Тема 5. Виконання бюджету

1. Поняття та принципи виконання бюджету. Органи, які забезпечують виконання дохідної частини бюджету.

2. Розпис доходів і видатків. Бюджетна класифікація доходів.

3. Система стягнення доходів до бюджету в Україні. Документооборот, пов'язаний з мобілізацією доходів.

4. Податковий менеджмент.

5. Джерела формування та напрямки використання грошових коштів бюджету.

6. Касове виконання бюджету: поняття, сутність, системи.

1. Виконання бюджету — це четверта стадія бюджетного про­цесу.

Виконати бюджет означає забезпечити надходження запланованих доходів до всіх ланок бюджетної системи та профінансувати заходи, затверджені в бюджеті держави.

До принципів організації виконання бюджету відносять:

•забезпечення повного і своєчасного надходження доходів в цілому і за кожним джерелом окремо;

•фінансування заходів у межах затверджених у бюджеті сум і протягом бюджетного року;

•надання бюджетних коштів за умови виконання кожним підприємством, організацією, установою планових завдань і з урахуванням освоєння раніше виділених коштів;

•фінансування юридичних осіб тільки з одного бюджету;

•дотримання режиму економії у витрачанні трудових та природних ресурсів, матеріальних коштів;

•забезпечення ефективного контролю за правильним викорис­танням бюджетних коштів;

•дотримання на підприємствах і в організаціях бюджетної сфери державної планової та фінансової дисципліни.

Загальне керівництво щодо виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів Украї­ни організує виконання бюджету держави через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи викнавчої влади, уряд АРК, місцеві виконавчі органи. Виконання дохідної частини Державного бюджету забезпечують такі і органи:

• Податкова адміністрація України здійснює контроль за правильними і своєчасними розрахунками з бюджетом всіх платників податків, зборів, платежі

• Органи Державного казначейства України перевіряють правильність зарахування доходів відповідно до кодів бюджетної класифікації та ведуть бухгалтерський облік доходів.

• Міністерство фінансів України організовує виконання дохідної частини бюджету і здійснює контроль за цим.

• Установи банківської системи здійснюють прийом, зберігання доходів та їх перерахування.

Виконання дохідної частини місцевих бюджетів забезпечують такі органи:

• Податкова адміністрація України здійснює контроль за правильними і своєчасними розрахунками з бюджетом всіх платників податків, зборів, платежів.

• Фінансові управління обласних, міських, державних адміністрацій і фінансові відділи виконавчих органів перевіряють правильність зарахування доходів відповідно до кодів бюджетної класифікації та ведуть бухгалтерський облік доходів.

• Установи банківської системи здійснюють прийом, зберігай-1 ня доходів та їх перерахування.

2. Підставою для виконання державного і місцевих бюджетів є розпис доходів і видатків. Розпис доходів і видатків Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України відповідно до показників затвердженого бюджету у місячний термін після його прийняття. Розписи доходів і видатків республіканського бюджету АРК складає Міністерство фінансів АРК; обласних і міських (міста Київ і Севастополь) бюджетів — фінансові управління обласних і міських і державних адміністрацій; районних, сільських, селищних, міських — фінансові відділи відповідних виконавчих органів. Бюджетний розпис складають на рік із розбивкою на місяці. Забезпечення збалансування бюджету протягом року і кожного місяця досягається рівномірним розподілом видатків та встановленням відповідних термінів надходження доходів. Складання бюджетного розпису потребує певних навичок та висо­кої відповідальності працівників фінансових органів. Чим краще складений розпис, тим чіткіше організовано виконання бюджету.

Розпис доходів і видатків складають відповідно до порядкових номерів надходжень та видатків бюджету. Порядкові номери (коди) і повні найменування доходів і видатків бюджету зазначені в бюджетній класифікації. Бюджетна класифікація — це систе­матизоване групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками.

Структуру бюджетної класифікації розробляє Кабінет Міністрів України і затверджує Верховна Рада України. В розробці бюджетної класифікації безпосередню участь бере Міністерство фінансів України.

Структура діючої бюджетної класифікації затверджена Поста­новою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. «Про структуру бюджетної класифікації України» і запроваджена з 1 січня 1998 року наказом Міністерства фінансів України від 3 грудня 1997 року №265.

Класифікація доходів бюджету.

Доходи бюджету складаються із трьох складових: сукупні до­ходи, офіційні трансферти та державні цільові фонди. Сукупні доходи складаються із поточних доходів і доходів від операцій з капіталом. Поточні доходи, в свою чергу, поділяються на подат­кові і неподаткові надходження. Коди доходів складаються із во­сьми знаків.

3. Прийом доходів від підприємств і організацій здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунків платників на рахунки бюджету (в безготівковій формі) в установах банківської системи за допомогою платіжних доручень, які виписують самі платники. У платіжних дорученнях зазначають: код (МФО) установи упов­новаженого банку, номер бюджетного рахунка, номер платіжного документа, ідентифікаційний код платника податків, призначен­ня платежу, код бюджетної класифікації доходів, код відомства відповідно до відомчої класифікації, суму платежу.

Установи комерційних банків, які здійснюють операції з надходження коштів до Державного бюджету, щоденно перераховують телеграфне в регіональні управління Національного банку загальну суму доходів, що надійшли. Управління Національного банку також щоденно перераховують отримані від комерційних банків кошти по доходах бюджету Операційному управлінню Національного банку. Установи банків, які обслуговують рахунки з обліку доходів, щоденно видають органам Державного казначейства:

1. Виписки із рахунка для обліку доходів з додатками копій платіжних документів, завірених банком.

2. Щоденну банківську звітність за формою 412-Д, яка відображає надходження доходів на рахунки державного бюджету за символами звітності банку.

На підставі виписок з особових рахунків первинні платіжні документи групуються за видами доходів, і працівники цього ж відділу складають реєстр про надходження до Державного бюджету за формою № 1 у розрізі кодів бюджетної класифікації та в загальній сумі за кожним видом доходів. В реєстрі ф. № 1 відображаються тільки податки і збори, зафіксовані у виписках бан­ку. Для аналізу надходжень доходів до Державного бюджету і підготовки звітів відділ розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів територіальних органів Державного казначейства на підставі реєстру ф.№ 1, даних про рух коштів на валютних рахунках, інформації про зарахування податків і зборів за результатами взаємозаліків і взаєморозрахунків: про надходження доходів до Державного бюджету. У ній відображають суми надходжень за день, а також наростаючим підсумком з початку місяця і року по відповідному коду бюджетної класифікації. Реєстр за ф. № 1 і довідку за ф. № 3 складають у 3-х примірниках, які візуються у Держказначействі та податковій адміністрації. 1-й примірник реєстру разом з копіями розрахункових документів та довідкою передається до відповідного орга­ну Державної податкової адміністрації; 2-й — до відділу бухгалтерського обліку і звітності; 3-й примірник зберігається у відділі розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних до­ходів територіальних органів Державного казначейства.

