Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

СМПНУМ / лекція 11

.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
84.48 Кб
Скачать

Тема 11. Спеціальна методика формування інтонаційної сторони мовлення у дітей із ПМР (4 год.).

1. Поняття про інтонацію як фонетичне явище у:

  • Артикуляторному аспекті

  • Акустичному аспекті

  • Перцептивному аспекті

  • Лінгвістичному аспекті (Ю.С.Василенко, І.Максімов, Н.В.Черемісіна, Л.А.Чистович та інші).

2. Основні просодичні елементи інтонації.

3. Онтогенез інтонаційної сторони мовлення у дітей із ПМР.

4. Завдання методика формування інтонаційної сторони мовлення.

5. Напрями, етапи та зміст розвитку інтонаційної сторони мовлення дошкільників із ПМР.

1.

Важливою якістю дитячого мовлення є виразність мовлення.

Виразністю мовлення називають таку його якість, у якій виражене судження, пов'язане зі ставленням до нього того, хто говорить. Виразність мовлення основується на свідомому переданні думки.

У вихованні звукової культури мовлення важливим є фонетико-інтонаційний аспект виразності, який особливо виявляється у зв'язному мовленні. Від того, як дитина володіє вимовою звуків і які просодичні одиниці використовує, залежить стиль її зв'язного мовлення.

Отже, одним із аспектів оволодіння звуковою стороною мовлення є становлення інтонаційної системи.

Інтонація розглядається як важливий аспект усного мовлення, засіб оформлення будь-якого слова або поєднання слів у реченні (висловлюванні), засіб уточнення його комунікативного смислу і емоційно-експресивних відтінків (Н.В.Черемісіна).

Елементами інтонації (просодемами) є темп мовлення, його інтенсивність, мелодика (основний тон), висота тону, тембр голосу, наголос, ритм, паузи тощо. У процесі мовленнєвої комунікації уточнення семантики висловлювання, передача емоційних і експресивних значень здійснюється за допомогою різних інтонаційних конструкцій, які являють собою типи співвідношення основного тону (мелодики), тембру, інтенсивності (фразового наголосу) і подовженості, здібності виражати несумісні в одному контексті смислові висловлювання.

Як фонетичне явище інтонація розглядається у різних аспектах: артикуляторному, акустичному, перцептивному, лінгвістичному (Ю.С.Василенко, І.Максімов, Н.В.Черемісіна, Л.А.Чистович та інші).

Вивчення інтонації у артикуляторному аспекті передбачає виявлення роботи органів мовлення. Породження мовлення відбувається завдяки комплексу рухів артикуляторних органів. Мовленнєвий процес розглядається як досконала рухова здібність, яка регулюється у послідовності з великою точністю і ритмічністю.

Акустичний мовленнєвий сигнал виникає в результаті складних координованих рухів, які проходять у мовленнєвому апараті (робота гортані або виникнення шумного звуку під час проходження повітряного струменю через звуження у певних місцях мовленнєвого тракту). Дослідження інтонації у акустичному аспекті розглядає мовлення як коливальні рухи повітряного струменю, які впливають на слуховий апарат людини, в чому проявляються об'єктивні характеристики інтонації: частота основного тону (мелодика), спектр, інтенсивність і подовженість.

Вивчення інтонації у перцептивному аспекті передбачає дослідження тих відповідностей об'єктивним характеристикам інтонації, завдяки яким людина сприймає те чи те значення, що передається інтонацією. Звукові відчуття, що співвідносяться з об'єктивними характеристиками інтонації - це висота, подовженість, голосність, тембр.

У лінгвістичному аспекті під інтонацією розуміють складну єдність мелодичних, динамічних і часових характеристик мовлення. При такому розумінні інтонація являє собою комбінацію гетерогенних (різнорідних) просодичних явищ - рухи основного тону, темпу тощо.

Інтонацію з фонетичної точки зору розуміють як кількісні зміни основного тону, тембру, інтенсивності, подовженості, які не стосуються фонемних характеристик звуків і можуть поширюватися на різний звуковий склад висловлювання.

