- •Тема 1. Стор.
- •2. Правові основи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
- •3. Єдина державна система цивільного захисту.
- •Тема 2.
- •2. Мета і завдання системи моніторингу небезпек
- •3. Галузевий моніторинг довкілля та його основні показники
- •4. Територіальний моніторинг нс
- •5. Паспортизація та реєстрація об’єктів підвищеної небезпеки
- •6. Зонування територій за ступенем небезпеки
- •Тема 3. Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту .
- •1. Небезпеки і загрози техногенного характеру та забезпечення техногенної безпеки на ог як складової частини цз.
- •2. Суть стійкості роботи ог та організація і проведення дослідження стійкості його роботи .
- •2.1. Норми проектування інженерно-технічних заходів
- •2.2. Основні вимоги інженерно-технічних заходів
- •2.3. Організація і проведення дослідження стійкості роботи ог
- •3. Методика оцінки стійкості роботи ог до дії різних уражальних чинників
- •3.1. Методика оцінки стійкості роботи об’єкту в умовах
- •3. 2. Оцінка стійкості роботи ог до впливу електромагнітного
- •4. Шляхи і способи підвищення стійкості роботи ог
- •5. Резервування матеріальних та фінансових ресурсів
- •Тема 4.
- •1. Критерії ідентифікації об’єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки.
- •1.2. Визначення потенційно небезпечних об'єктів 1 або 2 класу
- •2. Порядок декларування об’єктів підвищеної небезпеки.
- •2.1. Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки опн
- •3. Ліцензування діяльності об’єкту підвищеної небезпеки.
- •4. Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкту та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації нс.
- •4.1. Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації нс
- •5. Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на пно
- •Тема 5.
- •1. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
- •2.Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки
- •4. Превентивні заходи щодо зниження масштабів хімічного впливу на об’єкти і території.
- •2.Використання засобів індивідуального та колективного захисту персоналу
- •3. Розрахунок укриття виробничого персоналу в захисних спорудах
- •4. Медичний захист в зонах біологічного зараження.
- •Тема 7.
- •2. Оцінка масштабу і характеру (виду) пожежі, прогнозування її розвитку, швидкості та напрямку поширення, площі зон задимлення.
- •3. Визначення категорій приміщень, будинків і споруд за вибухопожежною та пожежною небезпекою.
- •Розрахунок критеріїв вибухопожежної небезпеки приміщень.
- •4. Оцінка стійкості роботи огд внаслідок вибуху газоповітряної суміші.
- •5. Методи розрахунку характеристик зон ураження (радіусів зон руйнувань) при вибухах конденсованих речовин, газоповітряних, паливно-повітряних сумішей у відкритому та замкнутому просторі.
- •6. Противибуховий та протипожежний захист ог, основні заходи захисту від техногенних вибухів та пожеж.
- •1. Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ, заходи щодо запобігання їх виникнення та інженерна підготовка території.
- •2. Гідродинамічні аварії. Методика оцінки інженерного cтану при них і заходи захисту населення та території.
- •3. Оцінка збитків від наслідків нс .
- •Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ, заходи щодо запобігання їх виникнення та інженерна підготовка території.
- •1.1. Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ
- •1.2. Оцінка інженерного стану
- •2. Гідродинамічні аварії. Методика оцінки інженерного cтану при них і заходи захисту населення та території
- •2.1. Основні чинники гідродинамічної небезпеки в Україні
- •2.3. Заходи щодо зменшення наслідків аварій на гідродинамічно- небезпечних об’єктах
1.2. Оцінка інженерного стану
З метою визначення масштабів руйнування, обсягів, термінів і черговості, а також сил і засобів для проведення рятувальних та невідкладних робіт проводиться оцінка інженерного стану.
Перш за все необхідно визначити ступені руйнування населеного пункту і об'єктів господарювання. Знаючи ступінь руйнування, можна визначити величину збитків, обсяги рятувальних і невідкладних робіт.
Ступені руйнування характеризуються наступними критеріями.
Повні руйнування — це руйнування всіх елементів будівель, у тому числі підвальних приміщень, та ураження людей, що знаходяться в них. Збитки становлять більше 70 % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості). Подальше їх використання неможливе.
Сильні руйнування — це руйнування частини стін і перекриття поверхів, їх деформація, виникнення тріщин у стінах та ураження значної кількості людей, що знаходяться в них. Збитки ставлять від 30 до 70 % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості). Можливе обмежене використання будівель, що збереглися. Відновлення можливе після капітального ремонту.