Відділи бухгалтерського обліку і звітності відділень Державного казначейства перевіряють правильність оформлення проведених операцій бухгалтерськими проводками, після чого щоденно передають відділу розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів обласного управління Держказначейства довідку за ф. № 3, які в свою чергу передають зведену довідку управлінню прогнозування доходів державного бюджету Головного управління Державного казначейства України. На підставі довідки в бухгалтерії органів казначейства складають меморіальний ордер за ф. 274 на загальну суму зарахованих доходів бюджету за день. Дані меморіального ордеру переносяться в книгу обліку за ф. 5-ф у відповідності з кодами бюджетної класифікації.

Наприкінці місяця працівники бухгалтерії проводять з податковою адміністрацією (інспекцією) звірку доходів, які надійшли до державного бюджету з початку року. Про наслідки цієї звірки складається довідка за ф. № 5 у 2-х примірниках. Довідка підписується відповідальними особами органів Держказначейства і податкової адміністрації (інспекції). 1-й примірник залишається у Держказначействі, 2-й — у податковій адмі­ністрації.

Дані довідки форми № 5 повинні відповідати аналогічним даним у книзі доходів (ф. 5-ф), у Головній книзі (ф. 1-ф) та даним форми 412-Д, а також відповідним даним оперативно-бухгалтерського обліку у податкових адміністраціях (інспекціях).

Установи банків щоденно подають до місцевих фінансових органів виписки з поточних рахунків відповідних місцевих бюджетів з доданням усіх платіжних документів. Бухгалтер фінансового органу ретельно перевіряє первинні документи, додані до виписки, з'ясовує правильність зарахування доходів і щодня складає довідку про доходи, які надійшли на поточний рахунок (основний) виконуваного місцевого бюджету за ф. № 3.

На підставі цієї довідки, яка є первинним документом для обліку доходів виконуваного бюджету у фінансовому органі, складають меморіальний ордер, за яким роблять записи в книгах обліку. Один примірник довідки передають до податкової інспекції, яка веде на особових рахунках оперативний облік надходження доходів по окремих платниках.

Для забезпечення правильності зарахування надходжень до бюджету згідно з бюджетною класифікацією фінансові органи Разом із податковими інспекціями (районні, міські) за місяць до читання нового бюджетного року подають відповідним установи комерційних банків списки платників по кожному району, місту з зазначенням бюджету, в який зараховують платежі і види платежу, а також кодів бюджетної класифікації доходів, символів звітності Національного банку та номерів рахунків, на які повинні зараховуватись платежі.

Платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів незалежно від форм власності, здійснюють розрахунки безпосе­редньо з Державним та місцевими бюджетами.

4. У самостійний напрямок бюджетного менеджменту виділяється податковий менеджмент.

Податковий менеджмент — це сукупність прийомів та методів організації податкових відносин з метою забезпечення формування дохідної частини бюджету та впливу податків на розви­ток виробництва і соціальної сфери.

Об'єктом податкового менеджменту є дохідна частина бюджету. Суб'єктом податкового менеджменту виступають органи управління в сфері оподаткування. Органи управління можна об'єднати в три групи:

•органи законодавчої та виконавчої влади;

•органи оперативного управління в податковій сфері;

•органи нефінансового профілю, які виконують лише окремі функції, пов'язані з податковою діяльністю.

Можна виділити наступні складові податкового менеджменту:

•законотворча діяльність;

•планування податків;

•податковий контроль.

У процесі законотворчої діяльності визначаються принципи оподаткування, встановлюються види податків і обов'язкових платежів та їх елементи, розробляється порядок розрахунків із бюджетом.

Планування податків передбачає визначення реальних сум податків та обов'язкових платежів, які мають надійти до бюджету протягом бюджетного року.

Щоб забезпечити надходження запланованих сум платежів до бюджету, необхідно здійснювати контроль за правильністю нарахування та своєчасністю сплати державі податків та обов'язкових платежів. Цей вид діяльності передбачає ведення податкового обліку та здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства. Податковий облік, у свою чергу, включає облік платників податків та облік нарахованих і фактично оплачених і сум до бюджету. Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюється шляхом проведення камеральних, документальних та тематичних перевірок.

У процесі виконання бюджету фінансування видатків не співпадає в часі із зарахуванням доходів. Касове виконання бюджету має бути побудоване таким чином, щоб доходи випере­джали у часі видатки, тобто мало місце перевищення поточних надходжень над поточними видатками. Це перевищення й утворює грошові кошти бюджету.

Стійке фінансове становище держави багато в чому зумовлюється наявністю певного залишку коштів на рахунках бюджету, оскільки це дає змогу безперебійно здійснювати фінансування передбачених видатків. І навпаки, відсутність такого залишку створює труднощі у фінансовому забезпеченні потреб економіч­ного та соціального розвитку.

Розміри залишків коштів на рахунках бюджету мають бути оптимальні. З одного боку, вони повинні забезпечувати стале фінансове становище, а з іншого — не бути надзвичайно завищені, оскільки це означає вилучення коштів із обороту, необхідність у залученні додаткових доходів. По державному і місцевим бю­джетам залишок коштів на рахунках лімітується у вигляді вста­новлюваної щороку під час затвердження бюджету оборотної касової готівки. Оптимальних розмірів залишку коштів на рахунках бюджету досягають шляхом встановлення відповідних строків мобілізації доходів і фінансування видатків. Строки надходження доходів мають дещо випереджувати строки фінансування видатків.

У цілому в бюджеті кожної країни джерелом формування коштів є надходження доходів, а спрямуванням їх використання — фінансування видатків. У розрізі окремих видів бюджетів процес формування й використання коштів охоплює і взаємовідносини між самими бюджетами. Тому загалом джерелами утворення ко­штів того чи іншого конкретного бюджету є: доходи даного бю­джету; кошти, одержані від інших бюджетів під час взаємних розрахунків; позички, одержані від вищестоящого бюджету для покриття тимчасового касового розриву; суми, що надійшли від нижчестоящих бюджетів для погашення заборгованості за позичками виданими; частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, одержана з Державного бюджету; дотації, субсидії і субвенції, які передають вищестоящі бюджети нижчестоящим. Відповідно кошти бюджету спрямовуються на: фінансування видатки, передбачених даним бюджетом, шляхом перерахування коштів головним розпорядникам коштів; на погашення заборгованості перед іншими бюджетами за взаємними розрахунками; на видання позичок нижчестоящим бюджетам; на погашення позичок, одержаних від вищестоящого бюджету; на ви­дачу дотацій, субсидій, субвенцій.

Кошти бюджету розміщують на рахунках в установах банківської системи залежно від того, відділення якого з них відкрито в тому чи іншому районі чи місті. За наявності в районі (місті) відділень кількох банків рахунки бюджету веде один із них згідно з укладеними угодами й здійсненим розподілом клієнтури між банками.

Кошти місцевих бюджетів зосереджуються на одному поточному рахунку у відділенні відповідного банку, який здійснює касове виконання того чи іншого бюджету. Перерахування з цього рахунка можуть здійснюватися тільки в межах поточного залишку коштів і в разі необхідності за рахунок оборотної касової готівки. Це передбачає здійснення постійного контролю з боку фінансового органу, який виконує цей бюджет, за ходом виконання плану мобілізації доходів.

