2. Позакласне читання – поняття багатоскладове. Сюди входить: (за Волошиною):

- ознайомлення учнів із творами, рекомендованими програмою;

- розширене читання творів письменника, який вивчається за програмою, з метою поглибленого засвоєння його творчості й епохи, в яку жив і творив майстер художнього слова.

Цими двома видами позакласного читання керує вчитель ,проводить їх відповідно до програми з літератури.

- є ще одна форма позакласного читання.

Це стихійне самостійне читання. Воно менш за все кеоване, а в такому читанні, найяскравіше виявляються смаки читача, спрямованість зацікавлень особистості, її внутрішній світ.

Позакласне читання, особливості:

1. Це один із важливих шляхів літературного розвитку

2. Один із шляхів морально-естетичного виховання учнів.

3. Це система, що формує всебічно розвинену особистість.

4. Позакласне читання передбачає свободу вибору, варіантність уроків, являє собою багату скарбницю для саморозвитку.

Проблемами позакласного читання цікавились методисти здавна.

Благотворний вплив на розвиток проблеми мали В.Острогорський, М.Рибникова. Ідея розвитку школяра була в центрі їх методичних пошуків.

В.Острогорський розробив послідовну систему позакласного читання за етапами навчання.

Цінні для нас поради М.Рибникової стововно методів і прийомів роботи з художнім твором. Основним завданням літератури вона вважала підготовку учнів до життя. Але ця підготовка може бути здійснена тільки тоді, коли словесник розвиватие в учнів уміння бачити життєві явища, природу, людину у праці, уміння роздумувати над побаченим і прочитаним, а потім передати його в живому точному слові.

М.Рибникова вчила йти від життєвих вражень до книжки, до художнього образу і потім, будучи збагаченим образами і почуттями письменника, знову звертатися до життя, бачити його повніше і глибше.

У методиці позакласного читання уявляється як фокус, в якому відбиваються інтереси читача, визначається рівень його духовних запитів і спосіб сприймання мистецького слова.

Т.Ф.Бугайко у курсі методики запропонувала форми, проведення позакласного читання: 1) виставка книг; 2) читацькі конференції; 3) літературні диспути; 4) класні та особисті учнівські б-ки.

Для популяризації читачам пропонувала вести читацькі щоденники.

В.Неділько, виділяючи 4 типи уроків літератури, окремо звертає увагу на тип уроку – урок-бесіда з позакласного читання.

Типи уроків:

1. урок вивчення нового матеріалу

2. урок повторення, закріплення та узагальнення знань.

3. урок-бесіда з позакласного читання

4. урок написання твору.

Ведучи розмову про прочитані книжки, методист зазначав, що вчитель повинен тактовно застерегти від односторонього захоплення літературою, яка не несе пізнавального навантаження (дефективна література).

Важливу роль відводив оглядовим лекціям тематичного плану ("життя-подвиг"), на яких учні одержують рекомендації, поради. Чудові наслідки дають зустрічі з письменниками, авторами книг, які обговорюються.

Є.Пасічник у своїх дослідженнях пропонує структуру уроку позакласного читання, характеризує його особливості.

Зокрема, зазначає, що за змістом і формами роботи урок з позакласного читання нагадує звичайний урок, але має специфічні особливості:

- активізують такі уроки читацький досвід

- розвивають інтерес до самостійного спілкування з книгою

Учений пропонує такі форми уроку позакласного читання:

1. Уроки-вікторини

2. Уроки-конференції

3. Уроки-диспути

4. Уроки-конкурси

Учений – методист наголошує, що уроки позакласного читання вимагають особливого довір’я з боку школярів, створення на уроці специфічного психологічного клімату для обміну враженнями від прочитаних літературних творів.

Учений зазначає, що мета уроків позакласного читання, виходячи із найважливіших завдань вивчення літератури в школі – "прищепити учням любов до художньої книжки, виробити правильні критерії оцінки творів мистецтва", адже від того, що читають і як читають наші діти, залежить і загальний розвиток, їх естетичні критерії і смаки, їх моральні якості.

