3. Соціально-економічні наслідки інфляції

Соціально-економічні наслідки інфляції різноманітні і залежать від її рівня і характеру.

Як наслідок, інфляція впливає на зниження життєвого рівня більшості населення, знецінення заощаджень і скорочення реальних доходів. Фактично, інфляція – це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особистого реального прибутку чи рівня життя. Реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки тоді, коли номінальний дохід буде відставати від рівня інфляції.

Інфляція, перш за все, торкається людей, що одержують відносно фіксований номінальний дохід. Інакше кажучи, вона перерозподіляє дохід, зменшуючи його у одержувачів фіксованого доходу і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні люди, які проживають на фіксовану пенсію. Таким чином, інфляція перерозподіляє доходи між різними групами населення, а також між приватним і державним секторами.

В умовах інфляції виникає ефект Танзі-Олівера: у разі свідомої затримки виплати податків, їх платник виграє від того, що вносить у бюджет знецінені гроші. З іншого боку податкові надходження зростають разом з інфляційним зростанням номінальних доходів і можуть бути джерелом для погашення бюджетного дефіциту. Виникає своєрідний ефект інфляційного податку.

Інфляція призводить до перерозподілу засобів між кредиторами і боржниками, і зниженню реальної вартості заощаджень. З іншого боку зростання номінальних відсоткових ставок знижує стимули для інвесторів.

Помірна інфляція має позитивний вплив на динаміку національного виробництва за рахунок підвищення витрат споживачів, зростання доходів виробників, інфляційного зниження реальної заробітної плати – реальних витрат виробників. На цих підставах ґрунтується кейнсіанська модель стимулювання економічного зростання або «економіка попиту». У цій моделі держава повинна проводити активну політику регулювання інфляційних процесів.

4. Механізм регулювання інфляційного процесу. Антиінфляційна політика держави

3’ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції показує найбільш важливі шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три основних методи стабілізації грошового обігу: нуліфікація, ревалоризація і девальвація.

Нуліфікація грошей (походить від латинського слова – знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується при наявності супергіперінфляції.

Ревалоризація – це повернення до попередньої купівельної сили грошових знаків. Для цього з обігу треба вилучити зайві гроші. Такий метод застосовується при невеликих масштабах інфляції.

Термін девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю суттю девальвація є протилежною ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне пониження золотого вмісту грошової одиниці, а її результатом був обмін останньої на меншу кількість золота.

Девальвація валюти зачіпає інтереси насамперед широких верств населення країни, оскільки різко підвищує ціни на предмети широкого вжитку. Разом з тим вона негативно відбивається на економіці тих країн, які імпортують товари з держав, що проводять девальвацію, оскільки за один і той же обсяг товарів імпорту доводиться платити дорожче в національних грошових одиницях.

В країнах з розвинутою системою товарного виробництва особливого значення надається забезпеченню відносної стійкості національної грошової одиниці. Поряд з регулюючими функції ринку, активну роль у цьому відіграє державне регулювання фінансово-кредитною системою .

Важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства є антиінфляційна політика. В системі методів в ній важливу роль відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. В результаті скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення. Тому підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи держави щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого – призводять до погіршення господарської кон’юнктури та зростання безробіття.

Концепція оберненої залежності інфляції й безробіття найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса. В результаті ретельного аналізу статистичних даних з широким застосуванням економіко-математичних методів він встановив жорстку обернену залежність між величинами зайнятості робочої сили та динамікою заробітної плати в межах економічних циклів. Ця залежність легко переноситься на співвідношення між інфляцією та безробіттям. Як вважають західні економісти, "Крива Філіпса" стала найбільш обґрунтованим "законом", який розкриває причини та механізм розвитку інфляції і таким чином вказує на засоби боротьби з нею. "Крива Філіпса" показує, що, чим вищий рівень безробіття, тим нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівень безробіття, тим вищі темпи розвитку інфляції.

В усіх випадках регулювання інфляції зводиться до вибору альтернативних варіантів: або менша зайнятість без інфляції, або вища зайнятість в умовах інфляції. Інфляція вважається ціною, яку мають сплачувати ті, хто продає свою робочу силу.

Чільне місце у фінансово-кредитному макроекономічному регулюванні в умовах ринкової економіки займає механізм оподаткування. Важливим його атрибутом є "Крива Лаффера", яка вказує на якісний та кількісний взаємозв'язок між сумою податкових надходжень до державного бюджету та податковими ставками. Вона знайшла відображення в макроекономічному регулюванні багатьох країн ринкового господарства.

При зростанні податкової ставки податкові надходження спочатку зростають, а потім знижуються. Це визначається тим, що після певної величини податкової ставки починає діяти така закономірність: чим більша ставка податку, тим менші податкові надходження до бюджету. Це пояснюється тим, що зростання податкової ставки пригнічує ділову активність, веде до скорочення капіталовкладень, прибутків, а отже, і до податкових надходжень. Якщо податкові надходження досягають максимуму і починається зниження їх, є сенс знизити ставку податку.

Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту і грошової маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитними установами через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної ставки, зміну резервних норм передбачених для кредитних установ.