Кошти Державного бюджету мобілізуються на території всієї України і акумулюються на централізованому рахунку Державного казначейства України, що відкриваються в установах Національного банку України і уповноважених банківських установах.

6. У процесі виконання бюджету держави в самостійну сферу виділяється касове його виконання.

Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення розрахунково-касових операцій (прийом, зберігання і видачу бюджетних коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня.

Це одна із найбільш складних і цікавих сфер виконання бюджету в цілому.

Відомо три системи касового виконання бюджету:

•банківська;

•казначейська;

•змішана.

При банківській системі рахунки для виконання бюджету відкриваються в установах банківської системи. Казначейська система касового виконання бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету через спеціалізовану структуру — державне казначейство. Змішана система передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету, як в установах банківської системи, так і в казначействі.

З моменту утворення Державного казначейства України (1995 р.) почався поступовий перехід від банківської до казначейської системи касового виконання бюджету. З 1 квітня 1997 року почалося запровадження казначейської системи касового виконання ви­даткової частини Державного бюджету.

Діюча система касового виконання дохідної частини Державного бюджету в Україні передбачає відкриття відповідних рахунків, на яких акумулюються кошти Державного бюджету:

Розподіл загальнодержавних доходів здійснюється органами Державного казначейства. За платіжними дорученнями останніх установи банків перераховують кошти з рахунка «Кошти бюджетів України до розподілу Державним казначейством України» на:

— рахунки з обліку доходів Державного бюджету, відкриті за балансовими рахунками №№ 3510, 2510 «Кошти Державного бюджету України»;

— рахунки, відкриті на ім'я фінансових управлінь за балансовими рахунками №№ 3500, 2500 «Кошти бюджетів України до розподілу» для подальшого їх розподілу між рівнями місцевих і бюджетів.

Крім того, на ім'я Державного казначейства в регіональних „ управліннях Національного банку України для обліку коштів до перерахування їх центральному апарату Державного казначейства України відкриваються спеціальні транзитні рахунки.

Установи комерційних банків щодня перераховують суми, які надійшли на рахунок Державного бюджету регіональним управлінням Національного банку України, які в свою чергу перераховують відповідні суми Операційному управлінню Національного банку України.

Щодня в банківських установах автоматично здійснюється перерахування з рахунків №№ 3510, 2510 «Кошти Державного бюджету України» на рахунки №№ 3513, 2513 (в установах Націо­нального і уповноважених банків відповідно) «Кошти Державного казначейства України», з яких здійснюється фінансування витрат. ;

Для акумуляції коштів місцевих бюджетів у банківських установах на балансових рахунках №№ 354, 254 «Кошти місцевих бюджетів» відкриваються наступні рахунки:

• в установах Національного банку України: рахунок № 3540 «Кошти бюджету АРК» рахунок №3541 «Кошти обласних бюджетів» рахунок № 3542 «Кошти районних, міських, сільських і селищних бюджетів»

• в установах уповноважених банків: рахунок № 2540 «Кошти бюджету АРК» рахунок №2541 «Кошти обласних бюджетів» рахунок № 2542 «Кошти районних, міських, сільських і селищних бюджетів»

На зазначених рахунках відкривається основний поточний бюджетний рахунок фінансовому органу Міністерства фінансів по і відповідному місцевому бюджету, на який зараховуються доходи даного місцевого бюджету. З цього ж рахунка бюджетні кошти перераховуються на бюджетні рахунки розпорядників коштів.

1. Бюджетна класифікація видатків.

2. Поняття бюджетного фінансування та його організація.

3. Методи і види фінансування із Державного бюджету.

4. Організація фінансування із місцевого бюджету.

5. Касове виконання видаткової частини бюджету.

1. У другому розділі діючої бюджетної класифікації (запроваджена з 1 січня 1998 року наказом Міністерства фінансів України від 3 грудня 1997 року № 265) передбачена класифікація видатків бюджету за трьома ознаками: функціональна, відомча та еконо­мічна.

Функціональна структура бюджету будується відповідно до основних функцій держави, які представлені у вигляді 25 функціональних груп з розподілом кожної на підгрупи — всього 134.

Відомча класифікація видатків Державного бюджету передбачає розподіл видатків по головних розпорядниках коштів. Код,^; який присвоєно кожному із ГРК, складається із трьох знаків. В переліку зазначено 79 головних розпорядників коштів, які одер­жують кошти із Державного бюджету.

Також у бюджетній класифікації використана практика класи­фікації видатків бюджету за економічним змістом виконуваних операцій. Економічна класифікація видатків бюджету передбачає:

— загальні видатки як суму поточних, капітальних та нерозподілених видатків;

— кредитування з вирахуванням погашення. У даній класифікації використано чотиризначний код.

2. Мета виконання видаткової частини бюджету — це фінансування заходів, затверджених в бюджеті протягом бюджетного року.

Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на по­точні/реєстраційні бюджетні рахунки розпорядників коштів з єдиного казначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету, які відкриті в банківських установах і в органах казначейства.

Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до Розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їхнім Цільовим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Банки здійснюють перерахування бюджетних коштів тільки на основі їхніх розпоряджень. У процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники установ та організацій, які одержують в своє розпорядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету) називаються розпорядниками коштів. Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступеня. За обсягом наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються:

• по державному бюджету на три ступеня — головних, другого, третього;

• по місцевих бюджетах — на два ступеня: головних і третього.

Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по Державному бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; по міських, міст районного підпорядкування, по сільських і селищних бюджетах — голови цих Рад.

До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Наприклад, усі органи фінансової системи фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їх керівники є розпорядниками асигнувань: міністр фінансів України — головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь — розпорядники коштів другого ступеня, а завідувачі районних і міських, міст обласного підпорядкування фі­нансовими відділами — розпорядниками коштів третього ступеня.

Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних і коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких! вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм наданої право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

У процесі фінансування із бюджету фінансові органи пов'язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних рахунки: один — на видатки установи, другий — для переказу подвідомчим установам і централізовані видатки.

У процесі фінансування із бюджету фінансові органи пов'язані з розпорядниками коштів трьох ступенів, кожному із яких відкриваються реєстраційні рахунки в фінансових органах.

Фінансування з бюджету здійснюється через банківські установи, які визначені Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України» від 21 січня 1998 року № 68 фінансування міністерств і відомств здійснюється органами казначейства через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку України, Акціонерно-комерційного агропромислового банку «Україна», Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку «Промінвестбанк», Поштово-пенсійного банку «Аваль». Рахунки з виконання місцевих бюджетів відкриваються в тих банках, з якими укладають договори відповідні Ради народних депутатів. Ці рахунки можуть знаходитися і в банках, які перелічені вище.

Виконання видаткової частини бюджету визначається чітким додержанням своїх функцій всіма трьома юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

3. Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший — відкриття кредитів — базується на принципі авансування видатків на кредитній основі. Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод використовувався в Україні при фінансуванні із Державного бюджету до 1 липня 1993 року.

Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовий орган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент.