Учений проводить думку, що уроки позакласного читання передбачені з метою спрямовувати і розвивати читацькі інтереси учнів. Тому вони повинні бути своєрідним святом для учнів, викликати в них природну потребу обмінятися думками з приводу прочитаного.

У процесі організації позакласного читання вчений радить дотримуватися наступних принципів:

1. диференційованого підходу до окремих учнів;

2. врахування інтересів, особливостей сприйняття художньої літератури;

3. постійного звертання на уроці в процесі позакласних заходів до читацького досвіду учнів;

4. стимулювати активність, ініціативу.

5. урізноманітнювати форми роботи, що практикуються на уроках з позакласного читання.

Практикувати ті форми, які дають учням можливість обмінюватися думками, які створюють мікроклімат невимушенності і доброзичливості ,уваги до кожного, хто обмінюється думками з приводу прочитання.

Б.Степанишин визначає 3 сфери позакласного читання з літератури:

1. твори, рекомендовані програмою для самостійного читання. Про це учитель дбає на останьому уроцівивчення монограм. теми.

2. твори за позакласними списками, рекомендованими для читання. Це сласне уроки позакласного читання.

3. твори, які учні читають за власним вибором.

Учений подає структуру уроку позакласного читання., яка найбільше поширена на сьогодні:

1. вступне слово учителя про письменника та його твір, емоційне, захоплююче, як психологічний імпульс всього уроку;

2. подача відомостей (цікавих) з історії написання;

3. бесіда над змістом літературного твору;

4. запитання учнів, відповіді на них;

5. висновки, узагальнення.

Волошина Н.И. грунтовно досліджувала проблему саме уроків позакласного читання має щодо цього монографії – "Уроки позакласного читання у ст.класах" К. 1988. "Вивчення української літератури в 5 класі", 6 розділ. "Уроки позакласного читання". Заслуга даного вченого:

1) у характеристиці основних типів уроків позакласного читання;

2) у розробці системи уроків з позакласного читання;

3) у визначенні ефективних методів і прийомів їх проведення;

4) у визначенні бесіди за основний метод проведення занять з позакласного читання

Програма з літератури у 5, 6, 7, 8, 9, 10 класах виділяє спеціальні години і подає список творів української літератури.Через них здійснюється поглиблене осмислення проблем, які розв’язуються під час вивчення літератури, удосконалюються рівень творчої самостійності учнів, поглиблюються теоретично-літературні знання.

Уміле керівництво позакласним читанням стимулює самостійне читання учнів, сприяє освітньому, культурному і творчому розвиткові школяра.

Позакласне читання має свою специфічну форму – урок позакласного читання. Така організаційна форма з’явилася в 1954-55 навчальному році, коли в програму з літератури були внесені спеціальні години для бесід з позакласного читання. У зв’язку з цим постала необхідність визначити місце такої ланки в системі роботи з літератури пропонуються різноманітні типи уроків позакласного читання:

1. Вступні

2. Уроки рекомендації книжок

3. Уроки поглиблення знань про твір

4. Уроки вироблення навичок анотування і рецензування

Залежно від мети уроку і особливостей художнього твору рекомендують різноманітні форми роботи: лекція, бесіда, огляд, диспут, обговорення, конференція, заочна екскурсія, літературний вечір.

Зауважимо, що обговорення – це і є бесіда за прочитаним твором. А літературний вечір – це вже як наслідок використання матеріалу, підготовленого для уроку позакласного читання. Літературниц вечір – форма позакласного роботи.

Деякі вчені за доцільні пропонують такі типи уроків позакласного читання в ст.класах загальноосвітньої школи:

1. вступні уроки

2. бібліотечні

3. уроки роботи над творами

4. підсумкові

На вступних уроках учитель поцікавиться, що прочитали учні, що з прочитаного їм найбільше сподобалося, потім ознайомить учнів з тим, що вони мають прочитати за весь навчальний рік, зацікавить школярів новими творами.

