3. Сутність підстройки

Консультанту і клієнту корисно виходити з положення, що передача думок існує, тоді в їх спілкуванні залишиться місце тільки для відкритості і не буде сенсу гаяти час, обманюючи один одного.

Р.Мей

Підстрой ка або приєднання - це встановлення і підтримання рапорту з клієнтом упродовж певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність через його невербальні прояви, емоції, думки, побажання. Технологічно це виглядає як акуратне, ненав'язливе, часто завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів співрозмовника. Вперше про "приєднання до клієнта" заговорив К.Роджерс, коли підкрес­лював значення конгруентності в психотерапії (Роджерс К., 1994). З точки зору гуманістичного підходу безумовне прийняття, порозуміння партнерів формується скоріше на основі їхньої схожості, ніж на їх контрасті.

Взаємодія людей в комунікації визначається не стільки словами (зміст сказаного гарантує лише 7% від переданої інформації), скільки невербальним впливом (інтеракція, зараження, навіювання). В живому спілкуванні ми передаємо один одному своє бачення навколишньої дійсності в усьому багатстві відтінків та переживань, які вона в нас пробуджує. Ця інформація в більшості має першосигнальну природу, тобто формується не стільки через знак (слово), скільки завдяки роботі сенсорних каналів, через відчуття та сприймання. По суті, це та первинна інформація про світ, яка накопичується в "тілі" і компонується правопівкульною діяльністю людини (див. про це вище). Передаючи свої враження, людина "малює" всіма можливими для неї невербальними засобами образи того, про що говорить, і щоб розуміти її, розмовляти з нею однією мовою, консультант, образно кажучи, повинен перейти на її "правопівкульний діалект". Таким чином, "заосвоївши діалект"клієнта, тобто здійснивши підстройку, консультант має більше шансів почути і бути почутим.

Коли люди не збігаються в позі, жестах, характеристиках голосу, ритмічності проявів, вони порушують комунікацію. Інколи в цьому є потреба, зокрема, якщо спілкування небажане, або доцільно кардинальним чином змінити його хід.

Однак основне завдання консультативної практики - налагодити взаємодію і тому консультант не чекає, поки почнеться спонтанна синхронізація, а, не гаючи часу, ініціює підстройку до клієнта. Беручи активну роль на себе, він дозволяє своєму партнеру залишатися самим собою таким чином суттєво полегшуючи початок бесіди. Синхронізація з партнером, тобто підстройка під його "параметри" спілкування, дає кілька позитивних результатів. З одного боку, партнер сприймає таку поведінку як крок назустріч („ми схожі"). З іншого боку, він несвідомо починає сприймати консультанта як своє „відображення", а собі людина довіряє більше, ніж будь-кому.

Консультант спочатку "підстроюється, а потім веде" комунікацію.

Ефект досягається завдяки ледь помітним змінам пози, жестів, темпу, характеристик голосу, за якими, знаходячись в хорошому рапорті, несвідомо йде клієнт.

завдяки синхронізації складається єдина система з двох елементів і незабаром, відповідно до закону систем, для збереження цілісності при зміні котрогось із елементів системи повинні змінитися й інші її елементи. Тому якщо на певному етапі ведення консультант змінює що-небудь у своїй поведінці, то для збереження синхронізації співрозмовник змушений насліду­вати його. У такий спосіб можна вести свого партнера у вибраному напрямку, заспокоювати і врівноважувати, пропонувати новий ракурс бачення його проблем так, щоб це не викликало суперечок.

Синхронізація, або „віддзеркалення" повинно бути непомітним для клієнта.

Краще підстроюватися до найбільш несвідомих патернів поведінки партнера (дихання, кліпання очима, тілесний ритм) або модифікувати його рухи (краще дрібні рухи рук, міміки) таким чином, щоб це не виглядало як мавпування. Наприклад, 1) повторювати в іншій половині тіла, або 2) здрібнювати-укрупнювати - замість руху рукою, рухати пальцями чи корпусом, 3) повторювати подібні жести через невеликий проміжок часу тощо. Засновники нейро-лінгвістичного програмування не радили корис­туватися прямим відображенням у підстройці до клієнтів, що переживають важкі душевні стани. Потрібно вибирати, як правильно відображати: безпосередньо чи перехресно. „Якщо хтось дихає нормально, приєднуйтеся за допомогою дихання. З астматиком краще використовуйте руки чи щось іще" (ГриндерД., Бзндлер Р., 1993, с. 83).

Підстройки до несвідомих патернів поведінки клієнта створюють у нього відчуття емоційного комфорту, підстройки ментального рівня гарантують підтримку і взаєморозуміння.

Якщо елементарні підстройки роблять контакт гармонійнішим (емоційна оцінка), то щоб досягти глибокого рапорту потрібно підлаштовуватися не тільки тілесно, але й на вищих рівнях, наприклад, приєднуватися до інтересів, переконань і цінностей клієнта. Це гарантує відчуття більш якісного порозуміння (ментальна оцінка).

Підстройка до самого себе полягає в тому, щоб узяти до уваги власний внутрішній досвід, не намагаючись відразу ж змінити його

Запитання для самоперевірки

1. В чому сутність приєднання? Хто вперше виділив цей технічний консультативний прийом?

2. Яких умов потрібно дотримуватись, щоб грамотно підстроїтись до партнера?

3. Які перспективи відкриває приєднання в процесі розгортання комунікації?

4. На яких рівнях можлива підстройка до клієнта? Які рівні приєднання гарантують порозуміння, а які - комфорт у спілкуванні?

Практикум

Завдання 1. „Підстройка 1-го порядку".

Працюючи в „трійках", потренуйтесь в підстройках 1-го порядку (поза, жести, мовлення):

- Намагайтеся займати такі ж пози, як і у вашого партнера.

Досліджуйте та використовуйте мовленнєві особливості співрозмовника: гучність голосу, темп, інтонацію тощо.

• Слідкуйте за жестами та модифікуйте їх так, щоб це не було явним копіюванням, щоб ваш партнер не подумав, що ви передражнюєте його. Дотримуйтесь загальних тенденцій: якщо він сидить в закритій позиції, займіть закриту позицію, але в іншій формі (замість рук - перехрестіть ноги, або з 'єднайте кінчики пальців).

• Нам 'ятайте! Краще віддзеркалювати дрібні рухи (рук, міміки та ін.), бо вони менш усвідомлені, і тому партнер може не помітити імітації. Варто вловлювати загальні тенденції, а не наслідувати буквально. Будь-який рух можна вміло модифікувати. Так замість того, щоб почесати підборіддя, як ваш партнер, можна просто торкнутись брови чи волосся, ніби поправляючи його.

- Обміняйтесь ролями так, щоб всі спробували себе у всіх позиціях -консультанта, клієнта, спостерігача.

- Обговоріть набутий досвід спочатку в „трійках", а потім у колі. Завдання 2. „Мовлення на видиху".²

Представники нейро-лінгвістичного програмування дослідили, що людина зазвичай говорить на видиху, тому мовлення, яке звучить на фазі видиху слухача, скоріше сприймається ним як „своє", ніж те, що надходить на фазі вдиху.

Спробуйте потренуватися в підстройці до дихання партнера. Попрацюйте в „трійках" (консультант, клієнт, спостерігач), Клієнт має вільно сидіти, дихати в своєму звичайному ритмі та слухати консультанта. Спостерігач намагається дихати в унісон з клієнтом та відбивати ритм його дихання рукою так, щоб це не особливо впадало в очі клієнтові, але було в полі зору консультанта. Консультант, підбудовуючись до дихання клієнта, намагається розповідати будь-що, але таким чином, щоб говорити в основному на видиху клієнта. При необхідності він користується допомогою спостерігача.

Для набуття досвіду мовлення на видиху учасники тричі міняються ролями.

Робота з сенсорними модульностями

Досвід і спосіб набуття досвіду самою людиною - це дві різні речі.

Д.Гріндер, Р.Бендлер

Умовно основні режими функціонування можна позначити як: «бачу», «чую», «відчуваю», тобто зоровий, слуховий, кінестетичний (Дозволимо собі не розглядати такі, як «нюховий», «смаковий» та ін., тому що до них людина вдається рідше). Якщо кожен з названих режимів представлений у досвіді людини однаково, то людина є полісенсорною, коли ж один превалює над іншими, тоді людина краще репрезентує свій внутрішній світ в тому режимі, що переважає.

Те, у якій сенсорній модальності людині краще працюється, можна визначити, уважно спостерігаючи за нею (очні доступи), слухаючи й аналізуючи її мову (сигнальні слова), зауважуючи такі тонкі індикатори (мінімальні ключі), як дихання, колір шкіри, тон і темп мовлення. Ці ключі показують, як людина думає.

Якщо клієнт у своїй розповіді використовує багато зорових образів, підводячи очі вгору вліво (в такий спосіб правші згадують інформацію), або вгору вправо (так правші конструюють інформацію), розповідає так, ніби бачить сказане, жестом і словом малює картини того, що відбувається або відбувалося з ним («бачу», «спостерігаю», «проілюструю», «виглядає», «подивіться», «покажіть», «картина», «яскравий» і ін.), можна зробити висновок, що він переважно використовує зоровий канал одержання і репрезентації досвіду, тобто є візуалом. Аудіальну модальність демонструють ті, у кого очі рухаються переважно в горизонтальній площині вух, а мова наповнена предикатами, що відображають озвучену .дійсність» («чути», «говорити», «бесіда», «звук», «тон» і т.д.). Люди, що зберігають досвід у тілесних відчуттях, будуть використовувати слова: «відчуваю», «схоплюю», «гладенький», «враження», «рана», «контакт» і т.д. їх називають кінестетиками (див.: Гриндер Д. Бзндлер Р., 1993; Кзмерон-Бзндлер Л., 1993; Гордон Д., 1994).

Людям, які використовують однаковий спосіб «думання» про світ, набагато легше зрозуміти один одного. Наприклад, візуали можуть думати відразу про кілька речей, уявляти собі безліч картин, сполучати їх, щось додавати або змінювати в них. їм легше трансформувати внутрішні установки, змінюючи «картинку», сконструйовану завдяки взаємодії з консультантом. Аудіали, що мислять лінійно, у визначеному темпі переходячи від думки до думки, почувають себе краще, якщо зменшують швидкість мислення і послідовно обробляють думку за думкою. людям, які використовують однаковий спосіб «думання» про світ, набагато легше зрозуміти один одного. Наприклад, візуали можуть думати відразу про кілька речей, уявляти собі безліч картин, сполучати їх, щось додавати або змінювати в них. їм легше трансформувати внутрішні установки, змінюючи «картинку», сконструйовану завдяки взаємодії з консультантом. Аудіали, що мислять лінійно, у визначеному темпі переходячи від думки до думки, почувають себе краще, якщо зменшують швидкість мислення і послідовно обробляють думку за думкою. Кінестетики, навпаки, орієнтуються не на плавне перетікання думок або образів, а на свої відчуття, інтуїцію, перед­чуття тощо. Щоб якось змінити їх світогляд, необхідно навчити їх слухати самих себе і більше довіряти власним припущенням і передчуттям (Ллойд Л., 1994).

Аналіз функціонування репрезентативних систем клієнта дозволяє прояснити деякі фрагменти його несвідомого досвіду. У консультуванні знання про те, як співвідносяться репрезентативна система, свідомо проявлена на вербальному рівні (основна), та система, представлена несвідомо на поведінковому рівні (провідна), використовуються тільки на благо клієнта. Інтегруючи сигнальні слова, поведінкові реакції та патерни руху очей під час спілкування, консультант має можливість віддзеркалити людині те, що їй в собі вловити дуже важко. Психотерапія та консультування мають успіх саме завдяки тому, що в безпечній обстановці підтримки та прийняття людина пізнає власні несвідомі установки і за їх допомогою консолідує свою цілісність. Переводячи переживання клієнта з однієї репрезентативної системи в іншу, консультант має можливість не тільки навести місточки в комунікації, але й допомогти клієнту краще зрозуміти себе. Адже переведення переживання з мови однієї модальності на мову іншої додає змісту та розуміння, а часто заставляє по-новому подивитись на давно відоме. Одна справа знати (ментальність), що є проблеми в стосунках з чоловіком, друга - уявити і відчути себе зрізаною квіткою, розп'ятій на холодній бетонній стіні (кінестетика). Друге -проймає глибше.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке підстройки 2-го порядку?

3. В яких сенсорних модальностях може працювати людина? Яким чином можна визначити репрезентативну систему, характерну для конкретної людини?

4. Які умови потрібно враховувати, консультуючи людей, що мають різні репрезентативні системи?

Практикум

Завдання 1. „Визначення сигнальних слів (предикатів) у мовленні людини

А) Проаналізувати письмові та усні зразки мовлення (кілька розповідей про що завгодно) та виділити в них предикати, що вказують на ту чи іншу систему сприйняття, наприклад:

1. Хіба можна побачити хоч щось хороше в такій зовнішності! Предикати: побачити, зовнішність. Система репрезентації: візуальна

2. Я чую, що ви говорите, але це звучить неправильно! П: чую, говорите, звучить.СР: аудіальна.

3. Щоразу, коли я намагаюся вдовбати це дочці в голову, вона продовжує молоти якісь дурниці про те, про се.

П: вдовбати, молоти.СР: кінестетична.

