Етапи реєстрації комерційних банків

Акумулювання певної суми грошей на тимчасовому рахунку НБУ

Подання до регіонального управління (РУ) НБУ пакета документів (заява про реєстрацію, установчі документи, економічне обґрунтування)

Розгляд РУ НБУ пакета реєстраційних документів про створення комерційного банку

Передача документів з відповідним висновком до центрального апарату НБУ на розгляд комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків (для КБ з національним капіталом) або Правлінню НБУ (для КБ з участю іноземного капіталу)

Рішення про можливість створення КБ

Типи комерційних банків:

За формою власності КБ поділяються на:

1)унітарні – мають одного власника в особі держави чи приватної особи, тобто заснованими на принципах єдиновладдя (Ощадбанк і Укрексімбанк);

2)колективні.

За організаційно-правовою формою діяльності КБ поділяються на:

1)акціонерні банки публічного і приватного типу;

2)пайові банки;

3)кооперативні банки.

Акціонерні банки - це об’єднання декількох громадян або підприємств, компаній і акціонерів, що формує свій капітал шляхом випуску і розміщення акцій банку. Акціонери не мають права чекати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Акціонерний банк приватного типупоширює свої акції у формі закритої підписки за рішенням засновників.

Акціонерний банк публічного типу розподіляє свої акції за допомогою відкритого продажу.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків коштів(паїв) у статутний фонд. При цьому кожен з учасників зберігає право власності на свою частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Ці банки засновані на принципах ТОВ, при цьому відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.

Кооперативні банки створюються за територіальним принципом: місцеві та центральні кооперативні банки; мінімальна кількість учасників - 50 осіб, кожен учасник банку має право лише одного голосу, клієнтами можуть бути лише учасники.

За розміром статутного капіталу банки поділяються на: 1) малі (статутний капітал — до 5 млн. євро);

115

2)середні (статутний капітал — до 10 млн. євро);

3)великі (статутний капітал — до 30 млн. євро);

4)найбільші (статутний капітал — понад 30 млн. євро). За секторами ринку банки бувають:

1)міжнародні, які здійснюють свою діяльність в Україні та за її межами;

2)міжрегіональні, що здійснюють свою діяльність на території України;

3)регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону.

Залежно від діапазону операцій розрізняють банки:

1)універсальні - виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам;

2)спеціалізовані - обслуговують: певну категорію клієнтів(банки з клієнтською спеціалізацією); переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі (банки з галузевою спеціалізацією);

3)банки з надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів(банки із функціональною спеціалізацією).

За приналежністю до країн:

1)національні;

2)іноземні;

3)спільні.

За кількістю філій КБ поділяються на:

1)багатофіліальні;

2)малофіліальні;

3)безфіліальні.

Ліцензування - це порядок видачі КБ, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення банківських операцій. Перелік операцій, що

піддягають ліцензуванню, визначається Законом України«Про банки і банківську діяльність».

2. Характеристика банківських операцій

Банківські операції - операції із залучення і розміщення коштів, цінних паперів, здійснення розрахунків.

КБ виконують такі операції:

-пасивні;

-активні;

-комісійно-посередницькі.

116

До власного капіталу банку відносять: статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулих років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію — страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують здебільшого залучені і позичені кошти.

нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загального фонду покриття ризиків, що створюється для

відображаються в опублікованому балансі банку; резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних папервідображених, у балансі за історичною вартістю їх придбання); субординований борг та інші статті балансу (з дозволу НБУ).

Додатковий капітал не може бути більшим 100% основного капіталу. Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом

випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих. Комерційні банки зобов’язані формувати резервні фонди на покриття

непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовим зобов’язаннями.

Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим5% від прибутку банку до досягнення ним 25% розміру регулятивного капіталу банку.

Коли діяльність банку може нести загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду. Банки зобов’язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативноправових актів НБУ.

Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капіталнетто. Власний капітал-брутто — це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто — це капіталбрутто за вирахуванням вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій АТ, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто

(юридичних і фізичних осіб). Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообороту

117

—участь в операціях НБУ на відкритому ринку;

—одержання стабілізаційного кредиту.

118

Стабілізаційний кредит НБУ має цільове призначення і для кредитних операцій комерційного банку не використовується.

Активні операції полягають у діяльності, пов’язаної із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні.

Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок.

Близькими за своїм характером до кредиту є банківські активні операції лізинг та факторинг.

Лізингові операції полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування.

Факторинг — являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта).

Інвестиційні операції банків — це вкладення коштів банку у цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період. Інвестиційні цінні папери — це боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій за умов вільного обігу їх на фондовому ринку з , тим щоб банк міг швидко продати їх у разі виникнення потреби в коштах.

До комісійно-посередницьких операцій відносять такі дії банківських установ на замовлення клієнтів, які в момент їх здійснення не пов’язані із залученням банком додаткових ресурсів. Вони виконуються за рахунок наявних

доходу від їх реалізації, а форму комісії, гонорару, тарифу і т. п.;

—у переважній більшості ці операції не відображаються на балансі банку, а обліковуються поза балансом;

—у переважній більшості ці операції не несуть у собі будь-якого, крім операційного, ризику для активів банку, а тому супроводжуються створенням страхових резервів;

—їх проведення не потребує процентних витрат на залучення грошових ресурсів, що зумовлює високу дешевизну цих операцій, економічність та вигідність для банку.

Класифікація комісійно-посередницьких операцій здійснюється: за рівнем регульованості їх поділяють на ліцензовані і неліцензовані; за формою ціни відповідної послуги — на комісійні, гонорарні, тарифні; за рівнем ризиковості

— на чисті і сурогатні; за зв’язком з активами і пасивами— на балансові і позабалансові.

До ліцензованих належать такі послуги, для надання яких банки повинні одержати ліцензію центрального банку. Зазвичай це послуги, пов’язані з

119

організацією грошового обороту: розрахункові, касові інкасації та перевезення цінностей; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінностями за дорученням клієнтів та ін.

Комісійні послуги передбачають стягнення з клієнта плати у вигляді комісії. Це збереження цінностей у банківському сейфі(депозитарії), ведення реєстрів власників цінних паперів емітента, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтом, тощо.

Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату-гонорар. Це консультаційні, трастові, лізингові та інші послуги.

Чисті послуги — це послуги, що не несуть у собі будь-якого ризику для банку та його клієнта, крім ризику операційної помилки. Це, зокрема, інкасація готівки, розрахунково-платіжні операції, інкасація чеків і векселів та ін.

Сурогатними називаються послуги, які в кінцевому підсумку можуть зумовити значний ризик для банку і негативно вплинути на його баланс, хоч на момент здійснення операції такого впливу не було. Це гарантії, поручительства, аваль векселя, підтвердження акредитива, продаж кредиту та ін. Загроза ризику

від таких операцій є цілком реальною і повинна враховуватися в практиці банківського менеджменту.