Мета бібліотечних уроків – навчити школярів користуватися бібліотечними каталогами.

В уроки роботи над творами входить його обговорення, виразне читання, написання рецензій, анотацій відгуків, підготовка літературно-музичних композицій (за поезією) тощо.

Підсумкові – це уроки, на яких узагальнюється те, що учні прочитали упродовж навчального семестру чи року.

Під час проведення уроків позакласного читання слід ураховувати наступні моменти:

Не забувати про тісний зв’язок класних занять і позакласного читання учнів, бо саме останні спямовують учнів на самостійну роботу з твором, виробляють потребу в читанні.

Цей зв’язок може здійснюватися на оглядових лекціях, зокрема на уроках вивчення життєпису письменника, чи в процесі вивчення окремих його процесів.

Так, вивчаючи біографію Шевченка, можна обговорити з учнями повість О.Ільченка "Петербурзька осінь" або роман Л.Смілянського "Постова молодість".

Існує цілий перелік творів з яких постає правдивий образ письменник. Отже, учитель має продумати, які твори потрібно дібрати для вивчення, що використати, готуючись до уроку, яку критичну і методичну літерутару опрацювати і пов’язати бесіди, які він проводитиме, з вивчення програмних творів.

Проблема організації позакласного читання активно розробляється методичною наукою і в теоретичному і в практичному планах.

Ці дослідження допомагають учителям-словесникам у підготовці і проведенні системи уроків з позакласного читання в старших класах.

Заслуговують на увагу статті у яких розробляються форми і методи роботи над окремими творами. Це статті, поміщені у методичних журналах. Важливе значення під час проведення уроків має наочність і ТЗН. Це репродукції картин, ілюстрації, фрагменти кіно і діафільми. Але вони не повністю замінюють уроки літератури, а лише доповнюють їх.

3. Позакласна робота з літератури – система навчально-виховних заходів, які проводяться у вільний від уроків час та спрямовані на поглиблення літературної освіти, всебічний розвиток та виховання учнів [О.Б.].

Значення позакласної роботи:

– формування активного читача;

– поглиблення літературної освіти;

– розвиток творчого потенціалу учнів;

– виховання школярів засобами літератури;

– організація дозвілля учнів тощо.

«Вся совокупность средств внеклассной работы по литературе направлена на … воспитание школьников средствами литературы, на углубление знания литературы, на расширение их читательского горизонта, на воспитание интереса и любви к чтению, т.е., по существу, любая работа по литературе, проводимая в сфере внеклассной деятельности, есть работа по организации внеклассного чтения, формирование читательской культуры» .

Організація позакласного читання учнями творів світового красного мистецтва – невід’ємна частина позакласної роботи вчителя-зарубіжника.

Принципи організації позакласної роботи із зарубіжної літератури (за Ісаєвою, Клименко):

– взаємодія п/р з уроками зарубіжної літератури;

– взаємопов’язане вивчення української та зарубіжної літератур;

– взаємодія з іншими шкільними предметами;

– взаємодія з іншими мистецтвами;

– широке використання ігрових видів робіт;

– дидактичні принципи: добровільної участі, наступності і перспективності, доступності, індивідуального підходу.

2.Форми позакласної роботи

І.Систематичні форми позакласної роботи:

1) Літературний гурток

«...шкільні літературні гуртки – невеличкі об’єднання учнів (10-20 осіб) за загальним інтересом до літератури, бажанням глибоко і всебічно вивчити літературний феномен – художній твір, спробувати творити самим» [9-11 кл.].

Форми проведення засідань літературного гуртка:

– семінар,

– диспут,

– літературний бій,

– вікторина,

– творчі конкурси,

– колективне читання новинок літератури,

– огляд навчального відеофільму,

– екскурсія (в музей, театр, кінотеатр, на природу, в бібліотеку, на виставку тощо),

– робота в бібліотеках, музеях,

– проведення літературних вечорів,

– написання рефератів,

– складання фотоальбомів тощо.

