3. Фізичні якості молодшого школяра

Дітям потрібно давати якомога більше вправ для виховання координації рухів, так як у цьому віці набувають розвитку такі важливі фізичні якості як: прудкість, спритність, гнучкість, витривалість, сила, а також уміння довільно розслаблювати м’язи. При цьому важливо вдос­коналювати в них м'язове чуття розрізнення темпу і амплітуди рухів, ступеня напруження і розслаблення м язів, а також відчуття часу і простору]

Основні вправи для виховання рівноваги в молодших школярів — ходьба по колоді різними способами, з додатковими ускладненнями, інші елементи гімнастики.

Особливу увагу у фізичному вихованні молодших школярів треба приділити вдосконаленню швидкості рухів.

Швидкість – здатність виконувати рухи за мінімальний час. Вона залежить від швидкості рухових реакцій, швидкості окремих рухів і частоти рухів, що визначається кількістю за секунду.

Швидкість реакції дитини великою мірою залежить від типу її нервової системи і є якістю, яку вона дістала у спадок від батьків, але її можна і розвинути відповідними вправами.

1.4.Характеристика витривалості як рухової якості людини та основи методики її розвитку

Даючи загальну характеристику витривалості як фізичної якості, С.М. Вайцеховський розрізняє загальну та спеціальну витривалість. Загальна витривалість – здібність тривало проявляти м’язові зусилля порівняно невисокої інтенсивності.

Спеціальна витривалість – здібність проявляти м’язові зусилля у відповідності до специфіки спеціалізованої вправи .

М.А. Годік, С.В. Янаніс: «Витривалість – це здібність здійснювати роботу вказаної інтенсивності протягом найбільш можливого часу - це можливість організму протидіяти втомі». Автори також розрізняють загальну та спеціальну витривалість .

У підручнику «Теорія и методики фізичного виховання» витривалість визначається «як єдність прояву психофізіологічних та біоенергетичних функцій організму людини, що дозволяє тривалий час протидіяти втомі при механічній роботі .

Б.М. Шиян у навчальному посібнику «Теорія и методика фізичного виховання» стверджує, що «під витривалістю розуміють здібність організму боротися із втомою, що викликана м’язовою діяльністю» .

О.М. Худолій в роботі «Загальні основи теорії і методики фізичного виховання» характеризує витривалість як « здібність протистояти втомі і виконувати фізичні вправи довгий час із заданою ефективністю» .

Ряд авторів характеризують загальну витривалість як спроможність виконувати три­валу роботу помірної інтенсивності, яка визначається в функціональними можливостями серцево-судинної, дихальної і м'язової систем. Автори виділяють віділяють аеробну, тотальну, регіональну та локальну витривалість.

Наприклад, біг на довгі дистанції, тривала їзда на велосипеді, залежать за результа­тивністю багато в чому від аеробної витривалості.

Тотальною витривалістю називають здібність долати втому при активній участі у роботі 2/3 всіх м'язових груп.

Регіональна витривалість — це здібність людини долати втому при активній участі в роботі від 1/3 до 2/3 м'язових груп.

Локальна витривалість — це здібність людини долати вто­му при активній участі в роботі менше 1/3 від загального числа м'язових груп.

Отже, абсолютна більшість авторів приблизно однаково пишуть про те, що витривалість представляє собою здібність протидіяти втомі в певному виді діяльності, а критерієм є час, протягом якого людина може підтримувати вказану інтенсивність.

Вивчення динаміки розвитку фізичних якостей у дітей має велике значення для вчителів , тренерів, лікарів. Розвиток фізичних якостей – це процес, спрямований на формування оптимального рівня фізичного розвитку та фізичної працездатності організму. Тому підвищення рівня фізичної підготовленості (зокрема витривалості) – важлива умова підвищення працездатності школярів .

Витривалість завжди усвідомлюється як необхідність боротьби із втомою і підвищенням стійкості по відношенню до негативних змін внутрішнього середовища організму .

Витривалість — це широке поняття: є специфіч­на і неспецифічна витривалість, загальна витривалість, витривалість до різних стресових ситуацій та дій комп­лексу стресових факторів, витривалість до локомоцій різ­ного характеру, до різних режимів фізичного наванта­ження.

