6.3.4. Гістамін та антигістамінні препарати

Гістамін у фізіологічних концентраціях необхідний для підтримання нормального функціонування організму.

Гістамін

У більших концентраціях він викликає розширення капілярів і підвищує їх проникливість, що призводить до зменшення кількості циркулюючої крові та зниження артеріального тиску. Це викликає недостатність кровозабезпечення органів і тканин, що, в свою чергу, може призвести до шоку, втрати свідомості. Гістамін викликає підвищення тонусу гладких м’язів, посилення секреції шлункового соку, збільшення викиду адреналіну та глюкокортикоїдів. Ця речовина відіграє головну роль у виникненні алергійних хвороб.

Гістамінові рецептори локалізовані в ЦНС, судинах, серці, бронхах, шлунково-кишковому тракті, сечовому міхурі, жовчному міхурі, матці, ендокринній системі - фактично в усьому організмі.

Блокатори гістамінових Н₁-рецепторів зменшують реакцію організму на гістамін (конкуруючи з ним за рецептори на мембранах клітин), знімають викликаний ним спазм гладкої мускулатури, зменшують проникність капілярів, попереджають набряки тканин, попереджають або полегшують алергійні захворювання. Більшість з тих препаратів, які розглядаються – димедрол, тавегіл, супрастин, кларитин – виявляють седативну дію. Вона менш характерна для таких засобів як фенкарол і бікарфен.

Головною задачею антигістамінових препаратів є лікування алергійних захворювань, вони фактично не впливають на вивільнення гістаміну з тканин та його вміст в тканинах. Винятком є фенкарол, який не тільки блокує Н₁-рецептори, але й зменшує вміст гістаміну. Це відбувається тому, що фенкарол є стимулятором ферменту діаміноксидази, яка інактивує гістамін за окиснювальним механізмом подібно до того, як моноаміноксидаза інактивує катехоламіни.

Необхідно також виділити такий препарат, як дімебон, який поряд з антигістамінними властивостями виявляє антисеротонінову дію.

Дімебон

Існують препарати, які не заважають взаємодії гістаміну з Н₁- та Н₂-рецепторами і не впливають на біосинтез гістаміну, але інгібують його вивільнення. При застосуванні таких речовин в ряді випадків спостерігається такий самий ефект, як і у блокаторів Н-рецепторів. До таких препаратів належать кромолін-натрій (інтал), кетотифен і оксатомід.

Кромолін-натрій (інтал)

Кромолін-натрій – важливий засіб для профілактики та лікування бронхіальної астми, бронхоспастичних станів. Цей препарат також використовується при алергійних ринітах, кон’юктивітах та ін. Аналогічні властивості виявляє кетотифен, але додатково він в незначній мірі блокує Н₁-рецептори. Оксатомід також блокує вивільнення гістаміну (і серотоніну) та має антиалергічні властивості.

Кетотифен Оксатомід

6.3.5. Серотонін, серотонінергічні та антисеротонінергічні препарати

За сучасними уявленнями фармакологічна дія більшості психотропних препаратів відбувається завдяки їх взаємодії з серотоніновими рецепторами. Вірогідно, це відноситься до каталептогенного ефекту нейролептиків, дії різноманітних антидепресантів. Вважають також, що серотонінові нейрони приймають участь у регулюванні артеріального тиску.

Серотонін-5-гідрокситриптамін

Периферична дія серотоніну призводить до скорочення гладких м’язів матки, кишечника, бронхів, інших гладком’язових органів, звуженню кровоносних судин. Серотонін є одним з «медіаторів запалення», викликає набряки при місцевому застосуванні, скорочує тривалість кровотеч, збільшує агрегацію тромбоцитів. Агрегація тромбоцитів, в свою чергу, викликає вивільнення з них серотоніну. Сам серотонін має периферичну судинозвужуючу дію, тому (у вигляді адипінату) застосовується як антигеморагічний засіб. До переліку агоністів серотонінових рецепторів відносять близькі серотоніну за структурою мексамін і суматрипан:

Мексамін

Подібно серотоніну, мексамін викликає звуження кровоносних судин і скорочення гладкої мускулатури внутрішніх органів. Особливість дії цього препарату – радіозахисний ефект. Мексамін застосовують для профілактики при променевій терапії. Лікувальна дія гексаміну проти головного болю пов’язана з його впливом на серотонінові рецептори мозку. Селективна стимуляція цих специфічних серотонінових рецепторів зменшує пульсацію мозкових судин і пов’язаний з цим біль. Препарат також зменшує нудоту, блювання, які супроводжують приступи мігрені.

Профілактика мігрені характерна і для деяких серотонінових антагоністів – пізотифену, лізуриду та метисергіду.

Пізотифен Лізурид, R = H, R'= NHCON(C₂H₅)₂

Метисергід, R = CH₃,

R' = CONHCH(CH₃)CH₂OH