Важливо урізноманітнювати форми роботи гуртка.

Види л/г:

 Літературно-краєзнавчий гурток.

Зміст роботи гуртка: вивчення творчості письменників, які жили у цьому краї чи подорожували цією місцевістю; організація зустрічей та листування з прототипами літературних героїв; з’ясування біографічних та творчих зв’язків письменників з цим краєм; читання художніх творів, що змальовують природу та життя людей тієї чи іншої місцевості.

Передбачається широке залучення учнів до пошукової та творчої роботи. Форми учнівських досліджень: добір статей, фотоматеріалів, використання літератури з краєзнавства, оформлення альбомів тощо.

Напрямки роботи літературно-краєзнавчого гуртка:

– пошук, систематизація та вивчення краєзнавчих матеріалів;

– проведення екскурсій;

– організація виставок краєзнавчого матеріалу.

Приклад розробки: «Козацький внук і правнук вільного козацького роду: Володимир Короленко і Україна» [5-6 класи: 40].

 Фольклорний гурток.

 Драматичний гурток.

4. Вечір (літературний) - документально-художня вистава, одна з дієвих форм виховання естетичних смаків учнів, розширення їхнього культурного світогляду, виховання почуття прекрасного, розвитку творчих здібностей та обдаровань, інтересу до літератури.

Літературний вечір спрямований на:

ü поглиблення й поширення отриманих на уроках літератури знань та закріплення навичок;

ü сприяє підвищенню загальнокультурного рівня розвитку учнів та збагаченню їх літературного кругозору;

ü впливає на думки й почуття школярів, спонукає „• замислитися над власною поведінкою, ставленням до світу і людей;

ü розвиває творчі можливості дітей та їхні організаторські здібності;

ü удосконалює володіння рідною, а по можливості, й іншими мовами.

У процесі підготовки шкільного вечора здійснюється закріплення низки навичок, зокрема навички самостійної .роботи з книгою, каталогом, довідниково-енциклопедичною літературою, збору та систематизації літературознавчого матеріалу, підготовки доповідей та виступів, виразного читання й інсценування художніх творів тощо.

Спільна справа сприяє об'єднанню колективу, підвищує відповідальність учнів за доручення, розвиває вміння аналізувати, зіставляти, робити висновки, критично ставитися до своєї і чужої діяльності, успіхів та прорахунків. При організації літературного вечора слід враховувати принципи: масовості, що передбачає охоплення широкої учнівської аудиторії, а не орієнтацію на вибраних, обдарованих дітей;

- колективізму, що виявляється при розподілі доручень між динамічними творчими групами та способом їх виконання, а також у загальному звіті учасників вечора за спільну справу перед глядачами;

- зв'язку урочних та позакласних занять, котрі повинні взаємозумовлювати і взаємодоповнювати одне одного;

- відповідність віковим особливостям учнів, з огляду на які визначається зміст і форма вечора;

- добровільної участі та зацікавленості, яка підтримується особистісно значущою темою літературного вечора, а також раціональним розподілом доручень, що враховують здібності учнів.

Досвід показує, що проведення вечорів доцільно планувати в межах півріччя або й цілого навчального року: на якісну підготовку одного такого заходу потрібно місяць півтора. Якщо цей термін буде зменшено, то школярі не встигнуть без шкоди для навчання виконати доручену їм справу, а відтак більша частка роботи ляже на плечі вчителя.

При підготовці вечорів трапляються й інші недоліки, зокрема ставлення до нього як до чергового заходу, насамперед розважального; непродуманий підхід до вибору його теми, що не викликає інтересу у школярів; буває, що до підготовки вечора залучають одних і тих же учасників, а решті їх однокласників призначена роль пасивних спостерігачів.

