Природні ресурси
Невичерпні
Вичерпні
Сонячна енергія
Відновлювані
Невідновлювані
Вітер, припливи,
течія води
Чисте повітря
Викопне паливо
Прісна вода
Металічна мінеральна
сировина – руди (залізо, мідь, цинк,
свинець)
Родючі ґрунти
Рослини і тварини
Неметалічна
мінеральна сировина – нерудна (глина,
пісок, фосфати)
Рис. 2.2. Класифікація природних ресурсів
Середня солоність Світового океану близько 35 °/оо, тобто в кожному кілограмі води міститься в середньому 35 г солей. Звичайно води суходолу слабко мінералізовані – прісні (солоність рік і прісних озер від 0,5 до 1 °/оо. Відомі водойми, вміст солей у яких є майже таким, як у дистильованій воді (це, зокрема, сфагнові болота; солоність становить не більше 0,01 °/оо). Середня солоність океанічної води близько 35 °/оо, солоність морської води коливається від 1-2 °/оо (Фінська затока Балтійського моря) до 41,5 °/оо (Червоне море). Найбільша концентрація солей природних водойм – у солоних озерах (Мертве море до 260 °/оо) і Тамбуканському озері на Кавказі (347 °/оо). Дві крайні величини солоності – 0,010 °/оо та 347 °/оо визначають діапазон солоності природних водойм, у межах якого можливе життя.
Природні ресурси – це найважливіші компоненти навколишнього природного середовища, які використовують для задоволення матеріальних і культурних потреб людини. Вони поділяються на невичерпні і вичерпні (рис.2.2). Біосфера землі є замкненою системою з відносно сталою масою і обмінюється з космічним простором лише енергією. Тому людству необхідно враховувати її здатність до само відтворення своєї біопродуктивності та вичерпність запасів невідновних ресурсів. Потрібно економно і раціонально використовувати природні ресурси, свідомо відмовляючись від надлишків. Подальший розвиток життя на Землі залежить від наявності природних ресурсів, простору для життя і об’єктів для задоволення культурних та інших потреб.
Форми та механізми деградації біосфери. Антропогенне забруднення атмосфери. Існує два головних джерела забруднення атмосфери: природне і антропогенне. Природне джерело – це вулкани, пилові бурі, лісові пожежі, процеси розкладання рослин і тварин.
До основних антропогенних джерел забруднення атмосфери належать підприємства паливно-енергетичного комплексу, промислові підприємства і транспорт.
Сучасний розвиток людського суспільства характеризується надзвичайно інтенсивним зростанням чисельності населення, а, отже, й зростанням енергетичних потреб. Упродовж XX ст. з надр Землі видобуто корисних копалин більше, ніж за всю попередню історію людства. Внаслідок їхнього використання відбувається викидання в атмосферу великої кількості шкідливих газів (сірчаний ангідрид, оксид сірки, оксиди азоту, вуглеводні, сажа, яка є носієм смолистих речовин, пил і зола, які містять солі важких металів) в атмосферу. Результатом цього є парниковий ефект та глобальне потепління, випадання кислотних опадів, утворення озонових дір, виникнення смогів.
Парниковий ефект. Температура на Землі підтримується завдяки балансу між нагріванням Землі сонячним промінням та охолодженням після повернення енергії в космос. Підтримання енергетичного балансу відбувається завдяки так званим парниковим газам. Ці гази функціонують так, як скло в теплицях: дають можливість інфрачервоним променям потрапляти всередину і затримують їх, забезпечуючи стабільну температуру (рис.2.3).
Існує 6 основних парникових газів:
-
вуглекислий газ CO2. Його внесок у парниковий ефект становить понад 50%. Збільшення концентрації CO2 відбувається внаслідок знищення лісів (щороку в світі знищується від 16 до 20 млн. га лісів. Наявна на сьогодні фітомаса планети здатна поглинути лише 60% від загальної кількості парникових газів) і спалювання нафти, газу, вугілля (щороку в світі спалюється 3,2 млрд. т нафти і нафтопродуктів);
-
водяна пара Н2О. Потепління, що відбувається через дію інших парникових газів, збільшує випаровування та зумовлює підвищення кількості водяної пари в атмосфері;
-
метан СН4. Найбільшими джерелами викидів метану є рисові поля, домашня худоба, анаеробна ферментація сміття, добування вугiлля та транспортування природного газу. Метан є також супутнiм продуктом розкладання бiомаси та неповного згорання палива;
-
закис азоту N2O. Антропогенними джерелами емiсiї N2O є сiльськогосподарська обробка ґрунтів, особливо використання азотовмiсних добрив; спалювання викопного природного палива; виробництво адiпiнової (нейлонової) та азотної кислот; спалювання бiомаси.