Багато авторів наголошують на те, що витривалість має велике значен­ня у формуванні рухових якостей школярів різного віку тому, що вона є важливою складовою частиною всебіч­ного розвитку дітей, а її рівень та характер залежать від генетичних передумов та рухової діяльності. В їх роботах пропонується використовувати біг як засіб виховання витривалості. Цей засіб доступний для всіх учнів і позитивно впливає на організм школярів, стимулюючи його ріст і розвиток .

Витривалість пов'язана з проявами працездатності та її змінами, із втомою та її фізичними проя­вами, з роботою основних компенсаторних систем, з можливістю підтримання високої швидкості на всій ди­станції (спеціальна витривалість).

А. Артющенко відмічає важливість виховання вольових якостей у школярів під час виконання вправ на витривалість і подолання стомлення. Автор пропонує застосовувати також ускладнені умови виконання вправ та вправи на подолання емоційних станів, що негативно впливають на працездатність.

Розвиток витривалості у дітей має свої закономір­ності внаслідок специфіки їх вікових особливостей в основних системах та органах.

Час підтримання високого рівня працездатності при виконанні фізичних вправ характеризується різними по­казниками, наприклад:

1. Рівнем спортивно-технічної підготовленості.

2. Здатністю нервової системи тривалий час підтри­мувати високий рівень збудливості рухової зони кори великих півкуль, підкіркової ділянки і нижчих відділів.

3. Високим рівнем роботи апарату серцево-судинної системи та стійкістю цієї роботи в умовах тривалих на­вантажень високої інтенсивності.

Б.М.Шиян рекомендує розпочинати удосконалювати загальну витривалість із застосуванням методу безперервної стандартизованої вправи. Цей метод дозволяє підвищити рівень МПК, забезпечити швидше розгортання систем енергозабезпечення, привчити учнів переносити негативні зміни у внутрішньому середовищі організму. Оптимальна тривалість вправи — 20-30 хв. у початківців . Але в межах шкільного уроку та зважаючи на вікові особливості, сучасний стан здоров’я молодших школярів цього досягти складно.

І.Мельник рекомендує безперервний біг довести до заданої тривалості – 7 – 10 хвилин, що регламентується тривалістю уроку і оздоровчою метою розвитку витривалості на початковому етапі .

Окрім того, Т.Ю. Круцевич зазначає, що « немає відомостей про те, що розвиток витривалості сприяє зниженню захворюваності. Навпаки високий рівень витривалості, завдяки чому досягають успіху у змаганнях на марафонських дистанціях, негативно впливає на стійкість до серцево-судинних захворювань, а й до хвороб опорно-рухового апарату, знижує потенціал імунно-захисної системи організму» .

Тому збільшувати тривалість безперервного навантаження при тренуванні молодших школярів необхідно дуже поступово. Необхідно зважати, що втома більше залежить від інтенсивності, ніж від тривалості навантаження, тому спочатку необхідно досягнути необхідної тривалості безперервного навантаження на нижній межі його впливової інтенсивності (120-130 уд. / хв).

Розпочинати тренування рекомендується з дозованої швидкої ходьби у поєднанні з бігом підтюпцем, надаючи спочатку перевагу ходьбі. Поступово перевагу надають бігові у поєднанні з дозованою ходьбою і доводять безперервне виконання бігу ( або інших вправ ) до необхідної тривалості.

Тільки після підготовки організму до роботи на досягнутій тривалості вправи, можливо поступово підвищувати інтенсивність навантаження .

Спортсменам-початківцям необхідно виконувати тренувальні завдання тривалістю 20-30 хв. з інтенсивністю на рівні 40-70 % поглинання кисню від рівня МПК при ЧСС 130-160 уд/хв .

Розвитку загальної витривалості доцільно присвячувати окремі заняття, але якщо її вдосконалення здійснюється на уроці у поєднанні з іншими педагогічними завданнями, то це варто робити після їх вирішення (нормативи ).

Для вдосконалення швидкісної витривалості застосовують переважно методи комбінованої та змагальної вправи.