Підставою для перерахування є затверджені в бюджеті суми видатків. Даний метод використовувався в Україні до 1 липня 1993 року тільки при фінансуванні з місцевих бюджетів.

З 1 липня 1993 року відповідно до Указу Президента України «Про порядок виконання Державного бюджету України» від 18 червня 1993 року № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надхо­дженням, цільовим і економним їх використанням було виріше­но, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України. Це означало, що з цього моменту в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування — перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів. Наприкінці 1995 року в Україні було утворено Державне казначейство України, до якого протягом 1996 року і перейшла функція організації та здійснення фінансування із Державного бюджету.

Відповідно до Інструкції «Про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками», затвердженої наказом Державного казначейства України в березні 2000 року, фінансування із Державного бюджету може здійснюватися:

• за відомчою структурою;

• шляхом оплати витрат (оплати рахунків і видачі готівкою).

Основним первинним документом для здійснення фінансування із бюджету виступає платіжне доручення за формою 0401001.

Здійснення видатків та оплата витрат проводяться органами Державного казначейства при наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів дохідної дів і видатків та планів асигнувань. Фінансування видатків Державного бюджету Державне казначейство України проводит шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства.

ДКУ доводить до ГРК затверджені обсяги фінансування відповідно до кодів бюджетної класифікації. ГРК розподіляє їх між підвідомчими установами і подають до ДКУ розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств;

Перелік розпорядників коштів, здійснення видатків яких і надалі буде проводитись за відомчою структурою, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства фінансів України.

На підставі розпорядження операційно-контрольне управління складає платіжні доручення на переказ коштів територіальним управлінням Державного казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства доводять до розпорядників коштів на рівні області отриману суму фінансування. Взаємовідносини органів Державного казначейства і розпорядників коштів на рівні області організовуються в такому ж порядку, як і взаємовідносини ДКУ та ГРК.

Оплата витрат проводиться як шляхом безготівкового здійснення платежів безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності, організацій та установ, що виконали роботи або падали послуги розпорядникам коштів, так і шляхом надання та отримання готівки в установах банків на цілі, передбачені в кошторисах доходів та видатків розпорядників коштів. Для І обліку витрат розпорядників коштів на їх ім'я в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки. Реєстраційні рахунки — це рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів для обліку доходів і видатків (з 1 січня 2000 року розпорядникам ко­штів відкриваються реєстраційні та спеціальні реєстраційні ра­хунки, що пов'язано з впровадженням загального і спеціального фонду Державного бюджету України). Порядок відкриття реєстраційних рахунків зазначений в «Інструкції про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України», затвердженої наказом ГУДКУ №32 від 9 квітня 1997 року. До кожного реєстраційного рахунка в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі управління, відділі бухгалтерського обліку та звітності відділення) ДКУ відкриваються особові картки, які містять інформацію про виділені бюджетні кошти на оплату витрат, суми їх використання та залишку.

У міру зарахування коштів на бюджетний рахунок на підставі! виписки з установи банку та реєстрів на здійснення видатків операційно-контрольне управління (операційний відділ, відділ бухгалтерського обліку та звітності) ДКУ записує кошти, що надій-і шли, на реєстраційні рахунки розпорядників коштів. Після цього складаються меморіальні ордери в двох примірниках з обов'язковим зазначенням мети, на яку надійшли кошти з Державного бюджету, кодів їх бюджетної класифікації, дати і підпису виконавця. Перший примірник меморіального ордера з виписками видається розпоряднику коштів, другий — залишається в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі; відділі бухгалтерського обліку та звітності). Одночасно з цим в особових картках розпорядників коштів робиться позначка про кошти, виділені на здійснення витрат. Після отримання виписки з реєстраційного рахунка розпорядник коштів протягом операційного дня подає до органу ДК необ-р хідні розрахункові документи для проведення витрат (рахунки фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди договори на виконання робіт, акти виконаних робіт тощо) і платіжні доручення. На підставі цих документів відповідний орган ДК перераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб'єктам господарської діяльності.

Для одержання коштів готівкою (на заробітну плату, стипендії, службові відрядження тощо) уповноважений отримувати п подає до операційно-контрольного управління (відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів територіальних органів казначейства) ДКУ заявку на видачу готівки грошового чека. Заявка виписується розпорядником коштів на особу, з якою у нього укладено договір про повну матеріальну відповідальність і яка має право отримувати і видавати кошти. При отриманні заробітної плати та прирівнених до неї платежів разом із заявкою подаються платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до фонду соціального страхування та сум страхових внесків до Пенсійного фонду. Чек виписується на ім'я особи, яка вказана в заявці на отримання грошового чека.

На підставі належно оформленого грошового чека уповнова­жена особа розпорядника коштів отримує готівку з відкритого в установі банку бюджетного рахунка органу ДК. Невикористана готівка повертається на цей же бюджетний рахунок за спеціальними документами. В них обов'язково вказується номер відповідного реєстраційного рахунка.

4. Фінансування видатків з місцевих бюджетів шляхом перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів здійснюється на основі розпорядження бюджетного відділу (інспекції) — форма № 5 з допомогою платіжних доручень за формою 0410001. Бухгалтерія фінансового органу виписує платіжне доручення в 3-х примірниках і представляє в установу банку, який обслуговує даний фінансовий орган.

Перший примірник залишається в банку як основа для пере­рахування коштів (підписується начальником фінансового відділу, головним бухгалтером і скріплюється печаткою); другий — передається головному розпоряднику коштів як повідомлення про перерахування коштів; третій — повертається фіноргану як підтвердження про виконання доручення. Якщо фінансовий орган і головного розпорядника коштів обслуговують установи різ­них банків (або різні установи одного банку), то платіжне доручення виписується в 2-х примірниках. Перший примірник залишається в банку, який обслуговує даний фінансовий орган, другий — повертається фіноргану. Після одержання платіжного доручення банк, який обслуговує даний фінансовий орган, починає опрацювати безпосередньо з установою банку, яка обслуговує повного розпорядника коштів через комп'ютерну мережу і дає розрядження видати кошти одержувачу. Одержувач із допомогою Реєстру електронної пошти одержує платіжне доручення і кошти.

5. Діюча система касового виконання Державного бюджету в Україні передбачає відкриття в банківських установах поточних бюджетних рахунків на балансовому рахунку № 3513 (в установах Національного банку України), №2513 (в уповноважених банківських установах) — «Кошти Державного казначейства України» для органів казначейства. З цього рахунка здійснюється:

перерахування коштів безпосередньо суб'єктам господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги розпоряднику коштів згідно з затвердженими б5юджетними кошторисами за витратами;

видача готівкових коштів безпосередньо представнику роз­порядника коштів;

перерахування коштів на бюджетні поточні рахунки, які відкриваються окремим бюджетним установам і організаціям згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів. Таким установам в банківських установах відкривають особові рахунки на ба­лансовому рахунку №№ 3520, 2520 «Проточні бюджетні рахунки клієнтів, що фінансуються із Державного бюджету України».

