Виставкова діяльність:
2002–2009 рр. – колективні виставки в містах Львові, Тернополі, Кролевці, Києві, Дрогобичі, Трускавці;
2005, 2006 рр. – персональні виставки у музеї Соломії Крушельницької, м. Львів;
У 2007 р. – персональна виставка у музеї М. Грушевського, м. Львів.
У 2008 р. – персональна виставка в Університеті фізичної культури та спорту, м. Львів.
2002–2006, 2011 рр. – брала участь у Міжнародному фестивалі народної творчості (Польща), всеукраїнській конференції з питань символіки та семантики в українській культурі «Зрима пісня» (м.Одеса) та проводила майстер-класи.
З 2007 р. – щороку бере участь в Ягелонському Ярмарку в м. Любліні (Польща).
З 2008 р. – спільно з львівськими майстрами проводить передвеликодні майстер-класи з писанкарства у Шевченківському Гаї.
Ольга Мартинова – народилася 3 грудня 1955 року в селі Новосілка Підгаєвського району на Тернопільщині. Мешкає у Черкасах.
Ольга Михайлівна відроджує традицію українського писанкарства. Любов і вміння створювати писанку мисткиня успадкувала від бабусі, яка походила з лемків. Отже, перша писанка, створена юними руками була лемківською. Майстриня вже створила тисячі писанок.
Закінчила Вижнецьке училище прикладного мистецтва, має вищу освіту.
Заслужений майстер народної творчості України. Зараз є головою Черкаського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Майже 20 років пані Ольга присвятила викладанню фахових дисциплін у Черкаському вищому художньо-технічному коледжі №20, передаючи молоді таємниці традиційних технік вишивки та писанкарства, прищеплюючи їй естетичний смак і повагу до народного мистецтва.
З 2007 року Ольга Мартинова – доцент кафедри дизайну Черкаського державного технологічного університету, навчає майбутніх модельєрів мудрості декорування вбрання.
Роботи майстрині брали участь у виставках, які проходили у Києві, Коломиї, Космачі, Черкасах, Тернополі. Деякі твори (зокрема, писанки) зберігаються в Черкаському, Тернопільському та Коломийському краєзнавчому музеях, а також у численних приватних колекціях України, США, Австралії, Польщі, Італії, Франції.
З 2000 року щорічно в Черкаському обласному краєзнавчому музеї Ольга Михайлівна проводить майстер-класи з писанкарства та вишивки, популяризуючи народне мистецтво. А весною 2006 року взяла участь у масштабній акції фестивалі-конкурсі «Врятуймо писанку».
Майстриня брала участь у роботі міжнародних з'їздів писанкарів у Києві, Космачі та Коломиї.
Класифікація писанок
Писанки класифікують за мотивами орнаментики та оздоблення на такі групи (за М. Сумцовим):
геометрично-абстрактні;
космічні – солярні знаки;
фітоморфні;
зооморфні, антропоморфні;
побутово-предметні;
писанки, на яких зображені декоративні малюнки; каліграфічні елементи; дійові малюнки.
Писанки, на які нанесений геометричний орнамент.На них бачимо такі елементи, як коло, хрест, ромб, зигзагоподібні та хвилястілінії, вертикальні та горизонтальні паралельні стрічки. Зміна трудової діяльності людини, перехід від мисливсько-збирального господарства до хліборобства та розведення свійських тварин сприяло ускладненню орнаменту, появі таких нових елементів-символів, як спіраль – зображення безперервного руху сонця, трикутник, квадрат і ромб. Найбільш чітко давні сонячні знаки – косий хрест, свастика, коло з крапками збереглися на писанках кінця ХІХ – початку ХХ ст. на Київщині, Поділлі, Полтавщині, Херсонщині, Курщині.
Серед різноманітних геометричних орнаментів привертає увагу надзвичайно своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної лінії з чіткими заокругленими гребінцями – «безкінечник». На Полтавщині та Поділлі цей елемент набрав дальшого розвою і внаслідок видовження гребня хвилі та взаємопереплетіння перетворився на своєрідний лабіринт складного кольорового вирішення. Упровадження цього елементу в писанковій орнаментиці відноситься до часів трипільської культури. З часом частина хвилястої лінії, а саме «гребінець», стає окремим мотивом, уособлюючи у собі різні образи, «крутороги», «баранячі ріжки», «сороки», «павучки», «крученики» та багато інших.
На українських народних писанках поряд з космічними, солярними знаками, у процесі розвитку писанкового орнаменту набули широкого поширення рослинні мотиви у різних варіантах. Писанкові рослинні мотиви вражають надзвичайним багатством і різноманітністю. На писанках можна бачити стилізоване, спрощене зображення листя: «дубове», «калинове», «виноградне», ніби у розрізі бутони, багатопелюсткові квіти-розетки, «повні ружі», «дзвіночки», «троянди», «тюльпани», численні «вазони» і багато інших мотивів.
