Технологія виготовлення писанок
Ознайомлення з таким видом народних художніх ремесел, як писанкарство, починають з порівняння і зіставлення його з іншими видамиремесел, – вишивкою, ткацтвом, килимарством, різьбою по дереву, гончарством, які сягають своїм корінням у глибину віків і характеризують духовний світ стародавнього й сучасного населення України.
Правила розписування писанок полягають у тому, що:
місця, покриті восковою сумішшю, не зафарбовують;
зафарбовування здійснюють послідовно від найсвітлішого кольору до найтемнішого у теплому розчині фарби, щоб не розплавлявся віск;
кожний колір на яйці послідовно замальовують воском, а колір останнього фарбування залишається тлом для написаного візерунка;
на останньому етапі на розписаних і пофарбованих яйцях знімають віск, який починає плавитися, а далі віск витирають, і яйце набуває прекрасного матового полиску.
Приступаючи до розпису, спочатку проводять його поділ.
Основні схеми-сітки писанкових композицій:
поділ поверхні писанки уздовж навпіл (орнаментальні мотиви розташовані у центрі кожної з двох частин). Поділ може бути уявним, утворюватися меридіально-кільцевою лінією або орнаментованим паском;
поздовжній поділ, меридіанами та сегментами;
поділ упоперек навпіл (орнаментальне оформлення розташовується від бігунів до екватора);
поділ на поперечно-широтні паси однакової чи різної ширини з самостійним оформленням бігунів;
одночасний поділ меридіанами та широтами (варіанти: чотири меридіани та екватор; один меридіальний пас – кільце та один екваторіальнийпас);
поділ на чотири сферичні чотирикутники, центри яких розташовані у шаховому порядку;
поділ писанки на 24 та 48 «клинців» (вирішення народної сферичної геометрії). Крім двох бігунів на протилежних кінцях, утворюються ще два бігуни на протилежних пунктах екваторіальної лінії. Між обома парами бігунів накреслюють по вісім меридіанів. У пунктах, де перетинаються обидва екватори, утворюються два нових бігуни, які з’єднуються додатково чотирма меридіанами, і таким чином поверхня писанки поділяється на 24 клинці. Якщо на екваторіальній лінії утворити вісім бігунів – маємо композицію з «48 клинців»;
діагональний поділ писанки з діагональним напрямком орнаментів, (при цьому писанка у меридіальному напрямку охоплюється одним кільцем, а інше розташовується не під прямим кутом до першого, а скісно).
Геометричні елементи найбільш розповсюджені у писанкарстві. Площину яйця поділяють на квадрати, трикутники та інші геометричні фігури. Заповнюють ці площини іншими елементами. Поділ яйця на 48, 96 та 524 трикутники дає змогу створити безліч композицій. Майстерно володіючи такою побудовою орнаменту, у межах основних схем поділу композицій писанок на регулярні ділянки, завдяки різноманітним геометричним, рослинним і анімалістичним елементам, народні майстри створюють незлічену кількість композиційних шедеврів.
Як зберегти писанки? Один із способів, який запропонував чернівецький художник І.Балан, – це очищення писанки від жовтка і білка та заповнення їх стеарином.
На Буковині побутує спосіб, розроблений заслуженим майстром України М. Фірчуком. Спочатку розрізають яйце на дві половини, вичищають у середині, потім змащують стінки зсередини яйця клеєм ПВА, два-три рази посипають дрібною тирсою і склеюють обидві половинки, а інші проклеюють з середини писанки папером і склеюють.
У різних регіонах України існують старовинні, традиційні техніки розпису писанок. Водночас кожен регіон має свої найбільш улюблені техніки, які вирішуються у різній кольоровій гамі, що і надає їм різноманітності.
Назви багатьох народних технік походять насамперед від засобів виконання: крашанки, дряпанки, трав’янки, мальованки, писанки, крапанки тощо.
Найпростішим і найдавнішим способом оздоблювання яєць є техніка простого фарбування. Ще на зорі життя людини яйце було емблемою Сонця-весни. Поверхню шкарлупи зафарбовують в який-небудь колір – червоний, жовтий, зелений. Такі зафарбовані яйця називаютьсякрашанками.
Для виготовлення крашанки взяти вимите сире яйце, зварити його у чистій воді і занурити на 15 хв. у теплу фарбу. Коли поверхня крашанки висохне, її натирають шкірою з старого сала, щоб вона дістала блиск, свіжість, яскравість, щоб фарба не стиралася.
Техніка вишкрябуванняполягає у тому, що попередньо пофарбоване у темний колір яйце вкривають чіткими й тонкими лініями. Яйце беруть у ліву руку, а в праву гострий предмет (шило, циганську голку тощо) і легенько зшкрябуючи пофарбований шар шкаралупи яйця утворюють найрізноманітніші орнаменти. За технікою виконання такі яйця отримали назвудряпанки(шкрябанки). Найбільш придатні для цього сирі або не твердо зварені яйця натурального коричнюватого кольору. Особливості цієї техніки більш сприяють зображенню геометричного і рослинного орнаменту, але зустрічаються і зображення тварин – коників, баранчиків, птахів. Деякі дряпанки Лемківщини і Полісся за тонкістю виконання можуть сміливо конкурувати з найдосконалішими художніми ювелірними виробами.
