Практичне заняття № 9

Тема: СКЛАД ЛЕКСИКИ З ПОГЛЯДУ ПОХОДЖЕННЯ ТА ВЖИВАННЯ

План:

1. Склад лексики сучасної української мови за походженням.

2. Лексика, запозичена з інших мов. Ознаки слів іншомовного походження, освоєння їх

українською.

3. Активна та пасивна лексика в сучасній українській мові.

4. Лексика української мови з погляду стилістичного вживання її.

ЛІТЕРАТУРА

а) основна:

1. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. – К., 2003. – С. 126-136.

2. Сучасна українська мова / За ред. О.Д.Пономарева. – К., 2001. – С.56-77.

3. Шкуратяна Н. Г. Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова. – К. , 2007. –

С.226-251.

4. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фонетика. – К., 2010. – С.85-125.

5. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова. – К., 2008. – С. 60-63.

6. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук В.Т. Сучасна українська мова. – К., 1987. – С. 85-106.

7. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. – К., 1965. – С.43-90.

8. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.,2002. – С.158-202.

9. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2006. – С. 192-228.

10. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова. – К.,

2006. – С. 238-281.

11. Філон М.І., Хомік О.С. Сучасна українська мова. Лексикологія: у 2-х частинах. – Ч.1. –

Х., 2010. – С. 150-187.

б) додаткова:

1. Сучасна українська літературна мова : В 5 кн. Кн.4. Лексика і фразеологія / Ред.:

І.К.Білодід, М.А.Жовтобрюх. – К., 1973. – С. 101-330.

2. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. В 2-х ч. –

Ч.1. – К., 1973. – С. 32-71.

3. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. – К.,

1976. – С. 75-90.

4. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. – К.,

1993. – С.132, 134-141, 142-144, 148-153, 155-159, 166-168.

5. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 157-158, 179-181, 227-228, 238, 375, 377,

426, 521-522.

6. Мовчун Л. Народжене сьогоденням. Про зміни в лексиці сучасної української мови // Дивослово. – 2006. – №7. – С.43–45.

7. Скорейко-Свірська І. Причини та сутність явища запозичення слів англомовного походження в сучасній українській мові // Мандрівець. – 2007. – №2. – С.72–75.

8. Коваль А.П. Слово про слово. – К., 1986.

в) словники:

1. Етимологічний словник української мови: В 7 т. – К., 1982 – 2003.

2. Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник. – Л., 2002.

3. Словник іншомовних слів / Уклад. Л.О.Пустовіт та ін. – К., 2000.

4. http: //words.volyn.net (українські неологізми).

ЗАВДАННЯ

1. Доповнити конспекти лекцій відповідями на такі питання: а) ознаки слів

старослов’янського походження; б) кальки, їх види; в) інтернаціоналізми, екзотизми

і варваризми; г) історизми, архаїзми, неологізми; д) лексика української мови з погляду

стилістичного вживання її (у вигляді схеми з прикладами).

Відповіді на питання б, в, г – визначення термінів та приклади.

2. Користуючись словником, пояснити походження поданих слів, зазначити ознаки

іншомовного походження та з’ясувати, які відбулися в них семантичні, фонетичні

та морфологічні зміни: акваріум, глобус, нотаріус, сюїта, кафедра, брильянт, фестиваль,

епіграма.

3. Визначити, до яких стилістичних груп належать подані слова, навести відповідні

ілюстрації: позиція, пакет, партія, ніч, голос, дошка, основа, валеріана, грип, дзвінкий,

чистий.

При виконанні завдань користуватися словниками (тлумачним, іншомовних слів, за

потреби – етимологічним).

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

За походженням українська лексика поділяється на три групи: успадковані слова, запозичені слова, кальки та напівкальки. Успадкована лексика (індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська і власне українська, або питома українська) – це слова, що виникли в українській мові або у мові-джерелі. Вони становлять близько 90 % усіх слів, решта лексичного складу припадає на запозичену лексику.

Іншомовні слова проникали в українську мову внаслідок економічних, культурних, політичних контактів України з іншими народами. Засвоєння цих слів здійснюється усно (в безпосередніх контактах народів) та книжним шляхом, безпосередньо й опосередковано (через іншу мову). Запозичення з різних мов мають специфічні ознаки: фонетичні – певні звуки та звукосполучення; словотворчі – певні морфеми; семантичні – належать до різних лексико-семантичних груп. Входячи в українську мову, слова освоюються графічно, фонетично, граматично, а також можуть змінювати лексичне значення. Виконуючи другу вправу, слід зазначити ознаки іншомовного походження та визначити, які зміни відбулися із запозиченнями в українській.