4. Іноді я намагаюся сфокусувати свою увагу на тому, що вони хочуть мені показати. Однак щоразу, коли я так роблю, я стаю різким і перериваю їх!

П: 1-а частина - сфокусувати, показати, 2-а - різким, перериваю. СР: візуальна і кінестетична.

Б) Кожен із учасників по колу дає кілька реплік, які можна вкласти в уста клієнта: група продовжує розмову у визначеній модальності.

В) Сформулюйте кілька речень для початку розмови з візуалом, аудіалом, кінестєтиком (наприклад: „Давайте розглянемо Вашу проблему. Як ви її бачите? ".

Завдання 2. „Визначення характерних патернів репрезентації людиною свого внутрішнього досвіду".

Щоб потренуватися у визначенні вербальних та невербальних ключів доступу, слід поставити людині кілька запитань, звернених у минуле, наприклад: „ Ти пам ятаєш, коли ти останній раз гостював у своїх батьків, був на річці, в лісі?", „ Чи можеш ти згадати свою першу вчительку? Перший поцілунок? Першу зарплату?". Спостерігаючи за поведінковими реакціями та патернами руху очей під час відповіді на те чи інше питання, можна за якийсь час зробити висновки про те, яка основна (вербально проявлена) та провідна (несвідомо продемонстрована) репрезентативна система властива цій людині.

Завдання 3. „Визначення провідного сенсорного каналу".

А) Найпростіший шлях до визначення свого сенсорного типу це викорис­тання власної пам 'яті. Як відомо, пай 'ять поділяється на зорову, слухову, кінестетичну, нюхову, смакову. Про неї можна говорити як про сенсорну систему зворотного сприйняття, тобто інформація видобувається з глибин пам 'яті тим самим шляхом, по якому раніше потрапила туди. Тому ведучий називає будь-яке слово, наприклад, „ліс", а слухачі відмічають у себе ті асоціації, які у та з 'являються в першу чергу. Зауваживши основні асоціації на певний перелік слів (напр., картина, звучання, відчуття, запах, смак), учасники можуть зробити висновок про те, в якому режимі працювати найзручніше.

Б) Учасники по колу діляться враженнями з приводу своїх асоціацій. В цей час група уважно спостерігає за характером мінімальних ключів та очними доступами, які делюнструє кожна людина. В обговоренні учасники роблять висновки з приводу власних особливостей та доцільності використання знань про репрезентативні системи в консультуванні взагалі.

Заняття 10..Нетестова діагностика: поняття про психологічні ключі

Консультування - це складний загадковий процес, в якому для розуміння суті політ думки поєднується зі скрупульозністю і точністю.

С.Гледдінг

Зайшов, відчув - вийшов, проінтерпретував, про­аналізував - знову зайшов. Головне - там не застрявати.

С.Петрушин

Коли консультант, подібно до слідчого, намагається прояснити об'єктивну картину, додаткова інформації з'являється, як правило, завдяки ретельному спостереженню та залученню арсеналу прикладних психологічних знань, які має консультант. Секрет консультанта полягає в тому, що завдяки професії він володіє більш повною інформацією про те, „що є що", і спроможний суттєво доповнити початкові уявлення клієнта.

Кожна конкретна ситуація вимагає індивідуального дослідження, тому консультант може покладатися лише на інформацію, самостійно, „тут і тепер" зібрану

Консультант під час розмови спирається на певні діагностичні індикатори, які формує завдяки своїм знанням та досвіду. Настала черга пояснити, як не загубитись у великій кількості зібраного матеріалу. Практик знає, що не все продемонстроване клієнтом є однаково важливим і тому, пересіюючи інформацію через сито своєї інтуїції, він консолідує її в психологічні ключі, тобто „індикатори дійсних і потенційних вогнищ труднощів, пов'язаних з основними скаргами" (Кіппер, 1993, с. 73-75).

Психологічні ключі дають змогу виділити змістовні моменти, що сигналізують про проблемність. Вони стимулюють появу гіпотез, продукують питання, які забезпечують прогресивне просування консультативного діалогу.

Прикладом вербальних психологічних ключів можуть стати слова та фрази, що несуть певне емоційне навантаження, часто повторювані твердження, які нагадують рефрен. До невербальних ключів відносяться зміни настрою в певні моменти бесіди чи при обговоренні певних тем, промовисті пози, специфічні жести та міміка тощо. Досить інформативними є ііекоїн руентні реакції, що демонструють невідповідність між змістовною і емоційною стороною бесіди, аналоговою і логічною інформацією (докладніше див.: 5.1.2), Таким чином, психологічним ключем може стати будь-який елемент поведінки чи мовлення клієнта в контексті живої бесіди, який набуває певної значущості для консультанта.

Психологічні ключі, ніби відмички від потаємного сейфу клієнта, допомагають розгадати секретний код його проблем. В першу чергу консультант формує їх в процесі уважного спостереження за людиною. В другу чергу, знаючи, як переживається та чи інша проблема взагалі, він має змогу завчасно накреслити план „вистежування", тобто сформувати список ключових слів, що визначать логіку певної теми. Ф.Фанч пропонує продумувати список понять, що описують якусь заплутану, туманну область життя клієнта (Фанч Ф., 1997, с.171), наприклад, „Робота", „Стосунки з протилежною статтю", ,Діти" тощо. Ось приблизний список пунктів дослідження будь-якої теми:

відомо позитивно

думки негативно

переконання корисно

припущення, погляди шкідливо

почуття постійно

реакції змінюється

рішення бажано

сумніви нав'язано

спроби залишилось без відповіді

цікаво не існує

дивно незрозуміло

приховано перспективи

Переходячи від поняття до поняття (від ключа до ключа), ми можемо прояснити потрібне, тобто „розвантажити" тему. Наприклад, корис­туючись ключовими словами, мц формулюємо запитання: „Що відомо про ...?", „Що ти думаєш про.. ?", „ Які твої переконання з приводу ...?", „Які погляди інших ти береш до уваги ...?, „Яку шкоду..?, „Що є, чого немає в ...? тощо. Аналіз теми продовжується до тих пір, поки вона не проясниться або не з'явиться щось таке, що потрібно опрацьовувати більш скру­пульозно.

Практика подібного розвантаження теми існує і в процесі проведення діалогу. В ході бесіди можна вичленувати ключові моменти, які визна­чають ефективність просування в темі. Ключові слова, які допомагають отримати підказки для вивільнення якогось позитивного напрямку дослід­ження, носять назву ключів розблокування. В основному вони позна­чають фактори, що заважають досягненню позитивного результату. Наприклад:

стримувати заважати

перепони ігнорувати ресурси неправильно розуміти

спроби змінюватися

невдачі витіснення

наслідки приховувати

оцінки забувати

внутрішні заборони заперечувати

помилки вчитися

дефіцит потребувати

тривога примирення та ін.

Ключі розблокування - корисний орієнтир для проведення діалогу на будь-яку тему. Особливо необхідні вони на етапі навчання консультуванню, адже новачку інколи важко швидко зорієнтуватися в ситуації. Попередньо продумавши план дослідження певного суб'єктивного переживання, він забезпечить собі поступове та всебічне вивчення проблеми.

Як працювати з ключами розблокування? По-перше, для розвантаження варто задавати позитивну тему („Щасливий шлюб", а не „Сімейні негаразди") (Фанч Ф. 1997а, с. 168-170). По друге, аналізуючи будь-яку скаргу, потрібно заздалегідь визначити перелік конкретних моментів, важливих для її прояснення. Вони випливають з уже сказаного клієнтом і знань про те, що характерно для розвитку заявленої проблематики. Наприклад, до списку дослідження заплутаної теми потрапили слова: стримувати, заважати, перепони, ігнорувати, неправильно розуміти, спроби, змінювати, внутрішні заборони, невдачі, неспокій, наслідки, помилки, нав'язливість, витіснити, приховувати, забувати, не вистачати, досягати, вчитися, погоджуватися, заперечувати і тд По-третє, на основі цих ключових слів вибудувати стратегію активного слухання та поставити запитання або висунути пропозиції на зразок: „Стри­мує?"; „Може, щось стримує по відношенню до...?"; „Можливо, варто прояснити ці перепони?". При такому алгоритмі дій бачення проблемного поля стане більш об'ємним і ширшим, зросте ймовірність досягнення психологічних інсайтів.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке психологічні ключі? Як їх можна отримати?

2. Які групи психологічних ключів ви знаєте?

4. Що таке ключі розвантаження? Як вони формуються?

5. Який алгоритм створення ключів розблокування для прояснення тієї чи іншої теми?

6. Яка різниця між ключами розвантаження та розблокування? Практикум

Завдання 1. „Ключі розвантаження".

Учасники групи обговорюють зміст терміну „прояснення" в консультативній бесіді та основні конструкти, завдяки яким можна описати перебіг життєвої ситуації. Які аспекти перебігу ситуації можуть бути корисними? Як їх виявити? За допомогою яких запитань?

2. Далі в колі складається перелік життєвих ситуації, які найчастіше призводять до психологічного напруження. Учасники виділяють цікаві для та теми, наприклад, „Близькі стосунки", „Шлюб і кохання", „Моє життя" та ін.

3. Група ділиться на „ трійки " та колективно працює над створенням списку ключів для прояснення вибраної теми.

4. Напрацьований матеріал обговорюють та узагальнюють у процесі групової роботи, виділяють основні конструкти інформації (Для порівняння можна скористатися універсальним списком ключів для розвантаження, розробленим Ф. Фанчем (Фанч Ф. 1997а, с.171).

5. Учасники по колу тренують вміння швидко складати запитання на основі ключових слів, виділених у процесі роботи.

Далі знову працюють в маленьких групах („ пари " — консультант клієнт). Консультант, користуючись списками ключів розвантаження(наприклад, „Робота", „Навчання", „Моєжиття", „Моїбатьки"тощо), прояснює певні області життя клієнта. Завдання таке: навчитися варіювати один і той же ключ. По кожному пункту формують низку запитань, щоб якомога глибше прояснити визначений аспект. Коли перевірку одного ключа завершено, переходять до іншого пункту. Через 5-7 хвилин - обмін ролями.

7. В колі учасники обговорюють набутий досвід і визначають, чи виявили вони щось таке, що потребує доопрацювання за допомогою якоїсь конкретної техніки.

Завдання 2. „Ключі розблокування".

Взявши за основу наведений вище список ключів розблокування, учасники письмово і самостійно складають запитання з кожним ключовим словом. Наприклад,

„Може, щось стримує по відношенню до ...?"

„ Чи є якась перепона в одержанні...? "

„Якіресурси тобі потрібні в цій ситуації?"

„Які спроби для досягнення ... ти вже реалізував? Що плануєш зробити? " І т.д.

Завдання 3. „Формування тактики і стратегії дослідження проблеми клієнта".

Групова робота в колі. Учасники визначають, хто з них виконуватиме ролі „ консультанта " і „ клієнта " під час рольової гри, а хто спостерігатиме за процесом та при необхідності надаватиме допомогу консультантові.

Завдання: провести дослідження проблеми клієнта. Відчуваючи труднощі, консультант має право на кілька хвилин взяти тайм-аут, щоб скористатися допомогою групи та отримати необхідні підказки щодо ключів розвантаження чи визначення подальших напрямків розблокування. Після обговорення консультативний процес продовжується.

Виконати кілька етюдів, змінюючи дійових осіб та теми консуль­тативного обговорення.

Заняття 11. Основні консультативні навички та техніки.

Рефлексивне слухання

Один шукає акушера для своїх думок, другий - людину, якій він може допомоги розродитися ними: так виникає гарна бесіда.

Ф. Ніцше

Розрізняють нерефлексивне і рефлексивне слухання. Нерефлексивним називають уважне слухання з мінімальним мовним втручанням, рефлексивним є слухання з регулярним використанням зворотного зв'язку, який дозволяє точніше зрозуміти суть проблем співрозмовника. Зазвичай в консультуванні використовуються обидві форми слухання, однак перевага надається рефлексивному, бо воно дає більший психотерапевтичний ефект.

Рефлексивне слухання передбачає певні установки і форми поведінки. Перед усім це загальна установка по відношенню до партнера: „Я турбуюсь про вас і тому щиро цікавлюся усім, що відбувається з вами...", а також вербальні і невербальні форми поведінки, які ніби промовляють: „Я слухаю вас..." Успішна реалізація рефлексивного слухання супровод­жується такими обов'язковими атрибутами, як зоровий контакт та мова жестів, забезпечується формами вербальної поведінки, що стимулюють партнера продовжувати розмову, допомагають розуміти сказане, гаран­тують зворотний зв'язок (див.: 5.1.3), який передає ставлення до сказаного, допомагає рефлексувати почуття.

Уміння активно слухати передбачає: а) зосередження уваги на тому, що говорить і переживає інша людина; б) блокування на час слухання зайвих думок і переживань; в) активне обдумування того, що говорить партнер, на основі безоцінного сприйняття та глибинного проникнення в сказане; г) запам'ятовування думок, фактів, які повідомляє людина, логіки її повідомлення; д) визначення логіки того, чому клієнт вважає себе правим.

Виділяють кілька типів реакцій під час слухання: заохочення мовлення, з'ясування (розпитування, уточнення), переповідання, відображення почуттів, відображення значень та резюмування. А.Айві називає навички активного слухання мікронавичками уважної поведінки. Умовно їх можна віднести до тактичних вмінь консультанта, хоча, використані в певній логіці, вони гарантують в кінці кінців закономірну стратегічну лінію.

