2.3 Аналіз зовнішнього середовища (Російська Федерація)

Для обґрунтування вибору зовнішнього ринку, на наш погляд, необхідно провести аналіз економічної, демографічної та екологічної ситуації Російської Федерації, а також оцінити стан взаємовідносин між Україною та Російською Федерацією.

З урахуванням стану підприємства, його можливостей та особливостей розміщення, в якості зовнішнього ринку слід в першу чергу розглядати прикордонні регіони Російської Федерації, як найбільш зручно розташовані, та найбільш перспективні.

Аналіз економічної ситуації

За результатами досліджень стану національної економіки Росії бачимо її зростання. Проте, аналітики відзначають, все економічне благополуччя Росії, що демонструвалося в останні роки, пояснюється лише вдалою кон`юнктурою на світових ринках - світові ціни на нафту і сталь почали зростати особливо швидкими темпами, починаючи з 2003-2004 років. Економіка Росії надзвичайно залежна від сировинного експорту, а значить є дуже уразливою. Росія є постачальником сировини для решти всього світу. У світовій економіці закінчується певний цикл розвитку, і тому в умовах сучасної світової кризи в найближчі роки відчує значні втрати. Національна економіка Росії характеризується значними проблемами у здійсненні структурних змін, та ігноруванням реального сектора економіки. Це призвело до становища, яке характеризується:

- процесом приватизації, що не досяг бажаних результатів, але котрий замість того зберіг, посилив або навіть створив монополії та олігополії; та недостатньою модернізацією менеджменту підприємств;

- недосконалим регулюванням економічного життя

- слабкістю банківської системи;

- формуванням конгломератів у фінансовій, промисловій галузях, у засобах масової інформації, які мають необмежену владу над державними органами, а також не мають демократичного контролю;

- слабким соціальним виміром проектів у галузі економічного реформування, зниженням підтримки соціально незахищених верств населення;

- серйозними проблемами із здоров'ям, низькою купівельною спроможністю чи, навіть, бідністю населення, включаючи заробітну плату, пенсії та інші соціальні виплати;

- зростаючим процесом бартеризації та тіньовою економікою;

- обмеженою базою оподаткування та слабким управлінням податковою службою;

- зростаючими обсягами злочинності та корупції

Вищезазначені положення посилюють тяжку бюджетну кризу, за умов якої недостатньо координуються монетарні та фіскальні заходи, та посилюють зростання обсягів внутрішнього та зовнішнього боргу. Таким чином, внаслідок міжсистемних реформ у Росії формується економіка, яка вже визнана ринковою у США і ЄС, але така, що переобтяжена серйозними проблемами і за кількісними параметрами, насамперед абсолютними обсягами ВВП і ВНП на душу населення, реальними доходами населення тощо ще не вийшла на дотрансформаційний рівень 1990 р. Сучасна світова криза суттєво зменшить російський експорт, що приведе економіку до затяжної економічної кризи, яка може перерости і в соціальну [36, c. 27].

Аналіз екологічної ситуації

Всі доступні дані свідчать про те, що екологічна обстановка в Росії в кінці ХХ ст. — одна з найбільш неблагополучних на земній кулі. У період гласності щонайменше 200 міст Росії були визнані екологічно небезпечними для здоров'я населення внаслідок забруднення повітря і вод. За програмою «брудні міста» бл. 30 міст були відібрані для очищення від забруднюючих відходів виробництва, але ефект виявився мінімальним. Щорічно в районі Норильська, де зосереджені найбагатші родовища поліметалічних руд, у навколишнє середовище викидається 2 млн т діоксиду сірки, майже 2 млн т оксиду міді, 19 млн т закису азоту, майже 44 тис. т свинцю і безліч інших небезпечних для здоров'я людини речовин. Тривалість життя в цьому районі найнижча в Росії. У одній з місцевих лікарень, за даними за шестирічний період, 90% пацієнтів страждали різними захворюваннями легень. Завод з переробки нікелевих руд у місті Нікель на Кольському п-ові настільки сильно забруднює навколишнє середовище, що сусідня Норвегія запропонувала виділити кошти на заміну застарілого обладнання. У радянський час було засекречено до 50 ядерних підприємств, і тільки в 1994 з'ясувалося, що багато які місцевості заражені радіоактивними відходами. Вибухи відходів виробництва атомної зброї в Челябінської області (1957) і атомного реактора Чорнобильської АЕС поблизу Києва (1986) привели до радіоактивного зараження великих територій. Нерідкі випадки аварій на нафто- і газопроводах. Широко поширене забруднення вод стоками промислових і сільськогосподарських підприємств. У 1990-х роках в Росії неодноразово відмічалися спалахи холери через погане очищення води [37, c. 89].

