Re_afaziya_files / Лекция 4 Аф.кин. афаз_я

Тема: Аферентна кінестетична моторна афазія

План

1. Порушення розуміння

2. Порушення експресивного мовлення

3. Порушення читання, письма і рахунку

4. Корекційна робота при аферентній кінестетичній моторній афазії

Література та ж.

Аферентна (кінестетична) моторна афазія. Зовсім інша група порушень виникає при ураженні задньої мовленнєвої зони. Аферентна кінестетична моторна афазія виникає внаслідок ураження вторинних зон постцентральних та нижньо-тім'яних відділв кори головного мозку, які розташовані позаду від центральної Роландової борозди.

Центральним механізмом розладів при аферентній мо­торній афазії є порушення кінестетичних відчуттів (кінес­тетична апраксія). Цей механізм призводить до центрально­го дефекту - порушення тонких артикуляційних рухів, що проявляється у нездатності при вимові встановити необхідне положення артикуляційних органів: губ, язика.

Провідним симптомом моторної афазії є порушення мотор­ної сторони мовлення. Аферентна моторна афазія проявляється або у повній відсутності усного (експресивного) мовлення, або у великій кількості літеральних парафазій у всіх видах експре­сивного мовлення (спонтанне, повторення, номінативне). Хворий на аферентну моторну афазію не може швидко та без напру­ження артикулювати слова і звуки. Тому відмічаються заміни звуків за глухістю-дзвінкістю, способом творення (б-п-т-д, с-з-ш-ж-в-ф) та місцем (т-д-л-н, ґ-к-х, в-ф і т.д.).

О.Лурія(1969; 1975) виділяє два варіанти аферентної кінестетичної моторної афазії. Перший характеризується порушенням просторового симультанного синтезу рухів різних органів артикуляційного апарату і повною відсутністю ситуа­тивного мовлення. Виражена апраксія артикуляційного апа­рату призводить до хаотичного пошуку необхідного положен­ня губ та язика, літеральним замінам, часто парадоксальним, коли простий за артикуляцією звук замінюється складнішим (с-ц,т-ч).

Другий варіант, що отримав назву «провідникової афазії», відрізняється відносною збереженістю ситуативного клішепо-дібного мовлення та грубим розпадом повторення, називання та інших довільних видів мовлення. Цей варіант аферентної моторної афазії характеризується порушенням диференційова­ного вибору способу артикуляції та симультанним синтезом зву­кових та складових комплексів, які утворюють слово. М.Жинкін (1958) відзначав, що другий варіант аферентної моторної афазії характерний для осіб із прихованою ліворукістю при ураженні тім'яних зон лівої півкулі.

При аферентній кінестетичній моторній афазії порушуєть­ся програмування висловлювання, страждає процес створення моторної програми мовлення. Характерною рисою цієї форми афазії є відносна збереженість мимовільного рівня організації мовлення. Труднощі починаються із необхідності цілеспрямо­вано вимовити, повторити слово, фразу.

На ранніх етапах після травми чи інсульту порушується розуміння зверненого мовлення. Це пов'язано із участю у про­цесі розуміння кінестетичного контролю, прихованого промов­ляння фрази, яка сприймається на слух. Однак специфічні особ­ні пості процесу розуміння зберігаються і у подальшому, що пов'язано зі вторинним порушенням фонематичного слуху. Xворий зі труднощами диференціює звуки схожі за способом і місцем творення (губні б-м-п, передньоязикові д-т-л-н, фрикативні с-ш-ф, проривні б-д-ґ ). Порушення розуміння зазвичай погіршується, якщо хворий намагається промовити слово, тобто підключається первинно порушений кінестетичний конт­роль.

Внаслідок вторинного порушення фонематичного слуху, хворий на аферентну моторну афазію з труднощами диферен­ціює лексичні засоби, які позначають просторові відношення (прийменники, закінчення, префікси) спостерігається імпресивний аграматизм.

Синдром аферентної моторної афазії характеризується по­рушеннями писемного мовлення, вторинним порушення ра­хунку, розуміння мовлення, образів-уявлень. Також пору­шується пальцевий праксис тощо.

Ступінь порушення процесів читання і письма прямо зале­жить від тяжкості апраксії артикуляційного апарату. Тому відновлення писемного мовлення відбувається паралельно із подоланням кінестетичної апраксії. Письмо характеризується великою кількістю літеральних параграфій, дзеркальним на­писанням, пропусками букв.