Рефлексивне слухання напружує і вимагає від консультанта дещо більшої швидкості мислительних процесів

Запитання для самоперевірки.

1. Що таке рефлексивне та нерефлексивне слухання. Яка між ними різниця?

2. Які вміння необхідні для рефлексивного слухання?

2. За яких обставини рефлексивного слухання є непридатним? Практикум

Завдання 1. „Різниця між рефлексивним та нерефлексивним слуханням".

Робота в „парах" (консультант-клієнт). Рольова гра „Консульта­тивне інтерв 'ю ".

Клієнт вибирає будь-яку тему для спілкування (див.: додаток № 5). Консультант спочатку використовує нерефлексивне слухання (5-7 хв.) і мінімально втручається в мовлення партнера. Потім - переходить на рефлексивне слухання (5-7 хв.). Далі партнери обмінюються ролями. По закінченню робочих етюдів - аналіз набутого досвід та обговорення вражень.

Завдання 2. „Відстоювання теми для спілкування".

Розбитися на пари. Розподілити ролі „ нудьгуючого " і того, кому потрібно розв'язати розмову на тему, яка його цікавить. Рольову гру краще починати з обговорення того, на що звернено увагу „нудьгуючого" в цей момент. В ході вправи відпрацьовується вміння заохочувати мовлення партнера та будувати „місточки "між різними темами розмови.

Завдання 3. „Зміна теми".

Робота в „парах" (консультант-клієнт).

Партнери вибирають будь-яку тему. Завдання консультанта -дотримуватися обраної теми. Завдання клієнта - змінити тему. Кожен мас право виконувати своє завдання і чинити опір партнерові, але якщо з'являється потяг змінити тему, то змінювати її. Зміна може бути плавною або різкою, грубуватою. Важливо вміти будувати „місточки" між темами та застосовувати навички рефлексивного і нерефлексивного слухання.

Заохочення мовлення

Якщо ви не знаєте, що з клієнтом, запитайте, чи може він розповісти вам про це.

Д.Кет

Для людини, що приходить до психолога, дуже важливо відчувати, що її слухають. Тому основу консультативного інтерв'ю становлять навички заохочування, переповідання та підсумовування сказаного клієнтом.

Заохочування - комплекс вербальних та невербальних стимулів консультанта, які спонукають клієнта до мовлення. До заохочування належать: 1) безліч коротких заохочувальних стимулів, що виражаються мінімальними вербальними висловами, на зразок: "Так", "Ага", або „промовистими" невербальними реакціями чи просто уважним мовчанням. Однак ці форми реагування самі по собі дуже мало впливають на напрямок розмови. Тому частіше користуються формами більш дієвими: 2) перифраз - коротка поточна репліка психолога, що промовляється ним під час мовлення клієнта і призначена для прояснення, уточнення смислу сказаного. Як правило, перифраз вставляється в природні паузи мовлення і є повторенням ключових слів чи фраз, виділеним ствердженням або коротким запитанням. Наприклад, повторення ключових слів з тиради клієнта: "Жорстокий?", "Суперечка?" - дозволяє консультантові демонструвати вибіркову увагу. А переформулювання типу: "Ви сперечались з приводу...", "Ви здивовані його жорстокістю ..." дозволяють почати обговорення важливої теми. Хорошогорезультату можна досягти завдяки: 3) виділення інтонацією певних слів, які акцентують моменти, наповнені психологічним смислом.

Більш складною навичкою є: 4) переповідання, за допомогою якого клієнтові повертають суть щойно ним сказаного у скороченому й уточненому вигляді. Переповідання - це не повторення, а, скоріше, перефразування своїми словами сказаного партнером з використанням ключових слів. Точне переповідання будується за такою схемою:

1. Спочатку формується основа речення, в якій по можливості враховано модальність сприймання клієнта (візуальна, аудіальна, кінестетична): „Отже..", „ Ви сказали..", "Чи правильно я вас зрозумів (ла), ви говорите про..." "Наскільки я почув (ла)...", "Таким чином, ситуація стосується...").

2. Далі вставляються ключові слова і систематизовані конструкції, вжиті клієнтом для опису своєї ситуації. Консультант передає суть сказаного клієнтом, зберігаючи логіку його думок, але не повторюючи їх дослівно.

3. В кінці потрібно перевірити точність переповідання. Для цього у фразу включається коротке запитання: "Я правильно почув (ла)?", "Це близько до того, що ви сказали?", "Так?" та ін. Перевірку можна здійснити, не вдаючись до запитання, а просто підвищуючи голос наприкінці речення, так ніби переповідання було б запитанням

Показником майстерності консультанта у використанні мікронавичок є лаконічність (фраза консультанта має бути набагато коротшою від фрази клієнта, яку він переповідає) та влучність, тобто вміння швидко дібрати аналогічне висловлювання. Наприклад: "Я дуже стривожена поведінкою свого 28-річного сина. Після нашої останньої сварки, що стосувалася його безглуздого способу життя, він перестав спілкуватися зі мною. Він не телефонує додому, і я зовсім не знаю, що з ним. А коли ми ненароком зустрічаємося на вулиці, проходить повз мене, ніби ми не знайомі".

Можливі реакції консультанта:

• заохочувальні стимули, сформовані з ключових слів: "Сварки?", "Дуже стривожені?";

• заохочувальні стимули у вигляді повторення: "Ви стривожені поведінкою сина", "У вас була сварка"," Він не спілкується з вами" та ін.;

переповідання: „Наскільки я почула, вас турбують стосунки з дорослим сином. Вам важко спілкуватися з ним?", "Чи правильно я розумію ситуацію: ви з сином посварилися і хочете налагодити контакт з ним. Так?"

Не варто заохочувати такі висловлювання клієнта, які провокують зайву дискусію Наступною формою реагування консультанта є: 5) підсумовування, або резюмування. Воно має на меті дати більш широкий узагальнений зворотний зв'язок клієнтові і стосується не поточного моменту, а сказаного в цілому. Підсумовування потребує більш тривалого часу спілкування, воно узагальнює не тільки вербальну продукцію клієнта, але й все, що він продемонстрував, включаючи непомітні для нього самого невербальні реакції, резюме проявлених ставлень та значень, різноманітних суперечностей, що накопичились за час взаємодії. Підсумовування може починатися, наприклад, так: ,.Підсумовуючи, можна сказати..", „Резюмуючи сказане...", „Якщо я правильно зрозумів (ла), то смисл сказаного зводиться до ... Це так?"

Підсумовування може використовується на початку консультації, коли потрібно ввійти в курс попередніх зустрічей, всередині або наприкінці розмови. Часто воно передує переходу до розгляду іншої теми, наступного питання тощо. За формою воно може бути схоже на переповідання, але це більш розширена репліка консультанта, більш високий рівень узагальнення, що охоплює певні етапи роботи і знаменує поточні підсумки спільного просування в аналізі проблеми. Підсумовування, як і переповідання, може закінчуватися уточнюючими запитаннями для зворотного зв'язку: "Чи правильно ми підсумували?" Наприклад, "Отже, підсумовуючи цю частину розмови, ми маємо визнати, що в момент, коли ви переживаєте страх вступити у взаємодію з іншими людьми, ваша особистість ніби розколюється на дві частини. З одного боку - це ви, доросла вісімнадцятирічна дівчина, з іншого - те маленьке дівча, яке у дуже важливий для нього момент вступу до першого класу залишилося без батьківської підтримки. Внаслідок такого розколу ви не в змозі впоратися з думками про свою нікчемність та беззахисність, які сформувались у вас раніше, а тепер автоматично випливають з пам'яті. Все це ускладнює ваше сприймання ситуації. Чи не так?".

Лінгвістичні форми переповідання та підсумовування сприяють самодослідженню клієнта і часто містять ключ до розв'язання його проблем. Виглядаючи зовсім просто, навички активного вислуховування вважаються одними з найважчих у системі мікронавичок.

Суттєвим моментом інтерв'ю є підтримка розумної рівноваги між питомою вагою мовлення клієнта та словлюваннями консультанта.Мова консультанта складає приблизно 1/3 від мовлення клієнта.

Застосовуючи навички правильного вислуховування потрібно не забувати і про навички спостереження за клієнтом, щоб вчасно зорієнтуватися і не доводити клієнта до реакції типу: "Хіба я щойно про це не сказав?"

Запитання для самоперевірки

1. Які способи заохочення мовлення партнера ви знаєте?

2. Які функції в консультуванні виконують засоби заохочення мовлення?

3. Як будуються мовні форми переповідання та резюмування?

Практикум

Завдання 1. "Ідентифікація навичок заохочення мовлення".

Які з зазначених навичок ви б ідентифікували як заохочувальні стимули (3), повторення тверджень клієнта (ПТ), переповідання (П) чи резюмування (Р)? „ У-гу..."; „ Так-так "; Кивки головою; „Здивувало?"; „Його претензії"?; „Ви хотіли повернутися до нього ";

„Отже, ви насправді перестали звертати увагу на його претензії";

„З почутого я зрозуміла, що ви змінили своє рішення і обмірковуєте можливості примирення, але реальною проблемою може стати невдоволення вашого батька з приводу вашого вибору професії. Це так? ".

Завдання 2. „Оцінка психотерапевтичної цінності навички заохочення мовлення."

Учасникам пропонується кілька ситуативних фраз клієнта. Вони повинні записати доцільну на їх думку реакцію консультанта. Записані репліки озвучуються та аналізуються в режимі групової роботи, визначається їх психотерапевтична цінність та призначення.

1. Дівчина 28-и років: „Справа в тому, що я зовсім не така хороша. Будь-яка фраза матері виводить мене з себе. Мене дратують колеги, покупці в магазині..."

2. Чоловік 42-х років: „Я слабка людина, бо прийшов на консультацію під тиском дружини, лише для того, щоб вона відчепилася і більше не нагадувала мені, що я їй це обіцяв."

3. Жінка 35-и років: "Я зовсім втратила спокій. Мій чолові має коханку. Вже не першу за час нашого подружнього життя. Однак в цій історії мене щось насторожує..."

Дівчина 20-и років: „Мене пригнічує моя поступливість. Людям подобається, що я іду слідом за ними, намагаюсь порозумітися. Але я ніколи не отримаю того, чого я хочу. Хто захоче любити таку невиразну особистість. Я б не хотіла любити килимок біля дверей, на якому витирають ноги."

(Щоб зрозуміти, які реакції консультанта є більш доцільними варто позна­йомитися з прикладами психотерапевтичної роботи в : Роджерс К. Взгляд н» психотерапию. Становление человека. -М.: Прогресе; Универс, 1994. Глава 1. Понятие о психотерапии как о процессе. - С. 172-210; Бурлачук Л.Ф, Грабская И.А, Кочарян А.С. „Основи психотерапии". - К, 1999: Глава 3. Клиент-центрованная психотерапияК.Роджерса. Техникитерапии". -С. 183-191)

Завдання 3. „Груповий тренінг навичок заохочення мовлення".

А) Кожен учасник по колу розповідає щось конкретне, наприклад, як він сьогодні дістався на заняття, а його наступник повторює сказане своїми словами (переповідання), нічого не додаючи до почутого.

Б) Кожен із учасників по колу висловлює якусь тираду, на яку група реагує будь-якою з технік заохочення мовлення. Під час виконання вправи учасники мають змогу використовувати техніки заохочення мовлення (повторення тверджень, перефразування та переповідання) і тренувати влучність та лаконічність мовлення.

В) Більш складний варіант - вправа „Ехо": один учасник висловлює своє бачення якоїсь проблеми, другий - „живе ехо" - перефразує висловлювання того, хто говорить, тобто повторює своїми словами сказане. Якщо „ехо" не правшьно відтворює сказане, то речник зупиняється і поправляє „ехо", якщо ведучий задоволений своїм „ ехо " - гра продовжується.

Завдання 4. „Рольова гра: відпрацювання навичок заохочення мовлення."

1. Чітко визначити цілі практичної роботи. Проінструктувати щодо проведення інтерв'ю, використання відкритих та закритих запитань, вживання навичок заохочення мовлення. Скласти бланк зворотного зв 'язку.

2. Поділити учасників на „трійки " (консультант, клієнт, спостерігач).

3. Провести рольову гру „Консультативне інтерв'ю". Впродовж 5-7 хвилин консультант спілкується з клієнтом на будь-яку тему (див.: додаток № 5), застосовуючи навички заохочення мовлення. Спостерігач відмічає в протоколі кількість використаних мікронавичок.

4. По закінченні кожного інтерв 'ю йде аналіз та обмін враженнями, надається зворотний зв'язок. Спочатку ділиться враженнями клієнт, далі - консультант, потім спостерігач.

5. Обмін ролями

Мікронавички з'ясовування та уточнення інформації

Рідко кому бракує відповідей. Скоріше, це відсут­ність чіткого запитання або неготовність сприйня­ти існуючі відповіді.