У своїй роботі словесник має враховувати класифікацію літературних вечорів. Залежно від характеру матеріалу і завдань вони поділяються на (див. додаток 2):

ювілейні - до пам'ятних літературних дат та ювілеїв письменників, наприклад, до 200-ліття від дня народження О.Пушкіна, до 195-лїття видатного датського казкаря Ганса Крістіана Андерсена, до 340-ліття Даніеля Дефо та ін.;

тематичні, присвячені творчості окремих митців чи висвітленню певної теми в літературі, наприклад, «Природа в ліриці А.Фета й Ф.Тютчева», «Образ Дон Кіхота у світовому письменстві» тощо;

історико-літературні, присвячені визначним історичним подіям і їх висвітленню в літературі, наприклад, «Велика Вітчизняна війна у творах російських письменників» тощо;

жанрові, в яких висвітлюється розвиток певного літературного жанру у світовому письменстві, наприклад, «Вечір російського романсу», «Вічна таїна сонета...» та ін.

Залежно від форм і методів, а також способів діяльності вчителів та учнів виділяються такі різновиди вечорів (див.додаток 3):

літературно-музичні композиції, створені за цілісним сценарієм, що включає читання художніх творів письменників з їх коментуванням ведучими. Дуже важливо, аби всі частини монтажу (виразне читання, сольний і хоровий співи, музичні номери, танці, інсценізація уривків драматичних п'єс) складали єдине ціле, були пройняті однією ідеєю й давали характеристику письменнику як митцю і людині. Практика засвідчує, що все частотнішим стає використання цього різновиду літературних вечорів учителями-словесниками;

вечори-конференції, найчастіше присвячені обговоренню однієї книги або кількох новинок сучасного літературного процесу;

ігрові вечори - вікторини колективного чи індивідуального характеру, літературні КВК, «Що? Де? Коли?», «Щасливий випадок», «Брейн-ринг», «Поле чудес», «Турнір знавців літератури» та ін. Вони включають різного типу запитання, спрямовані на перевірку й закріплення знань сюжету і тексту художніх творів, біографії письменника, поведінки, характерів й мови образів-персонажів. Ці завдання складаються за вже прочитаними учнями творами і є стимулом для повторного вдумливого читання. Ігрові вечори добре сприймаються учнівською аудиторією й користуються великою популярністю;

вечори запитань та відповідей, що складаються із відповідей на завчасно поставлені питання про біографічні факти творчості письменника, історію написання його творів, проблеми, порушені в них. Підготувати цю інформацію учням допоможуть учитель світової літератури чи бібліотекар. Проілюструвати відповіді можна виразним читанням художніх творів, прослуховуванням музичних композицій, демонстрацією репродукцій картин, фотографій та малюнків;

вечори-читання, програма яких включає художнє читання творів одного чи різних письменників. Проводяться вони нечасто, оскільки потребують підготованої аудиторії, що має достатній рівень літературної освіти і здатна буде сприйняти прослухані твори без коментарів. Мета такого вечора - ширше познайомити слухачів із творчістю письменника, сприяти глибшому осмисленню його індивідуального стилю та світогляду. Одним із різновидів вечора-читання може бути композиція «Наші улюблені поезії», профана якої складається залежно від інтересів та читацьких смаків учнів. Не варто хвилюватися, що на такому вечорі прозвучать твори різних жанрів, різних авторів та літератур, головне - це будуть улюблені рядки, оповиті ореолом щирості й глибокої поваги до мистецтва слова;

вечір широкої програми включає доповідь і літературну композицію або концертні номери, об'єднані коментарем. Доповідь про письменника може підготувати й виголосити сам учитель або один із кращих учнів. Цей виступ повинен мати форму живої промови, бути недовгим (15-20 хвилин), змістовним і цікавим для слухачів, його варто не читати, а виголошувати чітко й емоційно. Доповідачеві слід пам'ятати, що краще всього слухають тих, хто розмірковує перед аудиторією й ділиться своїми думками. Однак це не означає, що такий виступ - імпровізація. Ні, його положення давно обдумані, факти перевірені, а логіка викладу визначена.

Форми тематичного вечора у літературній вітальні також можуть бути такими: вечір-оповідання, вечір-диспут, театралізований концерт, літературне свято, літературний театр, літературна вітальня та ін., що визначають характер матеріалу і принцип побудови сцен.