-
озон;
-
хлорфторвуглеці. На відміну від решти парникових газів вони синтезовані людиною.
Парниковий ефект взагалі є природним явищем. Він позитивно впливає на всі екосистеми та стабілізує температуру атмосферного повітря. Однак, збільшуючи викиди парникових газів в атмосферу, людина порушує баланс, що склався впродовж тривалого часу. Наслідком парникового ефекту є глобальне потепління клімату.
Підвищення середньої температури Землі на 1,5°С (а це можливо, за науковими прогнозами, у 2025 році), викличе підняття рівня Світового океану на 25 см. Підвищення на 0,7–0,8°С у природі раніше відбувалося упродовж тисячі років, а останнім часом – упродовж 100 років!
Загроза глобального потепління спонукала політиків прийняти міжнародні угоди (Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р. і Кіотський протокол 1999 р.) про зниження темпів приросту викидів цього газу в атмосферу. Саме – темпів приросту! Ніхто не сподівається, що вдасться зменшити самі викиди. Якщо розвинені країни останніми роками почали зменшувати викиди парникових газів, то в країнах, що розвиваються (насамперед – Китай і Індія), відзначається протилежна тенденція. Викиди вуглецю в цих країнах в кінці XX століття на 70% перевищили рівень 1986 р. Ймовірно, що це призведе до зростання викидів в атмосферу вуглецю до 2010 р. на 40% порівняно з рівнем 1990 р. А це означає, що середня температура повітря на Землі до кінця XXI століття може зрости на 2–4,5°С.
Рис. 2.3. Схема парникового ефекту
Чому після цієї позначки вже немає шляху назад, чому клімат не зможе повернутися у звичний для нас стан? Річ у тому, що після перетинання температурою критичної межі 2°С спрацюють фізичні механізми, дія яких (уже без втручання людини) призведе до різкого посилення парникового ефекту, тобто розпочнуться необоротні зміни стану атмосфери Землі та пов’язані з цим кліматичні катаклізми.
Із фізики відомо, що розчинність газів у воді зменшується з підвищенням її температури – у діапазоні 10–20°С розчинність СО2 зменшується на 3% на кожен градус підвищення температури води. У Світовому океані міститься величезна маса вуглекислого газу – близько 140 трлн. тонн (в 60 разів більше, ніж в атмосфері). Таким чином, при підвищенні температури води океану в атмосферу може виділитися величезна додаткова кількість СО2, що в багато разів перевищуватиме ту, яка викидається за рахунок діяльності людини. Це різко посилить парниковий ефект, отож температура атмосфери підвищиться ще більше. І далі цього процесу вже не зупинити – за підвищенням температури повітря знову йтиме підвищення температури Світового океану, і знову в атмосферу буде викинуто величезну кількість вуглекислого газу – «маховик» процесу не зупинити!
При глобальному потеплінні в атмосфері збільшуватиметься і вміст водяної пари, що також посилить парниковий ефект.
За рахунок цього процесу відбуватиметься танення льодовиків, і на величезних територіях утворяться болота, одним із продуктів життєдіяльності яких є метан. Тобто з’являється ще один механізм розігрівання атмосфери.
Таким чином, варто людині перетнути межу – як далі розпочинається ланцюгова реакція і кліматичну систему вже не вдасться повернути в попередній стан. Підраховано: з середини XVIII століття середня температура повітря при поверхні землі вже підвищилася більш ніж на 1,2 градуса за Цельсієм , отже, до фатальної межі нам залишилося зовсім мало!