Ф.Фат

Можна сказати, що постановка запитань є основним інструментом консультанта при формуванні поля взаємодії з клієнтом. Запитання не тільки дають змогу вести комунікацію в необхідному напрямку, але й визначають висловлювання клієнта як кількісно, так і якісно. Вони суттєво впливають на хід інтерв'ю: призводять до подовження тривалості розмови, прискорюють або сповільнюють її темп. Однак запитання можуть також переобтяжувати, або занадто деталізувати проблему, а при невмілому використанні -викликати відчуження та блокувати конструктивне обговорення проблем.

В основному використовується низка запитань з так званої схеми газетних репортерів: ХТО? ЩО? КОЛИ? ДЕ? ЯКИМ ЧИНОМ? ЧОМУ?

ХТО? ЩО? ДЕ? - викладення фактів;

ЯК, ЯКИМ ЧИНОМ? КОЛИ? - обговорення процесу, послідовності, почуттів;

ЧОМУ? - з'ясування причин. Запитання "чому?" використовується консультантами дуже обережно, бо часто спрямовує бесіду хибним шляхом надуманих пояснень та раціоналізування або ж спонукає до захисту, бо має відтінок прихованого звинувачення. Здебільшого запитання „чому?" спрямовано в глибину суб'єктивних уявлень клієнта, проте вони в його ситуації виявилися неспроможними, свідченням цього є звернення по допомогу.

Якщо всі інші запитання додають інформацію і стимулюють аналіз проблемної ситуації, то запитання „чому" може зумовити топтання на одному місці Доцільним вряди-годи буде і запитання НАВІЩО? Адже з точки зору психотерапії будь-яка проблемна ситуація чи поведінка має для особистості якусь користь, і це запитання спонукає клієнта замислитись над так званою вторинною вигодою. Якщо цей аспект поведінки не отримає достатнього усвідомлення, психотерапевтичне рішення лишиться мертвим.

Ефективний консультант не ставить „зайвих" запитань. Кожне запитання несе своє функціональне навантаження і має певну мету. Звичайно, ставити будь-яке запитання краще, ніж взагалі нічого не робити. Однак консультанту дуже корисно знати, для чого він запитує те, що запитує, чого він прагне досягти. Так, у ході діалогу консультант запитує щоб:

-заохотити розмову (запитання про думки, судження, відчуття і т.д. на цю тему);

- заохотити розгляд („Яким тобі здається те, що сталося тепер?", „Як конкретно це було?"), дізнаватися про подробиці тощо;

- вивільняти, деталізувати (використання ключів розблокування і розвантаження);

• визначати, встановлювати суперечності („Зіставляючи сказане, як можна розуміти попередньо задеклароване вами?", „"Ви посміхаєтесь, а в очах вловлюється смуток. Що вас непокоїть?";

• підкреслювати фіксовані ідеї та переконання („Чому це так?", „Хто так сказав?", „Чому ви так вважаєте?" тощо);

- повторювати почуте (описувати клієнту своє розуміння і уточнювати, що мається на увазі та ін.).

Умовно запитання можна поділити на кілька категорій. Перша категорія запитань допомагає винести на обговорення й активізувати новий матеріал, з яким потрібно працювати. Ці запитання можуть безпосередньо не стосуватися стану людини, а зондувати фактаж. Ось приблизна тематика запитань, що використовується для прояснення теми:

Причини приходу саме тепер
Час, місце, герої,
хто, що, де, коли, як -	стан і події
Можливі причини проблеми,
ідеї, думки, інформація -	що знає
Смисл, значення, очікування -	що хоче
Відчуття, почуття -	що відчуває
Фізичне самопочуття -	як переживає
Спроби рішення, пристосування,
уникнення, покращання, невдачі -	що робить
Ставлення до того, що відбувається
потенціал, ресурси, допомога -	що може
Тип особистості, відповідальність -	хто є хто

Надмірна кількість запитань спричиняє недовіру до консультанта, тому не варто "бомбити" і „підсмажувати" клієнта запитаннями.

Друга категорія запитань вживається тоді, коли дещо вже намітилось (є матеріал для роботи), але потрібно дізнатися більше. Консультант не просто вибирає, що ще спитати, а провокує клієнта на те, щоб виявити щось нове. Типовими для цієї категорії запитань є ті, які:

• виводять на конкретний досвід переживань, виявляють прихований та витіснений матеріал: „Що ви відчували ...? Чули? Бачили?", „Хто залучений до того, що відбувається? Як це пов'язано з вами?", „Що змінилося б, якби було знайдено рішення... ?";

• допомагають знайти та нівелювати фіксовані ідеї, приховані установки, хибну інформацію, суперечливі рішення, пропуски, узагальнення, особистісні обмеження - все, що збіднює свободу вибору в життєвій ситуації: „Що станеться, якщо ти зробиш X? якщо не зробиш X?";

• спрямовані на виявлення підсвідомих механізмів і субособистостей, що перебувають в конфлікті та їх об'єднання: „Я бачу, як щось в вас опирається такому розв'язанню ситуації. Що це може бути?";

• забезпечують процес сприйняття та його поліпшення тощо.

Ці запитання допомагають дотримуватись теми, поглиблювати розуміння того, що відбувається, однак не варто їх використовувати для нав'язування своїх ідей та оцінок.

Не слід одночасно давати кілька запитань, бо інформація пройде повз увагу клієнта.

Третя група запитань використовується для того, щоб заохотити клієнта до змін, розв'язати такі творчі завдання:

• вивільнити те, що застряло („У мене відчуття, що ви боїтесь себе. Чому?");

• переосмислити проблему (У відповідь на скарги матері на поведінку сина: „А що, як ваш син у такий спосіб відволікає вас від думок про смерть вашого чоловіка?");

• відкинути обмеження („Хто сказав, що ініціатива має бути проявлена лише чоловіком?");

• сформувати нові точки зору;

• показати, що у всьому є якась користь („Хіба ви б змогли з вашою покладистою натурою, не впадаючи в істерику, стати на захист своїх прав перед свекрухою?");

• актуалізувати потенційні можливості людини („А хто вам допомагав минулого разу? Якщо ніхто, то навіщо ви переживаєте тепер? У вас є сили долати перепони").

Загалом питання орієнтують на те, в чому людина потребує підтримки, - самооцінку, осмислення дій, прийнятих рішень, відновлення контролю, трансцендентні переживання, - або спрямовують на результат: „До чого ви

• насправді прагнете? Чим я можу вам допомогти? В чому криються ресурси розв'язання вашої проблеми?".

Щоб зупинити говіркого клієнта та повернути втрачену ініціативу потрібно майстерно володіти технікою постановки запитань. За формою запитання поділяються на кілька груп:

1. ЗАКРИТІ, коли очікується відповідь кількома словами або коротким реченням: Наприклад: "Так... Ні... Я згоден..." Вони часто починаються зі слова „чи". Наприклад: „Чи живете ви зараз разом?" Низка закритих запитань допомагає сфокусувати інтерв'ю, сповільнює його темп, позбавляє дискомфорту від того, що клієнт занадто відкривається.

2. ВІДКРИТІ: запитання формулюються так, що на них не можна відповісти кількома словами, заохочується ширше висловлювання з елементами пояснення. Такі запитання починаються зі слів: ,ДІо?", „Чому?", „Яким чином?", „Чи могли б ви...?", „Навіщо?", „Чим?". Відкриті запитання формують простір для розкриття теми.

3. ПРЯМІ: тема або проблема виражена відкрито, безпосередньо. Наприклад: „Чи хотіли б ви перейти в інший колектив?".

4. НЕПРЯМІ, опосередковані: інтерес того, хто запитує відкрито не виражений. Наприклад: „Якби вам було надано можливість вибрати собі колег по роботі, то хто потрапив би до вашого нового колективу?".

5. ОСОБИСТІСНІ - пряме звертання. Наприклад: „Вас задовольняють такі умови?".

6.НЕВИЗНАЧЕНІ: сформовані на основі неозначеної форми дієслова. Наприклад: „Наскільки задовільними можна вважати умови у вашому колективі?".

7 РИТОРИЧНІ: не потребують відповіді, але розраховані на те, щоб викликати нові запитання і вказати на невирішені проблеми. Наприклад: „Хіба можна вважати те, про що ви розповідаєте, злободенним явищем?!".

8.ПЕРЕЛОМНІ: утримують бесіду в визначеному руслі. Наприклад: „Отже, як ви тепер уявляєте ваші подальші стосунки з цією людиною?".

9.ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ: допомагають створити атмосферу взаєморозуміння, внести поправки. Наприклад: „Чи зуміла я відтворити повну картину того, що відбувається?".

10.В консультуванні часто використовуються так звані ОПОСЕРЕДКОВАНО ПРОЕКТИВНІ, СТРАТЕГІЧНІ або РЕФЛЕКСИВНІ запитання. їх завдання - вивести клієнта з асоційованого стану і дати змогу подивитись на ситуацію з іншої позиції, нової точки зору (див.: 5.2.3). Такого ефекту можна досягти, перемістивши людину в іншу точку суб'єктивного простору чи часу або пропонуючи подивитись на те, що відбувається, чужими очима. Наприклад: „Як довго ви плануєте не втручатися в ситуацію?"; „Уявіть себе через 5 років. Що ви могли б сказати собі теперішньому?"; „Якби ваш батько (референтна людина) знав, що ви тепер переживаєте, що б він вам порадив?"; „Що, по вашому, допомагає більшості людей знаходити інші рішення, крім плекання своєї хвороби?".

В „інтерв'ю, націленому на зміни", або „циркулярному інтерв'ю" мистецтво задавати запитання надає не тільки цінну діагностичну інформацію, але й гарантує ефективність психотерапевтичного втручання (Кулаков С.А., 2003, с.278-287).

Проективність дозволяє децентруватися та визначити конфігураціюмайбутнього результату. Використання терапевтичного потенціалуопосередковано проективних ситуацій надає можливість створити безліч технічних прийомів, котрі нерідко визначають ефект консультативного впливу. Запитання можна зробити менш помітними: щоб не акцентувати на них увагу, використовують ТЕХНІКУ КОРОТКИХ ЗАПИТАНЬ, за допомогою якої кожен момент розмови, де відчувається потреба в додатковій інформації, можна зробити запитальним. Для цього ключову фразу з попереднього речення клієнта потрібно повторити з запитальною інтонацією або додати до ключового слова клієнта коротке запитання („Що?", "Як?", „Чому?" та ін.). Наприклад: „Сварки? Коли?", ,Подруга? Котра?". Така манера спілкуватися допомагає швидко отримати необхідну інформацію та заохотити клієнта до мовлення.

З подібною метою використовується ТЕХНІКА ПРИХОВАНИХ ЗАПИТАНЬ: запитання вмонтовуються в речення і супроводжуються інтонацією не запитання, а роздуму. Наприклад: "Не зайвим буде поговорити про риси характеру вашого чоловіка "Хотілося б знати, що в ваших стосунках залишається невисловленим"

Запитання для самоперевірки

1. Яким чином уточнюється інформація в консультативній бесіді?

2. Які особливості відкритих та закритих питань впливають на їх вживання? Коли доцільніше вживати відкриті, а коли закриті запитання?

3. Яким чином можна уникнути враження „ бомбування " запитаннями?

4. Яке функціональне навантаження несуть опосередковано проективні запитання?

Практикум

Завдання 1. „Відкриті та закриті запитання".

Ознайомтеся з поданими нижче відкритими та закритими запитаннями. Спробуйте трансформувати закриті запитання у відкриті і навпаки. Простежте, як ці групи запитань діють на співрозмовника.

Відкриті запитання

Які почуття це у вас викликає?

Як Ви відреагували на те, що сталося?

Коли Ви вперше відзначили в собі це почуття?

Щось подібне траплялося з вами раніше?

Як виглядає ситуація, на вашу думку, зараз?

За що ви почуваєте себе відповідальним?

Як, по-вашому, до цього ставляться ваші близькі?

Я вже зрозуміла, що вам говорять інші, а що

почуваєте ви?

Які, по-вашому, кращі і гірші виходи із ситуації?

Що ще ви можете розповісти про це?

Що ви робите, коли це відбувається?

Що. на вашу думку, вони хочуть сказати вам?

Як я можу вам допомогти?

Які відносини у вас склалися з ... ?

Що Ви робите, коли вам сумно?

Що ви хочете змінити у своєму житті (домі,

ситуації)?

Закриті запитання

Ви готові працювати?

Ми зустрінемося завтра?

Ви хвилюєтесь?

Ви хочете про це

поговорити?

Ви думали піти?

Ви зробите це?

Вас непокоять докори совісті?

Це так?

Ви хотіли, щоб так сталося? Ви цього прагнули? Ви згодні?

Ви хочете поговорити з... ? Ви вимагаєте пояснень? Ви хочете повернути...? Скільки ви згодні чекати? Це вас дратує?

Завдання 2. „Прояснення проблемних областей".

Мікронавички з'ясування найчастіше використовуються на другому етапі консультативного інтерв'ю. Ідентифікуючи проблему клієнта, консультант повинен визначитися з тим, що людина думає (когнітивний аспект), що вона почуває (емоційний аспект), що робить, робила, робитиме (поведінковий аспект), які її можливості (ресурси) та що це за людина (Я-концепція).

Доповніть списки запитань на прояснення кожної з цих областей:

а) когнітивні прояви:

-Що ви думаєте, коли це трапляється? - Які слова, фрази крутяться в цей момент у вашій голові?

- Які думки приносять страждання? Які полегшують ваш стан? І т.д.... ?