3. Банківські ризики та основи їх менеджменту

Ризик — це ймовірність того, що очікувана подія не відбудеться і це призведе до небажаних наслідків. Банківська діяльність характеризується високою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності.

За джерелами виникнення банківські ризики поділяються на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи в країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо.

Основними чинниками, які впливають на рівень зовнішніх ризиків, є політичні та економічні.

Серед зовнішніх ризиків НБУ рекомендовано виділяти п’ять основних

груп:

-ризик форс-мажорних обставин— виникнення непередбачених обставин, які негативно впливають на діяльність банку чи (та) його партнерів;

-ризик країни — можливість настання несприятливих для діяльності банку умов у політичній, правовій чи економічній сфері країни, в якій проводить діяльність банк або його партнери, клієнти;

-зовнішньополітичний ризик — імовірність зміни міжнародних відносин, а також політичної ситуації в одній із країн, які впливають на діяльність банку або його партнерів (війни, міжнародні скандали, закриття кордонів і т. п.);

120

-правовий ризик — пов’язаний зі змінами законодавства різних країн;

-макроекономічний ризик — імовірність несприятливих змін кон’юнктури на окремих ринках або всієї економічної ситуації в цілому (економічна криза).

До внутрішніх належать ризики, які виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. Чим ширше коло клієнтів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та кількісному оцінюванню.

Згідно з класифікацією, запропонованою НБУ, серед внутрішніх ризиків виокремлюють дев’ять категорій ризиків, які поділяються на дві групи:

1.Ризики, що піддаються кількісному оцінюванню.

2.Ризики, що не піддаються кількісному оцінюванню.

До першої групи віднесено ризи, якіи піддаються кількісному оцінюванню. У цієї групи ризиків існує безпосередня залежність між рівнем ризику і доходами, тому вони називаються квантифікованими. Мета процесу управління зазначеними ризиками полягає в їх оптимізації.

До другої групи віднесено ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню. В них немає безпосередньої залежності між ризиком і доходами банку, тому їх називають неквантифікованими. Мета управління полягає в їх

невиконання позичальниками своїх зобов’язань. Він супроводжує не лише операції прямого кредитування, а й здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі формування портфеля цінних паперів тощо;

2) ризик ліквідності— пов’язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Це наявний чи потенційний ризик

це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду в майбутньому. Це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок.

Основні типи ризику зміни процентної ставки: р зик зміни вартості ресурсів; ризик зміни кривої дохідності; базисний ризик; ризик права вибору;

4) ринковий ризик — це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі банку;

5) валютний — визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої або цін на банківські метали. Це наявний або

121

потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали.

Основні типи валютного ризику: ризик трансакції; ризик перерахунку; економічний валютний ризик;

6) операційно-технологічний ризик — це потенційна загроза для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недосконалість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів обробки інформації з погляду керовауніверсальності, , надійності, контрольованості і безперервності роботи.

До неквантифікованих віднесено три категорії ризиків:

1)ризик репутації — наявний чи потенційний ризик для надходжень та капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду;

2)юридичний — наявний чи потенційний ризик для надходжень та

капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Контрольні питання

1.Назвіть етапи розвитку комерційних банків.

2.Які причини виникнення банків?

3.Назвіть класифікацію комерційних банків.

4. У чому відмінності діяльності спеціалізованих і універсальних банків?

5.Що означає стійкість банків?

6.Які функції виконують комерційні банки?

7.Які сучасні тенденції в розвитку банківської справи в країнах з розвинутою ринковою економікою?

8. Чи залежить діяльність комерційного банку від вибору його структури?

9.В чому полягають інвестиційні операції комерційних банків?

10.Назвіть основні причини банківського кредитування.

11.Які форми забезпечення повернення кредиту ви знаєте?

12.Чому банківські ресурси називають банківським капіталом?

13.3 якою метою створюється резервний фонд комерційного банку?

14.Як формуються пасивні операції комерційних банків?

15.Що входить до активних операцій комерційних банків?

Тестові завдання для перевірки знань

1. В який строк після подання повного пакету документів має бути прийнято рішення НБУ про державну реєстрацію банку або відмову:

а) 3 місяці;

122

б) 1 місяць; в) 5 місяців; г) 6 місяців.

2.Органом контролю за діяльністю банку є:

а) збори акціонерів; б) засідання Ради банку; в) Рада директорів;

г) ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

3.Банк може здійснювати банківську діяльність після:

а) реєстрації в НБУ; б) формування статутного капіталу; в) отримання ліцензії;

г) одержання свідоцтва про державну реєстрацію.

4.НБУ може відкликати ліцензію, якщо:

а) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання ліцензії; б) документи, що подані для отримання ліценз, містятьї недостовірну

інформацію; в) у разі порушення законодавства та умов ліцензії;

г) усі відповіді правильні.

5. Ліквідність банку – це здатність банку забезпечити своєчасне:

а) виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками та сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку; б) виконання своїх грошових зобов’язань та покриття збитків своєї діяльності;

в) повернення всіх наданих кредитів та одержання прибутку; г) виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю

між строками сплати за залученими депозитними коштами та строками виконання зобов’язань банку.

6.Комерційний банк може активно випускати в обіг безготівкові гроші в

межах:

а) грошей Національного банку, які знаходяться в його розпорядженні; б) свого надлишкового резерву; в) свого касового резерву; г) своїх внесків.

7.Традиційні банківські операції - це:

а) депозитні, кредитні, посередницькі, емісійні; б) депозитні, кредитні, посередницькі; в) депозитні, кредитні, касово-розрахункові;

г) депозитні, кредитні, касово-розрахункові, посередницькі.

8. Сутність активних операцій банку– це розміщення банківських ресурсів у:

а) інвестиції, депозити та різні види вкладів; б) міжбанківські кредити; в) кредити та придбання необігових активів;

123

г) усі відповіді правильні.

9.Причини порушення ліквідності комерційних банків:

а) прорахунки в оцінці ризиків; б) різкі зміни облікової ставки НБУ; в) мала капіталізація банку; г) усі відповіді правильні.

10.Санкції, які вживає НБУ за систематичне порушення комерційним банком його вимог:

а) стягнення грошового штрафу, фінансове оздоровлення, відкликання ліцензії; б) підвищення норми обов’язкових резервів, стягнення штрафу, відкликання ліцензії;

в) проведення заходів фінансового оздоровлення, застосування санкції у вигляді штрафу, підвищення норми обов’язкових резервів, призначення тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії; г) жодної правильної відповіді.