Діюча система касового виконанню місцевих бюджетів в Україні передбачає відкриття в банківських установах основного поточного бюджетного рахунка фінансовому органу Міністерства фінансів по відповідному місцевому (бюджету, на який зарахо­вуються всі доходи даного бюджету і з якого перераховуються на бюджетні рахунки розпорядників коштів, які фінансуються із місцевих бюджетів, на видатки, затвердженні в кошторисі.

1. Бюджетні потоки і їх види.

2. Регулюючі загальнодержавні податки.

3. Бюджетні трансферти і порядок їх виділення та перерахування.

4. Бюджетні позички: порядок видачі та погашення.

5. Взаємні розрахунки між бюджетами: причини виникнення та порядок проведення.

6. Взаємозалік коштів по фінансуванню в рахунок погашення недоїмки по належних до бюджету платежах: порядок проведення.

7. Вилучення коштів на користь Державного бюджету.

1. Особливістю касового виконання бюджетів є взаємодія всіх бюджетних потоків. Для вивчення даного глитання необхідно ввести поняття вхідних і вихідних бюджетних потоків. Вхідні потоки — це реальний грошовий потік платежів до бюджету, який скла­дається із доходів і надходжень. Під вихідним бюджетним пото­ком розуміємо реальний грошовий потік платежів із бюджету, які складаються із видатків і відрахувань. Розмежуємо бюджетні пото­ки на внутрішні і зовнішні. Внутрішні бюджетні потоки обмежені рамками бюджетної системи. Вони пов'язані з рухом регулю­ючих податків, дотацій, субсидій і субвенцій, бюджетних позичок всередині бюджетної системи, з Державного бюджету в інші ланки бюджетної системи, а також із вилученням коштів на користь Державного бюджету. Зовнішні бюджетні потоки пов'язані з плате­жами до бюджету платників податків та фінансуванням із бюджету підприємств, організацій, установ і громадян.

Оптимізація бюджетних потоків дуже важлива для вдосконалення взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Державний бюджет регулює як вхідні, так і вихідні грошові потоки. Розглянемо внутрішні бюджетні потоки.

2. За способом зарахування до бюджету доходи поділяються на закріплені і регулюючі. В сучасній економічній літературі немає єдиної точки зору щодо визначення даних понять.

Для системи розподілення доходів бюджетів на закріплені і регулюючі, яка діє зараз в Україні, правомочні такі визначення: до закріплених відносять ті доходи, які повністю зараховуються до бюджету або по затверджених нормативах зараховуються до відповідного бюджету протягом визначеного періоду часу. До регулюючих відносять ті доходи, по яких роблять відрахування до нижчестоящих бюджетів, маючи на увазі мету їх збалансуван­ня. Щодо законодавчого закріплення визначень цих понять, то його немає ані в Законі «Про бюджетну систему України», ані в інших законодавчих документах.

Нормативи відрахувань від загальнодержавних регулюючих податків встановлюються і затверджуються щорічно при затвердженні Державного бюджету Верховною Радою України.

Встановлення стабільних і діючих нормативів відрахувань від регулюючих податків було і залишається найактуальнішою проблемою бюджетної сфери.

Розмежування регулюючих загальнодержавних податків здійснюється також при виконанні бюджету протягом бюджетного року. До 1998 року ця функція була покладена на установи банків, які здійснювали касове виконання бюджету. З 1998 року цю функцію виконує Державне казначейство України.

Протягом бюджетного року, коли йде виконання бюджетів усіх рівнів, при розмежуванні цих податків не завжди здійснюється пряме перерахування місцевим бюджетам в день надходження цих податків на рахунок казначейства, в зв'язку з чим ці суми відносяться на взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами.

3. Згідно з міжнародне визнаною термінологією бюджетні дотації, субсидії і субвенції — це три види прямих бюджетних трансфертів. Трансфертні платежі — це передача доходів, які не потребують будь-яких прямих відповідних послуг економічного характеру.

Бюджетні трансферти — це трансфертні платежі, які передаються бюджетам. Згідно з міжнародне визнаною термінологією:

Бюджетна дотація — незв'язаний, загальний, безумовний, генеральний трансферт.

Бюджетна субсидія — зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт, що не вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача.

Бюджетна субвенція — зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт, який надається при певній участі у фінансуванні з боку отримувача.

В Україні серед економістів ведеться робота щодо чіткого розмежування цих видів бюджетних трансфертів. Аналіз застосу­вання бюджетних трансфертів дає можливість дати наступні ви­значення:

Бюджетна дотація — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому при недостатній кількості у нього власних доходів для покриття запланованих видатків (для збалансування бюджету). Дотація не має цільового при­значення.

Бюджетна субсидія — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль, тобто для фінансування конкретної установи або заходу.

Бюджетна субвенція (вид субсидії) —це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль і на основі пайової участі у фінансуванні.

Перерахування бюджетних трансфертів здійснюється на осно­ві платіжних доручень. Проходження документів здійснюється аналогічно проходженню документів при перерахуванні бюджетних коштів на видатки.

4. У процесі виконання бюджету в окремих ланках місцевих бюджетів може утворюватися касовий розрив. Він може бути плановим, коли об'єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і одержання доходів, а також при запланованому дефіциті, і позаплановим — внаслідок невико­нання плану з надходження доходів і допущення перефінансування за окремими видами видатків.

Для покриття касових розривів у місцевих бюджетах призна­чені, насамперед, кошти оборотної касової готівки, суму якої встановлюють, затверджуючи бюджет. У тих випадках, коли ко­штів оборотної касової готівки не досить, даний бюджет може одержати позичку від вищестоящого бюджету.

Позички, які надає один бюджет іншому, називають бюджетними. Вони безпроцентні, мають суто цільовий характер — при­значені для покриття тимчасових касових розривів.

Бюджетні позички може надати тільки вищестоящий бюджет нижчестоящому, безпосередньо пов'язаному з ним. Так сільські й селищні бюджети одержують позички з районного бюджету, районні — з обласного, обласні — з Державного бюджету.

Бюджетні позички короткострокові — надаються терміном максимально на рік і мають бути погашені до 31 грудня, тобто до кінця бюджетного року. Бюджетні позички надають тільки в розмірах, які не перевищують фактичну потребу, тобто на суму утвореного касового розриву.

Бюджетну позичку відображають одночасно на балансі двох бюджетів: вищестоящого — як надану і нижчестоящого — як одержану, при цьому на балансі одного бюджету можуть бути як позички надані, так і одержані. Наприклад, обласний бюджет одержав позичку від Державного і надав її нижчестоящим район­ним бюджетам для покриття касових розривів.

Право вирішувати питання про надання позички мають органи державного управління, які в свою чергу можуть передати його відповідним фінансовим органам. Так, міністру фінансів надано право вирішувати питання про надання позичок з Державного бюджету. Право надання позичок з місцевих бюджетів мають виконавчі органи Рад народних депутатів, які можуть також пере­дати його фінансовому органу.

Первинними документами, якими оформляють надання й по­гашення бюджетних позичок, є платіжні доручення.

