правовими формами діяльності.

3. за галузевими ознаками.

4. за розміром власного капіталу.

5. за монопольним становищем на ринку.

6. за стадією життєвого циклу ( виникнення, швидкий ріст, сповільнення економічного росту, економічний спад)

7 . за рівнем відкритості підприємства ( часткою доходу від експортно-імпортних операцій в загальному обсягу продаж ).

8. за рівнем прибутковості власного капіталу і активів ( прибуткові, збиткові, в стадії санації, на грані банкрутства)

За монопольним становищем на ринку За формами власності Ознаки класифікації підприємств як об’єктів фінансового менеджменту За організаційно-правовими формами діяльності За стадією життєвого циклу За рівнем відкритості підприємства За галузевими ознаками За розміром власного капіталу За рівнем прибутковості

Рис.1.3. Класифікація підприємств, як об’єктів фінансового менеджменту

Нормативна література по життєвому циклу підприємства за своєю суттю ігнорує відмінності між крупними і невеликими фірмами, а припущення щодо відповідальності стратегічно важливих підприємств, відповідальних за певну стадію життєвого циклу, не перевіряються на практиці. Ефективність менеджменту залежить, зокрема, від правильного вибору моменту часу більшістю учасників ринку для впровадження фінансових рішень, професійності менеджерів щодо оцінювання вигід від взаємодії фінансів, маркетингу і логістики та виявлення особливостей розвитку фінансової діяльності різних учасників ринку.

Кожне підприємство має особливості розвитку економічних явищ та фінансової діяльності , які стосуються:

• соціально-економічних, науково-дослідних та техніко-технологічних умов функціонування;

• інтенсивності спекулятивного капіталу, що виступає у формі взаємодії міжнародних інвестиційних банків, інституційних інвесторів і влади;

• політичної динаміки і створення нового поля бізнес-інтересів, здатних полегшити чи, навпаки, ускладнити фінансову діяльність і стратегічні рішення;

• агентських проблем, коли власність відділена від управління, збільшується асиметрія інформації, відсутні стимули для моніторингу поведінки фінансових менеджерів, посилюється дискреційна влада менеджерів і загострюється конфлікт інтересів взаємодіючих підприємницьких і державних структур;

• інституційних умов для розвитку різних форм власності, інформаційної прозорості щодо результатів їх діяльності ( після прийняття нового ЗУ»Про акціонерні товариства» від 17.09.08р. товариства класифікують на публічні та приватні) , можливостей реалізації прав «номінальних» власників - «міноритарних» акціонерів, які змушені діяти на основі зговорів для реалізації своїх прав ;

• прогнозів щодо банкрутства підприємств і посилення контролю банківського капіталу в реальному секторі економіки, як одного із наслідків послаблення моніторингу ефективності використання кредитних ресурсів;

• перспектив та особливостей приватизації ( продаж активів іноземцям чи реструктуризація у більш дрібні структурні бізнес-одиниці ; створення нових робочих місць чи концентрація уваги виключно на реструктуризації);

• домінуючих тенденцій: переведення капіталу за кордон шляхом розпродажу активів чи інвестування в рамках підприємства;

• вибраних керівництвом маркетингових , інноваційно-інвестиційних стратегій та методичних підходів до оцінки ефективності бізнес-проектів і штрафних санкцій щодо порушення соціальних, технологічних і екологічних стандартів;

• підходів і перспектив щодо формування кластерів, реорганізації виробничих систем, і мотивації їх праці залежно від результатів ефективності управління організаційними змінами, в тому числі , від темпів зростання ринкової вартості ( ринкової капіталізації) .

Використання методів та прийомів фінансового менеджменту дає змогу зберегти міцні ринкові позиції будь-якому виробникові. Базуючись на зіставленні певних фінансових результатів, розраховуючи відповідні фінансові показники, підприємство здатне оцінити ефективність свого господарювання, визначити своє місце серед підприємств галузі, планувати діяльність на майбутнє.

В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер стає однією з ключових фігур на підприємстві. Він відповідає за виявлення глобальних проблем щодо виживання підприємства, постановку проблем і конкретних задач фінансового характеру, аналіз доцільності вибору того чи іншого способу їх рішення, а іноді за прийняття кінцевого рішення вибору найбільш прийнятного варіанту дії, здійснює оперативну фінансову діяльність, контролює грошові потоки підприємства . Нагромадження в своїх портфелях багатопрофільних активів стає все більш ризикованим, оскільки компанія повинна вести конкурентну боротьбу одразу на кількох ринках з різними потенціалами ефекту синергії від поєднання декількох видів бізнесу.

Після вступу України в СОТ і під тиском зовнішніх чинників юридично незахищені та фінансово нестабільні підприємства зіштовхуються з проблемою звуженого простору альтернатив, коли необхідно приймати вимушені стратегічні і тактичні рішення в рамках більш жорстких обмежень, насамперед ресурсних і часових, переходити на використання в практиці операційного менеджменту спотворених норм і нормативів через посилений вплив кон’юнктурних процесів економічного і політичного характеру на фундаментальні принципи розвитку фінансової діяльності підприємства. Неефективну стійку норму російський вчений В.М. Полтерович називає інституційною пасткою, а їх появу розглядає як головну небезпеку будь-яких ринкових реформ .

. Стійкість подібних неефективних норм, зокрема, збитковості продаж і активів вітчизняних підприємств, забезпечується відповідними механізмами - координації, інерції, лобіювання інтересів, регулювання моделей поведінки, функціонально-структурних процесів, змістовим навантаженням та порушенням логічної послідовністї реалізації кожного з етапів фінансової стратегії.