Серед запозичених слів виокремлюються старослов’янізми (лексичні, фонетичні, фразеологічні запозичення зі старослов’янської мови). Старослов’янська мова – перша писемно зафіксована слов’янська літературна мова, створена в 9 столітті Кирилом і Мефодієм для перекладу з грецької релігійної літератури. Необхідно засвоїти, що старослов’янська мова належить до групи південнослов’янських мов, оскільки творилася вона на базі солунського (македонського) діалекту староболгарської мови. Після прийняття християнства старослов’янська поширилася в Київській Русі як літературна книжна мова. Деякі старослов’янізми увійшли в українську мову як її органічна частина, інші – використовуються з певною стилістичною метою. Слова старослов’янського походження теж мають фонетичні, словотворчі та семантико-стилістичні ознаки (їх потрібно виписати)

Окремим видом запозичень є кальки, що можуть бути словотворчими, морфемними та семантичними. Зверніть увагу на такі групи слів, як інтернаціоналізми, екзотизми і варваризми, що виділяються за особливостями вживання.

Залежно від частоти вживання усі слова розподіляються між активною та пасивною лексикою (застарілі слова: історизми та архаїзми; неологізми). Види застарілих слів різняться причинами, що призвели до їх вилучення з мови. Архаїзми – старі назви, які в сучасній мові замінилися іншими; історизми – назви предметів, які зникли із життя суспільства. Неологізми – нові слова, які ще не ввійшли до активної лексики. Слід звернути увагу на те, що неологізми – поняття історичне, їхня приналежність до пасивної лексики не постійна. Виділяють дві групи нових слів – загальномовні й індивідуальні (авторські, оказіональні).

Крім того лексика класифікується за функціонально-стилістичними ознаками

(нейтральна, книжна, розмовна). За допомогою підручників деталізуйте цю класифікацію. Представивши її у вигляді схеми. Не забудьте про приклади.

Поза межами лексики літературної мови знаходяться просторіччя, професіоналізми, жаргонізми, діалектизми. Згадайте визначення цих термінів.

Студенти повинні знати основні історичні й тематичні групи успадкованої лексики; причини та шляхи запозичень, ознаки слів іншомовного походження та особливості їх освоєння українською; види слів за активністю вживання та стилістичним забарвленням; визначення таких термінів: успадкована лексика, калька, архаїзм, історизм, неологізм, старослов’янізм, інтернаціоналізм, екзотизм, варваризм

Студенти повинні вміти виявляти в текстів успадковану та запозичену лексику; встановлювати походження слова за допомогою етимологічного словника та словника іншомовних слів; пояснювати значення запозичених слів та вірно вживати їх у власному мовленні; добирати до іншомовних слів українські відповідники; вирізняти види застарілих слів; визначати групи слів за стилістичним вживанням.

Зразки виконання завдань

2. Вуаль (французьке voile): звукосполучення УА – ознака запозичення із французької;

відбулося графічне освоєння, морфологічне (замість чоловічого роду – жіночий).

3. Негативний – у значенні «який не викликає схвалення» – нейтральне (негативний герой); у

значенні «який становить величину зі знаком мінус» – книжне, спец., математ. (негативне

число)

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. На якій основі сформувався словниковий склад сучасної української літературної мови?

2. Які групи з погляду походження наявні в українській мові?

3. Які слова називаються успадкованими? На які групи вони поділяються?

4. Чому відбуваються запозичення? Назвіть причини запозичень.

5. Якими шляхами відбувається засвоєння лексики з інших мов?

6. Назвіть основні ознаки старослов’янізмів.

7. Які ознаки запозичень з інших мов ви можете назвати?

8. Що розуміється під поняттям «освоєння іншомовних слів»? Наведіть приклади.

9. У чому полягає різниця між варваризмами та екзотизмами?

10. Що таке інтернаціоналізми? Наведіть приклади.

11. У чому полягає сутність калькування? Які види кальок вам відомі?

12. На чому базується поділ лексики на активну й пасивну?

13. Чим різняться архаїзми та історизми?

14. Дайте визначення неологізмів. Доведіть, що це поняття історичне.

15. Які неологізми називають оказіональними?

16. Як поділяється лексика української літературної мови з погляду її стилістичного

вживання?

17. Схарактеризуйте кожну стилістичну групу.

18. Які шари лексики національної української мови вживаються в літературному мовленні,

зокрема в текстах художнього стилю, зі стилістичною метою?