Руйнування озонового шару. Життя на Землі залежить від енергії Сонця. Надходить ця енергія на Землю у вигляді світла видимого частини спектру випромінювання, а також інфрачервоного (або теплового) та ультрафіолетового (УФ) випромінювань.
УФ-випромінювання є найбільш фізіологічно активним, тобто інтенсивно діє на живу речовину. Весь потік УФ-випромінювання Сонця, що надходить до земної атмосфери, умовно поділяють на три діапазони: УФ(А) (довжина хвилі 400–315 нм), УФ(В) (315–280 нм) і УФ(С) (280–100 нм). УФ(В)- і УФ(С)-випромінювання, так званий «жорсткий ультрафіолет», є надзвичайно шкідливими для всього живого: вони призводять до порушення структури білків та нуклеїнових кислот і врешті-решт до загибелі клітин. Що ж захищає біосферу від згубної дії «жорсткого ультрафіолету»?
На висотах 10-50 км над земною поверхнею міститься озон. Він утворюється в стратосфері за рахунок двохатомного кисню (О2), що поглинає «жорстке» УФ-випромінювання: енергія УФ(В)- та УФ(С)-випромінювань затрачається на фотохімічну реакцію утворення озону з кисню (ЗО2 2О3), і тому до поверхні Землі вони не доходять; туди проникає лише суттєво послаблений потік «м'якого» УФ(А)-випромінювання. Від його негативної дії наш організм захищається, синтезуючи в шкірі шар темного пігменту меланіну (загар). Однак ця речовина утворюється досить повільно. Тому тривале перебування на сонці, коли шкіра ще не насичена меланіном, викликає її почервоніння, головний біль, підвищення температури тіла тощо.
Озоновий шар в атмосфері Землі з'явився на початку її геологічної історії, коли в повітря став надходити кисень, що вироблявся в процесі фотосинтезу мікроскопічними морськими водоростями. За розрахунками вчених, коли вміст кисню в атмосфері досяг приблизно 10 % від сучасного, сформувався озоновий шар, і життя змогло вийти з моря на суходіл (до цього поверхня суходолу була випалена, стерилізована ультрафіолетом).
Серед основних причин послаблення озонового щита, викликаного антропогенною діяльністю – запуск космічних ракет (під час запуску системи «Спейс-Шатл» викидається 346 т водяної пари, 187 т хлору і його сполук, 7 т азотних оксидів) та рух літаків, які викидають велику кількість оксидів азоту; надмірне і неконтрольоване внесення мінеральних (азотних) добрив, які є джерелом утворення оксидів азоту. Потужним джерелом руйнування озонового шару є хлорфторвуглеці (ХФВ), або фреони.
Фреони вже понад 60 років використовуються як холодоагенти в холодильних установках і кондиціонерах, як пропеленти (гази, що виштовхують продукти харчування або косметичні засоби з упаковки) в аерозольних сумішах, піноутворювальні речовини у вогнегасниках, при виготовленні полістиролового одноразового посуду, а також як розчинники. Раніше фреони вважались ідеальними для практичного застосування, оскільки є стабільними і неактивними, а отже, нетоксичними. Але саме інертність цих сполук робить їх небезпечними для атмосферного озону. ХФВ не розпадаються у тропосфері, а проникають (разом з потоками повітря) у стратосферу.
Потрапивши на висоту 25 км, де концентрація озону максимальна, ХФВ піддаються інтенсивному впливу ультрафіолетового випромінювання (рис. 2.4), що не проникає на менші висоти через екрануючу дію озону. Ультрафіолет руйнує стійкі у звичайних умовах молекули фреонів, які розпадаються на компоненти з високою реакційною здатністю, зокрема, атомарний хлор. При руйнуванні озону хлор діє як каталізатор: під час хімічної реакції його кількість не зменшується. Внаслідок цього один атом хлору може зруйнувати до 100 000 молекул озону перш ніж буде дезактивований або повернеться в тропосферу. Зараз викид фреонів в атмосферу обчислюється кількома мільйонами тонн, але навіть у гіпотетичному випадку повного припинення виробництва й використання ХФВ негайного результату досягти не вдасться: дія фреонів, які вже потрапили в атмосферу, буде тривати кілька десятиліть. Вважається, що час життя в атмосфері для двох найбільш широко використовуваних ХФВ: фреону-11 (CFCl3) і фреону-12 (CF2Cl2) становить 75 і 100 років відповідно.