У шкільній практиці трапляється, що доповідь на літературному вечорі сприймається як офіційна частина заходу, щось нудне й нецікаве, а концертна програма - як довгоочікувана розвага. Відтак дуже важливо, аби ці дві частини складали єдине ціле й були пройняті однією ідеєю. Художня програма вечора може включати декламацію, виконання уривків драматичних п'єс, пісні на слова поета, котрому присвячений вечір, його улюблені музичні твори чи музичні уривки, що за настроєм і тематикою підходять до його творчості, танці, демонстрацію кінофрагментів, діапозитивів тощо.

Сценарії тематичних вечорів - це, власне, розмови про людину, про творчу особистість через конкретну сценічну дію: читання віршів і прози, розповідей ведучих, створення відповідної атмосфери за допомогою музики, пісень, оформлення, композиційної побудови. Матеріал для сценарію вибирається з літературних та науково-популярних джерел, газет та журналів, енциклопедичних видань.

До сценарію можуть увійти уривки з творів письменника, окремі акти чи сцени з п'єс, вірші і прозові уривки для виразного читання з епістолярної спадщини, романси, пісні на слова автора. Основна схема будь-якого сценарію вечора: пролог (вступна частина, епіграф включає вступне слово ведучого, рядки з віршів, пісні, кінофрагменти), зав'язка (оголошення теми та провідної ідеї), розвиток дії (побудовані у логічній послідовності різні за жанрами номери), фінал (підсумкове слово ведучого з оголошеннями дійових осіб). Подібним чином розробляються і сценарії до таких заходів.

Літературні екскурсії

Серед різноманітних форм функціонування літературного твору існує одна вкрай цікава, але обійдених увагою сучасного літературознавства: літературна екскурсія. Великий досвід теорії екскурсійної справи, накопичений в 1920-і роки поки не затребуваний. Такий соціально та освітньо значимий і багатий можливостями феномен побутування літератури як літературна екскурсія відійшов, здається, виключно в область прикладних інтересів туристичного бізнесу. Відповідно проектування екскурсій теоретично не осмислений і не має скільки-небудь продуманої концептуальної основи.

Всім відомо, як вони оживляють викладання. Ми не будемо перераховувати типи і теми екскурсійної роботи, пов'язаної з уроками літератури, так як це досить відоме і тісно пов'язане з місцевими умовами: у великих містах до послуг шкіл екскурсійні бюро, що пропонують і тематику і організаційний устрій екскурсій; в сільських місцевостях вибір екскурсій не так багатий і вся ініціатива і організація лягає на вчителя.

Однак не слід думати, що тільки в містах і районних центрах можна знайти такі місця або пам'ятки, які потрібно показати учням. Найцікавіші об'єкти для активного і повчального сприйняття нерідко виявляються у місцях, здавалося б, нічим не прославлених і далеких від центрів. Так в Адигеї багато місць, які були посещами письменникам. Так, наприклад, Е Шварцем, М. Горьким і т.д.

Той, кому доводилося проводити екскурсії всім класом у музеї або місця, пов'язані з життям письменника, знає, що це нелегке захід, що вимагає чималої витримки від учнів. Продуктивність екскурсії не завжди буває рівною, так як частина класу через пасивність або недостатності часу для вдумливого огляду (кімнати тісні, вітрини невеликі) так чи інакше випадає з активу екскурсантів. Зазвичай і керівники музейних екскурсій вважають за краще вести огляд з невеликими групами учнів. Та й взагалі пасивно слухати керівника екскурсії здатні далеко не всі учні: це закономірно і зовсім не пов'язане з недисциплінованістю учнів. Вони хочуть самі оглянути, самі пізнати, самі вибрати те, що їх цікавить. Тому досить доцільно (особливо для старших класів) внести самостійність і самодіяльність в екскурсію. У нашій особистій практиці викладання ми нерідко перетворювали екскурсії в так звані «експедиції» (умовна назва), при яких давали повну самостійність учням у спостереженнях і огляді експонатів. Так, ми ставили перед учнями завдання, загальну для всього класу: «Кому і за що поставлені пам'ятники в нашому районі?» Клас розділиться на маленькі групки, які взялися досліджувати окремі пам'ятники (деякі учні фотографували-або замальовували, дізнавалися (подробиці) про діяча, якому споруджено пам'ятник, дізнавалися ім'я скульптора, обставини, при яких було відкрито пам'ятник та ін.) Ця повністю самостійна робота носила дослідний характер і захоплювала учнів. На уроці, заключающем експедицію, школярі повідомляли результат своєї експедиції і робили свій внесок в загальний альбом із зазначеної теми.