Аферентна кінестетична моторна афазія виникає при ураженні вторинних зон постцентральних і нижньотім’яних відділів кори головного мозку, розташованих позаді від центральної або роландової борозни (мал. 17, поля 7, 40). Вторинні поля постцентральних і нижньотім’яних відділів тісно пов'язані з первинними полями, для яких характерна чітка соматотопічна будова. Нервові волокна, що несуть імпульси від нижніх протилежних кінцівок, розташовуються у верхніх відділах цієї зони. Нервові волокна, що несуть імпульси від верхніх кінцівок, — в середніх відділах, імпульси, що поступають від обличчя, губ, язика, глотки, — в нижніх постцентральних відділax. Ця проекція побудована не по геометричному, а за функціональним принципом: чим більше значення має та або інша область периферичних тактильно-кінестетичних рецепторів того або іншого активного органу і чим більша ступінь свободи має той або інший руховий сегмент: суглоб, фаланга пальців, язик, губи і т. д., тим більшу територію має його представництво в соматопічній проекції кори. Суттєво, що соматопічна проекція органів, що беруть участь в артикуляції звуков, значно більше представлена в лівому, домінантному по мовленню півкулі.

Відомо, що кожний мовний звук вимовляється одномоментним включенням або виключенням певної групи просторово організованих артикуляційних органів. Так, вторинні поля, що приймаючі комплексну, симультанну участь в організації тієї або іншої фонеми, пов'язані з первинними, проекційними полями. Проте не завжди враховується, що змикання губ і язика при вимові м і н є менш напруженою, ніж при б і п. Більш напружени є змикання при вимові глухих фонем к і т, але при цьому голосові складки опиняються в ненапруженому стані. Труднощами визначення цих тонких диференціальних кінестетичних ознак фонем пояснюється виникнення при аферентній моторній афазії грубої аграфії, алексії, порушень розуміння мовлення.

Порушення експресивного мовлення. О. Лурия відзначав (1969, 1975), що існують два варіанти аферентної кінестетичної моторної афазії. Перший характеризується порушенням просторового, симультанного синтезу рухів різних органів артикуляційного апарату і повною відсутністю ситуативного мовлення при грубій вираженості розладу. Другий варіант, що носить в клініці назву „провідникової афазії”, відрізняється значним збереженням ситуативної, клішеподібного мовлення при грубому розпаді повторення, назви й інших довільних видів мовлення. Цей варіант аферентної кінестетичної моторної афазії характеризується переважно порушенням диференційованого вибору способу артикуляцій і симультанним синтезом звукових і складових комплексів, що входять в слово.

При першому варіанті аферентної кінестетичої моторної афазії виражена апраксія артикуляційного апарату може привести до повної відсутності спонтанного мовлення. Спроби довільного повторення звуків приводять до хаотичних рухів губ і язика, до літеральних (звукових) замін. Пильне вдивляння хворого в артикуляцію логопеда, приводить лише до знаходження або способу, або органу артикуляції, що породжує змішування звуків м — п — б, в — д — т — лі т. п., яке пояснюється порушенням кінестетиченої оцінки ступеня змикання артикуляційних органів при вимовлянні звуків, дезинтеграцією рухів таких органів, як м'яке піднебіння і голосові складки. На більш пізніх етапах хворі вимовляють слово халат як „ханат” або „ходат” тобто одна фонематина парадигма замінюється іншою.

Для аферентної кінестетичной моторної афазії характерні труднощі в аналізі структури складних складів. Хворі подрібнюють закритий склад на два відкритих, подрібнюють збіги проголосних в складі, опускають приголосні звуки. Тому нерідко слова тут, там, ось, стіл, шапка і т.д. звучать як „тутъ”, „та-мь” і т.д. ). У міру відновлення вимовної сторони мовлення виявляється збереженість синтагматичной сторони мовного вислову. В деяких випадках можуть залишатися легкі призвуки артикуляцій, що нагадують в одних випадках дизартрію (псевдодизартрія як наслідок апраксії артикуляційного апарату), в інших — легкий іноземний акцент, що виражається не в зміні інтонації, а в сповільненості і штучності вимовляння слів, оглушенні дзвінких і відсутності м'яких приголосних, у рідкісних літеральних парафазіях.