З функціональної точки зору інтонація - це звуковий засіб мови, за допомогою якого той, хто говорить, і той, хто слухає, виділяють у потоці мовлення висловлювання (речення) і його смислові частини (питання, розповідь...), виражають і сприймають суб'єктивне ставлення до вже сказаного.

2.

Розглянемо деякі основні просодичні елементи інтонації.

Мелодика (основний тон) - сукупність тональних засобів, що є характерними для даної мови, підвищення і пониження голосу під час вимови фрази, що надає мовленню різноманітних відтінків і дозволяє уникнути монотонності, її оформлюють голосні звуки, змінюючись за висотою і силою. Мелодика слугує: 1) засобом ділення мовленнєвого потоку; 2) засобом для з'єднання окремих його частин.

Ритм - рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів; впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного складу мовлення, визначена його смисловим значенням. Ритміка мовлення (Л.А.Чистович) пов'язана з послідовністю команд управління, які подаються для акустичної реалізації звуків мовлення.

Будь-яке мовленнєве повідомлення включає в себе серії наголосів. Кожний склад у повідомленні несе певну ступінь наголосу, послідовність цих наголосів утворює ритм або ритмічний малюнок (В.Г.Михайлов, Л.В.Златоусова, В.В.Потапов). Фонетичними аспектами ритму є: чергування наголошених та ненаголошених складів, чергування моментів мовчання і говоріння, інтонацій підвищення і пониження, рівномірності проходжень одного за одним рівномірних наголосів.

У процесі породження мовлення ритм керує інтонацією, організовує її, тому інтонаційні одиниці, як одиниці комунікативно-значущі, співпадають з ритмічними одиницями, тобто фонетичне слово, синтагма, речення є ритмо-інтонаційними одиницями.

Темп мовлення - ступінь швидкості чергування елементів мовленнєвого потоку (швидкість артикуляцій), які звучать. Доцільно розрізняти темп мовлення розгорнутого висловлювання, фрази, синтагми, фонетичного слова.

Темп характеризує відносну швидкість вимови окремих слів у синтагмі, або однієї синтагми по відношенню до іншої, обумовленої змістом висловлювання, функцією слів, з яких складається: службові слова вимовляються швидше, ніж знаменні, серед знаменних повільніше вимовляються слова, які мають смислове навантаження. На відрізнення від інтонації і паузування, темпова характеристика властива лише тексту, який звучить. Темп, або швидкість вимови, залежить від цілого ряду явищ як індивідуальної, так і мовленнєвої властивості.

3.

Відомо, що засвоєння звукової сторони мовлення відбувається поетапно. Першим етапом є сприймання - необхідна умова подальшого розвитку мовлення. Сприймання просодичних засобів мови, їх особливості - ще недостатньо досліджені аспекти мовлення дитини. С.Н.Цейтлін відмічає, що у до словесний період поряд зі спробами артикуляції окремих звуків, складів і складових комбінацій відпрацьовуються інтонаційні структури рідної мови. В результаті цих процесів відбувається координація слухових і мовленнєво-рухових образів, формуються передумови для розвитку фонематичного слуху1.

Більшість дослідників відмічає випереджувальний розвиток сприймання дитиною різних інтонаційних типів висловлювання (від розповідальної - до питальної, а потім окличної інтонації) у порівнянні з їх реалізацією в експресивному мовленні (О.М.Гвоздев, М.І.Жинкін, М.І.Лісіна, О.М.Мастюкова).

Інші дослідники (О.М.Вінарська, Р.В.Тонкова-Ямпольська) домовленнєвої і початку мовленнєвої стадії розвитку дитини стверджують, що інтонаційні моделі присутні у вокалізаціях дітей вже на перших стадіях (крик, плач, гукання, лепет, стадія перших слів), а засвоєння інтонаційної системи відбувається біля року.

З усіх компонентів звукової сторони мовлення дитина першою засвоює саме інтонацію, а потім вже сегментний склад мови. М.М.Кольцова виділяє період у житті дітей 10-11 місяців, коли інтонація дорослого є найважливішим фактором, що впливає на реакцію дитини.