Аналіз демографічної ситуації

Росія — багатонаціональна країна, де проживають представники понад 130 різних народів. Чисельність населення — 143 млн. осіб. Росіяни становлять переважну більшість — 80%. Серед національних меншин багато українців. На території населення проживає вкрай нерівномірно: 2/3 проживає в європейській частині країни із сприятливими природними умовами. Значно менша густота населення в азійській частині, де панує різкоконтинентальний клімат. Великі міста — Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ.

Переважна більшість населення — православні християни; значну частину неслов'янських жителів становлять мусульмани-суніти. Основні релігії: православ'я (Російська Православна Церква), іслам, католицизм, протестантизм, іудаїзм, буддизм тощо [38, c. 44].

Аналіз україно-російських відносин

З часу розпаду Радянського Союзу відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у напруженні.

Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.

Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також від часу демократичних виборів Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору.

Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції2004 р. Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р., але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України.

Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими, але загальне втручання російської влади в суверенні справи України призводить до поступового зниження довіри між двома народами [40, c. 66].

Аналіз сфери охорони здоров'я Російської Федерації

Аналізуючи сферу охорони здоров'я взагалі, варто відзначити наявність обмежень, які виступають в самих різних формах.

Охорона здоров'я населення залежить не тільки від ефективного функціонування ринку медичних послуг, але й від цілого ряду інших ринків, тісно пов'язаних між собою. Якщо розглядати тільки функціонування медичних установ, то вони, перш за все, виступають на двох основних ринках: ринку ресурсів і ринку медичних послуг [41, c. 45].

Ринок ресурсів включає в себе ринок трудових ресурсів і ринок матеріальних ресурсів. Цей ринок постачає медичним установам медичне обладнання, лікарські препарати, інструментарій.

Діючи на цьому ринку, медичні установи купують необхідні ресурси і здійснюють платежі, які виступають у вигляді заробітної плати і доходів власників ресурсів. На ринку ресурсів медичні установи виступають в ролі покупців, на ринку медичних послуг - продавцями.

Так, слід відзначити, що, враховуючи специфіку формування найважливішу роль в забезпеченні медичних закладів обладнанням, відіграє фактор взаємодії постачальників обладнання з владними структурами, що впливають на формування бюджетів різних рівнів. Однією з форм такої взаємодії є створення асоціацій (виробників/імпортерів медичного обладнання тощо)

Необхідно відзначити наявність додаткових штучних бар'єрів для виробників медичних послуг при їх виході на ринок: атестації, необхідність отримання ліцензій, при цьому для вже сформованого фахівця існує відносна легкість виходу на ринок медичних послуг і відходу з нього, так як надання багатьох видів медичної допомоги не пов'язане з великими первинними витратами, значними стартовим капіталом (на відміну від діяльності в промисловості, торгівлі та більшості інших сфер). З іншого боку, динамічний попит, поява нових потреб та "ніш" на ринку медичних послуг і супутніх товарів активно залучають в цю сферу нових фахівців і псевдоспеціалістів. Тому цілком зрозуміле прагнення вже усталеного контингенту виробників усіма можливими, і не тільки економічними, засобами мінімізувати ймовірність появи на ринку потенційних конкурентів, обмежити пропозицію, максимізувати ціни і доходи.

Зазначені вище обмеження конкуренції та інформації означають, що ринок медичних послуг буде істотно відрізнятися від ринку досконалої конкуренції. В умовах досконалої конкуренції, у випадках, якщо фірма відкриває кращий спосіб виробництва будь-якого товару, вона просто знижує ціни і таким чином відбирає покупців в інших виробників. Виробництво завжди ефективно, а ціни відображають витрати виробництва найбільш досвідчених виробників. Якщо ці умови не виконуються, то можуть вижити і ті виробники, у яких ціни значно перевищать витрати виробництва.

Коли товар неоднорідний і покупець не дуже добре поінформований, тоді йому складно визначити, що означає більш низька ціна - сигнал про можливість більш вигідно покупки або про низьку якість товару. А коли покупці інформовані про ціни, то фірми можуть їх підняти вище рівня цін рівноваги тільки при обмеженні числа продавців [42, c. 126].