Порушення розуміння. На ранньому етапі після травми або інсульту при аферентній афазії може спостерігатися грубе порушення розуміння мовлення. Це пояснюється тим, що в процесі розуміння значну роль грає кінестетичний контроль, одночасне, приховане вимовляння сприйнятого на слух повідомлення.

Період значного нерозуміння мовлення у хворих з еферентною кінестетичною моторною афазією не тривалий (від одного дня до кількох діб після инсульту), після чого у них відмічається швидке відновлення розуміння ситуативного розмовного мовлення, а також значення окремих слів, можливість виконання нескладних ін-струкцій.

Тривалий час у хворих спостерігаються специфічні особливості порушення розуміння. Вони полягають у вторинних порушеннях фонематичного слуху. При аферентній кінестетичній моторній афазії виникають труднощі в розпізнаванні на слух слів із звуками, що мають загальні ознаки за місцем і способом артикуляції (губні: б — м — п, переднеязикові: д — л — т — в, і т. д.). Ці труднощі фонематичного аналізу в цілому компенсуються надмірністю фонематичних відмінностей слів в розмовному мовлення і дозволяють їм розуміти його, але виявляються в письмі хворих. Порушення розуміння слова погіршується в тих випадках, якщо хворий намагається його промовити, тобто включає первинно порушений кінестетичний контроль.

Поряд з артикуляційними порушеннями, що приводять до нечіткості сприйняття на слух мовлення, при аферентній кінестетичній моторній афазії спостерігаються труднощі розуміння лексичних засобів мовлення, що передають різні складні просторові відносини. До них відноситься перш за все характерний для цієї форми афазії прийменниковий імпресивний аграматизм: при збереженні розуміння значень окремих прийменників порушується можливість розташовання в просторі трьох предметів. Наприклад, покласти або намалювати олівець під пензликом і над ножицями, тобто спостерігаються порушення розуміння, властиві для семантичної афазії.

Значні труднощі в розумінні викликають дієслова з приставками (загорнути, повертатися і ін.), які, окрім просторової ознаки, відрізняються і багатозначністю. Особливі труднощі переживаються в розумінні значень особових займенників, що вживаються в непрямих відмінках, що пояснюється відсутністю в них предметної співвіднесеності, наявністю різної просторової спрямованості, великою кількістю фонематичних змін (наприклад, мені — мене — мною).

При аферентній кінестетичній афазії, як правило, спостерігається конструктивно-просторова апраксія, а при другому варіанті — і просторова дезорієнтованість. Остання усугубляє уявлення про погане розуміння мовлення; наприклад, хворі зазнають надзвичайні труднощі при виборі книги, альбому або іншого предмету на книжковій полиці.

Складність і різноманіття особливостей порушення розуміння при аферентній кінестетичнй моторній афазії компенсується в повсякденному мовленні надмірністю, конкретністю ситуації, що і створює картину відносного збереження у них розуміння мовлення.

Порушення читання і письма. При аферентній кінестетичній моторній афазії ступінь порушення читання і письма залежить від тяжкості апраксії артикуляційного апарату. Найбільш грубо порушено читання і письмо при важкій апраксії всього артикуляційного апарату. Відновлення читання і письма відбувається паралельно з його подоланням. Відновлення внутрішнього читання може випереджувати відновлення писемного мовлення. При запису слів під диктовку, при писемному називанні предметів, при спробах письмового спілкування з оточуючими виявляються всі труднощі артикуляцій, тобто з'являється безліч літеральних параграфій, що відображають змішування голосних і приголосних фонем, близьких за місцем і способом артикуляції, пропускаються приголосні (сонорні).

При другому варіанті аферентної кінестетичної моторної афазії хворі з трудом зберігають порядок букв в слові, уявляють їх дзеркально (вода — „даво”, вікно — „онко”), пропускають голосні або ж пишуть спочатку всі прголосні, а потім вже голосні, причому, як правило, у них зберігається уявлення про наявність звуку в слові, наприклад, пропускаючи букву ї в слові їде, хворий ставить дві крапки над д.

В деяких випадках при грубій аферентній кінестетичній моторній афазії спостерігається дисоціація між повною відсутністю усного мовлення і деякою збереженістю мовлення письмового, як засобом спілкування з оточуючими. Це збереження письмного мовлення пояснюється наявністю переважаючої апраксії лише глотки і гортані, що виконує в мовленні роль настройки всіх артикуляційних рухів (М. Жінкин, 1958) і здійснюючих фонацію голосних і дзвінких приголосних.

