ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ
.pdfнаціонального банку, що спричинило знецінення національної грошової одиниці;
- перехід Росії у1993р. до торгівлі енергоносіями за світовими цінами призвів до інфляції витрат і шоків пропозиції в Україні.
Антиінфляційна політика.
Антиінфляційна політика – це боротьба держави з інфляційними процесами, вона представляє собою різні заходи, в залежності від того, яка форма інфляції домінує в данний момент в країні.
Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:
–зростання виробництва і насичення ринку товарами;
–структурну та конверсійну перебудову економіки;
–обмеження емісії грошей;
–скорочення дефіциту державного бюджету;
–стимулювання нагромаджень та інвестицій;
–приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;
–скорочення ставок податків;
–регулювання валютного курсу;
–ослаблення інфляційних очікувань;
–роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва;
–проведення грошової реформи конфіскаційного типу.
Уряд проводить майже протилежні заходи при різних формах інфляції. |
|
|||||||||
Антиінфляційна політика при інфляції попиту: |
|
|
|
|
|
|||||
- не допускати емісії грошей, незабезпечених відповідним випуском |
|
|||||||||
товарів і послуг; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
- обмежувати |
доходи |
населення |
і |
тим |
самим |
СПо |
шля |
|||
заморожування |
|
заробітної |
плати |
населення; обмеження |
прибутків |
|
||||
підприємств |
шляхом |
підвищення |
податків; контроль |
|
держави |
за |
співвідношенням зростання продуктивності праці в суспільстві та рівня
заробітної плати в сторону збільшення темпів |
зростання |
продуктивності |
|||||
праці; |
|
|
|
|
|
|
|
- |
потрібно |
підтримувати «валютний коридор» фіксованого |
курсу по |
||||
відношенню до твердих валют, спираючись на стимулювання вітчизняного |
|||||||
виробництва конкурентноспроможної продукції; |
|
|
|
||||
- |
рекомендовано |
продавати |
населенню та |
банківським |
установам |
||
державні облігації та цінні папери; |
|
|
|
|
|||
- |
необхідно проводити ефективну кредитно-грошову |
політику на |
|||||
підвищення |
рівня |
банківської |
відсоткової |
, ставкиспрямовану |
на |
||
подорожчання кредитів; |
|
|
|
|
|
-необхідно дотримуватися позитивного сальдо платіжного балансу і раціоналізувати зовнішньо-економічні зв’язки країни.
Антиінфляційна політика при інфляції пропозиції:
-необхідно проводити індексацю заробітної плати, стипендії, пенсії та інших доходів населення.;
-рекомендоване тимчасове зменшення рівня податків;
91
- застосовувати кредитно-грошову політику, спрямовану на здешевлення |
|
|||||||||||
кредитів; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
- |
стимулювати |
|
експорт |
конкурентноспроможної |
продукції |
для |
||||||
отримання |
іноземної |
валюти |
і |
збільшення |
купівельної |
спроможності |
||||||
національної валюти; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
В Україні на сучасному етапі розвитку інфляція попиту поєднується з |
|
|||||||||||
інфляціює пропозиції, що утруднює проведення антиінфляційної політики. |
|
|||||||||||
Вона |
повинна |
мати |
системний |
характер |
і |
стосуватися |
підвищенн |
ефективності функціонування всієї економіки за такими напрямами:
-ефективна грошово – кредитна політика, спрямована на досягнення стабільності національної грошової одиниці;
-впорядкування державних фінансів для досягнення збалансованого державного бюджету і усунення емісії грошей як інструменту фінансування дефіциту державного бюджету;
-структурна перебудова національної економіки за рахунок ефективної інвестиційної політики;
- раціональна |
зовнішньо-торгівельна |
політика, спрямована |
на |
||
досягнення збалансованого зовнішньо – торгівельного балансу; |
|
||||
- підвищення |
ефективності |
функціонування |
банківської |
,системи |
|
відновлення довіри населення до банків, збільшення обсягів кредитування |
|||||
вітчизняних |
товаровиробників |
для |
стимулювання |
інвестицій |
|
виробництво. |
|
|
|
|
|
Питання для самоконтролю
1.Які фактори визначають попит і пропозицію на ринку праці?
2.Які існують форми і причини безробіття?
3.У чому суть закону Оукена ?
4.У чому суть інфляції? Назвіть її основні типи і причини.
5.Які можливі основні шляхи подолання інфляції?
ТЕМА 9. ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ
1.Економічна суть і функції держави.
2.Форми і методи державного регулювання економіки. Державний сектор економіки.
3.Основні напрямки економічних реформ в Україні. Роль держави у процесі реформування.
1. Економічна суть і функції держави
Державне регулювання економіки(ДРЕ) — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави заради створення нормальних умов ефективного функціонування ринку і
92
вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й усього суспільства.
Основні функції держави в економічному житті країни:
–створення правової бази функціонування суб'єктів ринкової економіки;
–формування конкурентного середовища і його захист;
–усунення (мінімізація) негативних екстерналій;
–розподіл і перерозподіл доходів;
–розробка і здійснення науково обґрунтованої і цілеспрямованої державної структурної політики;
–виробництво суспільних товарів і благ;
–регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Об'єкти державного регулювання економіки— сфери, галузі, регіони, а
також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або терміново, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.
Конкретні |
об'єкти |
державного |
регулювання: економічний |
|
цикл; |
||||
структура економіки; |
умови |
нагромадження й інвестиційна діяльність; |
|||||||
науково-технічний прогрес та інноваційні процеси; грошовий обіг, інфляція; |
|||||||||
ціни; платіжний |
баланс; |
блок |
соціальних проблем(зайнятість і доходи |
||||||
населення, підготовка й перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо); |
|||||||||
умови конкуренції; навколишнє середовище (екологічні проблеми); регіони |
|||||||||
тощо. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Суб'єкти ДРЕ — це суб'єкти виконання та суб'єкти впливу. |
|
|
|||||||
Суб'єкти |
виконання — держава |
та її |
інституційні органи(законодавчі, |
||||||
виконавчі і судові органи різних рівнів). |
|
|
|
||||||
Суб'єкти |
впливу — фізичні |
та юридичні особи, громадські й політичні |
|||||||
об'єднання, засоби масової інформації, окремі особистості тощо. |
|
|
|||||||
Моделі реформування економіки: |
|
|
|
|
|||||
– американська |
(так |
зване |
стихійне входження в )ринокпередбачає |
||||||
поступовий характер реформ, пасивну роль держави в цьому процесі, |
|||||||||
зведену |
в |
основному |
до |
законодавчої діяльності |
й |
використання |
|||
традиційних економічних важелів регулювання; |
|
|
–японська — визнає активну роль держави у трансформаційному процесі: державне сприяння входженню в ринок та жорсткий контроль з боку держави через використання комплексу прямих, непрямих, економічних, правових, специфічних і нетрадиційних методів регулювання.
За прикладом Японії трансформацію національної економіки за активної |
|
||
участі держави здійснили ряд нових індустріальних країн(Південна Корея, |
|
||
Сінгапур та ін.). |
|
|
|
Система державного регулювання |
економіки |
в Україні перебуває |
в |
процесі реформування, зазнаючи впливу |
різних |
факторів об'єктивного |
і |
суб'єктивного характеру. |
|
|
|
93
2. Форми і методи державного регулювання економіки
Державне регулювання економіки здійснюється у наступних формах:
-бюджетно-податкова або фіскальна політика;
-кредитно-грошова політика;
-адміністративно-економічна політика;
-цінова політика;
-соціальна політика.
Бюджетно-податкове (фіскальна політика) регулювання пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.
Кредитно-грошове регулювання — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.
Адміністративно-економічне |
регулювання передбачає |
заходи |
адміністративного та економічного |
характеру, спрямовані на |
створення |
умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономічне планування і програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності).
Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон'юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентоздатності національної економіки, пом'якшення соціальної напруги тощо.
Соціальна політика – це політика соціального захисту мало захищених верств населення та безробітної частини населення, спрямована на підтримку нормального рівня життя.
Основні методи державного регулювання економіки.
Методи державного регулювання економіки — це сукупність способів,
прийомів |
та |
засобів |
державного |
впливу |
на |
соціально-економічний |
розвиток |
країни. Вони |
поділяються |
напрямі |
і |
непрямі методи |
|
регулювання. |
|
|
|
|
|
Прямі методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. Прямі методи можуть здійснюватися у таких формах:
держконтракт, держзамовлення, субсидії, субвенції, |
дотації, |
прямі витрати |
||
уряду, встановлення |
фіксованих |
цін, валютних |
курсів, |
ліцензування, |
встановлення державних стандартів і нормативів тощо.
Держконтракт і держзамовлення — це угоди між державою і суб'єктами господарювання щодо виготовлення певного товару чи виконання певного виду послуг з метою задоволення соціально-економічних потреб споживача, стимулювання виробництва дефіцитного товару, в тому числі на експорт, розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впровадження нових
94
технологій, виконання міжнародних угод та задоволення соціальних потреб суспільства.
Субсидія — форма цільової фінансової або матеріальної допомоги держави окремим суб'єктам економіки(галузям, регіонам, фірмам, банкам, фізичним особам, наприклад, житлові субсидії для населення).
Субвенція — форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, війна, економічні кризи тощо).
Дотація — різновид субсидій: асигнування, доплата з державного бюджету з метою збалансування бюджетів нижчих рівнів.
Ліцензування — дозвіл державних органів на право займатися певним видом діяльності, в тому числі експортно-імпортними операціями тощо.
Фіксовані ціни на товари і тарифи на послуги— державне закріплення цін на деякі товари і тарифи на послуги на певному рівні.
Державні стандарти і нормативи— встановлення єдиних вимог, норм якості, хімічного складу, фізичних властивостей, ваги, розмірів, кількості тощо.
Адміністративні заходи державної влади – заборони, дозвіл або примус (укази, розпорядження, ліцензування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, введення економічних, харчових, фармацевтичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів, контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень тощо, санкції за порушення та ін.)
Непрямі методи державного регулювання економіки– це сукупність
опосередкованих |
засобів |
державного |
впливу |
на |
діяльність |
суб’єктом |
економіки на основі проведення певної |
кредитно-грошової, фіскальної |
або |
соціальної політики.
Непрямі методи найчастіше проявляються як економічні методи державного регулювання економіки.
Економічні методи державного регулювання економіки – це створення державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на
економічні |
інтереси |
суб’єктів |
господарювання |
і |
зумовлювати |
їхню |
поведінку |
(ставка податків, облікова ставка, митний |
тариф, норма |
|
амортизації тощо).
Державний сектор економіки й державне підприємництво як спосіб реалізації економічних функцій держави
Специфічним інструментом ДРЕ єдержавний сектор економіки– комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних і політичних функцій.
Об'єкти державної власності виступають:
–матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, монетний двір, пошта тощо);
–економічною базою для підприємницької діяльності держави: (промислові
95
й сільськогосподарські підприємства, галузі, центральний банк, залізниці тощо).
Державне підприємництво — це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).
Підприємства державного сектору оцінюються за критеріями мікромакроекономічної ефективності.
Форми державних підприємств та їх особливості:
Бюджетні підприємства:
-підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління;
-не завжди прибуткові;
-фінансуються за рахунок дежбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).
Державні корпорації
-підприємства з правом господарської самостійності;
-держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;
-форма роботи з державою— контрактна на конкурентних засадах із застосуванням тендерів.
Змішані акціонерні товариства:
-поєднують переваги приватного і державного підприємництва;
-можливе вирішення макроекономічних завдань на конкурентних засадах;
-комерційна основа господарської діяльності;
-деяким товариствам держава може встановлювати ,планиякі розробляються спільно з адміністрацією підприємства.
Мікроекономічна |
ефективність |
державних |
підприємств |
відображає |
рівень їхньої рентабельності. Макроекономічна ефективність характеризує |
||||
ступінь виконання |
державним сектором певних соціально-економічних |
|||
функцій (завдань): |
|
|
|
|
–реалізація цілей економічної політики держави стосовно ринкового реформування країни. За допомогою державного сектору економіки вирішуються проблеми:
–забезпечення національної безпеки і цілісності економіки;
– забезпечення |
збалансованого |
і |
стабільного |
розвитку |
національної |
економіки; |
|
|
|
|
|
–підвищення конкурентоздатності національної економіки, забезпечення позитивних зрушень (позитивних екстерналій);
–соціалізація економіки (сприяння зайнятості і соціальній орієнтації економіки), виробництво суспільних товарів і благ;
–створення ефективних умов для розвитку приватного сектору економіки;
–екологічного характеру;
–розвитку регіонів.
96
3. Основні напрямки економічних реформ в Україні. Роль держави у процесі реформування.
Специфічні |
умови |
формування |
сучасної |
системи |
державно |
||
регулювання економіки України викликані наступними причинами: |
|
|
|||||
–залишки адміністративно-командної системи управління; |
|
|
|
||||
–незбалансованість |
народного |
господарства(цілі |
не |
підкріплені |
|||
ресурсами); |
|
|
|
|
|
|
|
–значний зовнішній та внутрішній борг;
–слабка мотивація стратегічної діяльності, домінування тактичного управління;
–відсутність ефективних стимулів до |
високопродуктивної праці |
та |
||||
інтересу до виробничого нагромадження; |
|
|
|
|||
–велика |
питома |
вага |
державного |
сектору, низька |
ефективність |
|
управління в ньому;
–нераціональна організаційна структура управління;
–традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.
На етапі трансформації основні економічні функції держави пов'язані зі створенням умов для становлення і розвиткумоделі соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Головними умовами побудови моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки будуть наступні:
–макроекономічна стабілізація і стимулювання економічного зростання;
–впровадження стабільного ринкового законодавства;
–проведення інституціональних перетворень;
–формування конкурентного середовища;
–кардинальна структурна перебудова виробництва;
–становлення національного конкурентоздатного виробництва;
–формування ефективної системи соціального захисту населення;
–забезпечення умов раціонального входження у світову економіку.
Для реалізації на практиці |
данної моделі необхідні системність у |
проведенні реформ, радикальність та |
послідовність змін. |
Питання для самоконтролю
1. Що таке державне регулювання економіки?
2.Які головні економічні функції держави у ринковій економіці змішаного типу?
4.Що є інструментами прямих і непрямих методів ДРЕ?
5.Що таке державний сектор економіки? Яке його призначення?
ТЕМА 10.ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.
1. Фінанси, їх суть і функції. Фінансова система.
97
2.Державний бюджет. Бюджетний дефіцит і державний борг .
3.Фіскальна політика держави.Податки та їх види.
4.Кредит: суть, види, форми і функції.
5.Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
1. Фінанси, їх суть і функції. Фінансова система.
У сучасних умовахфінанси визначають |
як |
систему |
|
економічних |
|
|||||
відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між |
|
|||||||||
окремими |
державами |
і |
міжнародними |
економічними |
|
інститутами |
й |
|||
організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі |
|
|||||||||
розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту(ВВП) |
і |
|
||||||||
національного доходу (НД). |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
Фінанси, таким |
чином, |
безпосередньо |
пов'язані |
з |
грошовими |
|
||||
відносинами, але не тотожні їм. |
|
|
|
|
|
|
|
|
||
Об'єктивна необхідність фінансів заключається в тому, що незважаючи |
|
|||||||||
на те, що існування фінансів безпосередньо пов'язане з існуванням грошей, |
|
|||||||||
причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби |
|
|||||||||
суб'єктів |
економіки (домогосподарств, |
підприємницького |
сектору |
та |
|
|||||
держави) у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність. |
|
|
|
|
||||||
Наявність різних потреб у суб'єктів ринкового господарства зумовлює |
|
|||||||||
виникнення різних видів фінансових зв'язків. |
|
|
|
|
|
|
||||
Види фінансів |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1. Державні: загальнодержавні; регіональні; муніципальні; фінанси |
|
|||||||||
державних підприємств; фінанси державних установ та організацій, що |
|
|||||||||
здійснюють некомерційну діяльність. |
|
|
|
|
|
|
|
|||
2. Громадських |
об’єднань: різних |
спілок; |
політичних |
партій; |
|
громадських рухів; спеціальних цільових та благодійних фондів.
3. Приватні: фінанси приватних підприємств та корпорацій; фінанси комерційних установ та організацій; фінанси домогосподарств.
Державні фінанси — особлива сфера розподільчих відносин, пов'язана з первинним і вторинним розподілом та використаням ВВП з метою утворення фонду грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.
Такі грошові засоби набувають форм:
–державного бюджету;
–регіональних бюджетів;
–місцевих бюджетів;
–спеціальних фондів;
–фінансів державних підприємств.
Роль фінансів визначається тим , щозавдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан членів , сімекономічний'ї і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне
98
вирівнювання в суспільстві.
Система фінансових відносин різних рівнів та ,інститутівщо забезпечують їхнє функціонування, утворюють фінансову систему країни, яка складається з:
–Фінансів держави різних видів
–Фінансів підприємств, установ, організацій
–Фінансів громадських організацій
–Фінансів домогосподарств
–Позабюджетних цільових фондів (пенсійні, соціального страхування, приватизації, тощо)
2. Державний бюджет. Бюджетний дефіцит і державний борг.
Найважливішою ланкою фінансової системи держави державнийє бюджет, який можна визначити таким чином:
–головний фінансовий план держави;
–найбільший централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні уряду;
–грошове вираження збалансованості надходжень та видатків до державної казни за певний період.
Функції державного бюджету: |
|
|
|
|
|
|
||
Фіскальна |
функція бюджету |
полягає |
у |
вилученні |
за допомогою |
|||
податків та інших джерел, які мають допоміжний характер, частини доходів |
||||||||
громадян, підприємств, установ, організацій |
для |
утримання |
державного |
|||||
апарату, виробництва суспільних благ. |
|
|
|
|
|
|||
Розподільча |
функція бюджету |
полягає |
в |
тому, |
що акумульовані в |
|||
державному |
бюджеті |
грошові |
засоби |
|
уряд |
використовує |
||
перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток. |
|
|
|
|
||||
Стимулююча функція бюджету |
проявляється |
в |
тому, що, |
змінюючи |
базу та ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу (обмежувальну) політику, впливаючи на циклічні коливання економіки, зміну її структури тощо.
Контрольна функція бюджету виконується завдяки тому, що він у грошовому вираженні віддзеркалює відтво-рювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги тощо.
Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:
–податки;
–відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;
–державна позика (внутрішня та зовнішня);
–емісія грошей;
–продаж державного майна (приватизація).
Форми виплат із державного бюджету:
–асигнування — видатки на утримання підприємств та установ;
–субсидії — державна допомога організаціям, установам, громадянам;
–субвенції — державна грошова допомога місцевим органам влади або
99
окремим галузевим господарським органам для розвитку; |
|
|
– дотації — допомога |
підприємствам, організаціям, установам |
для |
покриття збитків з метою підтримки.
Надання бюджетних засобів підприємствам, установам та організаціям для повного або часткового покриття їхніх витрат на заходи, передбачені бюджетом, називають бюджетним фінансуванням.
Система бюджетного фінансування містить:
–механізм надання бюджетних засобів розпорядникам асигнувань;
–засоби фінансового контролю за цільовим та ефективним використанням грошових ресурсів.
Бюджетна система України— це сукупність бюджетіврізних рівнів: державного; бюджету Автономної Республіки Крим; обласних; бюджетів міст Києва та Севастополя; міських бюджетів; районних; районних бюджетів у містах; сільських та селищних.
Консолідований бюджет — це об'єднаний бюджет центрального уряду і бюджети місцевих органів влади.
За станом розрізняють державний бюджет:
–нормальний (збалансований), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;
–дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;
–профіцитний, коли доходи перевищують видатки.
Чи може держава витрачати більше, ніж вона має? Так за цих |
умов |
|||||
держава вдається до проведення додаткової грошової емісії, що є |
суто |
|||||
інфляційним |
чинником, або |
застосовує |
інше |
джерело |
фінансування |
бюджетного дефіциту — позику.
Насправді не всякий дефіцит державного бюджету є небезпечним. Якщо він не перевищує 2—3 %, він не є небезпечним; якщо ж він перевищує 5 %, існує загроза інфляційних явищ в економіці(абсолютно неінфляційних чинників фінансування державного бюджету немає).
В Україні виникло явищеприхованого бюджетного дефіциту, яке проявилося у невчасному та (або) неповному фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чином, уряд скорочував видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету.
Причини бюджетного дефіциту:
–спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного бюджету;
– збільшення |
державних |
витрат |
на |
розвиток |
військово-промислового |
|
комплексу (ВПК), реалізацію |
соціальних |
програм, фінансування |
||||
збиткових підприємств тощо; |
|
|
|
|
–значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків;
–зростання витрат на утримання управлінського апарату;
–непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.
Заходи щодо зменшення бюджетного дефіциту:
–перехід від фінансування до кредитування;
100