Таким чином, можна стверджувати, що ринок медичних послуг, з точки зору організаційної структури, є ринком недосконалої конкуренції. При цьому за своїми основними характеристиками він в більшій мірі наближається до структур, які в економічній теорії класифікуються як ринок монополістичної конкуренції і монополія. Ці обставини неминуче накладають свій відбиток на поведінку виробників, зміна їх першочергових цілей, систему ціноутворення, що також потребує специфічного регулювання процесів, що відбуваються в цих ринкових структурах з боку держави.

У зв'язку з цим надзвичайно важливо звернути увагу на фактори , що визначають попит та пропозиція медичних послуг. Ключову роль тут грає ціна, яка, з одного боку, визначає попит та пропозиція, а з іншого боку, в умовах вільного її зміни балансує їх. Для того щоб будувати прогнози відносної зміни величини попиту або пропозиції при зміні ціни, необхідно знати кількісні параметри цих змін. Найпоширенішою кількісною характеристикою попиту є так звана еластичність попиту.

Пропозиція медичних послуг також буде залежати не тільки від ціни, а й від інших факторів: ціна ресурсів, що використовуються, податків і дотацій, кількість виробників даних послуг. Остання обставина має особливе значення.

В умовах широкого використання медичного страхування ринок послуг може бути представлений наступними видами: страховим ринком, ринком медичних послуг за системою страхування та вільним ринком медичних послуг. Що ж до ринку ресурсів, то він також може бути певним чином класифікований. Це ринок медичного обладнання, ринок лікарських препаратів, ринок праці.

Ринок медичних послуг і ринок ресурсів пов'язані між собою найтіснішим чином. З одного боку, попит на ринку ресурсів є похідним від попиту на медичні послуги, а з іншого боку, рівень цін і в цілому кон'юнктура на ринку ресурсів визначають потенційні можливості і межі розвитку медичних установ. Тому не випадково рівень професійної підготовки медичних працівників, наявність лікарських препаратів, низький рівень матеріально-технічної бази охорони здоров'я стали найбільш гострою проблемою, що спостерігається у нас в країні кризи охорони здоров'я.

В той же час в Росії довгі роки в цих сферах панував державний монополізм, незначна сума коштів, що виділяється з державного бюджету, переважання екстенсивних методів розвитку є основними причинами виниклих утруднень, що з'явилися в цих умовах перші медичні кооперативи, малі підприємства багато в чому мали успіх завдяки доступу до сучасного обладнання, дефіцитним ліків, залучення найбільш кваліфікованих фахівців. Це призвело до ще більшої диференціації якості медичного обслуговування, посилило соціальну напруженість у суспільстві. Тому держава була змушена піти на посилення державного контролю у виробництві ліків та медичної техніки.

Зокрема, це виявилось у реорганізації Міністерства охорони здоров'я Росії, яке перетворилося на Міністерство охорони здоров'я і медичної промисловості Російської Федерації, а також у виданні влітку 1994 року постанови Уряду Російської Федерації "Про державну підтримку розвитку медичної промисловості та поліпшення забезпечення населення та закладів охорони здоров'я лікарськими засобами та виробами медичного призначення".

У будь-якому випадку більшість цих проблем можуть бути успішно вирішені лише з розширенням фінансової бази всій системи охорони здоров'я в країні.

Перспективи розвитку сфери охорони здоров’я Російської Федерації.

Поряд з традиційним джерелом фінансових кошти, яким є державний бюджет, виникають нові. Як визначено в законі

"Про медичне страхування громадян у Російській Федерації", ними можуть бути кошти державних і громадських організацій, підприємств, доходи від цінних паперів, кредити банків та інших кредиторів.

Для того, щоб ці перераховані джерела реально функціонували, необхідні умови, що роблять фінансові інвестиції в охорону здоров'я населення досить привабливим напрямком. З цією метою, на наш погляд, необхідно диференціювати інструменти фінансового ринку і забезпечити їм відповідну державну підтримку. І хоча основну роль в цих процесах будуть грати державні і приватні страхові організації, все ж медичні установи та відповідні органи управління охороною здоров'я можуть залучати до себе додаткові вільні грошові кошти. Це може досягатися різними шляхами: випуск власних боргових зобов'язань; участь у капіталі та прибутку медичної установи, шляхом випуску акцій; отримання позик у комерційному банку.

Наприклад, Комітет з охорони здоров'я РФ міг би виступити ініціатором інвестиційного проекту, пов'язаного з будівництвом великого багатогалузевого комплексу. Не розраховуючи на бюджетні засобтва, мерія міста випускає середньострокові (3-4 року) боргові зобов'язання, які розміщуються серед населення і підприємств, перш за все довколишній районів. Повернення цих коштів і виплати відповідних дивідендів можуть бути реалізовані завдяки як майбутньої ефективної роботи цього комплексу, так і майбутнім доходів міського бюджету (економія коштів).