б) емоційні прояви:

• Що ви відчули, коли це сталося?

• Що вас хвилює останнім часом?

Які відчуття в тілі ви відмічаєте, коли він говорить вам щось образливе?

• Коли ви згадуєте про ці події, у вас на очах з'являються сльози, змінюється голос. Які почуття переживаєте ви по відношенню до ...?

• Ви говорите про те, що часто відчуваєте біль в області печінки. Як часто ви прагнете догодити свекрусі? Згадайте сцену непорозуміння, що ви відчуваєте в ту хвилину, коли вона вам говорить щось неприємне? ... Що вам хочеться тоді зробити? Яке ж почуття насправді ви переживаєте в глибині душі? Постарайтесь торкнутися цього почуття, вперше відчути його істинний смак. Можливо, ви сьогодні тут тічьки для того, щоб нарешті вистежити свої істинні почуття, зрозуміти себе? І т.д.

г) поведінкові реакції:

• Розкажіть, що з вами трапилось.

• Що ви робите, коли роздратовані? Як швидко ви усвідомлюєте своє роздратування ?...

д) ресурси та можливості:

- Які позитивні сторони має ця проблема?

- Що вам раніше допомагало виходити з депресії? Тощо.

Завдання 3. „Оцінка доцільності запитання".

З 'ясуйте, яке смислове навантаження несуть запитання:

• Які вміння та здібності допомогчи б вам справитися з цією проблемою?

• Опишіть ситуацію, в якій ви відчували себе впевнено і розкуто.

• Які труднощі та незручності принесе розв 'язання цієї проблеми ?

-Що ви можете отримати завдяки цій ситуації? Чи могли б ви досягти цього іншим способом?

-Як на це дивляться оточуючі?

-Хто підтримує вас у вирішенні цієї проблеми?

-Що зміниться з розв 'язанням цієї проблеми?

-Які позитивні та негативні сторони прийнятого вами рішення?

Завдання 4. „Прояснення проблеми в конфлікті".⁵ Робота в парах протягом 10 хвшіин. Завдання: провести обговорення проблем партнера. Перший учасник розповідає про свою проблему в професійній або сімейній сфері. Другий учасник:

а) надає необхідну підтримку, активно заохочує розповідь, допомагає якомога чіткіше описати проблему;

б) складає карту потреб і страхів (в дві колонки);

в) пропонує підбити підсумки, сказати найважливіше одним реченням;

г) в процесі аналізу пропонує спростити проблему до аспекту, який гарантовано має рішення

Методичні вимоги:

• висловлювати підтримку конструктивним аспектам проблеми;

• допомога у визначенні пріоритетів та завдань;

-надавати допомогу в децентрації - зміні ракурсу бачення проблеми (див.: 5.2.3, асоційована, дисоційована, третя позиція бачення ситуації);

-фасилітація та спонукання до чіткості й лаконічності у формулюванні проблеми;

• обговорення стратегії рішення:

• оцінка ефективності.

Після сесії пари обговорюють ефективність та результативність спілкування. Потім досвід узагальнюється у великому колі.

Мікронавички розпізнавання емоційних переживань

Людині набагато приємніше, коли хтось розуміє її переживання, а не звертає увагу на зміст повідом­лення.

І.Атватер

Більшість психологів-консультантів вважає, що основні трансформації свідомості клієнта в ставленні до проблемної ситуації відбуваються в площині переживань. Рефлексія його емоцій нерідко буває інформатив-нішою, ніж змістовна сторона розмови, бо почуття не можна підтасувати, вони пов'язані з неусвідомленими потягами та бажаннями.

Люди відрізняються одне від одного своєю емоційністю. Є мало-емоційні, у котрих емоції взагалі рідкість, або високоемоційні, яких повсякчас захоплюють яскраві та інтенсивні емоції. Є схильні переживати переважно позитивні емоції або негативні емоції, що досить серйозно диференціює їх щодо можливостей саморегуляції.

Реагуючи на емоційний стан людини, можна досягти прихованих рівнів її свідомості

Переживання людини з приводу обговорюваної ситуації часто бувають глибшими, ніж їх усвідомлення. Вони можуть зовсім не усвідомлюватися або усвідомлюватися тільки частково. Звичайно, помітити різницю між почуттями і змістом, що вкладається в повідомлення, нелегко, та реєстрація емоційного відгуку в роботі консультанта набуває вирішального значення. Як зауважує І.Атватер, людині набагато приємніше, коли хтось розуміє її переживання, ніж звертає увагу на зміст повідомлення (Атватер І., 1988, с. 48). Зауважити почуття партнера по спілкуванню можна по-різному

По-перше, зосередившись на діалозі: а) потрібно звертати увагу на слова і вирази, які клієнт вживає на позначення почуттів, наприклад: "Я розгнівався", "В мене не було настрою", "Я страждаю"; б) велике емоційне навантаження в мовленні несуть також прийменники, прислівники, прикметники, дієслова, які означають стосунки: „Він мене недолюблює", „Як так можна ображатися!"; в) щоб прояснити почуття, можна просто поставити пряме відкрите запитання: "Що ви переживаєте з приводу...? Яке почуття супроводжує вас...? "; г) Ще один спосіб - уточнення емоційно насиченого слова, яке може вивести на рівень відсутніх в розповіді переживань, оголити приховані образи та претензії. За допомогою таких поворотів у розмові психолог об'єктивує приховані сторони проблеми, здійснює перехід у нову площину її обговорення.

По-друге, 'спостерігаючи за людиною: а) потрібно слідкувати за невербальними реакціями співрозмовника - за мімікою обличчя, інтонаціями голосу, позою, жестами тощо. Ця діагностична за своїм змістом інформація забезпечує психологічні ключі до розуміння істинних почуттів партнера, бо не піддається свідомому контролю; б) найбільш інформативним є розбіжність між тим, що говорить людина, і тим, що демонструє її невербальна поведінка. Помітивши якусь невідповідність (наприклад, знічену усмішку тоді, коли йдеться про не дуже веселі речі), психолог може поцікавитись, чим викликана така реакція, і, ймовірно, отримає додаткову інформацію про її переживання.

По-третє, зосередившись на власних відчуттях. Щоб відчути, що переживає людина, не зайвим буде уявити себе на її місці. Співпереживання допоможе точніше ідентифікувати та відтворити емоції співрозмовника, пройнятися його станом. Наприклад:

Психолог: Ви відчуваєте, що ваша дочка приділяє своєму сину, а вашому онуку, мало уваги. (Резюмування, уточнення глибини переживань)

Клієнт: Ми з чоловіком жили заради дитини. Інтереси дочки були для нас головними. І я не думала, що вона стане такою черствою.

Невербальний малюнок поведінки клієнта завжди ближчий до його істинних переживань, ніж вербальні звіти про емоції.

По-третє, зосередившись на власних відчуттях. Щоб відчути, що переживає людина, не зайвим буде уявити себе на її місці. Співпереживання допоможе точніше ідентифікувати та відтворити емоції співрозмовника, пройнятися його станом. Наприклад:

Психолог: Ви відчуваєте, що ваша дочка приділяє своєму сину, а вашому онуку, мало уваги. (Резюмування, уточнення глибини переживань)

Клієнт: Ми з чоловіком жили заради дитини. Інтереси дочки були для нас головними. І я не думала, що вона стане такою черствою.

П: Черствою?.. (Техніка коротких запитань). В чому проявляється її черствість? (Акцентування емоційно насиченого слова).

К: 3 тих пір, як вона стала самостійною (заміжжя, потім розлучення - всі рішення приймала сама), її поведінка стає все зухвалішою. Навіть дитину в нас залишає нечасто - хоче продемонструвати свою силу та незалежність.

П: В ваших словах вчувається неприхована образа на дочку. Вона не виправдала ваших очікувань, бо будує своє життя по-своєму і не хоче, щоб у нього втручалися. (Переповідання. Відображення прихованих почуттів. Переведення розмови у нову площину).

При обговоренні почуттів не так просто вичерпати всі нюанси, які переживає конкретна людина. Однак у консультуванні нема дрібниць, тому не зайвим буде поставити ще кілька запитань, щоб краще зрозуміти відтінок того чи іншого почуття. Рік Веломайерс, консультант з 30-річним стажем, радив, відчуваючи невисловлене почуття, зупинитися, зробити паузу для обдумування і заглиблення в переживання, а потім спитати: "Що це ?", „Що відбувається?", „Де ви зараз? З якими почуттями?" та ін. Така увага до почуттів клієнта буде винагороджена цінним матеріалом для роботи.

Окремо слід звернути увагу на проблему сприйняття емоцій партнера. Скільки людей, стільки й почуттів: кожен реагує по-своєму на одні і ті ж самі ситуації. Людині важко справлятися з природнім плином як власних емоцій, так і емоцій співрозмовника. Однак консультант, завдяки навичкам рефлексивного слухання, йде за емоціями клієнта, не забороняючи і не оцінюючи їх. Прийняття почуттів партнера можна продемонструвати відповідним тоном, заохоченням мовлення, вчасно сказаним словом. Прийняти почуття клієнта не означає погодитися з ними, а, скоріше, визнати право на їх існування та істинність.

Не тільки клієнт, але й консультант повинен уміти чесно, відкрито та безконфліктно (наприклад, через Я-висловлювання) виражати свої почуття. Адже людина, зайнята в першу чергу тим, щоб захистити свої особисті почуття, не здатна до ефективної взаємодії.

Немає сенсу опиратися будь-якій емоції, котра виникає в ході розмови. У досвідчених консультантів можна спостерігати сеанси, на яких клієнти працюють буквально, „обливаючись сльозами", на протязі всієї сесії. І цс нормально, бо тіло душевно змученої людини часто виходить з-під контролю (душа, несвідомо карає тіло, агресивно „стискаючи його" до сліз). Чому консультант не боїться емоцій клієнта (розпачу, гніву, печалі) і не включається в , двобій за правильність переживань", як це часто трапляється в звичайній комунікації? Тому що він добре знає, що емоції найбільш мінливі та нестійкі утворення психіки і здорова людина здатна приборкати свої почуття, керувати ними.

Емоції - одна з базових характеристик ставлення людини до світу. Вони виникають спонтанно і піддаються людському контролю, лише тоді, коли підлягають усвідомленню. У емоцій завжди є джерело - предмет, який викликає дану реакцію або стан. Виділяючи предмет, людина може одночасно усвідомити як зміст свого ставлення до нього, так і алгоритм розгортання певної реакції на нього, а відтак взяти під контроль та переробити й саме ставлення. Уміння використовувати розум для оцінки і розпізнавання емоцій, впливати на себе через слово і дію надає особистості нових можливостей, робить її, на думку М.Боуена, більш диференційованою та адаптованою в житті.

Запитання для самоперевірки

1. Чому так важливо брати до уваги емоційну сферу клієнта?

2. В який спосіб можна визначити переживання клієнта?

3.Чому в консультуванні перехід у площину емоцій вважається більш ефективним, ніж раціональне обговорення проблеми?

4.Що означає „прийняти " почуття партнера по спілкуванню?

Практикум Завдання 1. „Ідентифікація переживання".

Спробуйте за наведеною реплікою встановити, яку емоцію переживає людина (не виключено, що в залежності від того, як буде промовлятися та чи інша репліка, відтінок емоції буде змінюватися).

• Я ситий вашими обіцянками!

• Добре, я вибачусь! Чого ви ще від мене хочете?!

• Якби я навіть постарався, я все одно не зміг би підготувати інші документи.

• Ви хочете мене перевірити?

• Я не можу зрозуміти цих людей. Може, досить їм догоджати!

• Я ніколи більше не буду їй допомагати!

• Невже так можна ставитись до людини! Совісті у вас нема!

• Я йому ніколи не пробачу...

• Хіба це любов?...

Завдання 2. „Уточнення нюансів почуття".

А. Учасники продумують, як хтось з близьких і знайомих людей кількома фразами міг би представити їх як особистість. Кожна репліка записується в зошиті.

Працюючи в парах, співрозмовники відтворюють записане один одному. Партнер по спілкуванню перефразовує, уточнює, відображає передані у репліках почуття. Починати фразу можна так: „ Ти вважаєш,...".

Завершуючи вправу, учасники обговорюють набутий досвід в груповій роботі.

Б. Робота в парах. Один - індуктор, другий - реципієнт. Для початку розмови можна запропонувати будь-яку ситуацію. Наприклад: 1) Що ви переживали, коли прокинулись? 2) Яку яскраву емоцію ви недавно переживали? 3) Що ви відчуваєте, спілкуючись з (приємною,

неприємною, конкретною...) людиною? Індуктор описує свої переживання, реципієнт їх сприймає, уточнюючи, заохочуючи мовлення. Реципієнт повинен відчути стан іншої людини, вловити тонкі нюанси переживання та перевірити, що з почутого він відчуває чіткіше, а що пройшло повз його увагу.

Далі партнери аналізують набутий досвід та міняються ролями. Завдання 3. „Робота з „гарячою" і"холодною" інформацією".

1. Ознайомтеся з запитаннями, що зондують так звану „гарячу" і „холодну" інформацію з книги: Бейли Р. НЛП-консультирование. - М., 2000. -С. 177-178.

Гаряча інформація

(Робота з емоціями та почуттями)

Цікаво, як ви це почуваєте?

Що ви відчуваєте в цю хвилину?