Флористична писанкова технікавідрізняється від решти технік своїм особливим декором, обумовленим застосуванням натуральних листків і квітів. Ця техніка оздоблювання яєць є декоративною і побудована на вільному розміщенні відбитків різної форми частин рослин. На порожню шкарлупу накладають природні листочки і квіточки різної форми і конфігурації, обгортають яйце шматком тоненького капрону, який на кінці зав’язують ниткою, щоб листки не посунулися і опускають його у фарбу на 5–10 хвилин. Після просушування з яйця знімають обгортку і там, де були прикладені листочки, з’являються білі непофарбовані місця. Таке декоративно оздоблене яйце називаютьтрав’янкою.
Техніка малювання.«Мальованки» – розписані пензлем акварельними та гуашовими (до гуаші треба додати клей ПВА) фарбами і покриті лаком. Вони мають різні види орнаментів.
Воскова техніка.Декорування полягає у поетапному нанесенні воску на поверхню яйця з наступним фарбуванням відповідними кольорами, Вона набула найбільшого поширення. У кожному селі здавна люди писали писанки воском, за допомогою писачка природними або фабричними барвниками. За методом нанесення воску розрізняють техніки крапання, розписування писачком, шпилькою та інші.
Техніка крапання.На поверхню яйця нанести крапочки воску («покапати»); – після занурення його у фарбу отримаємо крапанку – писанку з крапками різного кольору, форм та розміщенням. Таке яйце ще називають капанкою – від слова «капати». Крапки можна наносити без спеціальних інструментів, «капаючи» запаленою свічкою. Для нанесення крапок різної форми, що розміщені у певному порядку, користуються так званими «мачками» – квачиками різної форми, виготовленими із лляної ганчірочки, закріпленої напаличці. «Мачку» вмочують у розігрітий віск і наносять крапку на шкаралупу.Можна робити крапки різної форми вирізаними з картоплі штампиками у вигляді трикутничка, зірочки, ромбика, попередньо вмочивши його у фарбу. Наносити крапки можна також і спеціальним інструментом для писанок – писачком.
Техніка холодновоскового розпису.Біла поверхня натурального яйця розписується загостреним, як олівець, уламком бджолиного воску. Після того, як малюнок нанесений, яйце опускають у посудину з фарбою на 5–10 хв. Такі писанки фарбують тільки в один колір.
Техніка розпису писачком– найдосконаліша техніка воскового розпису, полягає у майстерному нанесенні розтопленого воску на яйце за допомогою писачка і поетапному фарбуванні яйця. Писанки, виконані таким способом, переважно багатоколірні та відзначаються витонченим ювелірним декором.
Техніка розпису шпилькою. Завдяки круглій головці шпильки одержують штрих з потовщенням на одному кінці і з загостренням на протилежному. Таким чином можна виписати розети-сонечка, пишні гілки, квіти та інші мотиви. Писанки з характерним шпильчастим візерунком здебільшого бувають двоколірні.
Техніка відбілювання.Прикладом може бути писанка «квітки» з Полтавщини. На білому тлі писанки червоні квіти із жовтими серединками і зеленими листочками. У пояску чергуються ці три кольори. Спочатку олівцем, а потім писачком пишуть контури квіток та пояска. Почергово фарбують у потрібні кольори всі елементи малюнку. Останнім кольором буде червоний, яким зафарбується тло писанки. Для того, щоб тло знову стало білим, потрібно воском закрити потрібні червоні ділянки, а потім опустити писанку у розчин відбілювача. За кілька секунд тло писанки знову стане білим. Після цього писанку необхідно промити у холодній воді та просушити ганчіркою. Після висушування з пофарбованої поверхні зняти віск.
До нетрадиційних технік виготовлення писанок належить:
техніка різьблення– це орнаментовані різьбленням дерев’яні яйця –«різьбянки»;
техніка витинання– витинанкові писанки. Маленькі витинанки наклеюються на шкаралупу клеєм ПВА (папір для витинанок чим тонший, тим краще приклеюється). Поверхню яйця попередньо можна пофарбувати;
техніка бісерного рукоділля– «бісерна» писанка. На дерев’яну основу наносять спеціальний (складений з п’яти компонентів розчин-клей), а потім викладають орнамент бісером. Існують ще писанки-накладанки – технологія їх виготовлення складна тим, що узор набирають по одній цяточці – бісеринці та закріплюють на навоскованій поверхні дерев’яного яйця, а також виконані технікою ткання або силяння;
дерев’яна писанка.На виточену дерев’яну основу наносять орнамент масляними фарбами і лакують. Її використовують як сувенір.