Для одержання позички виконком (держадміністрація) місцевої Ради народних депутатів звертається з клопотанням до вищестоящого виконкому або до Кабінету Міністрів України. У відповідних випадках до фінансового органу, який має право видавати позички. Повний перелік документів, що надаються з метою отримання бюджетної позички, наступний:

1. Лист-заявка виконавчого органу місцевої влади, де обґрун­товуються необхідність надання позички та умови її повернення.

2. Розрахунок обсягу бюджетної позички у зв'язку з тимчасо­вим касовим розривом бюджету адміністративно-територіальної

одиниці.

3. Довідка про виконання показників бюджету адміністратив­но-територіальної одиниці за звітний період поточного року.

4. Дані про динаміку бюджетної заборгованості за попередні 12 місяців та заборгованості за неповернутими бюджетними позичками починаючи з моменту її виникнення.

5. Стан заборгованості підприємств зі сплати податків і зборів до бюджету за основними дохідними джерелами та дані щодо втрат бюджету.

6. Заходи щодо додаткової мобілізації доходів бюджету та економії у видатках.

7. Стан взаєморозрахунків з Державним бюджетом України за період, що передує наданню позички.

Фінансовий орган, який здійснює виконання того бюджету, з якого буде надана позичка, перевіряє доцільність надання позич­ки, встановлює термін її погашення. Надання позичок здійснює­ться на підставі відповідних рішень. Вищестоящий фінансовий орган здійснює контроль за вчасним погашенням заборгованості по позичці. Прострочену заборгованість списують з рахунка нижчестоящому бюджету у встановленому порядку черговості здійснення (проведення) видатків.

Вищестоящий фінансовий орган виписує платіжне доручення про надання позички в чотирьох примірниках і подає його в установу банку, яка обслуговує цей фінансовий орган.

Установа банку виконує перерахування коштів із даного бю­джету на рахунок бюджету, який одержує позичку, і як підставу Для цього перерахування залишає у себе перший примірник пла­тіжного доручення. Другий примірник повертається до фінансо­вого органу і є первинним документом для обліку позичок наданих. Третій і четвертий примірники надсилають в установу банку яка обслуговує нижчестоящий фінансовий орган. Ця установа банку зараховує позичку на рахунок бюджету, який її одержує, і залишає у себе третій примірник як підставу для зарахування. Четвертий примірник направляють у фінансовий орган, що здійснює виконання бюджету, який одержує позичку. Він є повідомленням про одержання позички і є первинним документом для її обліку.

Якщо рахунки бюджетів, що надають і одержують позичку, перебувають в одній установі банку, наприклад, у разі надання позички з районного бюджету сільському, то платіжне доручення виписують у трьох примірниках: перший залишається в банку, другий повертається до вищестоящого органу, а третій переда­ють нижчестоящому фінансовому органу або сільській (селищ­ній) Раді народних депутатів.

Документооборот платіжних доручень, пов'язаний із пога­шенням позичок, аналогічний документообороту у разі надання позичок, тільки здійснюється в зворотному порядку — від фінансового органу або сільської (селищної) Ради, що здійснює виконання бюджетів, які одержують позички.

5. У процесі виконання бюджету після його затвердження можуть виникати певні ситуації, які змінюють розподіл доходів і видатків між окремими бюджетами. В результаті цього в одних бюджетів утворюється нестача доходів, а в інших на таку ж суму їх надлишок. Для відновлення збалансованості цих бюджетів між ними необхідно провести відповідні взаємні розрахунки.

Причини, що викликають порушення збалансованості бюджетів протягом бюджетного року, в результаті чого виникає необхідність взаємних розрахунків, такі:

1) зміна після затвердження бюджету законодавства, яке рег­ламентує розподіл доходів і видатків між бюджетами;

2) зміна адміністративно-територіального поділу;

3) передавання з одного бюджету до іншого фінансування пе­вних заходів (наприклад, капітальних вкладень);

4) зміна відомчої підпорядкованості підприємств, організацій та установ.

Серед цих причин найбільш поширеною є зміна відомчої підпорядкованості. Зміни в законодавстві про доходи й видатки бю­джету, в адміністративно-територіальному поділі, передача обся­гів фінансування відбуваються, як правило, з 1 січня, тобто ці заходи приурочені до початку бюджетного року і, таким чином, можуть бути враховані в процесі складання і затвердження від­повідних бюджетів.

Характер заборгованості, а отже і взаємних розрахунків залежить від того, у кого змінюється відомча підпорядкованість — У підприємства чи організації, що діють на комерційних засадах, що пов'язане з перерозподілом доходів, які надходять від них, чи v бюджетних установ, що веде до передачі їх фінансування з од­ного бюджету в інший. У першому випадку надлишок доходів виникає в зв'язку із збільшенням надходжень доходів, у другому — в результаті скорочення видатків.

Проведення взаємних розрахунків ґрунтується на таких правилах:

1. Розрахунки проводять тільки між вищестоящими і нижчестоящими, безпосередньо пов'язаними в ієрархічній структурі, бюджетами. Наприклад, між державним і обласним бюджетами, між обласним і районними і т. ін. Не можуть проводитися розра­хунки між бюджетами, не пов'язаними безпосередньо в бю­джетній системі (між державним, наприклад, і районними бюдже­тами).

2. На взаємні розрахунки відносять усю річну заплановану суму доходів або видатків, незалежно від того, яка сума коштів надійшла чи скільки їх витрачено до моменту виникнення розра­хунків. При цьому одержану суму доходів або здійснені видатки передають іншому бюджету. Такий порядок дає змогу протягом бюджетного року віднести відповідні доходи чи видатки тільки на один бюджет, що створює порівнянність даних, використовуваних у звітності і в процесі бюджетного планування.

3. Розрахунки за взаємними вимогами мають бути завершені до 31 грудня поточного року, коли закінчується бюджетний рік.

Взаємні розрахунки враховуються одночасно в двох фінансо­вих органах, які виконують бюджети, пов'язані взаємним пере­розподілом доходів і видатків.

Підставою для оформлення взаємних розрахунків є відповідні рішення органів державної влади і державного управління про зміну відомчої підпорядкованості підприємств, організацій і установ чи інші рішення, в результаті яких виникає необхідність у взаємних розрахунках. Документом, у якому відображають всі необ­хідні дані для проведення розрахунків, є «Повідомлення про взаємні розрахунки» за формою № 11. У ньому зазначають загальну суму, яку відносять на взаємні розрахунки; бюджет, який одержує кошти по взаємних розрахунках; бюджет, який передає кошти; підставу. Сума взаєморозрахунків записується по кварталах.

Перерахування коштів на погашення заборгованості здійсню­сь за допомогою платіжних доручень, у яких зазначають при­значення цих перерахувань.

Подальший документооборот пов'язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Платіжні доручення випи­сує в чотирьох примірниках бухгалтерія того фінансового органу, у якого виникає заборгованість при виконанні бюджету. Платіжні доручення направляють в установу банку, яка обслуговує даний фінансовий орган. Перший примірник платіжного доручення за­лишається в даній установі банку як підстава для перерахування коштів. Другий — повертають у фінансовий орган з позначкою про виконання доручення. Решту примірників направляють в установу банку, яка обслуговує той фінансовий орган, з яким ведуться розрахунки; третій — залишається в банку як підстава для зарахування грошових коштів на рахунок бюджету; четвертий — передають у фінансовий орган як повідомлення про надходження коштів на погашення заборгованості по взаємних розрахунках.