О.М. Худолій звертає увагу на те, що витривалість в субмаксимальній зоні навантажень характери­зується можливостями анаеробно-гліколітичного механізму енер­гозабезпечення. Максимальна тривалість роботи без зниження потужності не перевищує 2,5-3 хв. Основними засобами розвитку витривалості в субмаксимальній зоні є вправи циклічного і ациклічного характеру ( біг, метання).

Потужність вправ не повинна перевищувати 85—95 % від максимальної, а тривалість їх виконання — від 40 секунд до 1,5—2,0 хв.

Витривалість в зоні великих навантажень характеризується мак­симальними можливостями механізмів аеробного енергозабезпе­чення, максимальними можливостями систем дихання і кровообігу. Тривалість роботи складає в серед­ньому від 3 до 7—10 хв. Величина навантажень визначається діа­пазоном інтенсивності від 60 % до 75 % від максимальної потужності. Найсприятливішими віковими періодами для розвитку даного виду витривалості є вік у хлопчиків від 8 до 11 років і від 15 до 17 років, у дівчаток — від 9 до 12 років і від 13 до 14 років .

Основними засобами є циклічні вправи, що виконуються з ін­тенсивністю 65—70 % від максимальної. Вправи повинні викликати значне підвищення частоти серцевих скорочень і легеневої вентиляції.

Відповідно віку частота скорочень серця може досягати 180—200 уд/хв, а хвилинний об'єм дихання 40—80 л/хв. при частоті дихання 45—60 цикл/хв. Витривалість до помірних навантажень характеризується оптимальною взаємодією систем дихання і кровообігу, їх узгодженістю зі структурою рухової дії. Тривалість роботи забез­печується аеробними процесами з незначною активізацією анае­робних. Застосовується навантаження, що не перевищує 60 % від максимального. З таким навантаженням можна продовжувати роботу від 10 хв. до 1,5 годин і більше. Даний вид витривалості ефективно розвивається протягом всього шкільного віку. Разом з тим найбільшого результату можна досягти у хлопчиків у віці 8—11 років і 14—16 років. У дівчаток найперспективнішими для педагогічного впливу можна вважати вік 8—9,11—12 та 14—15 років.

Основними засобами, які використовуються для розвитку вит­ривалості в зоні помірних навантажень, є тривалі циклічні вправи (наприклад, тривала ходьба, кросовий біг, лижні марші). Дана по­тужність роботи викликає активізацію частоти серцевих скорочень в діапазоні від 130 до 170 уд/хв..

У молодших школярів величини параметрів функціональної ак­тивності дещо вищі, ніж у старшокласників, вище вони і у дівчаток у порівнянні з хлопчиками. Однією з особливостей розвитку даного виду витривалості є не­обхідність тривалого виконання вправи, що дозволяє забезпечити необхідну взаємоузгодженість в діяльності органів і структур ор­ганізму, перейти на більш ефективні джерела енергії. На уроках фізичної культури доцільно навчати бігу, ходьбі на лижах з необхід­ною швидкістю пересування

Для розвитку локальної м'язової витривалості засто­совуються вправи з обтяженнями, стрибкові вправи і біг з опором, які виконуються повторно-серійним та інтервальним методом.

О.М.Худолій зосереджує увагу на тому, що « дидактичні принципи – це вихідні теоретичні положення, які визначають дії викладача і учнів і спрямовані на оптимізацію процесу навчання» , а принципи розвитку рухових здібностей – це « специфічні закономірності розвитку рухових здібностей» . Вони певною мірою взаємопов’язані в навчально-тренувальній роботі, особливо в роботі з молодшими школярами.

Методи розвитку витривалості

Для розвитку витривалості застосовуються різноманітні методи тренування які можна розділити на кілька груп: безперервні та інтервальні, а також контрольний (або змагальний ) методи тренування. Кожен з методів має свої особливості які використовується для вдосконалення тих чи інших компонентів витривалості залежно від параметрів застосовуваних вправ. Варіюючи видом вправи (вправи з обтяженням або на снарядах, тренажерах і т.д.) , їх тривалістю та інтенсивністю ( швидкістю рухів, потужністю роботи , величиною обтяжень), кількістю повторень вправ,а також тривалістю і характером відпочинку ( або відновлювальних інтервалів), можна міняти фізіологічну спрямованість виконуваної роботи .