Література:

[1;2;3;4;5;7;8;9;10;11;12;13;14;15;16;17;18;19;20;21;23;29;30;33;35;36]

124

ТЕМА 15. ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ В СИСТЕМІ МОНЕТАРНОГО ТА БАНКІВСЬКОГО УПРАВЛІННЯ

1.Походження та організація діяльності центрального банку.

2.Функції центрального банку.

3.Становлення та особливості функціонування національного банку України.

1. Походження та організація діяльності центрального банку

Центральний банк (ЦБ) — це емісійно-касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність

розмежування між комерційними та центральними банками не було, а значить монополії на емісію грошей не існувало. Децентралізована емісія банкнот, характерна для того часу, практично дозволяла комерційним банкам випускати

банками підвищений попит їх клієнтів в обміні банкнот на золото.

В результаті цього відбувалося неконтрольоване зростання обсягів неповноцінних грошей: банкноти масово витісняли з обігу повноцінні монети, що об'єктивно вимагало державної монополії та централізації банкнотної емісії.

Така ситуація обмежувала можливості держави в управлінні економікою за допомогою кількості грошей, що знаходяться в обігу і вимагала прийняття

державою певних заходів, які дозволяли би регулювати грошовий обіг та захищати інтереси клієнтів комерційних банків.

Такими заходами держави спочатку стали обмеження кількос комерційних банків, що мали право на випуск банкнот(як правило, це були найбільші та найнадійніші банки, з відмінною репутацією). Крім того, критерії щодо величини активів та надійності банків внаслідок конкуренції зростали, що зумовило процеси концентрації банків та централізації банкнотної емісії.

В результаті монопольне право на здійснення емісії грошей поступово закріплювалося за одним банком країни. Спочатку такий банк називався емісійним, а потім — центральним.

бути певною мірою незалежною від владних структур. Під незалежністю центробанку від уряду слід розуміти дві її форми: політичну та економічну незалежність.

Умовами політичної незалежностіцентрального банку є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду(абоі) парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що центральний банк не зобов’язаний

125

Рівень автономії центрального банку визначається правовим актом, який регулює його діяльність.

До факторів оцінки рівня незалежності відносяться:

-участь держави в капіталі центрального банку та розподілі прибутку;

-ступінь відображення у законодавстві цілей та завдань центрального банку;

-процедура призначення (виборів) керівництва банку;

-право держави втручатися у грошово-кредитну політику;

-правила, які регулюють можливість прямого та непрямого фінансування державний видатків центральним банком країни.

2. Функції центрального банку

особливостей. До функцій центральних банків, що визначають його місце і роль в економіці, відносяться:

1. Емісія грошей та організація грошового обігу.

126

2.Нагляд і регулювання діяльності банківської системи. Функція «банку банків».

3.Центральний банк є банкіром і фінансовим агентом уряду.

4.Грошово-кредитне регулювання економіки.

Емісія грошей та організація грошового обігу. Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот і розмінної монети, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх платежів на території країни.

Процедура випуску грошей в обіг здійснюється шляхом продажу банкнот і

-встановлює правила, форми і стандарти розрахунків в країні, дає дозволи па здійснення клірингових операцій.

Центральний банк виступаєкредитором останньої інстанціїта

127

ліквідності. Це означає, що центробанк, як кредитор останньої інстанції, має

насамперед державних цінних паперів, що обертаються на організованому ринку). Вартість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. Банк-позичальник зберігає право власності на депоновані в центральному банку цінні папери, проте якщо кредит своєчасно не погашається, право власності переходить до центрального банку. Після реалізації цінних паперів центральний банк утримує із виручки суму основного боргу із нарахованими процентами.

Центральні банки використовують два методи надання ломбардних кредитів:

1)прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

2)тендерний (аукціонний) метод. Банки - потенційні позичальники подають кредитні заявки центральному банку, який організовує торги. Тендери бувають кількісні та цінові.

Проведення кількісних тендерів передбачає, що банки вказують у заявках тільки суму кредиту. Заявки задовольняються за фіксованою процентною

самому порядку, починаючи з максимально запропонованої процентної ставки до повного вичерпання встановленого на тендері обсягу кредитів. Голландська

модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється центральним банком;

-купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО(операція під заставу цінних паперів з їх зворотнім викупом). Операція РЕПО з рефінансування комерційного банку складається з двох частин. У першій частині цієї операції комерційний банк продає цінні папери центральному банку. Водночас комерційний банк бере на себе зобов’язання викупити цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов’язання

на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний продаж, що його бере на себе Центральний . банкЗворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу.

128

Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який має отримати центральний банк, що є покупцем цінних паперів(продавцем грошових коштів) у першій частині операції РЕПО;

- редисконтування векселів - це придбання Центральним банком векселів комерційних банків з дисконтом.

Центральні банки здійснюютьрегулювання діяльності комерційних банків, а в окремих країнах до їх повноважень належить і банківський нагляд.

Банківське регулювання — це система заходів, що визначають загальні правила і принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Державне регулювання діяльності комерційних банків здійснюється центральним банком у таких формах:

1.Адміністративне регулювання:

-реєстрація банків та ліцензування їх діяльності;

-нагляд за діяльністю банків;

-встановлення вимог і обмежень щодо діяльності комерційних банків;

-застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру.

2.Індикативне регулювання:

-кореспондентські відносини;

-економічні нормативи;

-процентна політика.

стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів. До основних завдань банківського нагляду належать:

-забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

-захист інтересів вкладників та інших кредиторів від ризику втрати коштів;

-створення конкурентного середовища у банківському секторі;

-забезпечення прозорості діяльності банківської системи;

129

методами не самі, а через кредитні інститути. З цією метою центральний банк створює певні умови для функціонування комерційних банків та інших фінансових посередників. А вони вже впливають безпосередньо на хід економічного розвитку країн.

З усієї системи взаємовідносин центрального банку з комерційними банками та іншими фінансовими посередниками можна виділити такі основні аспекти:

-порядок виконання центральним банком функції«банку банків», кредитора в останній інстанції для комерційних банків;

-ступінь монополізації, широта обхвату та жорсткість нагляду центрального банку за діяльністю комерційних банків та інших фінансових посередників;

- міра розвитку комунікаційних мереж, якими здійснюється обмін інформацією між центральним і комерційними банками, характер контактів між ними (через свої філії, через групу великих банків, на рівні керівників банків тощо).

У функції банкіра і фінансового агента уряду центральний банк тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішенні загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль в організації касового виконання державного бюджету— організації надходження грошових коштів до бюджету та їх видачі в процесі виконання бюджету. З цією метою фінансові органи відкривають раху, наки яких відбиваються (відображаються) відповідні розрахунково-касові операції:

-прийняття розрахункових документів на виплату податків, зборів та інших платежів до бюджету;

-зарахування доходів на рахунки відповідних бюджетів;

-зберігання бюджетних коштів;

-видача цих коштів на передбачені бюджетом заходи;

-ведення відповідного обліку та звітності.