Природним джерелом надходження хлору в атмосферу є вулканічні викиди.
Проблема охорони озонового шару регулюється Віденською конвенцією про охорону озонового шару (1985 р.) та Монреальським протоколом про охорону атмосферного озону (1987 р.), підписаним 56 країнами. Вони передбачають гнучкі заходи зі скорочення викидів озоноруйнувальних речовин: скорочення та припинення виробництва ХФВ, економічні заходи, обмін технологіями та фінансову допомогу.
Кислотні дощі. Оксиди сірки і азоту, що викидаються в атмосферу внаслідок роботи теплових електростанцій (ТЕС) та автомобільних двигунів, сполучаються з атмосферною вологою й утворюють дрібні крапельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами. Кислотними називають взагалі будь-які опади — дощ, сніг, туман, якщо значення їх рН становить менш ніж 7,0. Кислотні дощі мають значення рН частіше в межах 4,1-2,1, а в деяких випадках навіть менше ніж 2,1. Ще 100 років тому значення рН дощової води дорівнювало 7, тобто опади були нейтральними.
Кислотні опади вкрай шкідливо впливають на довкілля:
-
знижується врожайність сільськогосподарських культур через ушкодження листя кислотами;
-
з ґрунту вимиваються кальцій, калій і магній, що призводить до його деградації;
-
гинуть ліси (найчутливішими до кислотних дощів є кедр, бук і тис);
-
отруюється вода озер і ставків, гине риба, зникають комахи; щезають водоплавні птахи і тварини, що живляться комахами;
-
загибель лісів спричинює зсуви ґрунту в гірських районах;
-
прискорюється руйнування пам'яток архітектури, споруд, особливо тих, що побудовані з вапняку, та оздоблених мармуром;
-
збільшується захворюваність людей (хвороби очей та органів дихання).
Кислотний сніг завдає ще більшої шкоди, ніж дощ, оскільки він може накопичуватись упродовж тривалого часу, що призводить до значного закиснення ґрунту під час танення снігу навесні. Кислотність талої води в може буди десятки разів вища від кислотності води дощової.
Смоги. Окремо взяті речовини, що забруднюють повітря, є менш небезпечними, ніж їхні суміші. Хімічні реакції, що відбуваються безпосередньо в повітрі, спричиняють виникнення димних туманів – смогів (від англ. smoke – дим і fog – туман). Смоги виникають за певних умов: по-перше, при великій кількості пилу і газів у повітрі; по-друге, при тривалому існуванні антициклональних умов погоди, за яких забруднювачі накопичуються в приземному шарі атмосфери. Назва «смог» стала відомою після грудня 1952 року, коли в Лондоні утворився туман, який зумовив велику кількість смертельних випадків. У холодній повітряній масі міста сформувалася інверсія; промислові дими, що продовжували надходити в атмосферу, змішалися з насиченим вологою повітрям і утворили над містом густу хмару з високим вмістом оксидів сірки. Такий стан в атмосфері спостерігався більше двох тижнів, протягом яких зафіксовано майже 4000 смертельних випадків. Наприкінці 1962 року в Рурі (ФРН) смог убив за три дні 156 осіб. Смоги, що виникають у зимову пору року, одержали назву лондонських.
Відомі ще так звані лос-анджелеські, або фотохімічні смоги, які виникають у літній період. За умови інтенсивного впливу сонячної радіації у насиченому вихлопними газами автомобілів повітрі проходять складні реакції з утворенням нових високотоксичних забруднювачів – фотооксидантів (озон, органічні перекиси, нітрити та ін.), що подразнюють слизові оболонки шлунково-кишкового тракту, легенів та органів зору. Тільки в Токіо смог викликав отруєння 10 тис. осіб у 1970 році та 28 тис. у 1971 р.