Ви можете відчути це прямо зараз?

Які почуття викликали у вас ці думки раніше?

Які почуття викликають у вас ці думки зараз?

Допоможіть мені зрозуміти, які емоції виникають у вас в таких ситуаціях?

Як би я (він, вона, вони) могли

дізнатися, що ви відчуваєте зараз?

Це всередині вас міститься це відчуття?

Якби вас попросили показати це почуття

як би воно виглядало?

Що б ви хотіли почувати замість цього

Холодна інформація

(Робота з фактичним матеріалом)

Коли ви почували себе так?

Що змушує вас почувати себе так?

Де це трапилось?

Коли ви дивитесь назад, що ви

думаєте, з чого все почалось?

Як ви думаєте, що змінилося?

Коли відбулися ці зміни?

Що повинно відбутися, щоб ця

проблема розв 'язалася?

Хто брав участь в цій ситуації?

Як довго ви живете з цією

проблемою?

Як ви зупиниш цей процес?

Коли, де, з ким такого не трапляється?

Як ви зрозумієте, що ваша проблема розв'язана?

2. Використайте наведені запитання в рольовій грі: „Консультативне інтерв'ю". Дайте можливість клієнту переміщуватися з позиції спостерігача, в позицію людини, що асоційовано переживає досвід. Проаналізуйте отримані враження

Техніки відображення

Ніхто ніколи не був вилікуваний тільки засобами логіки.

Т. Фрезер

Можна стверджувати, що етап прояснення в консультуванні має таку технологічну картку: 1) визнання наявності проблеми: сам факт приходу клієнта є підтвердженням того, що він визнає реальність психологічних труднощів; 2) уточнення інформації, диференціація труднощів; 3) відсто­ронення, вихід з вузького коридору емоцій та жорстко фіксованої точки зору за допомогою кількох технічних засобів. По-перше, обговорення проблеми включає механізми віддзеркалення, про які йшлося вище. По-друге, сама бесіда зі сторонньою людиною дає можливість змінити позицію, бо в особі

психолога м'яко і ненав'язливо з'являється "зібрання" опонентів клієнта (асоційована позиція час від часу змінюється на дисоційовану). По-третє, правильний розподіл відповідальності дозволяє тримати дистанцію і разом з клієнтом знаходитись в третій позиції (тверезого спостерігача).

Однак проблема не лише в тому, щоб ідентифікувати переживання клієнта, - важливо акцентувати його увагу на їх усвідомленні. Це завдання можна розв'язати саме з допомогою технік відображення. Розподіляючи технічні прийоми на групи, треба добре розуміти всю умовність такого підходу. Адже будь-яка репліка консультанта є багатофункціональною, відображення, як процес, починається з елементарних реакцій заохоче або перефразування невербальних реакцій консультанта. Таким чин розподіл технічних прийомів ведення бесіди переслідує лише навчаль цілі.

Відображення почуттів

Почуття - це слова, виражені людським тілом.

Аристотель

Відображаючи почуття, ми додаємо дуже суттєву для клієнта інформацію, якою він досі нехтував. Особливо це необхідно у тих випадках, коли почуття заплутані або змішані.

Змішаними почуття стають тому, що перша безпосередня реакція дитини піддалась досить жорсткій корекції з боку дорослих або соціуму. Внаслідок цього дитина звикає відчувати не те, що дійсно відповідає її безпосередній потребі, а те що нав'язує їй оточення. Наприклад, спочатку гнів та агресію, коли мама,не давала", „не слухала", „не розуміла", дитина виявляла прямо і відкрито. Однак незабаром, після маминого жорсткого реагування на прояв деструкції, ці емоції стали пережива­тися як образа, сором, вина та ін. в залежності від того, який конкретний зміст ситуації. У дорослої людина найбільш невизначеним словом, що окреслює почуття, є, напев­но, слово тривога. Воно може виражати гнів, біль, любов, хвилювання і ще багато чого.

Складними або заплутаними емоції стають внаслідок амбівален­тності ставлення до одного і того ж об'єкта. Сильні почуття позитивного полюсу з неймовірною легкістю можуть обертатися на почуття такої ж сили та інтенсивності, але з негативним відтінком. Тим, хто добре диференціює свої почуття, знайомі ситуації, коли одну і ту ж людину „ненавидять з такою ж силою, як і люблять". Виходячи з того, що почуття рідко бувають однозначними, варто відкривати і позитивний, і негативний полюси емоцій та працювати з ними. Натрапляючи на змішані емоції, консультант має врахувати, що вони можуть бути очевидними для спостерігача, але зовсім не усвідомленими тим, хто їх переживає.Не менш важливим завданням є довести почуття клієнта до його усвідомлення, досягти того, щоб клієнт визнав наявність тих чи інших переживань чи емоційних станів, взяв на себе відповідальність за їх виникнення та перебгг. Зазвичай, особливо в емоційній сфері, людина, коли гнівається чи дратується, ладна звинувачувати в цьому будь-кого, але не себе: "Він мене дратує", "Вона мене виводить з рівноваги". Потрібно повернути людині її переживання так, щоб вона присвоїла відповідальність за своє емоційне життя, адже визнання власних емоцій веде до усвідомлення почуттів інших людей. Так відкривається глухий кут безвиході, і є можливість шукати більш конструктивні шляхи подолання проблеми.

Отже, зондування емоційних переживань передбачає кілька мікродій консультанта:

Емоції

Розпізнавання —>Диференціація —» Усвідомлення —> Визнання

Типовою в консультуванні є ситуація, коли клієнт яскраво переживає, але не в змозі розповісти консультанту щось певне. В таких випадках психолог допомагає клієнту актуалізувати його почуття, використовуючи спеціальні прийоми та техніки психологічного впливу. До таких технік належить: а) техніка альтернативних формулювань, тобто специфічна підказка варіантів переживань, які могли б виникнути в обговорюваній ситуації, з тим, щоб стимулювати діяльність співрозмовника, дати йому зразок для опису своїх емоцій; б) техніка уточнень "глибини переживань", що допомагає клієнту зазирнути до ще не звіданих куточків власних почуттів (Альошина Ю.Є., 1993, с. 47-50).

Відчути емоцію простіше на контрасті, провокуючи опис протилежного полюсу переживання, того, що заперечується, чого не хоче, або не вміє переживати людина.

Почати роботу з почуттями можна, користуючись такими вступними фразами: "Мені здається, що ви відчуваєте...", "Що ви переживали, коли...?", "Опишіть ваші почуття в ту хвилину". А далі з метою визнання та усвідомлення почуттів в інтерв'ю використовується та ж сама класична форма відреагування, що нагадує переповідання.

Спочатку - 1) основа речення, в якій максимально враховано модальність сприймання співрозмовника (аудіальна, візуальна, кінестетична) і яка містить відображення почуттів: "Здається ви відчуваєте...", " Я бачу, вас захопила буря почуттів...". Щоб уникнути трафаретів, можна просто назвати людину по імені. 2) Далі продовжуємо, додаючи слово, що характеризує почуття: "Схоже, вам неприємно...", "У ваших словах вчувається пригніченість...". При змішаних почуттях варто вказати кілька почуттів: "Здається, ви не тільки ображаєтесь, але й гніваєтесь на сина...". 3) Щоб "заземлити" відображене, додаємо контекст або робимо коротке переповідання: "Схоже, ви відчуваєте себе нещасною щоразу, коли потрапляєте в подібні ситуації". 4) 3 почуттями та переживаннями є сенс працювати в актуальному режимі - відразу ж, як тільки вони з'являються, або ж провокувати такі ситуації, в яких спливають пережиті почуття настільки, щоб зараз бути диференційованими, краще усвідомленими та більш доцільно відреагованими. Тобто робота з почуттями, як підкреслює А.Айві, потребує теперішнього часу. 5) В кінці фрази можна уточнити, наскільки правильно відображено почуття: "Ви зараз надмірно збуджені, чи не так?" (Айві А., 1998, с.116-134). Наведена вище схема відображення почуттів майже універсальна і може використовуватися не тільки в консультуванні, але й у повсякденному житті.

Не обов'язково реагувати на кожну проявлену клієнтом емоцію, однак важливо, щоб суттєві, діагностично значущі переживання були опрацьовані в ході цього ж інтерв'ю

Завдяки відображенню почуттів можна не тільки перевести консуль­тування в нове русло, але й дати людині певний психологічний ресурс. Так, наприклад, у складній ситуації відчаю, консультант дає зворотний зв'язок на рівні емоцій: „Ви розлючені, тому що вас образили, але у вас є відчуття, що про вас турбуються", „Ви розчаровані, втратили надію, однак у вас з'явилося бажання і сили разом зі мною поглянути

Акцентування уваги на емоціях людини вимагає певної обережності, бо відображення почуттів спрацьовує лише на тлі хорошого довірчого контакту. Однак за допомогою прийомів стислого відображення почуттів ми маємо нагоду суттєво змінювати перебіг консультативного процесу, глибше торкатися складних питань, піднімати глибинні індивідуальні проблеми тощо.

Запитання для самоперевірки

1. Як виникають трансформації в емоційному житті людини? Що в цьому зв'язку варто враховувати, працюючи з почуттями людини в психологічному консультуванні?

2. Як розгортається процес відображення почуттів у роботі консуль­танта?

3.Як допомогти людині диференціювати власні переживання?

4.Які складові має типова мікронавичка відображення почуттів

Практикум

Завдання 1. „Важкі"почуття".

1. У груповому режимі роботи учасники згадують та обговорюють переживання, які їм складно переживати чи сприймати в інших людях. Наприклад:

-Які почуття вам важко зрозуміти?

- Почуття вини, тревоги, ревнощів... та ін.

-Хто знає як переживаються почуття вини, тревоги, ревнощів...?

2. Коли „фахівці" визначилися, учасники, що мають відповідні труднощі формують пару з „фахівцем ", який пропонує свою допомогу у дослідженні того чи іншого переживання. В парах проводиться невеличка консультативна сесія (5-7 хв.). Завдання полягає в тому, щоб активно обмінятися досвідом переживань: „Розкажи мені про те, як ти відчуваєш ...сум, страх, вину... тощо ". В процесі роботи:

• Ставте прямі відкриті запитання: Які почуття ви маєте, коли...? Як ви ставитесь до цього? Що ви переживаєте з приводу...?

• При труднощах у розпізнаванні почуттів підказуйте клієнтові, викорис­товуючи закриті запитання: "Вам це дуже болісно згадувати?", "В таких випадках люди в бічьшості переживають самотність? Чи не так? ".

• Слідкуйте за емоційно насиченими словами в мові клієнта і уточнюйте їх зміст.

Завдання 2. „Заміщення почуттів".

• Спробуйте обгрунтувати, які базові почуття стоять за: образою, провиною, заздрощами тощо.

• Користуючись колом Стюарта, виберіть найбільш поширені пц амбівалентних або суперечливих почуттів. (Стюарт В., 1998, с.167)

Фокусування переживань

Спочатку подумай і поміркуй над тим, хто ти є. Потім: відчуй те, хто ти є, і, нарешті, стань тим, хто ти є.

Е.Хейч

Процес поглибленого дослідження особистості та її емоцій дістав в психо­терапії назву фокусування переживань (Джендлин Ю., 2000). В найпростішій формі його започатковує такий технічний прийом, як фокусування на на клієнтові.Йдучи в глибину себе, людина все більше концентрується на відчуттях, що ледь помітно визрівають в тілі при переживанні тієї чи іншої емоції. Зосереджуючись на цих відчуттях клієнта, консультант отримує доступ до багатющого джерела інформації, піднімає все глибші рівні відчуттів, які в повсякденному житті ним не помічаються.

Фокусування переживань - специфічна форма уваги, звернена всередину, в тіло. Відомо, що емоційна динаміка забезпечується певними фізіологічними процесами, які неможливо уявити окремо від їх носія -тіла. Емоції завжди в тілі, бо виражаються і притлумлюються за допо­могою м'язів. В нашій культурі існує тенденція приховувати свої почуття, не допускати їх прояву на поведінковому рівні. Та, навіть, якщо людина стримує себе, певні групи м'язів перебувають в напруженні і, констатуючи це напруження, можна краще зрозуміти, що переживається.

Коли людині під тиском певних подразників доводиться стримувати прояви емоцій (особливо часто це відбувалося в дитинстві), то з часом страхи, що пригнічують спонтанний вияв почуттів, настільки в'їдаються в тіло, що створюють відповідну архітектоніку м'язових затисків - „панцир характеру" (В.Райх), який суттєво блокує або обмежує реагування людини. Хронічне напруження м'язів зберігається, створюючи систему переважного реагування і активізується одним і тим же способом. Тіло дає специфічну реакцію, яка не підкоряється волі людини. З часом таких подразників, що викликають стереотипну реакцію стає все більше, і людині все важче справлятися з плином емоцій, який захоплює її. Наприклад, якщо затиск в потиличній зоні спочатку виникав у відповідь на вимоги дуже строгих батьків, то незабаром та ж сама негативна емоція може з'являтися в ситуації реагування на інших авторитетних осіб чи вимоги взагалі, або ж, просто, при націленості на результат.