Центральний банк, виконуючи роль фінансового агента уряду, є його кредитором, здійснюючи кредитування державних видатків у формі прямих позик, або шляхом емісії та розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів.

Центробанк відповідальний також за зберігання золотовалютних резервів країни, що використовуються центральними банками як гарантійно-страхові фонди для міжнародних платежів і для підтримки курсів національних валют шляхом здійснення інтервенцій на валютному ринку.

Центральні банки беруть активну участь у фінансово-кредитни операціях своїх держав на міжнародних фінансових ринках у якості фінансових агентів (радників, консультантів), а також представляють інтереси своїх країн у міжнародних фінансових інститутах.

Функція грошово-кредитного регулювання економіки. До основних напрямів грошово-кредитного регулювання економіки належать процентна політика, політика рефінансування, політика обов’язкових резервних вимог, політика операцій на відкритому ринку і валютна .політикаКожен із

130

зазначених напрямів має набір власних інструментів та механізмів, які використовуються в єдиній системі з метою ефективного впливу (трансмісії) на господарську активність, темпи економічного зростання, гальмування інфляції та забезпечення зайнятості.

3 . Становлення та особливості функціонування національного банку України

Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою України в липні1990 р., проголосила курс на політичну та економічну самостійність України як незалежної держави. Для реалізації цього курсу потрібні власні гроші та банківська система. Законом «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.) було закладено основи самостійної дворівневої банківської системи ринкового тину, перший рівень якої становить Національний банк України, як головний банківський інститут держави, а другий — комерційні банки.

Основи правового статусу НБУ, як центрального банку країни, визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.

Водночас, необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності обумовила необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України», згідно з яким НБУ є особливим центральним органом державного управлі, основнимня завданням якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці— гривні.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що належить до державної власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал НБУ є державною власністю і призначається для забезпечення зобов’язань банку.

Чинним законодавством передбачена такасистема (структура)

Національного банку:

-центральний апарат;

-територіальні управління в областях і в Автономній Республіці Крим;

-розрахункові палати;

-Банкнотно-монетний двір;

-Фабрика банкнотного паперу;

-Державна скарбниця;

-Центральне сховище грошей;

- спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.

Система управління Національним банком України:

1.Рада НБУ:

-розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її виконанням;

131

-розробляє рекомендації Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

-затверджує кошторис доходів і витрат банку;

-затверджує бухгалтерський баланс банку;

-має право застосовувати відкладальне вето щодо окремих рішень Правління банку;

-інші повноваження.

2.Правління НБУ:

-забезпечує реалізацію монетарної політики через відповідні монетарні інструменти;

Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою.

Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п’ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки.

-принцип централізації системи банку;

-принцип єдності системи банку;

-принцип вертикальної структури управління банком.

Першочерговою проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку, рівня його залежності(чи незалежності) від органів державної влади. Органи законодавчої та виконавчої влади не мають права втручатися у процес виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.

Істотне значення для посилення незалежного статусу має положення Закону, яке забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державного бюджету. Здійснювати операції з державними цінними паперами НБУ дозволено лише на вторинному ринку, що також спрямовано на обмеження тиску на банк з боку уряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок емісійних коштів НБУ.

132

Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які

Верховної Ради основні засади грошово-кредитної політики. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.

Принцип централізації системи НБУ означає, що система організована

НБУ, контролюється і спрямовується з єдиного центру, який очолює Голова НБУ.

Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені і законах України, указах Президента, нормативних актах НБУ.

Принцип вертикальної структури управління системою НБУ означає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються тільки по

-надає комерційним банкам кредити;

-веде рахунки банків-кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків;

-купує та продає цінні папери, що випускаються державою;

-надає кредити банкам під заставу цінних паперів;

-купує та продає іноземну валюту;

-проводить операції з резервними фондами грошових знаків;

-організує інкасацію та перевезення грошових знаків й інших цінностей;

-інші.

Контрольні питання

1.Як виникли центральні банки?

2.Які завдання виконують центральні банки?

3.Назвіть функції центральних банків.

133

4.Що включає структура центрального банку?

5.Який банк є головною ланкою дворівневої банківської системи?

6. Які особливості прояву функцій центрального банку України в сучасних умовах?

7.Які форми та методи нагляду центральних банків за діяльністю комерційних банків?

8.Яку роль відіграє центральний банк в економіці країни?

9.У чому полягає механізм операцій центрального банку на відкритому

ринку?

10.Які способи кредитування виконує центральний банк?

11.Що є керівним органом Національного банку?

12.Якими законами регулюється діяльність НБУ?

13. У чому полягає політика рефінансування, що проводить Національний банк?

14.У чому полягають ефективні способи реалізації грошово-кредитної

політики?

15.Які економічні нормативи встановлює Національний банк для комерційних банків?

Тестові завдання для перевірки знань

1. Основною ознакою, що «виділила» центральні банки серед усіх банків

є:

а) рефінансування банків; б) виконання агентських функцій для уряду;

в) функція єдиного емісійного центру; г) функція нагляду за діяльністю банків.

2.У колишньому Радянському Союзі існувала однорівнева банківська система, оскільки вона:

а) не була достатньо розвинута; б) була дуже розвинута;

в) виконувала перерозподільчу функцію; г) акумулювала кошти громадян.

3.Закон України «Про Національний банк України» регламентує перш за

все:

а) статус та основи діяльності НБУ; б) організаційну структуру НБУ;

в) основні підходи щодо реалізації грошово-кредитної політики; г) основні функції НБУ.

4. Найбільш традиційними функціями центральних банків (євиберіть найбільш повний і точний список):

а) емісія банкнот, рефінансування інших банків, обслуговування клієнтів – юридичних осіб; б) «банк банків», обслуговування державного боргу, реалізація грошово-

кредитної політики;

134

в) агентські операції для уряду, обслуговування інших банків, юридичних та фізичних осіб, емісія банкнот; г) емісія банкнот, «банк банків», агентські операції для уряду, реалізація грошово-кредитної політики.

5.Під емісією банкнот розуміють:

а) тільки банківську емісію; б) як банківську, так і казначейську емісію;

в) тільки забезпечену золотовалютним резервом; г) кредитну та депозитну емісії.

6.Фідуціарна емісія - це:

а) емісія, призначена для покриття дефіциту державного бюджету; б) необмежена емісія банкнот в обіг; в) емісія, не забезпечена золотовалютним резервом; г) інше.

7.Синонім поняття «казначейська емісія» є:

а) бюджетна; б) банкнотна; в) фідуціарна; г) депозитна.