Антропогенне забруднення літосфери. У процесі еволюції людина почала змінювати поверхню землі; особливо великих обсягів ці зміни досягли за останні шістдесят років. Після 1950 р. в усьому світі почався швидкий процес урбанізації, який зумовив збільшення чисельності міського населення. У цей час інтенсивно розвивалася господарська інфраструктура, що супроводжувалося серйозними змінами поверхні літосфери – будувалися залізничні та автомобільні шляхи, прокладалися нафтопроводи, лінії електропередач та зв’язку.
90% великих водосховищ світу побудовані також після 1950 р. Крім водосховищ побудовано канали великої протяжності, мережі дрібних каналів, а також дренажні системи. У мережах зрошувальних і дренажних каналів відбуваються активні ерозійні процеси.
Поверхня літосфери порушується і під час гірських розробок та створення кар’єрів, а також під час геологорозвідувальних робіт, які супроводжуються копанням шурфів, бурінням свердловин, проведенням вибухових робіт при проведенні геологічної розвідки. Це зумовлює, як правило, активізацію небезпечних стихійних природних явищ: завалів, просідання ґрунту, створення умов для формування снігових лавин, сприяння збільшенню поверхневого стоку.
На сучасному етапі розвитку відбувається великомасштабне втручання людини в систему водо-, нафто- і газоносних горизонтів літосфери, які розташовані на різних глибинах. При цьому вплив на літосферу здійснюється кількома шляхами.
Частина поверхневого стоку переводиться у підземний при:
-
зрошуванні. Під час зрошування в магістральних каналах і безпосередньо на полях даремно витрачається до 30% води. У результаті на більшій частині зрошувальної території відбувається піднімання рівня ґрунтових вод і навіть виникають заболочені території;
-
підтопленні земель у районі водосховищ. Таке піднімання рівня ґрунтових вод і заповнення ненасиченої зони зумовлюють зміни механічних властивостей ґрунту, сприяють руйнуванню берегів водосховищ, розвитку суфозії – вимивання з ґрунту мінеральних частинок, просідання верхніх шарів ґрунту та утворення порожнин;
-
переведення частини поверхневого стоку в підземний виникає в усіх населених пунктах в результаті роботи водогінної та каналізаційної систем. При цьому виникають руйнування фундаментів, осідання ґрунтів, розвивається суфозія;
-
закачування забруднених відпрацьованих вод у глибокі свердловини та закачування гарячої води і пари в нафтові свердловини з метою збільшення нафтовіддачі пласту. Обсяги негативних наслідків таких закачувань величезні.
Потужним засобом впливу на літосферу є відкачування води з різних горизонтів підземних вод для водопостачання.
Вторгненням у літосферу є добування нафти і газу. За період розвитку нафтогазових родовищ пробурено тисячі таких свердловин глибиною до 2 км, і на їхньому місці виникли великі депресійні урвища; розкрито і розгерметизовано глибокозалеглі водо-, нафто- і газоносні горизонти.
Крім розвідувальних і промислових свердловин досить глибокі горизонти надр пронизують шахти з видобування корисних копалин: вугілля, поліметалічних руд, солей. Утворені підземні пустоти весь час зростають за об'ємами і площами і зумовлюють просідання ґрунту. На більшості підприємств із видобутку вугілля, на жаль, не практикується заповнювати вироблений підземний простір.
Райони видобутку нафти, газу та вугілля є джерелами виділення в атмосферу метану, який є одним із чинників утворення парникового ефекту.
У нормальних природних умовах усі процеси, які відбуваються в ґрунті, знаходяться у рівновазі. Основним фактором порушення рівноваги стану ґрунту є антропогенний. У результаті розвитку господарської діяльності людини відбувається ерозія, дефляція (вітрова ерозія), заболочування, засолення і забруднення ґрунтів.
Зараз на кожного жителя нашої планети припадає менше, ніж 1 га орної землі. Ці незначні площі продовжують скорочуватись через невмілу господарську діяльність людини. Так, в Україні за останні 25 років вміст гумусу в ґрунті зменшився з 3,5 до 3,2%, площі кислих ґрунтів збільшилися на 1,8 млн. га (25%), а площі засолених - на 0,6 млн. га (24%). Через неправильну меліорацію майже 50 тис. га орних земель підтоплені.