19. Розкажіть про діалектизми, вульгаризми, жаргонізми, професіоналізми.

***

1. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'янських мов; відтак лексика, що з'явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 10 відсотків) — слова, запозичені з інших мов.

2. Лексика, запозичена з інших мов. Ознаки слів іншомовного походження, освоєння їх

українською.

Теоретичні відомості про освоєння іншомовної лексики в сучасній українській мові

З найдавніших часів носії різних мов спілкуються між собою: торгують, обмінюються культурними досягненнями, ведуть переговори. Внаслідок цього контактують різні мови, що призводить до запозичень. Завдяки цьому мова збагачується так само як і завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем.

Запозичення – перехід слів з однієї мови в іншу внаслідок взаємодії цих мов. [1; 225]

Запозичення – засвоєння слів однієї мови іншою.[2; 197]

Співвідношення запозичених та корінних слів у різних мовах неоднакове. В українській мові запозичення становлять приблизно 10% її словникового складу, в англійській – майже 30% (найбільше з французької мови), в румунській – понад 40% (переважають із слов'янських мов), у японській – приблизно 70% (здебільшого з китайської мови). Мабуть, найбільш насичена іншомовними словами лексика корейської мови – їх тут майже 90% (переважно з китайської мови). Найменше запозичень в ісландській мові усього кілька десятків (напр.: sykur - "цукор", bепzіп - "бензин", sitrоna - "лимон").[1; 225]

Чим давнішим є запозичення, тим важче його виявити.

Переходячи в іншу мову, слово пристосовується до її закономірностей, входить у її лексичну систему. Адаптація запозичених слів передбачає:

1) набуття іншомовним словом граматичних категорій, що відсутні в мові-джерелі, але наявні у засвоюючій мові. Так, в українській мові слово майдан чоловічого роду, а чадра - жіночого, хоч у татарській та турецькій мовах, з яких запозичені ці лексеми, вони ніякого роду не мають (тюркським мовам не властива ця граматична категорія);

2) надання слову притаманної запозичуючій мові словозміни й пристосування до її системи валентностей. Наприклад, до укр. естрада, запозиченого через франц. estrade (з лат. stratum - "настил"), долучено для збереження жіночого роду флексію -а, що зумовило його відмінювання (естради, естрадою тощо), хоч у французькій мові граматична категорія відмінка відсутня;

3) фонетичне оброблення слова для пристосування його до фонологічної системи запозичуючої мови. Цей процес може досить помітно видозмінити звукову будову слова. Наприклад, давні запозичення з латинської мови конопля й кіт нині істотно відрізняються звуковим складом від своїх джерел: сапарів, cattus. Ця розбіжність розвинулася поступово завдяки таким закономірним для слов'янських мов змінам: короткого [ă] в [о], який у слові кіт уже на українському ґрунті перейшов у [і]; губного приголосного з наступним [j] у сполучення [пл']; усуненню невластивих слов'янським мовам флексій. Українське слово верблюд, переходячи з мови в мову, невпізнанно змінило як звучання, так і значення. До слов'ян воно потрапило з готської: ulbandus "верблюд", а до готської - з латинської: elephantes (множина) - "слони" (готи сплутали назви великих, для Європи екзотичних тварин). У латинську мову це слово прийшло з грецької, а до неї - з арабської: al efas "слон" (слово з означеним артиклем, який греки зрозуміли як початок лексеми). Арабська мова запозичила слово з давньоіндійської: ibhah - "слон". Дуже видозмінює звучання слів при їх запозиченні китайська мова з її усталеним комплектом складів. Так, Москва по-китайськи Мосике чи Мо, Київ - Цзиефу, Харків - Хаеркефу, Одеса - Аодеса. [1; 226]

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова:

а) майже всі слова, які починаються на а, е, і більшість на і - іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія;

б) іншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастів і форкати);

в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських - вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий;

г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр;

ґ) в іншомовних словах не чергуються о, е з і та немає випадних о, е, як в українських: бетон - бетону (пор. українське дзвін - дзвону), ваніль - ванілі (пор. сіль - солі), бюлетень - бюлетеня (пор. день - дня), катер-катера (пор. вітер - вітру), тон - тону (пор. сон - сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь - тіні, ліс - лісу, мороз - морозу, берег - берега, приятель - приятеля;

д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: а-соціація, ди-соціація; екс-порт, ім-порт, транс-порт; дез-організація, ре-організація; демонстр-ант, демон-стр-ація, арбітр-аж;

е) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв'ю. [2; 199]