По мірі відновлення читання і письма число літеральних параграфій зменшується.| Другий варіант аферентної кінестетичної моторної афазії характерний для осіб з прихованою ліворукістю при ураженні тім'яних відділів лівої півкулі.

Корекційно-педагогічна допомога при аферентно моторній афазії

Корекційно-педагогічна допомога по подоланню аферентної моторної афазії спирається на включення збереженого зорового і акустичного контролю, а також контролюючої функції лобових відділів лівої півкулі у праворуких, в комплексі здійснюючих зоровий і слуховий аналіз читаного і сприйнятого на слух мовного сигналу, контроль за оптичним синтезом видимих елементів артикуляторного укладу. Загальними завданнями корекційно-педагогічної роботи при аферентній моторній афазії є подолання порушень кінестетичного артикуляторного праксису, що забезпечує подолання аграфії, алексії, порушення розуміння мовлення, а потім і відновлення розгорненого усного і письмового висловлювання. Прийоми роботи визначаються ступенем мовного розладу. При грубо вираженій аферентній моторній афазії на початковому етапі коректувально-педагогічної роботи завданнями відновлюваного навчання є:

• розгальмовування або відновлення вимовної сторони мовлення;

• подолання порушень розуміння мовлення;

• відновлення аналітичного читання і письма; стимулювання елементарного ситуативного мовлення.

При середньому ступені тяжкості завданнями коректувально-педагогічної роботи є:

• закріплення артикуляційних навичок;

• подолання літеральних парафазій;

• стимулювання експресивного мовлення, подолання дефектів звуко-буквенного аналізу складу слова і літеральних параграфій при запису слів;

• подолання експресивного і імпресивного аграматизму: розуміння значень і вживання прийменників, що передають просторові відношення предметів.

При легкому ступені вираженості аферентної моторної афазії завданнями коректувально-педагогічної роботи є подолання залишкових артикуляторных труднощів при вимовлянні багатоскладових слів із збігом приголосних, подолання літеральних парафазій і параграфій та елементів експресивного й імпресивного аграматизму.

Для вирішення цих завдань при грубій аферентній моторній афазії використовується глобальне, поєднане вимовляння — читання автоматизованих мовних рядів, їх списування і читання про себе, а потім зоровий диктант і читання вголос фраз на теми дня, читання і запис під диктування окремих букв, складання з розрізної азбуки слів з трьох — п'яти букв, введення цих слів в активне мовлення.

При відносно збереженому читанні про себе і деякому збереженню писемного мовлення формується відновлення писемного мовлення при складанні фраз по сюжетних картинках. Для подолання апраксії артикуляційного апарату використовується зорово-слуховий імітаційний прийом. Вся робота по методу імітації звуків виключає користування дзеркалом, зондами, шпателями, оскільки вони при афазії збільшують ступінь довільності руху, усугубляють артикуляційні труднощі хворих. Перед викликанням того або іншого звуку хворому пропонується виконати немовні рухи язика, губ, щік, м'якого піднебіння в смисловій, „ігровій”, імітуючій ці рухи формі, тобто долається оральна апраксія. Викликання звуків починається з імітації найдоступніших, як правило, губних і переднеязикових.

Доцільно починати з контрастних голосних фонем а і у. Для їх диференціації логопед малює в зошиті великої і вузький кружечки або широко і вузько розкриті губи і вчить імітувати ці звуки, потім приєднує звуки мі в.

Викликання звуків повинне бути підпорядковане наступним умовам: не можна одночасно викликати звуки однієї артикуляційної групи; звуки повинні вводитися не в іменники в називному відмінку, а в слова і фрази, необхідні для спілкування (так, ні, ось, буду, хочу і т. п.).

При грубій аферентній моторній афазії для більш швидкого переведення хворого від зорової імітації звуку („читання з губ”) до самостійного вимовляння звуків в процесі читання нескладних слів використовується розстановка над буквами надрядкових знаків: а – кружок, що імітує широко розкритий рот; і — вузький кружок; м – зімкнуті губи, пізніше просто пряма лінія т – стрілка зліва направо, імітуюча напрям руху язика в його міжзубній позиції; і – розтягнутий в усмішці рот; о – вертикальний овал; в — закушена нижня губа; с – горизонтально розташований свисток, а пізніше дві паралельні лінії; е – широко розкритий рот з язиком, що упирається в зуби; н – малюнок крил носа в профіль і т.д.