Великі площі родючих земель у світі гинуть при гірничопромислових роботах, при будівництві підприємств і міст. Знищення лісів і природного трав’яного покриву, багаторазове розорювання землі без дотримання правил агротехніки призводить до виникнення ерозії ґрунту - руйнування і зміни родючого шару водою і вітром. Водна ерозія полягає у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод. Вітрова ерозія, або дефляція (розвіювання і видування ґрунту) завдає руйнації у посушливих степових, напівпустельних і пустельних районах з піщаними і супіщаними ґрунтами.
Одним із наслідків промислової діяльності людини є інтенсивне забруднення ґрунтового покриву. Основними забруднювачами ґрунту є метали та їх сполуки, радіоактивні елементи, а також добрива і пестициди, які використовуються у сільському господарстві.
До небезпечних хімічних забруднювачів ґрунтів належить ртуть та її сполуки. Ртуть потрапляє в навколишнє середовище з отрутохімікатами, відходами промислових підприємств, які містять металеву ртуть та її сполуки.
Ще більш масовий і небезпечний характер має забруднення ґрунту свинцем. Відомо, що при виплавлянні однієї тонни свинцю в навколишнє середовище з відходами викидається до 25 кг цього металу. Сполуки свинцю використовуються як добавки до бензину (тетраетилсвинець), тому автотранспорт є серйозним джерелом свинцевого забруднення ґрунтів. Особливо багато свинцю в ґрунтах вздовж великих автомагістралей. Ґрунт стає «мертвим» при вмісті в ньому 2-3 г свинцю на 1 кг ґрунту (навколо деяких підприємств вміст свинцю досягає 10-15 г/кг).
Радіоактивні елементи можуть потрапляти в ґрунт і накопичуватись у ньому в результаті випадання опадів від ядерних вибухів або при скиданні в навколишнє середовище рідких та твердих відходів АЕС та промислових підприємств, діяльність яких пов'язана з використанням атомної енергії.
На родючість ґрунтів негативно впливає надмірне використання хімічних речовин, що використовуються для боротьби зі шкідниками, бур'янами і хворобами рослин. Серйозними проблемами навколишнього середовища також є:
-
спустелювання (аридизація) земель – деградація ґрунту в посушливих районах, викликана згубним впливом людської діяльності і антропогенними змінами клімату. Основними причинами спустелювання є виснаження і надмірне забруднення ґрунтів, їх нераціональне використання та вирубування лісів;
-
засолення ґрунтів. Воно виникає в результаті нагромадження у верхніх шарах ґрунту надлишку шкідливих для живих орагізмів легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів) за рахунок ґрунтових і поверхневих вод, а найчастіше внаслідок нераціонального зрошування. У результаті утворюються солонці і солончаки.
-
створення звалищ промислових і побутових відходів.
Антропогенне забруднення гідросфери. Людство щорічно витрачає понад 3000 кмЗ води і потреба у її використанні щороку зростає. Глобальною екологічною проблемою сучасності стає забруднення і виснаження водних ресурсів. Вода після її використання скидається у водойми і річки, і майже третина її – без належного очищення. Велика частина води в результаті водоспоживання безповоротно втрачається. Щорічно безповоротне водопостачання становить близько 150 кмЗ, тобто 1 % стоку прісних вод.
Гідросфера зазнає найбільшого антропогенного впливу внаслідок:
-
скидання забруднених відпрацьованих промислових і комунальних стічних вод. Щороку в річки скидається до 450 млрд. м3 стічних вод; вони містять різноманітні органічні речовини і сполуки важких металів. Більше половини великих річок у світі страждають від надмірного забруднення або пересихають. З 500 найбільших річок тільки дві є більш-менш «здоровими» - це Амазонка в Південній Америці і Конго в Африці. Це пов'язано з тим, що на берегах обох річок розташовано мало промислових підприємств;
-
поверхневого стоку з територій сільськогосподарських об'єктів і угідь.