8.Рішення про створення фондів грошових знаків та монет у грошових сховищах установ НБУ приймає:

а) Міністерство фінансів; б) структурний підрозділ НБУ; в) уряд;

г) Національний банк України.

9.Максимальна сума ломбардного кредиту, що може бути видана певному банкові, визначається:

а) сумою переданих у заставу державних цінних паперів; б) сукупною заборгованістю банку за міжбанківськими кредитами;

в) наявністю протермінованої заборгованості за кредитами рефінансування; г) сумою капіталу банку.

10.Цінні папери, що можуть бути прийняті в заставу за кредитами рефінансування, повинні бути:

а) вільні від зобов’язань і претензій; б) тільки державними цінними паперами;

в) високоліквідними цінними паперами; г) занесені до ломбардного списку НБУ.

Література:

[1;2;3;4;5;7;8;9;10;11;12;13;14;15;16;17;18;19;20;21;23;25;29;30;33;35;36]

135

ТЕМА 16. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ УСТАНОВИ ТА ЇХ СПІВРОБІТНИЦТВО З УКРАЇНОЮ

1.Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні.

2.Світовий банк.

3.Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції.

1.Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні

Міжнародний валютний фонд(МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об’єднаних Націй. МВФ був створений на БреттонВудській конференції у 1944 р. та розпочав свою діяльність з березня1947 р. Місце розташування — Вашингтон.

Згідно із Статутом МВФ, основними напрямами його діяльності є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, здійснення системи заходів,

Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

МВФ надає кредити в межах певної політики та механізмів фінансування.

При оформленні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками певні політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови та

елементів: платіжного балансу країни, зовнішніх валютних резервівта

динаміки її резервних позицій. Другою умовою є визначення термінів доступу до фінансування. Третьою — надання фінансових ресурсів за певних вимог

стабільності. Четверта умова — поетапність надання фінансової допомоги, що дає можливість МВФ оцінювати ефективність її використання.

Фонд здійснює фінансову діяльність шляхом укладення угод щодо обміну грошових активів (держава-член отримує необхідну для неї іноземну валюту в обмін на власну) та виконання операцій щодо інших видів використання або отримання Фондом грошових активів. Угоди й операції реалізуються через департамент загальних рахунків, департамент СПЗ та через рахунки, якими управляє Фонд.

Рахунок загальних ресурсів складається зі звичайних надходжень(внески країн-членів) і запозичень. У департаменті загальних рахунків є й інші рахунки:

136

рахунок спеціальних виплат(доходи від продажу золота тощо), проміжний рахунок запозичених ресурсів, інвестиційні рахунки.

Через департамент спеціальних прав запозичення здійснюється розподіл і використання СПЗ державами-членами.

Механізми фінансування. У своїй діяльності МВФ використовує звичайні механізми фінансування, механізми розширеного фінансування, механізми пільгового фінансування та ряд інших. Вони відрізняються один від одного джерелами фінансування та вартістю кредитів.

Звичайні механізми фінансування базуються на використанні загальних

механізм «стенд-бай», механізм розширеного фінансування.

Механізм резервної часткиполягає у тому, що держава-член може негайно отримати з Фонду потрібну їй валюту в межах своєї резервної частки, яка становить 25% квоти. (Для України при вступі до Фонду було встановлено резервну частку в розмірі 22,7% від квоти.)

Резервна частка — це перевищення величини квоти держави-члена над сумою її національної валюти, що перебуває у розпорядженні Фонду. При цьому «запити щодо купівлі валюти у межах резервної частки не підлягають відмові». Єдиною умовою такого запозичення є потреба держави-члена у фінансуванні дефіциту платіжного балансу. Оскільки такі запозичення не вважаються використанням кредитів Фонду, вони не обкладаються зборами і не потребують погашення. З огляду на специфіку цього механізму держави-члени зацікавлені у збереженні резервної частки на випадок крайньої потреби.

Механізм отримання кредиту з рахунку загальних ресурсівМВФ полягає у тому, що держава-член «купує» потрібну їй валюту інших державчленів або СПЗ за власну валюту. Протягом певного, визначеного фондом терміну держава-член зобов’язана викупити свою валюту, тобто погасити заборгованість за валюту інших держав-членів або . СПЗЗа користування ресурсами Фонду вона сплачує одноразовий комісійний збір і проценти, які базуються на ринкових ставках.

Механізм кредитних часток(траншів) дає змогу державі-члену отримати кредит, який за обсягом дорівнює розміру н квоти. МВФ надає його чотирма частками (траншами). Кредитування у рамках цього механізму обумовлюється по-різному і поділяється на етапи залежно від того, надаються кредити в рамках першої частки(25% від квоти) чи наступних — верхніх кредитних часток.

досягнення державою обумовлених цілей. Строк дії домовленостей про кредити стенд-бай — 12-18 місяців, але може продовжуватися до36 місяців. Кредити належить погасити протягом 3,25-5 років після кожного запозичення.

Механізм розширеного фінансуваннястворений у 1974 році. Ним передбачається надання фінансової допомоги державам-членам для усунення

137

диспропорцій у платіжному балансі, які викликані здебільшого структурними проблемами і вирішення яких потребує тривалішого часу. Цей механізм дає змогу отримувати кредити більшого обсягу і на довший, ніжстрокза домовленостями про кредити стенд-бай.

Держава, яка звертається із запитом щодо кредитів у рамках даного механізму, має викласти свої цілі і висвітлити заходи щодо їх реалізації на період дії домовленості. Щорічно держава-поста-чальник повинна надавати Фондові документи із детальним роз’ясненням курсу і заходів економічної

надзвичайних труднощів із платіжним балансом, пов’язаних із необхідністю термінового фінансування «внаслідок раптової і руйнівної втрати довіри на ринках, що спричиняє тиск на рахунок капіталу та резерви держав-членів». Фінансування за цим механізмом є формою надання додаткових ресурсів за механізмом стенд-бай або розширеного фінансування. Запозичення погашають протягом 1-1,5 року.

До механізму пільгового фінансування МВФ належить механізм розширеного фінансування структурної перебудови, створений у 1987 році.

У 1994 році він був вдосконалений, а також подовжено термін його .діїЦе основний механізм, за допомогою якого Фонд надає фінансову підтримку(у вигляді пільгових позик та грантів) країнам-членам із низьким рівнем доходів та хронічним дефіцитом платіжного . балансуМета — підтримка середньострокових програм структурної перебудови. Державам, які прагнуть скористатися зазначеними механізмами, необхідно за сприянням персоналу МВФ та Світового банку розробити основи економічної політики та трирічний

Фонд застосовує також ряд інших механізмів, які допомагають державамчленам вирішувати специфічні проблеми. Серед них — механізм екстреного

фінансування, підтримка фондів валютної стабілізації, екстрена допомога

країнам, які мають труднощі з фінансуванням платіжного балансу внаслідок

перетворень. Він запроваджувався як тимчасовий з метою надання державамчленам фінансової підтримки для врегулювання проблем платіжного балансу, пов’язаних із переходом від торгівлі, основаної на неринкових цінах, до багатосторонньої торгівлі на ринкових засадах. Реципієнтами за цим механізмом фінансування могли стати колишні соціалістичні країни та держави з аналогічними труднощами щодо платіжного балансу.