Упродовж тривалого часу відбувається звикання і людина незабаром губить здатність розпізнавати чи сприймати свої істинні почуття. її почуття і емоції переробляються підсвідомістю. Людина вже не усвідомлює, що вона їх стримує, а вони інколи прориваються в невідповідних поведінкових реакціях, лякаючи її саму та оточуючих. У зв'язку з тим, що люди в переважній більшості не в змозі відірватися від поверхового аналізу відчуттів, вони не вміють спостерігати за своїм тілом, не знають, що певні емоції живуть у відповідних зонах тіла, і локалізація тілесних відчуттів може стати символічною підказкою в прочитанні шифру істинності емоційного переживання.

Саме чутливість до мало вираженого внутрішнього дискомфорту може пролити світло на справжню сутність почуття. Заглиблюючись у нього, людина поринає у споглядання себе, досягає зміненого стану свідомості. В такому вигляді психотерапевтичне фокусування набуває рис иедитаціх.

Практикуючи (фокусування, консультант повинен бути досить проникливим, зібраним та обережним. Варто настроїти клієнта на готовність знаходити в собі невиразні туманні відчуття і працювати з ними без упередження щодо того, де воно повинно бути".

На перший погляд, використання такого психотерапевтичного прийому здається досить простою річчю, однак його засвоєння вимагає як від консультанта, так і від клієнта спеціальної підготовки, адже для багатьох людей споглядання своїх внутрішніх відчуттів виявляється принципово новим видом діяльності й потребує спеціальних інструкцій. В процесі (фокусування важливу роль відіграють доцільні настанови консультанта. Бар'єри, труднощі, збентеження в процесі роботи можуть свідчити про страх та стурбованість людини, певний опір подальшій роботі.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке фокусування почуттів? Який механізм забезпечує його ефективність?

2. Чому емоції та переживання консервуються в тілі?

3. Чому фокусування як технічний прийом психотерапевтичної роботи вимагає серйозної підготовки консультанта.

Практикум

Завдання 1. „ Фокусування почуттів ".

1. Ознайомтеся із фрагментом психотерапевтичної роботи Ю.Джен-дліна, описаним в його книзі:

„Наступний приклад також зв'язаний з інтерв'ю на радіо. Мене запросили брам участь у програмі, в якій необхідно було давати відповіді на запитання по телефону. Жінка, що поставила запитання, скаржилася на чоловіка, який увесь час дивиться телевізор і заявляє, що має на це право. Дружина, й діти приносили йому їду до телевізора, а одного разу, коли телевізор зламався, чоловік ледве не збожеволів з люті Що робити цій жінці, як допомогти їй змусити чоловіка обговорити їхню сімейку проблему?

Джендлін: Можна було б сказати багато чого... Але я запропоную вам дещо інше. Не могли б ви на кілька хвилин відкласти все, що вас турбує, і спробувати поцікавитись тим, як ви відчуваєте цю проблему у своєму тілі?

Жінка: Що ви маєте на увазі?

Джендлін: Якщо ви спробуєте викликати у своєму тілі почуття, що все гаразд і ніяких проблем не існує, то, можу посперечатися, у вас нічого не вийде. Давайте спробуємо. Скажіть собі: "У мене все в порядку" — і подивіться, що ви відчуєте після цього в тілі. У вас виникне якесь невиразне почуття дискомфорту стосовно ваших проблем. (Мовчання... Оскільки це радіопередача, я не можу дозволити тривати йому занадто довго.)

Джендлін: Чи можете ви відзначити у своєму тілі виразне почуття, пов'язане з вашою проблемою? Жінка: Так.

Джендлін: Спробуйте підібрати слово або фразу, що найбільш влучно передає суть відчуття. Як би вам хотілося назвати його? (Мовчання, потім сміх.) Джендлін: Чому ви смієтеся? Жінка: Я знайшла підходяще слово — "презирство". Обговорення фрагмента.

Моя співрозмовниця зовсім несподівано для себе ввійшла в безпосередній контакт зі своїм ставленням до проблем незадовільного спілкування з чоловіком. Вона засміялася, а сміх у подібній ситуації є вірною ознакою того, що людина може подивитися на проблему ширше. Співрозмовниця сприймала чоловіка як пюдшу, що її не любить, а себе — як стомлену тривалими стражданнями жінку. Але коли вона знайшла ключове слово, то раптом розсміялася.

Звичайно, це досить незначний крок, і під час радіопередачі в мене не було можливості докладно аналізувати реакцію співрозмовниці. Але мені хотілося б думати, що цей невеликий крок змінить її стосунки з чоловіком і тому виявиться досить важливим. Серйозні проблеми не розв 'язуються з допомогою одного лише кроку, та й сам цей крок було б нелегко описати словами за той короткий час, поки я говорив з нею.

Зрозуміло, що „презирство" (їїдійсне ставлення) було чимось іншим, ніж все сказане нею раніше, і ні вона, ні я не очікували такого розвитку подій. Але, принаймні, в цьому був великий смисл (Джендлін Ю., 2000, с. 140-142).

2. У процесі рольової гри „Консультативне інтерв 'ю " знайдіть момент, щоб сфокусувати увагу клієнта на його внутрішніх відчуттях. Спонукайте його прислухатися до того, що відбувається всередині та деталізувати найменші порухи тіла.

Емпатійна відповідь

Здатність до емпатії - ...це вміння з готовністю ввій­ти в душевний світ іншої людини і самому зміни­тися в процесі. Це - ніби вмерти самому, щоб жити в іншому.

Р.Мей

Не рука, але думка і творить, і вбиває.

Езоп

Важливість установки консультанта на співпереживання не тільки декларується в розділі, де йдеться про налагодження консультативного діалогу, але й має пряме відношення до технології ведення консультативної бесіди.

Співпереживання є однією з форм емпатії - глибинного механізму осягнення переживань іншої людини.

Емпатія - це стан емоційного вживання у почуття іншої людини, специфічний вид розуміння іншого через ототожнення з ним та його переживаннями. Завдяки процесам ідентифікації людина має змогу так переживати емоції та почуття іншої людини, ніби сама знаходиться на її місці. В емпатії більше переваг для консультування, ніж в симпатії, яка передбачає жалісливість та турботливість, тобто почуття, які, хоча й неявно, однак принижують гідність дорослої людини.

Консультант повинен чітко розмежовувати співпереживання як пере­живання емоційних станів іншої людини, та співчуття - переживання власних емоційних станів з приводу почуттів іншого. В другому випадку власні переживання можуть настільки поглинути психолога, що заважа­тимуть консультативному процесу.

При відреагуванні є сенс ггроконтролювати себе і пересвідчитись, що в комунікації присутня саме емпатія, а не демонстрація прояву турботливості. Так фраза "Я відчуваю, як вам важко говорити про це" є виразом емпатії, а фрази "Боже, як вам не повезло!", чи "Не знаю, як би я сам справився в цій ситуації"" є проявами надмірного співчуття та турботливості Емпатія допомагає консультанту вибрати правильний тон бесіди і висловлювати такі репліки на підтримку розмови, які дозгюляють співрозмовник розкритися ще більше. Відповідь з урахуванням переживань клієнта називають рефлексивною, або емпатійною. Термін „емпатійна відповідь" використову­ється в розумінні, запропонованому К.Роджерсом, - як навичка рефлексивного слухання (КРоджерс, 1994). Сутність навички полягає в тому, щоб уважно слухаючи клієнта, щоразу відображати те, про що він говорить, ніби повертаючи йому сказане в дещо переробленій формі. Переповідаючи головні думки клієнта, консультант показує, що насправді відчуває і розуміє його. Виділення суті сказаного, використання ключових слів допомагає впевнитися в тому, що вони мають на увазі одне й те ж саме. Емпатійна відповідь дозволяє уникати опору, полегшує ведення розмови для клієнта.

Емпатія - це здатність відчути в тому, що говорить співрозмовник, смисл, який він туди вкладає, підмітити тонкі нюанси ставлення та ледь помітний намір. Сконструйована завдяки емоційному резонансу інформація стає особливо корисною, коли клієнт, будучи повністю асоційованим з власним нагальним переживанням, сам себе не розуміє і не передбачає наслідків своїх дій. Завдяки емпатії стає можливим не тільки констатувати психічний стан співбесідника, але й передбачати його подальші афективні

Емпатія допомагає консультанту вибрати правильний тон бесіди і висловлювати такі репліки на підтримку розмови, які дозгюляють співрозмовник розкритися ще більше. Відповідь з урахуванням переживань клієнта називають рефлексивною, або емпатійною. Термін „емпатійна відповідь" використову­ється в розумінні, запропонованому К.Роджерсом, - як навичка рефлексивного слухання (КРоджерс, 1994). Сутність навички полягає в тому, щоб уважно слухаючи клієнта, щоразу відображати те, про що він говорить, ніби повертаючи йому сказане в дещо переробленій формі. Переповідаючи головні думки клієнта, консультант показує, що насправді відчуває і розуміє його. Виділення суті сказаного, використання ключових слів допомагає впевнитися в тому, що вони мають на увазі одне й те ж саме. Емпатійна відповідь дозволяє уникати опору, полегшує ведення розмови для клієнта.

Емпатія - це здатність відчути в тому, що говорить співрозмовник, смисл, який він туди вкладає, підмітити тонкі нюанси ставлення та ледь помітний намір. Сконструйована завдяки емоційному резонансу інформація стає особливо корисною, коли клієнт, будучи повністю асоційованим з власним нагальним переживанням, сам себе не розуміє і не передбачає наслідків своїх дій. Завдяки емпатії стає можливим не тільки констатувати психічний стан співбесідника, але й передбачати його подальші афективні дії, тобто зробити припущення, які на кілька кроків попереджатимуть реакції та вчинки іншої людини.

Те, що готовий робити клієнт, може бути, м'яко кажучи, нелогічним. Однак, навіть помічаючи цю нелогічність, не варто оцінювати її як хорошу або погану. Тобто нема сенсу на репліку „Ось крокодили літають" відповідати „Подивіться на нього (цього ідіота), він взагалі нічого не знає про цей світ" чи „Хіба? Це абсурд". Краще сказати: „Так, а ти можеш розповісти про це докладніше". Нехай людина спробує деталізувати, можливо, вона так сприйме більше і її враження зміниться.

По суті, проявляти емпатію - це помічати, реагувати та брати до уваги кожен порух чи слово клієнта. Частота емпатійних відповідей, як ніщо інше, демонструє якість контакту і показує, чи сформовано позицію „Ми" в консультуванні. Якщо відповідь консультанта рівнозначна репліці клієнта як за змістом, так і емоційно, крім того, вона оформлена як влучне перефразування чи переповідання, то говорять про симетричний (базовий) рівень емпатії, тобто консультант симетрично віддзеркалив те, що сигналізував клієнт. Наприклад,:

Клієнт: „Мене дуже засмучує те, що мій чоловік пізно приходить додому ".

Консультант: „ Отже, ваш чоловік пізно приходить додому, і це вас засмучує? "

Клієнт: „ Так, дійсно, я не знаю, що з цим робити "

Однак віддзеркалити можна й не психотерапевтично, а точно - один в один, тобто потрапити в той же глухий кут, в якому знаходиться клієнт. В такому разі власна „негативна" репліка, почута з чужих вуст, буде для клієнта в кілька разів болючішою і може суттєво погіршити його стан. Відповіді, які щось забирають або віднімають у людини свідчать про погану емпатію і називаються від'ємними. Наприклад, якщо на репліку клієнтки: „На це чоловік мені заявив: „Ти, дурепо, заварила цю кашу, так сама й розхльобуй", консультант у відповідь скаже: "Справді безглуздий вчинок, спробуй тепер його виправити!", він автоматично стає союзником її чоловіка і знищує надію на підтримку та розуміння. Трохи менш травматичною буде констатація: „Ви відчуваєте, що цей вчинок дійсно дуже ускладнить вашу ситуацію", але він є теж дещо від'ємним, адже не містить і натяку на розв'язання ситуації. Подібні реакції погіршують стан клієнта і свідчать про погані навички вислуховування.

Інколи при формуванні емпатійного відображення важливою для клієнта є не стільки якість, скільки адресність, тобто чи справді консультант дивиться на ситуацію з системи його координат. Тому консультанту варто щоразу перепитувати себе: „З ким я? З цією людиною? Чи з іншими, про кого йдеться?" В емпатійну відповідь можна вплітати і конкретні ідеї щодо змін. Ефективний консультант, співпереживаючи співбесіднику, йде за ним, приймає його переживання, однак, як сторонній спостерігач, не впадає в замкнене коло песимізму, яке той сам собі створив. А відтак він вільний від того, щоб бачити лише негатив або концентруватися на гіршому. Тому, використовуючи навички впливу (див.: 5), він додає слушні і конгруентні почуття, з кожним разом ледь помітно зміщуючи людину в іншу систему координат, де самодослідження буде Таким чином, емпатію можна визначити як встановлення позитивних аспектів у досвіді клієнта і вибіркове уважне ставлення до позитивних моментів його висловлювань. А. Айві вважає, що позитивне ставлення можна оцінювані за п'ятибальною шкалою, де від'ємний рівень отримує оцінку - „1", дещо від'ємний - „2", рівнозначний, симетричний - „З", менш адитивний - „4", а адитивний - „5". Користуючись шкалою, можна дізнатися, на якому рівні знаходиться емпатія у кожній репліці консультанта (Айві А., 1998, с. 138-141).

Таким чином, емпатію можна визначити як встановлення позитивних аспектів у досвіді клієнта і вибіркове уважне ставлення до позитивних моментів його висловлювань. А. Айві вважає, що позитивне ставлення можна оцінювані за п'ятибальною шкалою, де від'ємний рівень отримує оцінку - „1", дещо від'ємний - „2", рівнозначний, симетричний - „З", менш адитивний - „4", а адитивний - „5". Користуючись шкалою, можна дізнатися, на якому рівні знаходиться емпатія у кожній репліці консультанта (Айві А., 1998, с. 138-141).

У від'ємній відповіді консультант виявляє якусь помилку клієнта, У симетричній - він звертає увагу або правильно відображає те, що говорить клієнт. В адитивній відповіді консультант показує, як навіть у складних ситуаціях робити щось позитивне.

Найбезпечнішою для консультанта є рівнозначна відповідь третього рівня. „Віднімальні" відповіді охолоджують стосунки і не сприяють конструктивному просуванню вперед., Додавальні" відповіді збільшують „ризик помилки", бо є віхою на ще не звіданому і поки що „чужому" для клієнта шляху.

Формулюючи адитивні репліки, психолог має бути готовим до тогс, що його власне сприймання і розуміння проблеми може не збігатися з потребами клієнта, і той може негативно відреагувати на сказане консуль­тантом, бо не готовий сприймати почуте або його рівень розвитку занадто низький для цієї теми. Жоден консультант не в змозі наперед передбачити реакції клієнта на черговий стимул. Вчасно зорієнтуватися у доцільності рівня рефлексивного відреагування та гнучко вийти з ситуації дозволяють навички спостереження та калібрування реакцій клієнта. Помічаючи опір консультант спускається на симетричний рівень та здійснює втручання більш узгоджене з потребами клієнта.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке емпатійне відреагування та яка його роль в технологічній картці консультативного інтерв'ю?

2. Які рівні у формуванні емпатійної відповіді можна виділити? Вкажіть їх ознаки та призначення.

3.Яким чином можна нівелювати „ризик помилки " адитивного рівня емпатії?

Практикум

Завдання 1. „Емпатія в консультативних взаєминах".

1. Перерахуйте, які реакції консультанта передбачає емпатійне реагування в консультативній ситуації.

2. Поясніть, як можна виявити в процесі бесіди: а) позитивне ставлення, б) повагу, в) щирість, г) конкретність, ґ) безпосередність, д) безпристрасність, а також е) автентичність, е) конгруентність та підвищити якість стосунків з клієнтом.

Завдання 2. „Формування різних рівнів емпатичного відреагування".

Сформулюйте кілька можливих реакцій консультанта на тираду клієнта та оцініть рівень емпатії в кожній реакції за п 'ятибальною шкалою:

А) Клієнт: "Мій чоловік поводиться зі мною грубо. Він взагалі перестав звертати увагу на мої поради. Вважає, що я лізу не в свої справи. А я боюсь, що він вплутався в складну ситуацію і все це погано закінчиться. Що мені робити? Як запобігти непоправному? "

Б) Клієнт: „Останнім часом мені дуже важко спілкуватися з дружиною. Вона каже, що я пасивна і безініціативна людина, що життя проходить повз мене. А я справді не можу ризикувати, бо боюся змін. Мені заважає моя обережність. Як перебороти лінощі і стати активнішим?"

В) Клієнт: „Мій син (17 років) зовсім відбився від рук: не поважає і не слухає мене, поводиться зухвало і все, що я кажу, сприймає упереджено, ніколи не каже, куди йде і що робить. Як повернути контроль за ситуацією?"

Завдання 3. „Емпатійна відповідь".

Робота в „трійках" (консультант, клієнт, спостерігач). Рольова гра: „Консультативне інтерв 'ю ".

1. Консультант з клієнтом проводять невеличку консультативну сесію (7-10 хв.).

2. Спостерігач фіксує кількість та якість емпатійних відповідей, по можливості коротко записуючи їх.

3. Під час обговорення та зворотного зв'язку всі учасники „трійки" аналізують та класифікують рефлексивні відповіді, відносячи до того чи іншого рівня.

4.Обмін ролями.

Відображення значень

Ми можемо мати і рай, і пекло в цьому світі.

Н.Пезежш

Не обмежуй дитину своїм власним досвідом, бо вона народжена в інший час.

Давньоєврейське притча

Ідентифікуючи психологічні проблеми людини, консультант здебільшого використовує переповідання для апеляції до її думок, запитання і спостереження - для формування враження про конкретні форми її поведінки, відображення почуттів - для зондування переживань, Однак досягти змін чи трансформацій особистості не можна, змінюючи лише одну з ланок "психологічного трикутника". Образно кажучи, потрібно повністю зсунути „психологічний трикутник" - думки, почуття, поведінка - з місця. Точкою прикладення сил для зсуву може стати психологічна категорія значень.

Думки

Почуття Поведінка

Рис. 6. Співвідношення між думками, почуттями, поведінкою і значенням (за А.Айві).

Значення - це психологічні конструкції, що лежать в основі організації досвіду людини, і відіграють роль рушійних сил її поведінки. Значення виробляються людством і фіксуються в поняттях. Суб'єктивне сприйняття значень включає їх в структуру свідомості особистості в якості смислів. Значення групують думки і почуття в більш структуровані утворення: цінності, переконання, малоусвідомлювані стимули до дій, смислотворчі процеси. Уважно слухаючи клієнта, досить швидко можна зрозуміти, яким чином організовано його систему значень, як розміщено пріоритети життєвих подій на внутрішній карті особистості

Людська особистість влаштована так, що в ній нічого не можна змінити, не впливаючи на смисли. Тому консультація „програє", якщо емоційні зрушення не спровокують змін в смислотворенні. Резюмування трансформованих значень - необхідний компонент консультативного процесу.

. А.Айві вважає, що значення можна розпізнати, звертаючи увагу на слова та конструкти, які описують цінності і позицію щодо важливих проблем і людей. Наприклад, прислухаємося до фрази клієнтки: „По суті, я вже давно все роблю сама. Я все вмію, з усім справляюсь. Чоловік самоусунувся, і я вже з цим змирилася - можу обійтись. Та все ж, коли потрібно приймати якесь важливе рішення, мене такий жаль бере через те, що нема з ким розділити відповідальність". Психологам давно відомо, що коли людина повідомляє про сильні емоції або переживання, то за ними обов'язково приховується якийсь психологічний комплекс. Можна лише гадати, за чим жалкує клієнтка: за тим, що чоловік не приділяє їй уваги, чи вона не впевнена в своїх рішеннях, чи, можливо, щось третє, четверте... Очевидно одне: ця ситуація для неї має значення настільки важливе, наскільки часто і сильно її захоплюють емоції, котрі пов'язані з цим аспектом її життя. Тому зважаючи на те, що значення можуть бути прихованими, а їх зміст часто неочевидний для самого клієнта, корисно ставити запитання, що допомагають їх дослідити. Наприклад:

„Що це для вас значить?";

„Який смисл ви в це вкладаєте?";

„Які цінності лежать в основі ваших вчинків?";

„Чому це для вас важливо?";

"Чому?" (саме по собі, використане з увагою і можливо не один раз);

.Якими намірами ви керувалися, коли це робили?"

Ще один спосіб реагування: психолог може ризикнути і запропонувати те значення, яке він вивів з контексту. Звичайно, воно може бути і досить прогресивним, і дещо завчасним, однак якщо консультант влучить в ціль, то суттєво просуне бесіду. Так, наприклад, на попередню фразу клієнтки психолог може відреагувати так: „Я відчуваю ваш біль, ваше бажання звернути на себе його увагу, хоча б у такий спосіб."

Технічно відображення значень здійснюється так само, як і відображення почуттів: 1) Початок з основи речення: "Ви вважаєте, що...", „Здається ви цінуєте...", „Один з принципів, що лежить в основі ваших вчинків..", „Ваше ставлення до... чітко означене як..." тощо. 2) Використання (повторення акцентування, перепитування) власних слів клієнта, що відображаьоть аспекти значень - „рекурсія" (Фанч Ф., 1997а, с.114-116). 3) Більші періоди переповідання, що відображають суть сказаного клієнтом з приводу яких-небудь значень; 4) Заключна перевірка: "Це все?", "Це так?", "Чи правильно вас розумію?" тощо. Всі описані реакції повинні бути в системі коор сказаного клієнтом і не містити власних інтерпретацій консультанта.

Цінності і значення як „художнє" оформлення особистості – найбільш^: уразливий і разом з тим інертний рівень досвіду. З одного боку, він є опор для людини і вона часто захищає його до „останнього", з іншого, - він весь повинен змінюватися, інакше спричинить зупинку в розвитку і невротизацію.

Акцентування значень не такий вже й безневинний акт. Адже логі пов'язані моменти бесіди часто з очевидністю демонструють дещо несподі для клієнта аспекти його відчувань, такі, наприклад, як емоційне узалежнення ін. Тому консультант серйозно ризикує, передчасно відображаючи значення, сприйняття яких клієнт ще не готовий. З іншого боку, певний ризик виправданим, бо інакше клієнт не отримає тієї додаткової інформації про с ' за якою й прийшов до психолога.

Крім того, потрібно зауважити, що коли значення має негативи відтінок, то немає сенсу підтверджувати саме такий ракурс бачення ситу Більш конструктивним є застосування рефреймування - пошуку позитивно значення в будь-якій ситуації (див.: 5.2.5). Наприклад, клієнтка, маю щасливе сімейне життя, відмічає, що досі захоплюється іншими чоловіками прагне їм подобатись, зав'язувати стосунки, які мають глибшу, ніж звичайно інтимність. Відображаючи значення, жінка запитує у консультанта, чи означає це, що вона несвідомо готує „запасний аеродром" на той випадок коли раптом її чоловік закохається в іншу жінку. Підтвердити її здогад - закріпити малоусвідомлені страхи, які можуть зумовлюватися іншими причинами. Тому, прояснивши ситуацію відносно підозр щодо ненадішг чоловіка, є сенс інтерпретувати її підвищену закохуваність пристрасність натури, темпераментними особливостями або чимось іншим, що випливає контексту роботи з цією людиною. В принципі психолог на свій страх і риз спонукає людину шукати нові значення та інтерпретації, однак у нього повинно вистачити компетентності, щоб підкріплювати та пропонувати лише те, що буде конструктивним для подальшого життя клієнта.

Маючи один вибір, людина примітивізується, маючи два альтернативних вибори - невротизується, маючи три і більше почуває себе здоровою і компе-тешною, а необмежений вибір заважає вибору і програмує ірреальність

Слова, що відображають почуття, репрезентують емоції щодо поточної ситуації, слова, що репрезентують значення, стосуються життя взагалі. Порівняйте, наприклад,: ,3и були дуже близькі з вашим чоловіком, і тепер вам сумно і самотньо", „Здається, близькість з чоловіком давала вам те, що ви справді хотіли".

Запитання для самоперевірки

1. Чому в консультативному процесі робиться акцент саме на роботу зі значеннями?

2. Яким чином відбувається дослідження значень у консультуванні? З Як формуються мікропавички відображення значень?

3. Яку роль відіграє позитивне переосмислення та відчуття потенційного „Я" клієнта (Роджерс К, 1994, с. 120) в процесі трансформації значень?

Практикум

Завдання 1. „З'ясування значень".

Робота в групі. Учасники уявляють, що до та на консультацію прийшла людина, яка пережила якусь складну життєву ситуацію (наприклад, розлучення, смерть, засудження, обман, поговір, втрату грошей та ін.), і намагаються записати 5-6 запитань чи реакцій, які могчи б бути корисними для з'ясування значення події. Далі спільно, в процесі групового обговорення, аналізується і оцінюється доцільність знайдених варіантів та відбираються кращі з них для загального користування.

Завдання 2. Тренування мікропавички відображення значень".

Робота в „ трійках " (консультант, клієнт, спостерігач). Рольова гра: „Консультативне інтерв'ю".

1. Консультант і клієнт проводять невеличку консультативну сесію (7-10 хв.).

2. Спостерігач фіксує кількість рефлексивних відповідей (особливо відображення значень), по можливості коротко записуючи їх.

3.Під час обговорення та зворотного зв'язку всі троє аналізують та класифікують рефлексивні відповіді, відносячи їх до того чи іншого рівня

4.Обмін ролями.

Завдання 3. „Тренування навичок ведення психотерапевтичнії бесіди."

Робота в „трійках"(консультант, клієнт, спостерігач). Рольова гра: „ Консультативне інтерв 'ю ".

1. Консультант і клієнт проводять невеличку консультативну сесію (7-10 хв.) за таким загальним планом дослідження проблеми:

• Чи могли б ви стисло викласти вашу конфліктну ситуацію? Ваші позитивні чи негативні почуття до когось або чогось?

• Дослідження фактів: Чи могли б ви навести мені конкретний примір ситуації, коли виникав конфлікт? Що вони казали? Що ви робили?

• Дослідження почуттів: Як ви себе почували, коли це трапилось? Які почуття або емоції викликала у вас неприємна подія?

• Дослідження значення: Що все це для вас означає? Який смисл це має вас? Про що свідчать ваші думки і почуття щодо цієї ситуації? Що відомо про вас як людину?

3. Спостерігач відмічає кількість виграшних та втрачених моментів допущені помилки.ї

4. . Обмін ролями.