9.4. Похідні 8-оксихіноліну, хіноксаліну, нітрофурану

Ряд похідних 8-оксихіноліну має протигрибкову, антибактеріальну та протипаразитарну дію. При кишкових інфекціях використовують хлорхінальдол, а при урогенітальних – нітроксолін:

Хлорхінальдол Нітроксолін

Високу антибактеріальну активність мають похідні ди-N-оксиду хіноксаліну. Їх використовують у тих випадках, коли лікування іншими протимікробними препаратами не призводить до бажаного ефекту. Зазвичай, це холецистити, абсцеси легень, кишкові дисбактеріози, важкі септичні стани.

Для лікування важких післяопераційних станів з наявністю глибоких уражень порожнини та ускладнень використовують хіноксидин і діоксидин:

Хіноксидин Діоксидин

Для лікування інфекційних захворювань, причиною яких є грамнегативні бактерії (сальмонели, трихомонади, лямблії, хламідії), використовують препарати нітрофуранового ряду. Ці препарати блокують цикл лимонної кислоти в мікробній клітині, гальмують клітинне дихання, рост і розмноження мікроорганізмів; руйнують біосинтез деяких мембранних білків й активність дихальних ферментів, що призводить до руйнування цитоплазматичної мембрани. У ряді випадків вони затримують ріст мікроорганізмів, стійких до сульфаніламідів і антибіотиків. Однією з переваг нітрофуранів, в порівнянні з іншими хіміотерапевтичними препаратами, є повільний розвиток резистентності мікробів, її невисока ступінь. Ці препарати активні по відношенню до мікробів, стійких до інших хіміотерапевтичних засобів. Крім того, нітрофурани є препаратами, які обирають в тих випадках, коли хворі не переносять антибіотиків або сульфаніламідів.

Фурацилін Фурагін

Фуразолін Фурадонін

Фуразолідон

Препарати нітрофуранового ряду зазнають перетворень, вивільняючи оксид азоту та пероксинітрит, які й визначають біологічні ефекти при застосуванні. Лікувальні дози нітрофуранів не токсичні по відношенню до функцій печінки, нирок, серцево-судинної системи, крові.

9.5. Протитуберкульозні препарати

Протитуберкульозні препарати— препарати, які є активними по відношенню до палички Коха (Mycobactérium tuberculósis). Синтетичні протитуберкульозні засоби діють в основному на бактерії туберкульозу, у той же час антибіотики мають більш широкий спектр дії.

За активністю протитуберкульозні препарати поділяють на три групи: найбільш ефективні (ізоніазид, рифампіцин); помірно ефективні (стрептоміцин, канаміцин, амікацин, етамбутол, піразинамід, офлоксацин, ципрофлоксацин, етионамід, протіонамід, капреоміцин, циклосерин); мало ефективні (пара-аміносаліцилова кислота (ПАСК), тіоацетазон)

У сучасній класифікації протитуберкульозні препарати прийнято розділяти на два ряди в залежності від переносимості та клінічної ефективності. До першої групи, яка є основною, входять препарати, що мають максимальний ефект при мінімальній токсичності. Це такі препарати як ізоніазид, рифампіцин, піразинамід, етамбутол, стрептоміцин:

Ізоніазид Піразинамід Етамбутол

Препарати другого ряду мають більш слабкий вплив на збудника туберкульозу, ніж препарати першого ряду, в той же час вони більш токсичні для організму людини. Тому препарати другого ряду застосовують лише у тих випадках, коли у хворих визначається стійкість мікобактерій туберкульозу до препаратів першого ряду. Зазвичай, це відбувається в тих випадках, коли вже проводилась антибактеріальна терапія, в той же час, у частини пацієнтів виявилась стійкість у результаті первинного зараження резистентними штамами мікобактерій туберкульозу. Це такі препарати як циклосерин, офлоксацин, ципрофлоксацин, етіонамід, протіонамід, канаміцин, амікацин, капреоміцин, ПАСК.

Етіонамід Протіонамід пара-Аміносаліцилат натрію

Лікування туберкульозу найбільш ефективне, коли використовують декілька препаратів, один з яких пригнічує розмноження мікобактерій.