Що ж до медичних установ акціонерного типу, то тут істотне значення можуть мати додаткова емісія акцій і отримання позик в комерційних банків.

Як відомо, привабливість цінних паперів визначається співвідношенням їх трьох параметрів: ліквідності, прибутковості і ризику.

З огляду на формування системи обов'язкового медичного страхування, а також значну участь державного бюджету у сфері охорони здоров'я , можна припустити зміцнення в найближчі 2-3 роки фінансової бази медичних установ, а це дозволить, на наш погляд, додати цінних паперів привабливість, перш за все в аспекті безпеки і ліквідності, поступаючись в прибутковості. Крім того, при відповідній пропаганді в суспільстві можна сформувати доброзичливе ставлення до такої важливої соціальній сфері, якою є охорона здоров'я, і тим самим надати цим цінних паперів додаткову привабливість.

У відносинах з комерційними банками додатковою гарантією забезпечення повернення кредитів може служити заставу нерухомості і, особливо земельних ділянок, якими можуть мати у своєму розпорядженні державні медичні установи, розташовані в районних центрах і невеликих містах.

Крім таких традиційних способів фінансування, можуть бути використані і інші способи фінансування установ охорони діяльності, які можуть виявитися помітно вигідніше банківського кредиту. Одним із способів такого фінансування є лізинг. Лізинг

- це операції з розміщення рухомого і нерухомого майна, що спеціально придбається лізингової фірмою, залишається її власністю, але віддається в оренду підприємцям. Зазвичай лізинг трактується як довгострокова оренда машин і устаткування. В даний час з лізингу можна отримати найрізноманітніші фактори виробництва і різне майно - від складного до конторського обладнання. Лізингова фірма виступає своєрідним посередником між виробниками відповідного обладнання та його споживачами.

Відомо, що лізинг особливо привабливий при тимчасової потреби в обладнанні. Підприємства вдаються до нього, якщо у них немає можливості використати кредит для закупівлі необхідного обладнання. А з урахуванням того, що лізингова угода не передбачає гарантійного та авансового застави, підприємства, застосовуючи один і той же капітал, приводять в рух більшу кількість ресурсів. Обладнання, отримане по лізингу, не фіксується на балансі підприємства, отже, не збільшує його заборгованості, не погіршує фінансове становище.

В даний час, коли йде процес формування багатоукладності в охороні здоров'я і існує гостра нестача фінансових коштів, створення лізингових фірм, на наш погляд, могло б помітно поліпшити матеріально-технічну базу медичних установ. На першому етапі це можуть бути державні лізингові фірми, які могли б виконувати своєрідну роль розподільника мізерних обсягів сучасного медичного обладнання, домагаючись, щоб вона потрапила в гарні руки. До того ж, як показує світовий досвід, застосовувати лізинг особливо там, де є особливо складне і рідко обладнання, яке обслуговується лізингодавцями краще, ніж це може зробити що використовує його медичного установа.

В економічній літературі зустрічаються пропозиції про використання у сфері послуг такої специфічної форми, як фекторінг. Фекторінг - це зазвичай здійснюється на договірній основі покупка вимог по товарних поставках фекторінг-фірмою. В результаті подібної операції підприємець, що продає вимоги, протягом 2-3 днів отримує від 70 до 90% суми вимог у вигляді авансу. Що залишаються 10-30% є для фекторінг-фірми свого роду гарантійної сумою. Фекторінг-фірма стягує з підприємця певні відсотки за негайне надання еквівалента боргових вимог, премію за ризик і відшкодування адміністративно-управлінських витрат. Фекторінг ефективний перш за все, на виробничих підприємствах і оптових фірмах, відповідно що виробляють і збувають споживчі товари. Однак нам представляється можливим в умовах обов'язкового медичного страхування, коли багато підприємств не здійснюють вчасно платежі до територіальних фондів обов'язкового медичного страхування, а багато хто з них знаходяться на межі банкрутства, боргові зобов'язання підприємств фондам і страховим організаціям могли б бути продані фекторінг-фірмам.

Це забезпечило б більшу рівномірність у фінансуванні медичних установ.

Таким чином, конкретна структура ринку формується під впливом різноманітних факторів, що відображають стан економіки країни в цілому, регіональні особливості, рівень розвитку відповідної інфраструктури. І чим точніше законодавча і виконавча влади будуть ці фактори, тим ефективніше і цивілізовано будуть використовуватися ринкові механізми в охороні здоров'я населення.