Існують і інші дерев’яні писанки, на яких елементи орнаменту наносять із смужок соломи, жита, пшениці, вівса. Такі вироби красиві, довговічні.
Народними умільцями створюються писанки керамічні та із кольорового скла.
Міністерство культури України започаткувало чудове Всеукраїнське Великоднє обрядове дійство «Українська писанка». Місцем проведення заходу було обрано святиню нашого народу «Софію Київську», заслужений майстер народної творчості України Зоя Сташук.
Могутні писанкові символи-обереги творило не одне покоління українців. Метою заходу було показати відродження традицій, обрядів, дійств, пов'язаних, зі святкуванням Великодня у різних регіонах країни, сприяння духовному та морально-етнічному розвитку українського народу.
У рамках заходу в Будинку митрополита Національного заповідника «Софія Київська» було відкрито виставку, на якій глядачі побачили твори сучасних майстрів, музейні колекції писанок, сучасні поліграфічні видання з писанкарства, ікони, рушники, картини XVIII–XIX ст.
На виставці експонували колекції Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», Музею українського народного декоративного мистецтва, Національного музею народної архітекту та побуту НАН України, Музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Володимира Кобринського, Коломийського музею «Писанка».
У Національному заповіднику «Софія Київська» члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України провели майстер-класи з оволодіння писанкарським мистецтвом. Знані майстрині України представили Київ (Зоя Сташук із вихованцями студії писанкарства Київського Палацу дітей та юнацтва), Львівщину (Марія Іванишин), Луганщину (Тетяна Коновал із сином), Івано-Франківщину (Анастасія Костюк), Сумщину (Світлана Грибан із донькою).
Сотні відвідувачів мали можливість помилуватись мініатюрними шедеврами, спробувати власноруч створити своє диво-оберіг.
Як відомо, традиція прикрашати на Великдень яйця дуже давня. Їх фарбують в один колір або розписують різнокольоровими візерунками. Це вишукане мистецтво, яке несе в собі таємниці минулого. Свої традиції є в кожній країні. В деяких збереглися досить складні орнаменти, в інших залишився тільки відголос, який упродовж ХХ століття був ще більше нівельований і звівся до пластикових наліпок. Але, попре все, традиція збереглася навіть у такому вигляді.
Так сталося, що завдяки зусиллям українських писанкарів, а згодом популяризаторів цього народного мистецтва українська писанка стала відомою в цілому світі. Українці з діаспори зберегли й розвивали це мистецтво навіть тоді, коли воно зазнало часткового занепаду на Батьківщині.
До кола писанкарів, окрім українців, входять й інші народи Центральної і Східної Європи, що зайвий раз засвідчує нашу належність до європейської культури. Не всі, наприклад, знають, що «народом писанкарів» у Німеччені називають лужицьких сербів, що мешкають у Саксонії і Брандербурзі. На диво різноманітними виявляються писанки Угорщини, Литви, Чехії, Польщі. У назві болгарських писанок «перашки» збереглися давні язичницькі відлуння, що дає науковцям можливість заглянути в прадавню історію фарбування яєць. Особливою вишуканістю відрізняються румунські писанки. Їх геометричний орнамент іноді складно відрізнити від гуцульського. Безперечно, неможливо заперечувати існування культурного діалогу між народами.
Писанкарі різних національностей, без сумніву, пишаються своїми досягненнями. Про те свідчать книги, альбоми, видані до Великодня. Щоправда, за межі своєї країни дослідники, як правило виходять рідко. Їхні дослідження зосереджуються на особливостях тільки свого традиційного розпису. Безумовно, мистецтво кожного регіону, кожної школи особливе, унікальне і варте того, щоб про нього знали, щоб воно не втрачалося.
Якщо простежити та порівняти технологію виконання писанок, то побачимо що вона доволі схожа. Основна – написання за допомогою гарячого воску та анілінових або природних барвників. Цим способом українські та польські майстри «пишуть», тому великодне яйце називається «писанка». У словенців поширена назва «писаніце» або «пірхі», чехів та словаків – «красліце», у лужицьких сербів – «ютровне яйко», угорців – «химе-стояш» або «пірос тояш», литовців – «великіниаі марґуч'яї», болгар – «перашки». Для розписування використовують інструмент відомий в Україні як писачок, писальце, лестка або кісточка, в Болгарії – писалка, пірограф, Словаччині – кіска, Сербії – перо.
Видряпування візерунків – інша дуже популярна техніка, що поширена в країнах Центральної і Східної Європи. Від неї похидить назва пасхальних яєць – «драпанки», «скробанкі».
Окрім відомих технік або традицій, у різних країнах існують, звичайно, й особливі. Майстри напевно знають «сламенки», в яких візерунки роблять із соломи. Цю традицію, започатковану в Чехії та Словаччині, сьогодні опановують в Україні, Білорусії та інших країнах Східної Європи.