Яйця із зображеними на них квітами належать до групи писанок із рослинним орнаментом. Квіти є одним із найпоширеніших мотивів на писанках Чернігівщини, Полтавщини, Поділля, Львівщини. На писанках стилізовано зображували також ружі, айстри, жоржини, півонії, бузок, тюльпани.
Зооморфні та антропоморфні мотиви– найпростіші писанкові орнаментальні зображення, запозичені зі світу тварин і людини. На багатьох писанках зустрічаємо поруч із геометричними символами зображення коників, оленів, баранців, риб, качок. Наприклад, коні за прадавнім уявленням – носії щастя, добробуту, спроможні оберігати від усякого лиха людину, його оселю.
Птахи– улюблений мотив народної орнаментики. Він зустрічається майже у всіх видах народного декоративно-прикладного мистецтва. Птахи – істоти священні, вони є символом вічності.
Прекрасним прикладом зображення птахів на писанці є полтавська писанка «сороки», на якій на чорному тлі зображено птахів із білими хвостами, хвилястими лініями білого, чорного та жовтого кольорів.
Зображення риби на писанці є символом родючості та плодючості.
Одним із найпоширеніших символів на писанках, так само, як і на рушниках, стінних розписах, килимах, посуді належить символу «Деревожиття». Світове дерево завжди зображується стилізовано з обов’язковим поділом на три яруси по вертикалі та дотримання чіткої симетрії правої і лівої сторін. Нижня частина – коріння, що входить під землю, часто подається у вигляді трикутника, горщика. Тут містяться змії, риби, водоплавні птахи та тварини, бо низ дерева – не лише підземний світ, а й море, річка, вода.
Середній ярус знаходиться у зоні землі, реального світу: біля дерева стоять великі тварини – бики, коні, олені, вовки – та люди. Верхня частина крони Світового дерева піднімається у безмежну височінь, у верхів’ях селяться птахи, бджоли, прикрашають солярні знаки різноманітні кола та розетки.
Дерево життя– це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом – втілення родоводу людини. Найпростіше тричленне позначення дерева-сім’ї. Це – стовбур з трьома гілочками: батько, матір, дитина. Символічна композиція «Дерево життя» повинна була магічно сприяти тому, щоб час не зупинився, і щоб безперервно відбувався щорічний ритм життя.
Найдивовижнішою властивістю Дерева життя є його здатність перетворюватись у Жінку-берегиню, або, як її ще називали, Богиню Мокош, Богиню-Берегиню. Як і у давні часи, сучасні українські народні майстри зображують на писанках жіночу постать на весь зріст з піднятими до неба руками – у давніх міфах деяких народів світу жінка утворилась з дерева. Вона завжди виступала символом життя і родючості, матір’ю усього живого й існуючого.
З символом «Дерево життя» тісно пов’язаний символ «драбинка» – символ сходження до вершин, неба, кращого життя.
Однією з важливих ознак є наявність виразних локальних відмінностей, що формувалися під дією конкретних природних, господарських та історико-культурних умов різних областей України. На основі місцевих особливостей можна виділити Прикарпаття, Поділля, Полісся, Наддніпрянщину, Закарпаття. Але треба відмітити, що цей поділ умовний, бо у кожному районі навіть окремі села мають свої індивідуальні риси, притаманні творчості окремих майстрів.
Особливою групою писанок щодо майстерності виконання є гуцульські. Про ці писанки кажуть – працьовиті, бо заповнені вони дрібним «ільчастим» – малюнком. За вишуканістю творчого смаку і витонченістю виконання вони можуть рівнятися до всесвітньо відомих шедеврів іранських, індійських, китайських і японських мініатюр. Однією з характерних рис майстрів Гуцульщини є оберігання традицій, оригінальності й чистоти орнаментів та кольорових рішень, притаманних певній місцевості. За розмаїтістю орнаментальних мотивів Гуцульщина посідає одне з провідних місць в Україні.
Писанки Волинської області відрізняються виразністю нескладного орнаменту, який чітко читається на темному тлі завдяки білій лінії малюнка.
Кольорова гама писанок Київщини жовто-яснозелено-червона. Орнамент рослинний та геометричний: зірки, драбинки, сіточки, сорококлинці, трикутники. Символ «Дерево життя» поширений в орнаментах київських писанок, його зображення було дуже реалістичним.
Найвишуканішими серед писанок Чернігівщини є писанки на білому тлі –розквітають на чистому білому полі червоні та жовті квіти: «півонії», «тюльпани», «трав’янці», «кукіль».
До білих писанок належать і деякі писанки Полтавщини. Домінуючим на полтавських писанках є геометричний поділ. Геометричні мотиви складалися з перехрещення прямих ліній, сполучення їх у вигляді восьмикутної зірки. Іноді у рослинний орнамент вкраплялися фігури людей та тварин. Зразком неперевершеної майстерності є полтавський безкінечник, що проходить білою діагоналлю через сферичну поверхню.