Порядок вступу України до МВФ: рік вступу – 1992 р.; квота – 0,7%;

сума вступного внеску– 991,3 млн. СПЗ; умови сплати вступного внеску: вільноконвертована валюта – 22,7%, національна валюта – 77,3%; регулятивний

138

механізм впливу України на політику МВФ – 250 голосів як країна-член МВФ + 1 голос на кожні 100 тис. СДР квоти.

СПЗ – спеціальні права запозичення у МВФ– штучно створені міжнародні резервні засоби для регулювання платіжних балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ. Випуск СПЗ розпочато з 01.01.1970 р. у вигляді спеціального запису на рахунках країн-членів МВФ. З 01.01.1999 р. СДР розраховується на базі питомої ваги«кошика валют»: 39% долар США; 32% - євро; 18% єна; 11% фунт стерлінгів.

2. Світовий банк

Світовий банк - представляє собою групу споріднених фінансових

сприяють економічному розвитку країн-членів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел завдяки операцій на світових фінансових ринках.

Ресурси МБРР формуються з внесків країн-членів шляхом підписки на акції Банку та залучених коштів, що мобілізовані на міжнародних фінансових ринках. Процес залучення коштів відбувається шляхом випуску МБРР боргових інструментів та наступного їх продажу пенсійним , фондамстраховим компаніям, корпораціям та комерційним банкам. МБРР залучає також кошти від центральних банків, державних установ і міжнародних організацій за ринковими процентними ставками.

Фінансові інструменти. МБРР випускає облігації, які мають найвищий

деномізує у різних валютах. Облігації Світового банку характеризується більш диверсифікаційною структурою ризиків порівняно з суверенними облігаціями, що у довгостроковій перспективі призводить до зниження вартості облігацій

139

виділяються Банком для фінансування галузевих проектів розви (енергетики, транспорту, сільського господарства, вугільної промисловості). За останні роки все більше коштів направляється Банком на розвиток ,освіти охорони здоров’я та соціальної сфери. Серед інвестиційних кредитів новими продуктами адаптаційні програмні кредити і кредити на навчання та інновації для підтримки невеликих«пілотних» проектів нарощування економічного

1.Системні проекти – грошові кошти траншами направляють до Держбюджету, а потім Міністерство фінансів зі свого бюджету повинно передбачити фінансування зазначеної в проекті програми.

2. Інвестиційні проекти – створена українською стороною робоча група готує тендерну документацію на визначені пакети закупівель для проведення відкритих міжнародних торгів. Участь у торгах можуть брати компанії, які мають виробничі можливості виконати умови конкурсу. Уся тендерна документація узгоджується з МБРР.

Міністерством фінансів та субпозичальниками– бенефіціарами, в

терміни погашення зобов’язань.

Міжнародна фінансова корпорація(МФК) була створена в1959 р. з

ініціативи США. Її мета — заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від5 до 15 років з умовою, що

140

частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів. Розмір внесків пропорційний частці їхніх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР. Свою діяльність МФК здійснює у таких основних напрямках:

-інвестування приватного сектору (головним чином країн, що розвиваються);

-падання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;

-формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.

Сьогодні до складу МФК входять170 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у

1960 році з метою надання допомоги країнам, що розвиваються. На відміну від МБРР, кредитні ресурси МАР поступають переважно від більш заможних країн-членів. Поповнення ресурсів відбувається за рахунок відрахувань від чистого прибутку МБРР і поступлень від погашення позик.

МАР надає тільки урядові кредити на строк від35 до 49 років. Проценти за такими кредитами не нараховуються, але передбачено комісію у розмірі 0,75% на обслуговування кредитної лінії, а також щорічний комісійний збір у розмірі 0,25% від суми резервування кредитних ресурсів. Погашення кредитів

економічній експертизі з метою найефективнішого використання фінансової допомоги.

Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій (БАГІ) страхує інвестиції від втрат, викликаних некомерційними ризиками. Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій, що входить до складу групи Світового банку, сприяє прямим приватним інвестиціям в країнах-членах. БАГІ робить це шляхом надання іноземним інвесторам гарантій проти політичного ризику, та надання дорадчих послуг. Світовий банк також розробляє механізми надання гарантій як складової частини процесу надання позик, метою доповнити діяльність БАГІ. Прикладом може бути проект підтримки передекспортних гарантій. БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири

контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції.

Війна та громадські заворушення— це захист від збитків, завданих воєнними діями чи громадськими заворушеннями, які призвели до руйнування

141

чи завдання шкоди матеріальним активам підприємства або до створення перешкод для його діяльності.

3. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові інституції

Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у формування ринкової економіки європейськими країнами створено у1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку.

До відомих регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ також відносять Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський Центральноамериканський банк економічної інтеграції (Гондурас), Арабський Банк Економічного розвитку Африки (Судан), Ісламський Банк Розвитку (Саудівська Аравія) та інші. Вони мають схожі цілі - це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У

142

центральних банків, яка містить інформацію про діяльність центральних банків на міжнародних валютних ринках і про стан на цих ринках банківських послуг.

4. БМР виконує функції агента та довіреної особи з питань виконання міжнародних фінансових угод, надаючи посередницькі і довірчі послуги. Також

сприяють збалансованому економічному розвитку Союзу та процесу інтеграції країн-учасниць. Об’єктами інвестування з боку ЄІБ можуть стати лише ті проекти, реалізація яких збігається з пріоритетами та завданнями ЄС. Тому ЄІБ фінансує проекти, які відповідають одному або кільком з таких критеріїв:

-підтримка економічного прогресу в регіонах з несприятливими умовами;

-покращення трансєвропейських транспортних, телекомунікаційних та енергетичних мереж;

-підвищення конкурентоспроможності промисловості на міжнародному рівні та її європейської інтеграції — підтримка малих і середніх підприємств;

-захист довкілля та якості життя, розвиток міст та охорона архітектурної спадщини ЄС;

-розширення та модернізація інфраструктури в галузі здоров’я та освіти;

-відповідати критеріям екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів.

ЄІБ ретельно оцінює кожний інвестиційний проект, не тільки з погляду його відповідності політиці ЄС, але також з огляду на його економічний ефект

та вплив на довкілля, так само, як і на його технічну і фінансову життєздатність.