Рідко вдається екскурсія всім класом на тему «За пам'ятних місцях». Не вдається тому, що вдома, місця проглядаються мало не з вікна автобуса, і великого враження в учнів не залишають. Доручіть окремим групках учнів у два-три людини обстежити і описати, сфотографувати, замалювати пам'ятні місця, і вони це зроблять з такими деталями, яких не зустрінете і в екскурсійних друкованих описах, Оглядати всім класом за один раз всю Третьяковську галерею, весь Горьковський музей- заняття стомлююче і малопродуктивна. Значно ефективніше дати завдання на самостійний перегляд учнями кількох картин одного-двох художників, з попереднім знайомством зі статтею (в історії живопису) про цього художника і наступному повідомленні в класі про свою «експедиції». Так само і в музеї краще побувати двічі, але, виконуючи самостійне завдання, глибше ознайомитися з одним-двома розділами грандіозного зборів.

Все сказане нами про екскурсійну роботі не заперечуємо користі і масових екскурсій; ми висуваємо лише іншу форму екскурсірованія, при якій учні (особливо старших класів) розвивають навички дослідження і знаходять вихід своїм індивідуальним схильностям.

Евристичні та дидактичні можливості літературної екскурсії поки мало затребувані і в шкільному викладанні літератури, хоча навіть не настільки багата літературна історія дає великий матеріал до моделювання літературних маршрутів. Проектуючи текст твору в реальний ландшафт, розгортаючи його як тут і тепер триває подія, літературна екскурсія створює незамінний ефект сопричастя художнього світу. Дійсно, ефект взаємодії літературного тексту і ландшафту виявляється багатовимірним. По-перше, змінюється сприйняття самого художнього тексту. Рядки знайомого твори, локалізовані в маршруті, набувають граничну конкретність. Екскурсант, зіставляючи об'єкт і породжувані ним авторські асоціації, сам входить у процес творчого перетворення місцевості. По-друге, змінюється семантика повсякденного простору: знайомі вулиці міста, безликі, мовчазні будинку набувають вигляд, голос, говорять мовою літературних переказів. У свідомості сприймає спрацьовують механізми, що перетворюють профанне простір в насичений смислами культурний ландшафт. І, нарешті, активізуються процеси ідентифікації території та самоідентифікації людини, яка проживає на ній, поглиблюється природна потреба знати і любити свій край.

Але кожним роком літературне екскурсії займає все більше місце в роботі вчителя-словесника.

Вже не вимагає особливих доказів те, що на різних етапах навчального процесу використання екскурсійного матеріалу грає важливу роль як у пізнавальному, так і у виховному відношенні. Найбільш ефективними є ті екскурсії та походи, які пов'язані з біографією письменника, так як вони дають новий матеріал, стимулюють інтерес до життя і творчості того чи іншого автора.

Але, як відомо, цей матеріал з успіхом може бути використаний і при ознайомленні з певною історичною епохою, і при заключних заняттях по конкретній темі, де роль літературної екскурсії буде зводитися до закріплення матеріалу.

На одному з найбільш важливих етапів навчального процесу, в роботі над художнім текстом, літературні екскурсії займають, на перший погляд, не таке значне місце. Дійсно, якщо є екскурсії, в яких цілком або частково може вкластися матеріал біографії письменника або характеристики епохи, то жодна екскурсія не замінить безпосереднього аналізу тексту.