Психологічною особливістю звукокомплексів дитини 1-го року життя є те, що основним носієм смислу мовлення є не слово, а інтонація, ритм, які супроводжуються звуками. І лише з появою слова починає проявлятися смислове значення звуків, хоча у дитини в області сприймання та відтворення мовлення досі дуже велике значення має інтонація.

Діти приблизно 2-х річного віку (О.М.Гвоздев) вже свідомо користуються інтонацією пониження, з'являються різновиди окличної, питальної інтонації та інтонації переліку (без сполучників). Фразовий наголос також засвоюється рано: з моменту, коли речення починає складатися з декількох слів. У всіх випадках фразовий наголос дитини не відрізняється від вимови дорослих. На наступних етапах мовленнєвого розвиту дитини іде процес удосконалення та диференціювання інтонаційної системи мови в цілому.

Різні компоненти інтонації засвоюються дітьми з неоднаковою швидкістю. Найбільш довгий шлях проходять темпоральний та динамічний компоненти. Багатокомпонентність інтонації, важливість усіх компонентів і їх взаємовплив дозволяють стверджувати, що вік біля 4-х необхідно ти певною межею у засвоєнні інтонаційної системи дітьми.

Таким чином, оволодіваючи звуковими засобами мови дитина спирається на мовленнєвий слух. У першу чергу вона засвоює лінійні мовленнєві одиниці: звук, склад, слово, фразу, текст, які володіють самостійною подовженістю і йдуть одна за одною. Одночасно з ними сприймаються просодичні засоби (нелінійні): словесний наголос, інтонація (мелодика мовлення, сила голосу, темп, тембр). Практичне засвоєння мови передбачає уміння розрізняти на слух і правильно відтворювати усі звукові одиниці рідної мови.

4.

Тренування інтонації дає фізичні і мускульні навички, допомагає навчитися сприймати просодеми як знаки, що мають смисл - логічний і граматичний. Звуки, склади, слова можуть вимовлятися з особливою мускульною напругою органів артикуляції, при цьому посилюється інтенсивність звучання. Здібність володіти своїм голосом відпрацьовується в процесі виконання вправ наслідувального характеру.

Питання розвитку інтонаційної виразності мовлення дітей, що нормально розвиваються, розглядали такі дослідники, як О.М.Вінарська, О.М.Гвоздев, В.А.Ковшиков, Р.В.Тонкова-Ямпольська та інші. Категорією дітей, що мають мовленнєві вади, у інтонаційному аспекті розвитку вивчали Л.М.Єфімєнкова (ЗНМ), АЛ.Белякова (заїкання), Л.З.Андронова (заїкання), Є.А.Дьякова (заїкання), С.Ф.Іваненко (ринолалія), С.Ю.Конопляста (ринолалія), Л.В.Лопатіна, Н.В.Сєрєбрякова (дизартрія), І.С.Марченко (ЗНМ), Н.Василевська (ЗНМ) та інші.

Процес корекційного навчання передбачає вирішення таких завдань:

  • надання уявлень про інтонаційну виразність мовлення та її значення для спілкування;

  • формування умінь свідомо та правильно користуватися усіма компонентами інтонації;

  • формування умінь свідомо і правильно користуватися різними видами інтонації;

  • розрізнення і формування інтонації завершеного та незавершеного речення.

5.

У процесі корекції ритмо-інтонаційної виразності мовлення працюють за двома напрямками:

  • над слуховою диференціацією компонентів інтонації;

  • над їх вимовною організацією.

Логопедична робота здійснюється над усіма компонентами інтонації у такій послідовності:

  1. від узагальненого уявлення про інтонацію до диференціального засвоєння різних інтонаційних структур;

  2. від розрізнення видів інтонації до оволодіння інтонаційною виразністю в експресивному мовленні;

  1. від засвоєння засобів інтонаційного оформлення на матеріалі голосних до їх засвоєння на більш складному мовленнєвому матеріалі;

  2. від розрізнення і засвоєння розповідальної до питальної і окличної інтонації.