ЄІБ надає кредити, як державним, так і приватним структурам у секторах комунікацій, економічної й енергетичної інфраструктур, промисловості, послуг і сільського господарства.

ЄІБ фінансує тільки частину вартості проектів, доповнюючи власні кошти позичальника та інші джерела фінансування. Його позики, як правило, не перевищують 50% загальної суми вкладених у проект коштів.

143

Фінансування інвестиційних програм здійснюється у поєднанні з операціями структурних фондів ЄС, до яких належать діючі під керівництвом Європейської комісії Європейський фонд розвитку, Європейський соціальний фонд та Європейський фонд сільськогосподарської орієнтації і гарантії, а також з іншими подібними фінансовими інститутами.

Позики Європейського інвестиційного банку можуть бути реалізовані у поєднанні з безкомпенсаційною допомогою з боку ЄС чи окремих держав, які входять до Союзу. Великомасштабні проекти фінансуються за рахунок окремих позик, угоди про які укладаються безпосередньо з організаторами проекту або через їх фінансових посередників.

ЄІБ допомагає також у виконанні фінансових аспектів співробітництва ЄС з іншими державами, зокрема:

-підтримує проекти економічного розвитку в країнах Центральної та Східної Європи, які готуються до вступу в ЄС;

-опікується міждержавними проектами налагодження інфраструктури та проектами захисту довкілля, а також розвитком виробничого приватного сектора в країнах Середземноморського басейну, які не є членами Союзу;

-робить свій внесок у налагодження Європейського— Середземноморського партнерства, започаткованого на Барселонській конференції та сприяє миротворчому процесу на Близькому Сході:

-70 держав Африки, Карибського та Тихоокеанського басейнів, які підписали Ломеську Конвенцію користуються довгостроковими позиками ,ЄІБтак само, як і Південноафриканська Республіка;

-фінансує проекти, що становлять взаємний інтерес в таких галузях, як передача технологій, спільні підприємства та захист довкілля в країнах Азії

та Латинської Америки, які підписали угоди про співробітництво з ЄС.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) — регіональний міжнародний банк, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено з метою — сприяти переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок та розвиток приватної підприємницької діяльності у країнах Центральної і Східної Європи. Він співпрацює тільки з тими країнами, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки, що ретельно контролюється Банком. ЄБРР виконує ряд функцій:

- сприяння переходу до ринкової економіки та оцінки впливу власних проектів па процес переходу країн на ринкові умови господарювання;

-заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноземних інвестицій у приватний та державний сектори;

-підтримка приватної підприємницької ініціативи. На розвиток приватного сектора Банк спрямовує не менше 60% від загальною обсягу інвестицій;

144

інфраструктури проекти, які впроваджуються у приватний та державний сектори. До інструментів прямого фінансування Банком належать:

1.Кредити. Банк надає позики на конкретні цілі(проекти) на умовах

пов’язаний з акціонерним капіталом. Мінімальна сума прямих кредитів, що надаються Банком, становить 5 млн. євро, хоча за певних умов сума може бути скоригована — зменшена або збільшена. Строк кредитів - від 5 до 15 років. Проценти за кредитами можуть бути фіксованими або плаваючими. При визначенні розміру процентної ставки за основу беруть ставкуLIBOR плюс «маржа».

2.Інвестиції в акціонерний капітал. Банк купує пакети акцій і гарантує

2.Банківські інвестиції. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються Банком шляхом підписки на акції або в інших формах.

3.Спільне фінансування. ЄБРР, часто разом із іншими донорами, спільно працюють над розробкою та впровадженням інвестиційних проектів. Банк фінансує тільки35% вартості проекту, а в іншій частині(65%) надає гарантії за позиками з інших джерел, або залучає кредиторів шляхом укладання угоди про співфінасування. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших кредиторів (комерційні банки, фінансові установи).

4.Програми розвитку фінансового сектору. ЄБРР надає позики на

перебудову і розвиток фінансового сектору в країнах, які орієнтуються на ринок. Інвестиційні кошти направляються на поліпшення якості та прозорості діяльності комерційних банків; поліпшення моніторингу та регулювання

програм дає можливість комерційним байкам працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів.

Україна вступила до ЄБРР у серпні 1992 р. Міжнародне співробітництво з Банком максимально спрямоване на сприяння розвитку підприємницької ініціативи. Пріоритетами діяльності Банку в Україні є:

-підтримка та розвиток приватного сектора;

-сприяння та допомога в реструктуризації та модернізації сектора економіки;

-розвитку малих та середніх підприємств;

145

-сприяння реконструкції та реформам ключових секторів інфраструктури (транспорту, телекомунікацій, енергетики, комунальних послуг);

-зміцнення позиції фінансового сектора.

ЄБРР і НБУ спільно розпочали 1998в р. програму мікрокредитування, яка реалізується разом із Німецько-Українським Фондом(НУФ). Програма мікрокредитування включає:

-надання мікрокредитів малим і середнім підприємствам (МСП);

-надання технічної допомоги комерційним банкам у межах програми

«Трансформ», що розроблена урядом Німеччини.

Ще одним напрямком роботи ЄБРР з Україною є фінансування через

Контрольні питання

1.У чому полягають особливості організації міжнародних валютнокредитних установ?

2.Яку роль відіграють міжнародні валютно-кредитні установи у міжнародному співробітництві?

3. Яка мета створення і головні функції Міжнародного валютного фонду?

4.У чому полягає участь України в роботі МВФ?

5.Яке головне завдання Світового банку?

6.Яка мета створення Міжнародного банку реконструкції і розвитку та які його основні напрямки діяльності?

7.Які основні форми співробітництва МБРР та України?

8.Яка основна мета створення Міжнародної асоціації розвитку (МАР)?

9. Які функції Міжнародної асоціації розвитку та Міжнародної фінансової корпорації?

10.Що собою являє Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій

(БАГІ)?

11.Які основні напрямки діяльності Банку міжнародних розрахунків?

12.Яка мета створення Європейського інвестиційного банку?

13.Яка мета створення Європейського банку реконструкції та розвитку?

Тестові завдання для перевірки знань

1. Короткостроковий ринок, на якому фінансові посередники(банки) зводять між собою кредиторів і позичальників, - це ринок:

а) міжнародний; б) фінансовий;

в) міжнародний грошовий; г) грошовий.

146

2. Дії, спрямовані на вирішення певного завдання з організації та управління грошовими відносинами, що виникають під час формування та використання відповідних коштів, - це операції:

а) фінансові; б) економічні; в) грошові; г) кредитні.

3.Різноманітні фінансові активи, до яких належать національні гроші, іноземна валюта, цінні папери, дорогоцінні метали, нерухомість охоплюють:

а) суб’єкти економічних операцій; б) суб’єкти фінансових операцій; в) об’єкти фінансових операцій; г) об’єкти господарських операцій.