Використовувати надрядкові знаки при аферентній моторній афазії пропонував О.Лурия (1948). Їх використовування полегшує хворому перехід від зорового сприйняття артикуляційного укладу звуку, вимовленого спільно з логопедом, до читання найпростіших слів, потім фраз і текстів. Ця важка форма афазії як у праворуких, так і у ліворуких успішно долається протягом 2-3 років і в більшості випадків, при адекватній установці на значне відновлення артикуляційної сторони мовлення, хворі повертаються до активної роботи. Логопед, щоб не викликати у хворого депресію, не говорить йому про такі тривалі терміни відновлюного навчання.

В цілях закріплення артикуляційних навичок при засвоєнні нових звуків логопед повинен багаторазово повторювати попередній матеріал, скорочуючи вживання надрядкових знаків по мірі подолання у хворого апраксії артикуляційного апарату. Для остаточного її подолання весь пройденний матеріал треба повторити 2-3 рази. По мірі подолання апраксії артикуляційного апарату переходять до спільної і відображеної вимови фраз повсякденно-побутового характеру по картинках, стимулюють самостійне мовлення хворого.

Відновлення ситуативного, розмовного мовлення є однією з першочергових завдань як початкового етапу корекційно-педагогічної роботи, так і при середньому ступені тяжкості аферентної моторної афазії. Відновлені звуки вводяться в слова і фрази, необхідині для спілкування (добре, буду, завтра, сьогодні, вранці; у мене був лікар, я вже їв і т. п.).

У міру виникнення ситуативного діалогічного мовлення починається відновлення монологічного мовлення. Основний метою при цьому є розширення словника хворого, попередження аграматизму, розвиток розгорненого усного і письмового висловлювання, підготовка вільного діалогічного мовлення. Хворий опановує схемою прямої і інвертированої побудови фрази по сюжетній картинці, планом висловлення по серії сюжетних картинок. По мере відновлення звукобуквенного аналізу складу слова переходять з усного складання фраз по картинках до писемного, фіксуючому досягнення хворого. Письмове мовлення виявляється опорою для відновлення усного висловлювання.

На резидуальній стадії коректувально-педагогічної роботи, тобто якщо з хворим протягом тривалого часу не проводилися логопедичні заняття, відновлення читання і письма починається з першого ж заняття подолання артикуляторних труднощів. Кожний вимовлюваний звук (слово, фраза) читається спочатку спільно з логопедом, потім самостійно. Велика роль у відновленні читання і письма відводиться зоровим диктантам окремих слів, словосполучень і коротких речень. При грубій аферентній моторній афазії для відновлення аналізу складу слова використовується розрізна азбука, вписування пропущених букв в слово і фразу.

Подолання грубих артикуляторних розладів при аферентній моторній афазії — тривалий процес (від 3 місяців до 1 року), проте залишкові явища порушення звуковимови спостерігаються і тоді, коли у хворого аферентна моторна афазія стає середнього і легкого ступеня тяжкості.

При аферентній моторній афазії середнього ступеня тяжкості основна увага надається подоланню аграфії і аграматизму. Хворому пропонуються зорові і слухові диктанти, особлива увага надається слова із збігом приголосних, вписуванню пропущених в слові складів, в реченні слів. Подоланню аграматизму сприяє використовування схеми прийменників, схеми закінчень іменників (в основному в родовому і знахідному відмінках). Особливої уваги вимагає робота з прийменниками, що складаються з одного звуку: в, з, оскільки вони зливаються із словом, утворюючи додатковий збіг приголосних, і трудом піддаються слуховому аналізу хворих з аферентною моторною афазією. При легкій аферентній моторній афазії долаються артикуляторні труднощі у вимовлянні африкатів, збігу приголосних, звуку р, закріплюється слуховий контроль хворого за своїм мовленням з метою подолання літеральних парафазій і аграматизму, поступово прискорюється темп вимови в прислів'ях, приказках, скоромовках, при переказі прочитаного і в розповіді по серіях сюжетних картинок, репродукціях картин художників, освоюється професійна лексика хворого. Хворий пише тексти по серіях картинок і листівках.

Відновлення розуміння. При грубих порушеннях експресивного мовлення основну увагу надається відновленню фонематичного слуху, орієнтації в просторі, уточненню значень прийменників, прислівників, розуміння особових займенників, антонімів, синонімів. На більш пізніх етапах, коли можна опиратися на читання і письмо, починається робота з подолання імпресивного аграматизму.