6. Взаємні розрахунки між бюджетами, а також між бюджетом і розпорядником коштів можуть виникати в процесі проведення взаємозаліку коштів з фінансування видатків у рахунок погашен­ня недоїмки за належними до бюджету платежами. Взаємозалік в Україні був введений в 1996 році з метою подолання платіжної кризи та вдосконалення управління бюджетними коштами. Учас­никами взаємозаліку є дві сторони:

— перша: розпорядник коштів, який знаходиться на бюджет­ному фінансуванні, але не отримує коштів з бюджету з причини їх відсутності;

— друга: платник податків і платежів до бюджету, який не має грошей для їх сплати.

Взаємозалік проводиться в таких випадках:

1. По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, та платежах, що повністю належать Державному бюджету.

2. По видатках, що передбачені у місцевих бюджетах, та платежах, що повністю належать місцевим бюджетам.

3. По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, і податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

4. По видатках, що передбачені у місцевому бюджеті, і податках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

Взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами можуть виникати в результаті проведеного взаємозаліку в 2, 3 і 4 випадках. Взаємні розрахунки враховуються одночасно у двох фінансових органах, які виконують бюджети, а також у розпорядника коштів і платника податків.

Підставою для оформлення взаємозаліку є рішення відповідного органу. В першому випадку рішення щодо проведення взаємозаліку приймає центральний апарат Державного казначейства;

v другому — Міністерство фінансів АРК, обласні, міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління; в третьому — центральний апарат Державного казначейства; у четвертому — рес­публіканське (АРК), обласне, міське управління Державного каз­начейства. Основним документом, у якому відображають всі необ­хідні дані для проведення взаємозаліку, є «Протокол взаєморозрахунків між розпорядником коштів, який фінансується з Державного (місцевого) бюджету, та платником податків». У ньому зазначають назви розпорядника коштів та платника податків; суму заборгованості платника перед бюджетом; суму, яку має одержати з бюджету розпорядник коштів; порядок відображення взаємоза­ліку в бухгалтерському обліку учасників та інших сторін.

До протоколу додаються:

— довідка про суму недоїмки, що склалася у платника податків по доходах Державного та місцевого бюджетів, що входять до складу бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

— акт звірки розрахунків між платником податків і платежів та розпорядником коштів Державного (місцевого) бюджету за надані послуги або належне фінансування.

Протокол взаєморозрахунків складає ініціатор проведення взаєморозрахунків у восьми примірниках і подає його в орган, уповноважений приймати рішення про його проведення. Цей орган надси­лає протокол, за яким прийнято рішення про проведення взаємоза­ліку, всім учасникам, які його підписали, та органам, що згідно з установленим порядком не є учасниками взаємозаліку, але контро­люють проведення розрахунків між бюджетами за його наслідками.

Довідку про суму недоїмки складає податкова адміністрація в трьох примірниках. Перший і другий примірники направляють ініціатору проведення взаємозаліку, третій — залишається в по­датковій адміністрації.

Акт звірки розрахунків складається в трьох примірниках учасниками взаємозаліку. Перший і другий примірники залишаються в учасників взаємозаліку, третій — передається з протоколом в орган, який приймає рішення про проведення взаємозаліку.

Подальший документооборот пов'язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Перерахування здійснюєть­ся на основі платіжних доручень. Проходження платіжних дору­чень аналогічно проходженню платіжних доручень при взаємних розрахунках з причини зміни відомчої підпорядкованості.

7. Практика вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету застосовується в Україні із 1994 року. Над­лишки коштів місцевих бюджетів визначаються при складанні міс­цевих бюджетів, суми яких затверджуються при прийнятті Закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік. Аналіз Зако­нів про Державний бюджет України дозволяє зробити висновок, що вилучення коштів здійснюється з бюджетів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Полтавської, Харківської областей, м. Києва. Мова йде про економічно розвинуті території із значним потенціалом. Вилучення коштів здійснюється протягом бюджетного року в процесі виконання бю­джету за допомогою платіжного доручення. Але не завжди суми, які затверджує Верховна Рада України, надходять до Державного бюджету.

Створення Державного казначейства в Україні обумовлено необхідністю мати таку управлінську структуру органів, яка б дозволила уникнути затримки платежів, викривлення даних обліку і звітності з виконання бюджету та забезпечила ефективне використання бюджетних коштів.

Згідно з концепцією розвитку органів казначейства досягнути цієї мети можна шляхом:

•консолідації коштів Державного бюджету на рахунках Дер­жавного казначейства, відкритих в установах Національного бан­ку України;

•цільового направлення бюджетних коштів тільки на підставі даних позабалансового казначейського обліку зобов'язань розпо­рядників.

Виходячи з необхідності оптимізації процесу управління гро­шовими коштами Державного бюджету розроблено принципово нову модель функціонування Держказначейства, засновану на принципах, прийнятих для банківської системи. Вона дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському ра­хунку, відкритому в НБУ, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних коштів.

Вводиться кореспондентський рахунок, який буде виконувати ті ж функції, що і поточний рахунок підприємства, але із враху­ванням такої специфіки:

1) усі платежі, що здійснюються через кореспондентський ра­хунок Державного казначейства, є розрахунками тільки по опе­раціях з виконання бюджетів та управління бюджетними ресур­сами;

2) через кореспондентський рахунок також здійснюються пла­тежі по утриманню органів Державного казначейства та зберіга­ються їх залишки як звичайної бюджетної установи — розпоряд­ника коштів Державного бюджету України;

3) кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім'я органів Державного казначейства, залежить від концепції управ­ління коштами Державного бюджету і визначення юридичного статусу відповідних рівнів структури Державного казначейства України.

На сьогодні здійсненню ефективного управління бюджетними ресурсами заважає наявність великої кількості рахунків казна­чейства, розпорошених по уповноважених банках, а також те, що розподіл бюджетних коштів здійснюється без врахування зо­бов'язань розпорядників бюджетних коштів.

У Державному казначействі автоматизовані не всі процедури виконання Державного бюджету, в деяких випадках здійснюється Ручна обробка банківських виписок, інших первинних бухгалтер­ських документів для отримання бухгалтерської, оперативної та статистичної звітності. Це унеможливлює оперативне складання звітності про виконання Державного бюджету, яка б забезпечувала прозорість бюджетного процесу та відповідала міжнародним стандартам.

Існує також проблема з ідентифікацією надходжень власних коштів як частини спеціального фонду Державного бюджету для правильного віднесення їх на відповідні рахунки розпорядників коштів та врахування в дохідній частині Державного бюджету.

З метою консолідації коштів Державного бюджету в НБУ всі рахунки органів Держказначейства мали бути переведені з уста­нов уповноважених банків до установ НБУ. Через відсутність в районах філій Національного банку України, рахунки, відкриті на ім'я районних та міських відділень Держказначейства в комер­ційних банках, передбачалося перевести до обласних управлінь НБУ. Оскільки вищезгадане питання не було вирішене, виник­ла потреба пошуку нових підходів, одним з яких є перегляд ста­тусу Держказначейства по відношенню до банківської системи держави.