4.Функція міжнародних фінансів, яка ґрунтується на тому, що

міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлювальній) формі:

а) інформаційна; б) організаційна; в) контрольна; г) аналітична.

5.Міжнародна фінансова політика держави має ґрунтуватися на:

а) аналітичних даних фахівців у цій галузі; б) вимогах поточного і стратегічного соціально-економічного розвитку країни;

в) наукових концепціях у галузі міжнародних фінансів; г) наукових концепціях у цій галузі, аналізі попередньої практики та вимогах

поточного і стратегічного соціально-економічного розвитку як окремої країни, так і всього світу.

6.Політика держави, яка може бути пов’язана з наданням кредитів національним імпортерам та експортерам; з наданням кредитів іноземним позичальникам; з одержанням кредитів від інших держав, міжнародних організацій та зарубіжних комерційних банків; з наданням гарантій за отриманими кредитами:

а) фінансова; б) міжнародна; в) кредитна; г) валютна.

7.Міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, яку

створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами ООН:

а) Міжнародна асоціація розвитку; б) Міжнародний валютний фонд;

в) Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок; г) Міжамериканський банк розвитку.

147

8.Міжнародна фінансово-кредитна установа, яка надає довгострокові кредити (15-20 років) під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів:

а) Міжнародна асоціація розвитку; б) Міжнародний валютний фонд;

в) Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок; г) Міжнародний банк реконструкції і розвитку.

9.Напрями співпраці МБРР з Україною:

а) системні проекти; б) ситуаційні проекти; в) програмні проекти; г) майбутні проекти.

10. Програми співпраці МВФ з Україною:

а) програма внутрішнього фінансування; б) програма зовнішнього фінансування; в) програма звуженого фінансування; г) програма розширеного фінансування.

Література:

[1;2;3;4;5;7;8;9;10;11;12;13;14;15;16;17;18;19;20;21;29;30;33;35;36]

148

розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних та інших активних операцій.

Бартер — обмін одного товару на інший без допомоги грошей.

Білонна монета — розмінна монета з дрібною вартістю, яка карбується не з дорогоцінного металу.

149

Бланковий кредит — кредит, що видається без забезпечення — лише під зобов’язання повернути кредит.

Борг внутрішній — сума коштів, отриманих від випущених, але ще не погашених державних позик.

Борг державний — загальна сума заборгованості держави внаслідок непогашення позик і невиплати за ними процентів.

Борг зовнішній — фінансові зобов’язання держави(зовнішні позики та сплачені за ними проценти) на певну дату стосовно іноземних кредиторів.

Бюджет — грошове вираження збалансованого розпису доходів і видатків держави, адміністративно-територіальної одиниці (області, району, міста, села), підприємства, установи за певний період.

Бюджет загальнодержавний — основний загальнодержавний фонд централізованих грошових ресурсів, що виражає економічні відносини держави в процесі розподілу та перерозподілу валового суспільного продукту та національного доходу.

Валовий внутрішній продукт(ВВП) — макроекономічний показник економічної статистики, який відбиває сумарну вартість кінцевих продуктів і

функціонування грошей у міжнародному обігу.

Видатки державного бюджету — економічні відносини, що виникають у зв’язку з розподілом фонду грошових коштів держави та його використання за галузевим, територіальним або цільовим призначенням.

Виконання бюджету — забезпечення повного і своєчасного надходження всіх передбачених у бюджеті доходів і спрямування коштів на

розширення виробництва, соціальної сфери окремих державних підприємств, об'єднань, організацій, установ.

Власні кошти банку — сукупність різних за призначенням фондів, які забезпечують економічну самостійність і стабільність банку.

Гривня — грошова одиниця незалежної України.

Гроші — специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будьякий інший товар і є загальним еквівалентом.

150

Грошова база — гроші, емітовані центральним банком у вигляді готівки

розширенням грошової маси в обігу.

Грошовий агрегат — показник грошової маси, в якому зібрана певна її

організаційні банківські функції відокремлені від інших і реалізуються в так званому першому (верхньому) рівні банківської системи.

Девальвація — офіційне зниження державного металевого вмісту та валютного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Депозитні гроші — неповноцінні знаки, які не мають речового виразу й існують лише у вигляді певних сум на рахунках у банках.

Депозитний процент — процентна ставка, що виплачується за вкладами населення та юридичних осіб.

Державний кредит — вид кредиту, за яким одним із суб’єктів кредитних відносин є держава.

Дефіцит бюджетний — перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною.

Довгостроковий кредит — кредит, що охоплює позики, які надаються на

Дотація — сума коштів, виділена з державного бюджету підприємствам, в яких витрати на виробництво та реалізацію продукції не покриваються

151

152

Кредитор — суб’єкт кредитних відносин, який надає кредит іншому

свої кредитно-фінансові зобов’язання, передусім сплачувати борг.

Маржа — різниця між ставками позичкового та депозитного процента, яка становить прибуток банку.

Маса грошей — сукупність грошових коштів у будь-якій їх формі, яка перебуває в розпорядженні економічних суб’єктів у певний момент.

Міжбанківський процент — процент за кредитами, що видається одним комерційним банком іншому.

Міра вартості — функція, в якій гроші забезпечують упровадження та

Облікова ставка НБУ— величина плати, що стягується НБУ за проведення операцій з кредитування комерційних банків через рефінансування їх активних операцій.

153

Облікова ставка процента— плата, яку оголошує та стягує центральний банк за кредитні ресурси, надані комерційним банком.

Обов’язкові банківські резерви— сума грошових коштів, яку повинні постійно зберігати комерційні банки на своїх рахунках у центральному банку.

Овердрафт — дебетове сальдо контокорентним рахунком, з яким погодився банк, різновид кредиту.

Опосередковане фінансування — переміщення грошей між суб'єктами ринку через фінансових посередників.

Паперові гроші — нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою (казначейством) для покриття своїх витрат і поділяються нею

Плаваюча процентна ставка— процентна ставка, розмір якої може змінюватись під час дії кредитної угоди.

Платіжний обіг — уся сукупність платежів грошима в готівковій і безготівковій формах стосовно погашення всіх грошових зобов’,язаньщо виникають між економічними суб’єктами.

Позика — передавання грошей або матеріальних цінностей за договором

позначається на прибутку банку.

Ревальвація — офіційне підвищення державного золотого вмісту та валютного курсу або лише валютного курсу національної грошової одиниці іноземних валют.

Регулювальна функція кредиту — в сучасних умовах кредит виступає засобом державного регулювання економічних процесів.

Рейтинг банку — показник, за яким відбувається порівняння банків за допомогою обраних критеріїв.

Ризик банківський — можливість понесення втрат у випадку виникнення несприятливих для банку обставин.

154