Середні руйнування — це руйнування переважно другорядних елементів будівель і споруд (покрівлі, вікон, дверей і перегородок), виникнення тріщин у стінах. Підвальні приміщення зберігаються, перекриття залишаються. Люди уражаються частіше уламками конструкцій. Збитки становлять 10—30 % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості будівель). При середньому ремонті відновлюються техніка, транспорт та промислове обладнання. Будівлям необхідний капітальний ремонт.
Слабкі руйнування — це руйнування вікон, дверей та перегородок. Ураження людей можливе уламками конструкцій. Підвали і нижні поверхи не пошкоджуються. Вони придатні для використання після поточного ремонту будівель. Збитки становлять до 10 % вартості основних виробничих фондів (будівель). Відновлення можливе після середнього або поточного ремонту.
Після виникнення надзвичайної ситуації для оцінки матеріальних збитків і втрат населення в населених пунктах узагальненим критерієм є ступінь ураження населеного пункту, який можна визначити за формулою (2):
Ср = Пр / Пнп, (2)
де Ср — ступінь руйнування населеного пункту (об'єкта); Пр — площа руйнувань; Пнп — загальна площа населеного пункту (об'єкта).
Спеціалізована медична допомога надається в обсязі 50 % від санітарних втрат.
2. Гідродинамічні аварії. Методика оцінки інженерного cтану при них і заходи захисту населення та території
Гідротехнічна споруда - об'єкт господарювання, який знаходиться поблизу водної поверхні і призначений: для використання кінетичної енергії води, що рухається, з метою перетворення її в інші види енергії; охолодження відпрацьованого пару ТЕС і АЕС; захисту прибережної території від води; забору води для зрошення і водозабезпечення; осушення; рибозахисту; регулювання рівнів води; забезпечення діяльності річкових і морських портів, суднобудівельних і судноремонтних підприємств, судноплавства; підводного видобування, зберігання і транспортування, корисних копалин (нафти та газу).
До основних гідротехнічних споруд відносяться: греблі, водозабірні і водоскидні споруди (шлюзи), загати, дамби.
Гребля - гідротехнічна споруда або природні утворення, які обмежують стік води, створюють водосховища і різницю рівнів води уздовж русла річки.
Гідродинамічні аварії – це події, пов’язані з виходом із ладу (руйнуванням) гідротехнічного спорудження або його частини, та некерованим переміщенням великих мас води, що спричиняють руйнування та затоплення значних територій.
Гідродинамічно небезпечний об'єкт – штучна споруда або природні утворення, які створюють різницю рівнів води до і після нього.
Чинниками гідродинамічної небезпеки (порушення стану гідротехнічних споруд) можуть бути як техногенні (наприклад, руйнування дамб через зменшення їх міцності), так і гідрометеорологічні фактори (сильні зливи, паводки). Руйнування (прорив) гідротехнічної споруди виникає внаслідок дії сил природи (землетрус, буревій, розмив дамби, греблі) або діяльності людини, а також через конструктивні дефекти або помилки проектування. Основним чинником гідродинамічної небезпеки останніх років залишається стан гідротехнічних споруд - гребель, дамб, шлюзів, тобто інженерних споруд, за допомогою яких створені та утримуються певні об'єми води.
Основним наслідком прориву греблі при гідродинамічних аваріях є катастрофічне затоплення місцевості.
Катастрофічне затоплення характеризується:
– максимально можливими висотою та швидкістю хвилі прориву;
розрахунковим часом приходу гребеня і фронту хвилі прориву у відповідний створ;
кордонами зони можливого затоплення;
– максимальною глибиною затоплення конкретної ділянки місцевості;
– тривалістю затоплення території.
Катастрофічне затоплення поширюється зі швидкістю хвилі прориву від 3.0 до 25 км/год та призводить до затоплення великих територій шаром води від 0.5 до 10 м і більше. Утворюються зони затоплення.
Зоною можливого затоплення при руйнуванні гідротехнічних споруд називається частина прилеглої до річки (озера, водоймища) місцевості, затоплена водою.
Зона катастрофічного затоплення – частина зони можливого затоплення, у межах якої поширюється хвиля прориву, яка викликає масові втрати людей, руйнування будинків і споруд, знищення матеріальних цінностей.
Час, протягом якого затоплені території можуть знаходитися під водою, коливається від 4 годин до декількох діб. Параметри зони затоплення залежать від розмірів водоймища, напору води й інших характеристик гідровузла, а також від гідрологічних і топографічних особливостей місцевості.
Зони можливих, у тому числі катастрофічних, затоплень і характеристики хвилі прориву відображаються на картах і в спеціальних атласах, які складаються заздалегідь на стадії проектування гідротехнічного об'єкта.