На першому етапі роботи дітям дають уявлення про інтонаційно-виразне мовлення. Дітям дають прослухати один і той самий текст двічі: без інтонаційно-виразного оформлення і виразно. З'ясовують, яке читання є більш привабливим. Логопед пояснює, що голосом можна передавати різні емоції, почуття, запитання, прохання, озвучувати героїв тощо.

На другому етапі послідовно-паралельно відбувається формування важливих для усного мовлення компонентів інтонації: ритму, темпу, мелодики, наголосу, паузування, тембру, інтенсивності вимови.

Робота з формування ритмо-інтонаційної виразності мовлення (з урахуванням принципу поступового формування розумової дії за П.Я.Гальперіним, 1959) починається із залучення виразних рухів і допоміжних засобів (відплескування, відстукування ритму), потім проводиться в плані голосного мовлення і, нарешті, у внутрішньому плані на основі слухомовних уявлень.

І. Вправи на відтворення темпо-ритмічної організації руху.

Робота над ритмом проводиться в двох напрямках:

  1. сприймання різних ритмічних структур;

  2. відтворення різних ритмічних структур. Сприймання ритмічних структур передбачає такі види

роботи:

1) прослухати ізольовані удари (II, III, ІШ). Визначити кількість ударів шляхом показу картки із записаними на ній відповідними ритмічними структурами (Гра «Теремок», впізнати кожну тваринку за кількістю ударів «Хто прийшов?»);

  1. прослухати серії простих ударів (11,11; 111,111; 111 1,1111). визначити кількість ударів шляхом показу картки із записаними на ній відповідними серіями ритмічних структур;

  2. прослухати серії акцентованими ударів (1111; 111, II І). Визначити скільки і яких ударів було продемонстровано, шляхом показу картки із записаними на ній відповідними серіями ритмічних структур.

Відтворення ритмічних структур передбачає такі види роботи:

  1. відстукати за наслідуванням (без опори або з опорою на зорове сприймання) запропоновані ізольовані удари;

  2. відстукати за наслідуванням (без опори на зорове сприймання) запропоновані серії простих ударів;

  3. відстукати за наслідуванням (без опори або з опорою на зорове сприймання) серії акцентованих ударів;

  4. запис умовними знаками запропонованих для сприймання ударів і їх серії (прості та акцентовані);

  5. самостійно відтворити за поданою карткою удари і їх серії.

II. Відтворення ритму слова і фрази за допомогою ударів:

1) а. Відтворення складових комбінацій: та - та; та - та;

та - та - та; та - та - та; ту - та; ту - та; ту - та - то; ту – та - то; ка - па - та; ка - па - та;

б. Відтворення ритму слова: рівного та акцентованого (з наголошеним складом): ма - ма; ма - ма; ма - ли - на, ма

- ли - на;

2). Відтворення ритмічної організації фрази у поєднанні з рухами (відстукування, відплескування):

Іди, іди, дощику, | Э Э | Э Э | О Э Э |

Зварю тобі борщику | Э Э | Э Э | О Э Э |

Ритмізація мовлення і регуляція його часових характеристик досягається під час ритмізації загальних рухів. Робота у цьому напрямку полягає у поетапному формуванні навички саморегуляції темпоритму загальних і артикуляційних рухів, а також лінгвістичної «продукції». Темп і ритм рухів і мовлення виховуються засобами логопедичної ритміки.

Робота над наголосом передбачає:

  • розуміння та визначення місця виділеного звука у серії звуків;

  • розуміння та визначення місця виділеного складу у слові;

  • проговорювання слів із виділенням наголошеного складу;

  • робота над логічним наголосом.

Дітям пропонують такі вправи: визначення місця виділеного звука у серії звуків, що вимовляються на твердій атаці; повторення за логопедом ряду голосних звуків на твердій атаці з виділенням одного з них; плавна вимова голосних звуків за наслідуванням і самостійно з виділенням одного з них; аналогічна робота на матеріалі складів, слів; проговорювання складів, слів, далі словосполучень, віршиків з їх відстукування; логічне виділення слів у реченнях за наслідуванням і самостійно, спираючись на навідні запитання.

Робота над мелодикою передбачає розвиток сили голосу та розвиток висоти голосу. Використовують такі вправи: визначення відстані звучання звукосполучень, слів, речень за силою голосу: близько (голосно) - далеко (тихо); відтворення звукокомплексів за наслідуванням та самостійно з різною силою голосу; для диференціації голосу за висотою пропонується розрізнення звуконаслідування дорослих тварин та їх дитинчат; самостійне відтворювання звукокомплексів, слів, речень з різною висотою і силою голосу; розігрування за ролями віршиків, казок (наприклад, «Сорока і ведмідь» М.Сладкова, «Козенята і вовк» К.Д.Ушинського, казка «Три» ведмеді»).

Робота над темпом передбачає:

  • надати дітям уявлення про темп мовлення;

  • вправляти дітей у розрізненні швидкого, помірного та повільного темпу;

  • вчити промовляти звукокомплекси, склади, слова, фрази у різному темпі за наслідуванням мовлення логопеда;

- вправляти дітей у вільній зміні темпу мовлення в залежності від ситуації та змісту висловлювання.

Робота над паузуванням передбачає:

  • розвиток мовленнєвого дихання;

  • формування у дітей уявлення про паузу;

  • формування у дітей уміння використовувати паузи у відображеному мовленні;

  • формування у дітей уміння самостійно використовувати паузи у мовленні.

Роботу над процесом паузування найпростіше починати на матеріалі віршів, оскільки кінець рядка співпадає із закінченням мовленнєвого видиху і оформленням паузи. Далі у якості мовленнєвого матеріалу використовують невеличкі діалоги, тексти для переказу. Діти повинні навчитися оформлювати паузу в кінці кожного речення.

Робота над тембром передбачає:

  • розвиток розуміння дітьми емоційних станів;

  • формування уміння передавати у відображеному мовленні різні експресивно-емоційні відтінки;

  • формування уміння самостійно передавати мовленням різні емоційні стани.

На третьому етапі відбувається формування основних видів інтонації, оскільки важливою ознакою речення як комунікативної одиниці є інтонаційна оформленість, яка залежить від мети висловлювання. Цей етап передбачає вирішення таких завдань:

  • формування розповідної інтонації;

  • формування питальної інтонації;

  • формування окличної інформації;

- проведення роботи з диференціації різних видів інтонації.

Спочатку у дітей формують уявлення про інтонаційну виразність у імпресивному мовленні. Основною метою цього виду роботи є знайомство дітей із різними видами інтонації і засобами їх позначення, а також навчання їх розрізненню різноманітних інтонаційних структур у імпресивному мовленні.

Напрямками роботи є:

  • знайомство з розповідною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення (звукові засоби - говоримо спокійно, не змінюючи голосу, його висоти, супроводжуємо рухом руки у горизонтальному напрямку і графічно позначаємо рівною стрілочкою >);

  • знайомство з питальною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення (змінюючи голос можна про щось запитати, в кінці питального речення голос підвищується. Це підвищення супроводжується відповідним рухом руки і позначається графічно стрілочкою під кутом 30° у напрямку до гори. Знайомство із знаком?);

  • знайомство з окличною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення (при вимові такого речення голос або різко підвищується, або спочатку підвищується, а потім дещо понижується. Зміна голосу супроводжується відповідним рухом руки і позначається графічно спочатку стрілочкою підвищення під кутом і продовжується рівною горизонтальною стрілкою. Знайомство із знаком !);

  • диференціація інтонаційної структури речень у імпресивному мовленні. Відбувається уточнення, які види інтонацій є і якими граматичними знаками позначається спокійне проговорювання, питання, оклик; даються завдання на розрізнення інтонацій речень у тексті.

Формування інтонаційної виразності в експресивному мовленні передбачає формування різних інтонаційних структур з їх наступною диференціацією в експресивному мовленні.

Ця робота проводиться за чотирма напрямками:

  • формування інтонаційної виразності розповідної інтонації, за допомогою якої передається повідомлення і оформлення якої обумовлено зміною висоти наголошеного складу. Велика увага приділяється виділенню наголошеного складу і роботі над ритмікою слова. Дітям пропонується промовляти разом з логопедом, повторювати за ним, вимовляти самостійно різний мовленнєвий матеріал. На початковому етапі діти супроводжують вимову відповідним рухом руки;

  • формування інтонаційної виразності питальної інтонації, за допомогою якої, змінюючи голос, можна про щось запитувати. Дітям пояснюють, що під час відтворення питальної інтонації голос різко підвищується на слові, яке має фразовий чи логічний наголос. При повторенні питання голос ще більш підвищується і діапазон його збільшується. Діти вимовляють разом з логопедом, за ним, самостійно запропонований мовленнєвий матеріал, на початку супроводжуючи відповідним рухом руки;

  • формування інтонаційної виразності окличної інтонації, за допомогою якої передають почуття (радість, невдоволеність тощо). Під час окличної інтонації голос значно підвищується на логічно головному слові речення, а потім дещо знижується. Починається робота з розгляду сюжетних картинок, які можна співвіднести з вигуками: Ой! Ах! Ура! Озвучується кожна картинка і проводиться бесіда за змістом кожної картинки. Далі картинки озвучуються разом з логопедом, за ним і самостійно. Робота над реченням з окличною інтонацією також спочатку проводиться у відображеному, а потім у самостійному мовленні, супроводжуючи зміну голосу відповідним рухом руки і позначаючи графічно;

  • диференціація інтонаційних структур речень у експресивному мовленні проводиться на матеріалі окремих речень (відтворити запропоновану на схемі інтонацію речення до

картинки: L | ?), діалогів, рахівничок, ігор-інсценівок,

казок, які розігруються за ролями (наприклад, «Рукавичка» , «Три ведмеді»). Дітей навчають наслідувати голоси, інтонації героїв.

На четвертому етапі відбувається формування інтонації завершеного і незавершеного речення, оскільки завершеність чи незавершеність висловлювання є однією з головних формальних ознак речення.

Напрямками роботи на даному етапі є:

• формування у дітей уявлення про інтонації завершеності та незавершеності речення. Дітям пояснюють, що інтонація завершеного речення тотожна розповідній інтонації, тобто голос спокійно понижується до кінця речення (супроводжується відповідним рухом руки). Логопед нагадує, що така інтонація позначається крапкою, наприклад, речення: Я малюю. | т.

Інтонація незавершеності застосовується тоді, коли ще не все сказано, вона характеризується підвищенням голосу на останньому слові. Логопед промовляє фразу з інтонацією незавершеності і під час вимови демонструє відповідний рух рукою вгору на останньому слові. Дітям зазначають, що цей вид інтонації позначається графічно трьома крапками (наприклад, речення: Я малюю ... (дім); | ...);

  • диференціація інтонацій завершеності та незавершеності речення. Логопед промовляє одні й ті самі речення з інтонаціями завершеності або незавершеності, спочатку роблячи акцент на висоті голосу під час їх вимови відповідним рухом руки. Діти піднімають необхідну картку з графічним зображенням речення завершеного чи незавершеного;

  • формування у дітей уміння користуватися інтонацією завершеності та незавершеності у відображеному та самостійному мовленні. У реченнях із завершеною інтонацією відпрацьовуються спочатку конструкції з інтонаційним центром у кінці речення: Це моя лялька. Я іду додому. Далі працюють над розповідними конструкціями з перенесенням інтонаційного центру у некінцеву позицію: У мене є іграшкова машина. І у мого товариша також є іграшкова машина. Мама миє посуд. І дочка теж миє посуд.

Дітей також навчають відображено та самостійно перетворювати інтонації незавершеного речення у завершене аналогічне із додаванням слів: Я читаю... Я читаю. Я читаю книгу.

Усвідомлення дітьми можливостей користування інтонацією позитивним чином впливає і на засвоєння ними інших сторін мовлення.

Соседние файлы в папке СМПНУМ