Яка ж роль літературної екскурсії на цьому етапі роботи, та й чи потрібно вона взагалі тут? Численні спостереження дозволяють відповісти на це питання: так, потрібно, і допомога може надати чималу.

Найпростіше, що може зробити літературна екскурсія при роботі над текстом художнього твору-це бути ілюстрацією або коментарем, а іноді і сприяти образному сприйняттю твору. Такі, наприклад, екскурсії, які проводив відомий теоретик і практик літературно-краєзнавчої роботи М. М. Анциферов в 20-і роки за «Петербургу Достоєвського», коли, йдучи шляхом Раскольнікова або Свидригайлова, він разом зі своїми слухачами ставав як би свідком і навіть учасником описуваних подій. Така екскурсія по «Петербургу Пушкіна», але тільки по тих місцях, які описані в його творах (а їх багато), екскурсія «по місцях Печоріна» на Кавказьких Мінеральних водах, на Бородінський поле, по місцях Орловської області, описаним в «Записках мисливця »і т. п.

Ілюстрацією або коментарем до художнього твору може бути і екскурсія по старих цехах великого підприємства (Кіровський завод у Ленінграді). Ці екскурсії, які відтворюють перед учнями картини минулого, життя людей.Но літературне краєзнавство може не тільки ілюструвати й коментувати художній твір, в процесі цієї роботи нерідко учні отримують додаткові знання, краще засвоюють і більш глибоко розуміють художній образ. Літературна краєзнавча екскурсія, проведена в процесі роботи над твором, нерідко дає можливість молодим читачам спіткати і психологію творчості письменника. Наприклад, відвідування місць, відтворених митцями слова, не тільки наочно проілюструє їхні твори, а й введе учнів у той світ почуттів, переживань, який допомагав авторові у відтворенні цих картин.

У процесі літературно-краєзнавчої роботи одну з головних ролей грає емоційний характер сприйняття. Перед учителем, організуючим і ведучим екскурсію, стоїть завдання перш за все ввести своїх слухачів у стан зацікавленості, яке при найбільш вдалому поєднанні елементів показу і розповіді, може перейти в стан захопленості. Для цього потрібно, щоб в учнів склалося певний настрій, тобто загальний емоційний стан, яке протягом усього часу екскурсії і навіть не-, яке час після неї забарвлює його переживання. Створення цього настрої цілком залежить від об'єктів показу і від розповіді ведучого.

Твори і сприяє більш глибокому засвоєнню його ідейного сенсу.

Наприклад, знайомлячи школярів із експонатами музею історії, вчитель ставить своїм завданням наочно показати учням, що матеріал, покладений в основу змісту був характерним у Росії. Експонати музею, історія життя повинні, на думку вчителя, переконати учнів у тому, автор у своєму творі створив характери і показав епізоди, типові для країни.

Перед відвідинами музею вчитель зазвичай ставив учням завдання: уважно стежити за експозицією, за розповіддю екскурсовода, щоб потім, на уроках, зазначити, які саме факти з історії відображені у творі

Таким чином, екскурсійний матеріал, використаний на уроці як засіб більш доступного пояснення, конкретизації та ілюстрації одного з моментів біографії чи творчості письменника, як засіб розкриття органічного зв'язку між літературою і життям, цілком виправдовує себе. Він не тільки робить урок більш цікавим і змістовним, не тільки дав учням деякі уявлення про літературні традиції та історії рідного міста, але, що набагато важливіше, допоможе розкрити реалістичну основу твору, її тісний зв'язок з історією народу. Крім того, наведені факти дозволять заглянути в «творчу лабораторію» письменника, побачити, як матеріал дійсності під пером митця стає матеріалом літературного твору.

Повідомлення літературно-краєзнавчих відомостей дає найбільший ефект у засвоєнні знань учнями тоді, коли воно вміло поєднується з демонстрацією наочних посібників.