3. Мовленнєва і немовленнєва симптоматика при баттаризмі (парафазії) і полтерн (спотиканні)

Мовленнєві порушення стосуються зовнішньоого, внутрішньоого і письмового мовлення. Для усного мовлення людей з цими розладами характерні поспішність, мала зрозумілість, розлади в утворенні окремих звуків, пропуски, перестановки, зміни звуків, складів, випадання і зміни слів і цілих фраз. Випадання речень проявляється при переказі прочитаного. Речення короткі, мало пов'язані між собою, деталі відсутні. Квапливість в мовленні приводить до спотикання: людина не відразу вимовляє звук, беззвучно рухаються губи і мовлення, нагадує хореотичні, або судомноподібні рухи. Помічаються розладу дихання, голосу, дикції. Відсутня дзвінкість, часті симптоми перенапруження голосу, інколи є монотонність і носовий відтінок. Розлади голосу можуть бути викликані недостатністю розслаблення фарингса і голосового апарату.

Люди з баттаризмом і полтерн читають так само, як і говорять: довгі фрази вважають за краще членувати на короткі. У зв’язку з цим вони часто втрачають основну нитку прочитаного, не можуть запам'ятати зміст. В процесі письма спостерігаються зупинки рухомої руки, пропуски, перестановки, заміни, неправильне написання букв, складів, слів і цілих фраз.

При цих розладах порушені всі сторони мовленнєвої діяльності: імпресивне і експресивне мовлення, просодика (ритм, темп мовлення, інтонаційна виразність, паузація, логічні наголоси, музичність мовлення і тому подібне); голос (монотонний, слабкий, форсований, з носовим відтінком), мовне дихання, мовна моторика; лексико-граматичних будова мовлення, синтаксису, семантики; спосьтерігаються постійні труднощі у виборі слів, в спільних формулюваннях, у вираженні своїх думок.

Немовленнєва симптоматика виражається в розладах загальної моторики, уваги, мислення, поведінки. У загальній моториці у людей з баттаризмом і полтерн спостерігається нестримність, розкиданість рухів, швидка хода, різкі повороти. Мовлення супроводжується швидкими, часто безладними рухами особи (гримасами), рук і всього тіла. Увага нестійка. Вони не вміють слухати інших. Погана слухова увага,через це вони погано уловлюють і запам'ятовують, як говорять ті, що їх оточують. Мислення характерезується розірваністю, недостатньою логічністю, свого дефекту не помічають, контактні і здатні до самовдосконалення. Це служить причиною того, що такі люди тільки в окремих випадках звертаються за допомогою.

4. Клаттерінг: історія вивчення, визначення, типові ознаки

Клаттерінг – комунікативне порушення, яке впливає на здатність індивіда висловлюватися ясно та лаконічно. На думку D. Weiss клаттерінг – це вербальний прояв центрального мовного розбалансування, що впливає на всі канали комунікації (читання, письмо, ритм і музичність) і на поведінку в цілому. В зарубіжній спеціальній літературі поняття баттаризм, полтерн і клаттерінг є ідентичними ( D. Weiss, 1964).

Це комунікативне порушення вперше було описане в Європі в 1717 році. Перший підручник про клаттерінг був опублікований в 1964 році професором Десо Вейсом. Не дивлячись на те, що клаттерінг досліджувався небагатьма ученими, останнім часом серед професіоналів пожвавився інтерес до цього мовного розладу.

Симптоматика клаттерінга детально описується в работах N. Helm зі співавторами (1978), A. Ardila, M. Lopes (1986), A. Preus (1996), К. Louis, F. Myers (1995), M. Langevin, E. Boberg (1996) та інших і зводиться в основному до наступного: клаттерінг і заїкання – пов'язані між собою, але в цей же час різні порушення мовлення; клаттерінг часто протікає на тлі порушеної звуковимови, тобто це системне порушення мовлення; при клаттерінгу мовленнєвий темп часто прискорений (але не в всіх випадках); у осіб із клаттерінгом значно знижений самоконтроль у зв'язку з відсутністю вираженого страху мовлення; заїкання з’являється головним чином на початкових складах, але можуть бути виключення; судоми виникають в різних за своєю семантикою словах, без виділення емоційно значущої лексики; лікування клаттерінга повинне здійснюватися комплексно за допомогою лікарів суміжних спеціальностей і логопедів.

J. Horner, E. Massey (1983) та інші автори в етіології клаттерінга на перше місце висувають симптоми органічного ураження головного мозку. При обговоренні зарубіжної літератури про так званий клаттерінг необхідно пригадати, що вперше велика група дітей із заїканням у яких воно протікало на органічній основі (32,5%), була описана в кінці XIX століття І. Сікорським (1889). До неї він відносить осіб у яких заїкання виникло в наслідок черепномозкових травм, інфекційних захворювань, дистрофії. Ці діти відрізнялися пізнім мовленнєвим розвитком і поступовим початком заїкання, яке розвивалося в період формування фразового мовлення.

Ю. Флоренська (1949) на основі досвіду Великої Вітчизняної описала групу осіб у яких заїкання було викликане контузією. За своїми клінічними особливостями ця група нагадує осіб із заїканням із симптомами сучасного клаттерінга. Але серед її пацієнтів були також хворі з істероїдними рисами особистості, оскільки в окремих із них з'являлася «умовне бажання хвороби».

В. Шкловський (1994), заглиблюючи і уточнюючи диференціальні дослідження «традиційного» заїкання і клаттерінга, всебічно описує дихання, голос, темп мовлення, письмо, психологічні особливості в осіб із зазначеним порушенням.

У практиці вітчизняної логопедії серед дітей із заїканням виділяються групи з невротичною і неврозоподібною формами заїкання (Белякова, Дьякова. 2003). Неврозоподібна форма заїкання є поліморфною і містить характеристики, які близькі до показників, що визначають синдром клаттерінга. Зважаючи на те, що самі особи з клаттерінгом не звертаються за відповідною допомогою, а оточення і фахівці розцінюють їх мовлення, як заїкання, дослідницею Ю. Філатовою була зроблена спроба виділити осіб із клаттерінгом серед школярів, у яких діагностується неврозоподібна форма заїкання. Вона визначила, що група осіб із неврозоподобноюформою заїкання є неоднорідною, такою, що складається із 4-ох підгруп: дітей із заїканням; дітей із заїканням і окремими ознаками клатерінга; з клатерінгом, ускладненим заїканням; дітей з клатерінгом. Ю. Філатова виявила, що особи із заїканням і особи з клаттерінгом мають низку схожих порушень. До їх числа можна віднести незначну затримку формування психомоторних і мовленнєвих функцій в дитинстві, низький рівень розвитку темпо-ритмічної організації рухів і мовлення, велику кількість затинань різного характеру, особливості усного оформлення висловлювання на етапі його планування.