З цією метою прийнята спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 15 вересня 1999 р. № 1721 «Про створення внутрішньої платіжної системи Держав­ного казначейства», яка передбачає надання Держказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ (СЕП НБУ) та створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства (ВПС ДК).

Діюча на сьогодні бухгалтерська модель казначейського ви­конання бюджету передбачає функціонування органів Держказначейства як клієнта банківської системи, на ім'я якого фізично та юридичне рахунки відкрито в установах уповноважених бан­ків. У свою чергу, органи Державного казначейства обслугову­ють клієнтів — розпорядників та отримувачів бюджетних коштів. Це обумовлює ведення внутрішнього обліку в органах Державно­го казначейства за реєстраційними рахунками розпорядників бю­джетних коштів після отримання банківської виписки. При цьому використовується план рахунків бухгалтерського обліку вико­нання державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України від 24.12.1997 № 137 з урахуванням змін та доповнень.

Нова модель бухгалтерського обліку (функціонування Єдино­го казначейського рахунка, створення Внутрішньої платіжної си­стеми Держказначейства) передбачає надання органам Держав­ного казначейства статусу учасників системи електронних плате­жів НБУ на загальних засадах і вимагає запровадження Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів, який від­повідатиме вимогам НБУ щодо структури рахунків та викорис­тання якого паралельно з планами рахунків НБУ та комерційних банків стане обов'язковим при здійсненні міжбанківських опера­цій через систему органів Державного казначейства.

Новий План рахунків має стати дійовим обліковим інструментом для щоденного формування балансу та складання достовірної звіт­ності щодо виконання бюджетів органами Державного казначейст­ва що сприятиме ефективності управління коштами бюджетів.

Він враховуватиме особливості бухгалтерського обліку вико­нання бюджетів, буде оптимально зручним для використання бу­хгалтерами органів Держказначейства і місцевих фінансових ор­ганів, буде стабільним і змінюватиметься лише тоді, коли вноси­тимуться суттєві зміни у принципи побудови бюджетного процесу держави.

Необхідною передумовою реформування бухгалтерського облі­ку виконання бюджетів в органах Державного казначейства є авто­матизація виконання казначейських функцій при одночасній зміні всіх підсистем з обслуговування бухгалтерського обліку, звітності, платежів і засобів захисту, а також адаптації цих підсистем до експ­луатації в реальних умовах при великих обсягах інформації.

Нова система технічного забезпечення казначейських функцій передбачає автоматичне формування балансу рахунків Державно­го казначейства за грошовими операціями на підставі даних (фай­лів відповідної структури з відповідними реквізитами), отриманих із СЕП НБУ. При цьому, за вимогами Національного банку, аналі­тичні рахунки в банківській системі побудовані таким чином, що перші 4 знаки відповідають номеру балансового рахунка за планом рахунків банківської установи, де відкрито рахунок клієнта, і є підставою для автоматичного формування балансу.

Детальна інформація про кожного контрагента, кожний з ра­хунків, відкритий в системі Державного казначейства, та про кожну операцію зокрема, забезпечується за допомогою аналітич­ного обліку. Для цього передбачаються аналітичні параметри;

Довжина аналітичного рахунка становить від 6 до 14 знаків — для рахунків, що функціонують в СЕП НБУ, довжина рахунка може бути збільшена для рахунків, що застосовуються тільки у внутрішній платіжній системі Держказначейства.

Основним результатом еволюційного розвитку Державного казначейства України є поступове формування повнофункціо­нальної системи Держказначейства, що працює за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності, використовує власні технології. Це вплине на організаційну структуру центрального апарату та територіальних органів Державного казначейства, а також призведе до зміни їх юридичного статусу.

Реалізація концепції функціонування Державного казначей­ства України та Єдиного казначейського рахунка покращить якість обслуговування клієнтів, сприятиме скороченню казначейських функцій, що дублюються і, тим самим, в повній мірі оптимізує процес виконання Державного бюджету органами Держказначейства та забезпечить стабілізацію бюджетного про­цесу держави.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ №5

1. Опишіть основні етапи процесу виконання бюджету.

2. Яка мета виконання бюджету?

3. Назвіть органи, що забезпечують виконання дохідної частини бюджету. Опишіть механізм їх взаємодії.

4. Хто і для чого складає бюджетний розпис доходів і видатків?

5. Дайте визначення бюджетної класифікації.

6. Назвіть документи, які регламентують систему кодів та групування бюджетних показників.

7. Охарактеризуйте схему класифікації доходів бюджету.

8. Назвіть органи, які розробляють і затверджують бюджетну класифікацію в Україні.

9. Яким чином побудована система стягнення доходів бюджету в Україні.

10. Опишіть документооборот пов'язаний з мобілізацією доходів до Державного і місцевого бюджетів.

11. Опишіть механізм взаємодії органів казначейства з податковими ор­ганами при виконанні дохідної частини бюджету.

12. Дайте визначення і назвіть системи касового виконання бюджету. "'ІЗ. Опишіть касове виконання дохідної частини бюджету.

14. Назвіть і охарактеризуйте джерела формування і напрямки викорис­тання грошових коштів бюджету.

15. Наведіть характеристики функціональної, економічної і відомчої класифікації видатків.

16. Дайте визначення бюджетного фінансування.

17. Назвіть принципи фінансування витрат по бюджету.

18. Перерахуйте учасників бюджетного фінансування.

19. Наведіть приклади розпорядників коштів по Державному і місцевим бюджетам.

20. Назвіть методи і види фінансування .

21. Опишіть документооборот при фінансуванні за відомчою структурою.

22. Чим обумовлений перехід на казначейську систему виконання бюджету?

23. Опишіть документальне забезпечення і порядок перерахування бюджетних коштів Державним казначейством своїм територіальним управлінням і відділам.

24. Опишіть документооборот, пов'язаний з оплатою рахунків.

25. Опишіть документооборот, пов'язаний із видачею готівки.

26. Яким чином організовано фінансування із місцевого бюджету?

27. Опишіть касове виконання видаткової частини бюджету.

28. Дайте визначення бюджетних потоків (вхідні й вихідні, внутрішні та зовнішні).

29. Дайте визначення бюджетної дотації, субсидії, субвенції. Опишіть порядок їх визначення та перерахування.

30. Дайте визначення і характеристику бюджетної позички.

31. Опишіть документооборот, пов'язаний із видачею та поверненням бюджетної позички.

32. Визначте причини, які ведуть до виникнення взаємних розрахунків між бюджетами, та опишіть порядок їх проведення.

33. Назвіть мету введення в Україні взаємозаліку коштів по фінансуван­ню в рахунок погашення недоїмки по належних до бюджету платежах.

34. Визначте учасників та опишіть порядок проведення взаємозаліку.

35. У чому полягає перевага вексельних взаєморозрахунків?

36. Назвіть переваги та недоліки вилучення коштів на користь вищестоящого бюджету.