Особливості відновлення мовлення при аферентній моторній афазії. Основними завданнями відновлювального навчання при аферентній моторній афазії є такі:

- відновлення усного експресивного мовлення у всій його різноманітності,

- подолання порушень кінестетичного артикуляційного праксису,

• відновлення розуміння мовлення,

• відновлення читання і письма.

Перший етап відновлювального навчання спрямований на розгальмовування мовлення, що не може бути механічним про­цесом, і передбачає використання вербальних методів: промов­ляння автоматизованих рядів (разом з логопедом, відображено, самостійно), читання віршів, ситуативний діалог, дії з цифра­ми (розкладання, називання, рахункові операції). При цьому відволікання уваги від самого мовлення на різні види актив­ності підсилюють ефект розгальмовування, тому корисно вико­ристовувати малювання, ігри, конструювання тощо, таким чи­ном, мовлення стає не метою дії, а її результатом.

Другий етап навчання передбачає відновлення вмінь ви­мовляти окремі слова. При цьому корисно використовувати не оптико-кінестетичний, а змістослуховий, який передбачає пе­реключення уваги хворого з артикуляційної сторони мовлення на слухову (звукову) і семантичну. Руховий і слуховий компо­ненти слова взаємодіють із семантикою слова, тому низка ав­торів (О.Лурія, В.Коган, Л.Цвєткова) вважають, що підготува­ти слово для вимови - це означає включити його в систему зв'язків, «оживити» його. Окрім того, вплив слова на хворого методом змістослухової стимуляції створює умови для актуалі­зації наочного образу предмета, його ознак, якостей у всій полі-модальності. Актуалізований образ, водночас, сприятиме акту­алізації механізму вимови необхідного слова, його артикуляційного образу (слово - предметний образ - артикуляційний образ - вимова).

Третій етап передбачає відновлення словника, тобто активного використання опрацьованих слів.

Таким чином, результатом перших трьох етапів навчання має бути:

1. відновлений загальний тонус роботи артикуляційного апарату,

2. поява вербальної активності,

3. прагнення до вербального спілкування,

4. вміння вимовляти окремі слова,

5. відновлення незначного пасивного та активного словника.

На попередніх етапах робота проводиться тільки з усним мовленням, письмо і читання не підключається, оскільки ці форми мовлення довільні й усвідомлені.

Завданням четвертого етапу навчання є відновлення вміння звукоартикуляторного аналізу слів. Основним методом роботи на цьому етапі є ритмічне виділення елементів слова шляхом відстукування його складової структури з вправами наспівування цього слова.

Тільки на четвертому етапі можна підключати письмо і чи­тання як методи навчання усного мовлення.

Особливого значення набуває робота з виділення звукобук-веного складу опрацьованих слів з опорою на букви розрізненої азбуки, з яких хворий повинен спочатку скласти почуте слово, записати його, прочитати, тільки потім - самостійно вимовити його.

Тільки після описаних форм роботи можна переходити до відновлення власне кінестетичних схем артикуляції, порушен­ня яких і є центральним симптомом для хворих на аферентну моторну афазію.

Завданням п'ятого етапу навчання є відновлення кінесте­тичного праксису. З цією метою використовуються всі ті прийо­ми, які можуть забезпечити додаткові аферентації від збереже­них аналізаторів. Одними з найпоширеніших є: імітація арти­куляційних поз під контролем логопеда («читання з губ», пе­ред дзеркалом, з опорою на схеми і профілі), артикуляційні вправи і гімнастика. Робота розпочинається з голосних а, у, потім додають звуки м, в, далі - решта голосних і приголосні із поступовим ускладненням артикуляції (проривні-фрекативні-африкати-зімкнено-проривні).

Шостий етап навчання спрямований на відновлення гра­матично правильного мовлення, подолання експресивного аг­раматизму. З цією метою проводяться такі види роботи:

• схеми речень, слів, прийменників;

• повторення фраз з опорою на сюжетну картинку,

• відповіді на запитання за картинкою,

• складання фраз за заданими словами з наочною опорою,

• бесіда (за заданою темою, з опорними словами, вільна).

Таким чином, методика відновлення усного мовлення при аферентній моторній афазії передбачає використання обхідних шляхів: