Metodichka.unlocked

рис.4. Калібрування труби

Для полегшення одягання труби на штуцер з’єднувача і запобігання пошкодження гумових ущільнюючих кілець, з внутрішнього шару труби знімається фаска. При зніманні фаски трубу бажано тримати до низу, щоб різані частки не потрапляли в середину труби. Фаска знімається під кутом 30о до осі труби. Якщо використовуються комбіновані калібратори то зняття фаски поєднується з процесом калібрування, для чого в основі калібрувальних штирів розміщені фасочні ножі.

Монтаж з’єднань

Підготовлена труба одягається на штуцер фітинга так щоб ущільнюючі кільця не втратили свого проектного положення.

Труба одягається до тих пір поки вона не стане видна в контрольному віконці гільзи.

Далі в прес для фітингів вставляємо вкладиші потрібного діаметру. Після чого інструмент заводиться на фітинг таким чином щоб буртик гільзи ввійшов в відповідне заглиблення прес-насадки.

Після цього обойма закривається до защолкування замка і проводиться первинне опресування. Ручки інструменту телескопічні що дозволяє опресовувати з’єднання не прикладаючи великих зусиль.

11

рис. 7. Робота з інструментом:

а) – вставка вкладишів в прес; б) – опресування фітинга

При первинному опресуванню на гільзі з’являється два паралельних заглиблення і «защипи» в місцях стику прес-насадок. Які є потенційними місцями протікань.

Для виправлення «защипів» , інструмент обертають навколо осі труби 15

– 90о і опресування повторюється, після цього опресована гільза не провинна мати чітко виражених «защипів».

Для того щоб зняти інструмент з фітингу його ручки потрібно розвести в сторони до упору.

Якість опресування легко перевіряється накладанням на прес- з’єднання вкладишів. Якщо зазор між вкладишами не перевищує 2 мм. (пружна реакція гільзи) – з’єднання виконано якісно, якщо перевищує опресування потрібно повторити.

рис. 6. Гільза з контрольним віконцем

Кріплення трубопроводів

Для кріплення металопластикових трубопроводів слід використовувати опори або підвіски, пропоновані виробниками труб. Металеві кріплення повинні передбачати прокладки, виконані з м'якого матеріалу. Кожен трубопровід повинен бути закріплений так, щоб при цьому була можливість зміни його довжини для компенсації температурних подовжень. Зміна довжини між двома точками кріплення може бути здійснена за допомогою колін, зміни напряму і П- подібних компенсаторів.

12

При горизонтальній прокладці труб діаметром 16 - 20 мм правила рекомендують встановлювати ковзаючі кріплення на відстані 500 мм. Також необхідно передбачати підвіски або опори на поворотах і відгалуженнях трубопроводів.

Розподільні колектори і запірно-регулюючу апаратуру слід закріплювати за допомогою самостійних нерухомих кріплень для усунення передачі зусиль на трубопровід при експлуатації.

При всіх видах установки, труба повинна знаходитися на відстані не менше 5 см від стіни. Ланцюги опалювання повинні бути розташовані так, щоб довжина труби в кожній петлі не перевищувала 120 м. Гідравлічний опір петлі повинен бути в межах 20 кПа.

Теплоізоляція опалювальних систем.

Необхідність в тепловій ізоляції трубопроводів із метало пластикових труб визначається розрахунком на втрати тепла трубами чи на випадання конденсату.

Як правило теплова ізоляція передбачається в таких випадках:

-При прокладанні трубопроводів в підлозі першого поверху по грунту чи над неопалювальними підпіллями;

-При проходженні трубопроводів через неопалювальні приміщення;

-При проходженні трубопроводів біля зовнішніх дверних прорізей, де можливе промерзання;

-Теплову ізоляцію слід передбачати для трубопроводів систем опалення, що прокладаються в неопалювальних приміщеннях, в місцях, де можливе замерзання теплоносія, в штучно охолоджуваних приміщеннях, а також в цілях попередження опіків і конденсації вологи на них.

Спінений ізоляційний поліетиленовий матеріал, який застосовується спеціально для ізоляції систем водо-і теплопостачання з температурою носія

вних від -45 до +105° С. Оболонки (трубки) 2-метрової довжини, сірого кольору. Внутрішні діаметри ізоляційних трубок від 12 до 114 мм. Можуть бути встановлені як на існуючий трубопровід, так і в процесі монтажу.

Основні характеристики:

■ коефіцієнт теплопровідності при 40 ° С λ = 0,038 Вт / м2; ■ група горючості Г2.

Монтаж проводиться за допомогою контактного клею і (або) монтажних клейких стрічок.

Опалювальні прилади

RADIK– це сталеві панельні опалювальні прилади, з природною циркуляцією повітря навколо їх навколо їх тепло передаючих поверхонь. Вони виготовляються в одно-, двочи трьох панельному виконанні. Основною нагрівальною поверхнею опалювального приладу являється профільована панель, яка складається з двох опресованих панелей із листової сталі, які в місцях вертикального заглиблення з’єднані точковими а по периметру лінійними зварними швами. Таким чином в середині панелі утворюються вертикально і горизонтально розташовані канали по яким протікає теплоносій. Панельні опалювальні прилади RADIK призначений

13

для монтажу в опалювальних системах з максимальним надлишковим тиском 1,0 Мпа, в яких у якості теплоносія використовується вода чи водні розчини з максимально допустимою робочою температурою 110 оС. Невеликий об’єм води в опалювальному приладі дозволяє системі опалення гнучко реагувати на необхідність тепла в опалювальному приміщені і дає

рис. 8. Панельний радіатор RADIK

можливість ефективної терморегуляції.

Для кріплення панельних опалювальних приладів RADIK рекомендується використовувати монтажний шаблон CORADO. По шаблону розмічаються отвори для кріплення кронштейнів після розмітки отвори свердлять, встановлюють кронштейни в проектне положення і забивають дюбелі. Після чого беруть радіатор в заводській упаковці проривають плівку в потрібних місцях і навішують радіатор на кронштейни плівку знімають після завершення всіх опоряджувальних робіт.

Для підключення панельного радіатора використано арматуру що забезпечує: регулювання подачі теплоносія в опалювальний прилад(термостатичний кран), закриття опалювального приладу зі сторони подаючої і зворотньої труби (запірний клапан), злив і наповнення опалювального приладу (пробки в корпусі), демонтаж опалювального приладу без переривання роботи системи (запірний лапан).

Терморегулятори

Конструкції та установка

Терморегулятор автоматичний опалювального приладу системи водяного опалення будівлі (скорочено терморегулятор або термостат) — запірнорегулююча арматура автоматичного регулювання тепловіддачі опалювального приладу на рівні, відповідному до установленої споживачем температури повітря. Він автоматично підтримує задану температуру повітря у приміщенні шляхом кількісного регулювання теплоносія, що надходить до опалювального приладу. Стабільність і точність підтримування необхідної температури повітря у приміщенні на рівні індивідуального теплового комфорту є принциповою відміністю від вентилів та кранів ручного (пасивного) регулювання, які традиційно використовувались у вітчизняних системах опалення. Вибір якісних терморегуляторів і забезпечення на стадії

14

проектування системи оптимальних умов для їх ефективної роботи заощаджує у процесі експлуатації будівлі 15...25% теплової енергії.

В Україні відсутні нормативи, які регламентують характеристики терморегуляторів. До прийняття відповідних вітчизняних стандартів рекомендується у виборі терморегуляторів орієнтуватись на європейську норму ЕN 215. Терморегулятори, які відповідають даній нормі, мають знак, зображений на термостатичному клапані, і на термостатичній головці. Конструктивні складові терморегулятора показані на рис. 9.

1 – обмежувальні кільця;

2 – температурний датчик;

3 – сильфон;

4–налагоджувальна пружина;

5 – дистанційний датчик.

рис.9. Конструкція терморегулятора

Основним пристроєм термостатичного елемента є сильфон, який забезпечує пропорційне регулювання. Датчик термостатичного елементу сприймає зміну температури навколишнього повітря. Сильфон і датчик заповнені рідиною що легко випаровується та її парами. Вивірений тиск у сильфоні відповідає температурі його зарядки. Цей тиск збалансовано силою стиснення налагоджувальної пружини. При підвищенні температури повітря навколо датчика частина рідини випаровується і тиск парів у сильфоні збільшується. При цьому сильфон розтягується,переміщаючи конус клапана в бік закриття отвору для протікання теплоносія в опалювальний прилад до тих пір, поки не буде досягнута рівновага між силою пружини і тиском парів.

При зниженні температури повітря пари конденсуються, тиск у сильфоні зменшується, що призводить до його скорочення і переміщенню конуса клапана у бік відкриття до положення при якому знову встановиться рівновагу системи. Парове заповнення завжди буде конденсуватися в самій холодній частині датчика, зазвичай найбільш віддаленій від корпусу клапана. Тому радіаторний терморегулятор буде завжди реагувати на зміни кімнатної температури, не відчуваючи температури теплоносія в трубопроводі. Тим не менш коли повітря навколо клапана все ж нагрівається теплом

15

трубопроводів, датчик може реєструвати більш високу температуру, ніж у приміщені. Тому для виключення такого впливу "Данфосс" рекомендує встановлювати термостатичні елементи, як правило, в горизонтальному положенні.

Оскільки термостатичний клапан вбудований в прилад монтаж терморегулятора проводиться в наступній послідовності: спочатку він з натиском одягається на корпус клапана, а потім закріплюється гвинтом за допомогою шестигранного ключа діаметром 2 мм.

рис. 10. Установка терморегулятора

Установка котла

ІnwesTerm – це двоконтурний настінний котел який забезпечує тепло для потреб центрального опалення приміщень і теплу господарську воду із застосуванням електронного запалювання і іонізаційного контролю полум'я, призначений для роботи в закритій системі опалення. Спектр потужностей від 7 до 15 кВт при збереженню термічного коефіцієнта корисної дії 93% для

системи центрального опалення і від 7 до 23,5 кВт при збереженні термічного коефіцієнта корисної дії 94% для системи господарської води.

Застосування в котлі InwesTerm нового газового вузла дало можливість отримання плавної модуляції витрати газу в цілому діапазоні потужностей. Завдяки тому виключено багаторазове запалювання і гасіння головної пальники що в результаті дає підтримку набраної температури води в опалювальній системі (Ц.О) а також у системі теплою господарської води.

Котли встановлюються в кухнях квартир на стіні. Перед монтажем необхідно відкрутити чотири гвинти що тримають кришку для транспортування, яка знаходиться в верхній частині котла.

Рис. 11. Котел Встановлення газового апарату проводиться на гачках які закріплюють в стіні, використовуючи балку що знаходиться в

16

верхні частині приладу. Газовий прилад повинен бути розташований так щоб була можливість його ремонту без відключення від трубопроводів його обв’язки.

Після того як котел навішено на гаки під’єднують гнучкий газохід який виводять в димохід в стіні.

Патрубки подаючої і зворотної магістралі системи опалення прикручують за допомогою з’єднувальної муфти. Між апаратом і системою теплопостачання необхідно встановити запірну арматуру, яка дозволить виконати демонтаж котла без спуску води з системи.

3. Монтажне креслення санітарно-технічного приладу

На основі отриманого завдання необхідно викреслити заданий санітарно - технічний прилад і описати технологію його монтажу.

Приклад

Монтаж унітазу

Унітази з косим випуском і бачком, безпосередньо приєднаним до унітазу, монтують таким чином. Після розмітки місця установки (рис. 11, а) прилад очищають від бруду і сміття (рис. 11,б), висушують і обезжирюють (аналогічно готують основу унітазу) і мастять епоксидним клеєм (рис. 11, в). Унітаз міцно притискують до підлоги (рис. 11, г) і до нього приєднують змиваючий бачок (рис. 11, д). Після вивіряння положення унітазу на розтруб одягають гумову прокладку і перехідний патрубок (рис. 11, е). Потім приєднують поплавцевий клапан бачка до водопровідної мережі (рис. 11, ж) і регулюють рівень води в бачку так, щоб він був на 20 мм нижче за верхній край переливу (рис. 11, з). Монтажне положення (рис.11, и).

Рис.11 Монтаж унітазу Монтажне креслення унітазу і ванни винесене на листи графічної частини.

17

4. Визначення видів і обсягів монтажних робіт

Основною метою даного підрозділу є визначення логічної послідовності і тривалості монтажних робіт внутрішніх санітарно-технічних систем. (в залежності від вибору системи).

Приклад:

4.1 Підготовчі роботи.

До початку монтажних робіт на об’єкті повинні бути закінчені такі загальнобудівельні роботи: виконані, заштукатурені і загрунтовані перекриття, стіни і перегородки в місцях прокладання трубопроводів; підготовлені фундаменти та інші опорні конструкції під теплогенеруюче обладнання ; встановлені передбачені проектом закладні деталі й опорні конструкції для прикріплення трубопроводів; залишені монтажні отвори і виносні майданчики для подавання деталей і обладнання до місць монтаж у і т. п.

До підготовчих робіт належить приймання, комплектування і складування заготовок сан-тех систем, що надходять на об’єкт з заготівельних підприємств. Згідно з ПВР на майданчику створюють відкриті або напівзакриті склади для збереження трубопровідних заготовок, а також виробів . До підготовчих робіт перед монтажем також входять: підбирання та комплектування тепломеханічного обладнання, а за необхідності – демонтажна ревізія обладнання; доставка вузлів і деталей до місць монтажу, укрупнення і збирання вузлів.

4.1 Обгрунтування вибору і методу виконання монтажних робіт

Основна умова успішного виконання монтажно-складських робіт – зв’язок їх із загальнобудівельними та іншими суміжними роботами.

При ув'язці санітарно-технічних робіт з іншими роботами необхідно врахувати місцеві умови та ряд загальних правил.

Кронштейни і засоби кріплення необхідно встановлювати до початку облицювальних робіт. Санітарні і газові прилади необхідно встановлювати до остаточної покраси приміщень, а водорозбірну арматуру - після закінчення облицювальних робіт.

Випробування трубопроводів необхідно проводити до закінчення штукарних робіт, а при закритому прокладанні трубопроводів - до остаточного закриття в каналах, борознах. Результати випробувань необхідно оформлювати актами.

Після монтажу і випробування необхідно заробити всі отвори залишені для проходу трубопроводів через огороджуючи конструкції. Ретельно перевірити розташування гільз та надійно їх закріпити. Регулювання системи опалення, а також перевірка роботи системи гарячого та холодного водопостачання проводять безпосередньо перед здачею об'єкта в експлуатацію.

Особливо тяжка ув'язка монтажних і загально будівельних робіт в санітарних вузлах. Тому для запобігання пошкоджень раніше виконаних конструкцій роботи в санітарних вузлах проводять в такій послідовності:

18

1.Штукатурення стін і стель.

2.Монтаж трубопроводів з установкою засобів кріплення, гідравлічне випробування.

3.Гідроізоляція перекриття.

4.Облицювання стін плиткою чи їх ґрунтовка, влаштування полів.

5.Установка дверей.

6.Установка ванн, раковин, кронштейнів під умивальники. Перше фарбування стін і стель.

7.Установка умивальників, унітазів, водонагрівачів та водорозбірної арматури.

4.2. Розрахунок трудомісткості ручних і механізованих будівельномонтажних процесів.

Розрахунок трудомісткості ручних і механізованих будівельно-монтажних процесів, а також витрат машинного часу оцінюються, використовуючи підраховані обсяги робіт з урахуванням прийнятої технології їх виконання.

Трудомісткість роботи в людино-днях визначається по формулі:

Tр=Hч·V/8, (1)

де Нч – норма часу на одиницю роботи, люд.-днях згідно ДБН Д.2.4-15- 2000;

V – обсяг роботи в одиницях виміру прийнятих згідно ДБН Д.2.4-15-2000; 8 – тривалість робочої зміни, год.

Розрахунок трудомісткості заданої внутрішньої санітарно-технічної системи проводиться в табличній формі.

Приклад

За формулою 1 визначимо трудомісткості для систем опалення, водопостачання і каналізації користуючись нормативним документом ДБН Д.2.4-15-2000. На основі отриманого завдання і плану поверху визначаємо кількість необхідних матеріалів і обладнання для монтажу систем опалення, водопостачання і каналізації.

19