3. Арсенал психотехнологій та еклектизм як свобода вибору

Ми ... стверджуємо, що техніку неможливо ні зрозуміти, ні правильно застосувати до тих пір, поки не будуть зрозумілими концепції, що лежать в її основі.

Ж.Лакан

Знайомлячись з історією розвитку психотерапії, логікою виникнення тих чи інших технічних прийомів і методів терапевтичного впливу, вдум­ливий психолог не може не помітити фрагментарності, що супроводжує розуміння сутності людини. В психоаналізі людина ідентифікується зі своїм витісненим, підсвідомим, яке може бути досить підступним і непередбачуваним. Тому всі наступні прояви - це маскування, боротьба, сублімація. Біхевіоральна психотерапія в основу роботи кладе поведінку, спосіб дій, таким чином ідентифікуючи людину з проявами її характеру. Тілесно-орієнтована психотерапія прагне аналізувати душевне життя людини, підходячи з боку її всезнаючого тіла. Гуманістична психологія ідентифікує клієнта з його особистістю, з її повноцінним розвитком. Трансперсональна акцентує увагу на втаємниченій сфері людини. Кожен напрямок прагне вичленити свою частину з цілого і показати, що саме вона є головною при трансформації людського пристосування до світу.

Відповідно до вибору предмету дослідження формуються й засоби. Лікування в психоаналізі закінчується, коли наведено порядок в минулому, в підсвідомості. Терапія в тілесно-орієнтованому напрямі вважається успішною, коли всі заблоковані м'язи людини розблоковано, що наповнює їх господа­ря новими відчуттями. В клієнт-центрованій прагнуть до повноцінного повного функціонування особистості, а когнітивний психотерапевт намага­ється разом з клієнтом розшифрувати всі неадаптивні думки та переживання.

Якщо придивитись більш уважно, то кожна з наведених цілей не може вважатися остаточною: людина зрозуміла, звідки походять її труднощі, але як жити далі, заради чого - відповіді нема, тим більше що потрібно знову уважно стежити за підсвідомим, від якого невідомо що можна отримати в наступний момент. Поведінкова терапія вважає свою справу виконаною, коли людина навчилась добре спілкуватися, адаптуватися, задоволена собою, вміє наполягти на своєму і на деякий час цього „для щастя" вистачає, однак психологічні кризи переживають навіть досить успішні люди. В гуманістичній - відповідь здавалося б є: зауважуючи свій внутрішній світ, людина навчається взаємодіяти з оточенням від його імені і отримує друге дихання, однак, направляючи отриману енергію лише на самореалізацію, вона може загубити те, що повинно було стати високою ціллю цього повноцінного функціонування. Отримуючи кваліфікацію в тій чи іншій психотерапевтичній школі, консультант, без сумніву, набуває професійності та технічності, але, працюючи в одній парадигмі, не може не помічати деякого розколу особистості, що все-таки залишається після проведеної роботи. Сучасна психотерапевтична думка прагне долати відсутність цілісності та внутрішньої незбалансованості людини у житті, тому ставить завдання подальшого удосконалення психотерапевтичних засобів, спроможних гар­монізувати „розколоте „Я". Таким чином, сучасний психоаналіз, гештальт-терапія використовуються здебільшого для подолання розколу розуму і серця, поведінкова терапія - розуму і волі, символдрама долає бар'єри негативної емоційності, логотерапія апелює до смислів, танатотерапія нівелює шкідливий вплив страху смерті, християнська - намагається сприймати людину цілісно на всіх трьох рівнях „тіло-душа-дух", хоча заодно інколи дистанціює її з її ж життям.

Велика різноманітність технік, з одного боку, надихає психолога-консультанта, з іншого веде до розгубленості, адже все осягнути не можна. Єдиним виходом з цієї ситуації є формування власного стилю консуль­тативної чи психотерапевтичної роботи, коли професіонал, пройшовши період становлення у конкретному напрямі, виробляє свій унікальний концептуально-ціннісний та технологічний почерк. Передбачається, що він буде характеризуватися певним еклектизмом у хорошому розумінні цього слова. Тобто психолог консультант запозичить саме ті техніки, які йому здадуться найбільш продуктивними, які він опанує у всіх тонкощах та нюансах. При такому підході всі методи та засоби впливу на клієнта впорядкуються за критерієм нагальної виробничої необхідності. Виділя­ються, наприклад,: 1) методи, які сприяють активізації свідомості людини, 2) методи зміни звичних схем мислення та установок, 3) методи активізації переживань та вираження емоцій, 4) методи трансформації поведінкових реакцій, 5) методи релаксації та роботи з тілом тощо.

Як ми вже говорили вище, знання та уміння не прийдуть відразу, а стиль складатиметься поступово в процесі відбору найкращого та найефективнішого. Однак саме психолог-консультант є найменш заанга-жованим у своєму виборі інструменту, за допомогою якого буде працю­вати. Він вільний хоча б тому, що перед ним здорова людина і з нею завжди можна обговорити результативність тієї чи іншої інтервенції. Хорошим зразком такого еклектизму в роботі консультанта є, наприклад, проблемно-орієнтована, еклектична, позитивна та інші напрями психо­терапії. До речі, позитивна психотерапія за два роки готує консультанта, озброюючи його лише загальною схемою роботи з клієнтом, а засоби впливу пропонує запозичувати в будь-якій психотерапевтичній школі.

Історія розвитку психотерапії наочно демонструє принципи наступ­ництва та взаємопереплетення тих чи інших підходів. В історичному розрізі такі явища цілком зрозумілі та звичні. Недивно, що й на сучасному етапі розвитку психотерапії можна спостерігати багато саме таких тенденцій. Так, наприклад, свого часу могутній і технічно оснащений напрям психодрами було асимільовано гешталь-терапією, трансактним аналізом та іншими не менш популярними напрямами. А зараз можна зауважити те, що чітка, „зрозуміла й дитині" концептуальна парадигма трансактного аналізу запозичується в свою чергу і гештальт-терапією, і навіть психодрамою. В таких умовах психотерапевти-суміжники отриму­ють відповідно більше можливостей, стають більш потенційними і ефективними.

Об'єднання напрямів, яке тягне за собою виникнення нових технічних засобів, робить палітру психологічного впливу на клієнта більш різнобар­вною та насиченою. Тому практикуючому психологу не слід зупинятися у своєму розвитку, потрібно стежити за новинками, бути в курсі професій­них дискусій та суперечок. Бо саме там, в колі колег, що вдосконалюються та розвиваються, можна отримати наснагу для творчості та натхнення.

За логікою викладу матеріалу, в цьому розділі ми повинні були вказати техніки та прийоми, які потрібно було б опанувати консультанту. Однак називати конкретні методи - це, скоріше, виражати власні смаки. А всі сентенції, наведені вище, підводять до одного висновку: в психотерапії є чому повчитися. Тому сьогодні в консультуванні слід весь час здобувати нові знання та навички, але, разом з тим, є можливість творити своє. Адже, як влучно висловився Ф.Перлз, психотерапія - це не наука, це Мистецтво, і в ній завжди знайдеться простір для творчості.