Розкладання великої кількості органічних речовин у водоймах, що надійшли зі стічними водами, викликає дефіцит кисню і накопичення сірководню, розмноження синьо-зелених водоростей («цвітіння» води), що у свою чергу викликає масове знищення водних організмів, особливо промислових видів риби. Присутність великої кількості органічних речовин створює у мулах відновне середовище, внаслідок чого виникає особливий тип мулових вод, що містять сірководень, аміак, іони металів. Забруднення води органічними речовинами називається евтрофікацією.
Небезпечним є теnлове забруднення води. Воно зумовлене викиданням у відкриті водойми підігрітих вод від АЕС, ТЕС та інших енергетичних установок. Тепла вода змінює термічний і біологічний режим водойм і негативно впливає на гідробіонтів. Побічним фактором теплового забруднення води є підсилення токсичної дії більшості шкідливих домішок.
Країни, які мають вихід до моря, часто здійснюють тут захоронення матеріалів і речовин (дамnінг); їх обсяг становить близько 10% від усієї маси забруднювальних речовин, що надходять у Світовий океан.
Радіоактивне забруднення Світового океану зумовлюють джерела іонізаційного випромінювання, затоплені атомні підводні човни і радіонукліди, які потрапили в океан в результаті підводних ядерних вибухів, захоронення радіоактивних відходів.
Значну частку в забруднення води вносять детергентu (миючі засоби). До їх складу входять як активна основа поверхневоактивні речовини (ПАР) і різні добавки: лужні і нейтральні електроліти, пероксидні сполуки, а також речовини, що сповільнюють або перешкоджають сорбції забруднювачів. Детергенти, потрапляючи у водні об'єкти, викликають спінювання, погіршують органолептичні властивості води, порушують процеси кисневого обміну, токсично впливають на фауну, утруднюють процеси біологічного окислення органічних речовин, перешкоджають біологічному очищенню стічних вод.
Тяжкі екологічні наслідки викликає забруднення води сирою нафтою, нафтопродуктами та неочищеними водами нафтопереробних заводів.
При потраплянні у воду нафта утворює тонку поверхневу плівку (0,1 мм). Хвилі сприяють тому, що плівка розривається і утворює краплі, які розсіюються в товщі води і проникають на глибину до 5 м.
Під дією сонця та органічних речовин відбувається фотохімічне і біологічне окиснення нафтової плівки і розсіяних нафтових крапель. В результаті утворюються поліароматичні вуглеводні, розчинні у воді. Вони акумулюються в організмах гідробіонтів, переходять у донні відклади. Похідні нафти мають канцерогенні властивості, і при попаданні в організм людини можуть викликати онкологічні захворювання.
Лекція 3. Екологічні фактори.
Екологічні фактори. Типи взаємодії між живими організмами.
Екологічні системи.
Загальні принципи стабільності та стійкості екологічних систем.
Основні закони загальної екології.
Екологічні фактори. Типи взаємодії між живими організмами. Вплив середовища на організми зазвичай оцінюють через окремі фактори. Екологічні фактори – складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування (за межами здатності пристосування настає смерть). Екологічним фактором є будь-який нерозчленований далі елемент середовища, здатний прямо чи опосередковано впливати на живі організми. Серед них розрізняють фактори прямого впливу на організми (наприклад, промисел) і опосередкованого – вплив на місце проживання (наприклад, забруднення середовища, знищення рослинного покриву, будівництво гребель на ріках тощо).
Розрізняють такі групи екологічних факторів (загальна кількість факторів – близько 60), об'єднані за певною ознакою:
-
за часом – фактори часу (еволюційний, історичний, діючий) та періодичності (періодичний і неперіодичний);
-
за середовищем виникнення (атмосферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні);
-
первинні та вторинні;
-
за походженням (космічні, біотичні, абіотичні, природно-антропогенні, антропогенні);
-
за характером (інформаційні, фізичні, хімічні, термічні, біогенні, кліматичні, комплексні);
-
за спектром впливу (вибіркової чи загальної дії);
-
за умовами дії;
-
за об’єктом впливу (летальні, екстремальні, обмежувальні, мутагенні).
В природі екологічні фактори діють комплексно (закон сукупної дії екологічних факторів). Особливо важливо пам’ятати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли “сумаційний” ефект (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших, до чого додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів – радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного) значно змінює умовні значення ГДК, наведені в довідниках.