12.3. Часткові типи вищої нервової діяльності людини за і.П. Павловим

На підставі спостережень за поведінкою людини та згідно з концепцією про дві сигнальні системи дійсності І.П.Павлов дійшов висновку, що у людей, незалежно від чотирьох звичайних типів нервової системи (загальних для людини і тварин), існують специфічні людські типи вищої нервової діяльності – художній, мислительний та змішаний (художньо-мислительний).

Для людей художнього типу характерне певне переважання першої сигнальної системи над другою і конкретно-образного мислення над абстрактним. Ці люди сприймають дійсність як нерозчленну цілісність, не поділяючи її на складові частини. У них домінує синтетична (інтегративна) діяльність мозку.

Люди мислительного типу характеризуються переважанням другої сигнальної системи над першою і абстрактного-логічного, словесного мислення над –предметно-образним. У них різко виражена здатність до абстрагування від дійсності, основана на схильності до аналізу, розчленування дійсності на частини з наступним їх об’єднанням в цілісну систему.

Представники змішаного типу характеризуються приблизно однаковою активністю двох видів мислення (двох сигнальних систем дійсності). До цього типу належить більшість людей.

12.4. Особливості типів вищої нервової діяльності у дітей за м.І. Красногорським.

Вивчаючи вищу нервову діяльність у дітей М.І.Красногорський, учень і співробітник І.П.Павлова, виділив чотири специфічних дитячих типи нервової системи, які подаються нижче.

Сильний, зрівноважений, оптимально збудливий, швидкий тип характеризується швидким утворенням умовних рефлексів значної міцності. Діти цього типу здатні до тонкого диференціювання предметів і явищ. Безумовно-рефлекторна діяльність у них регулюється функціонально більш сильною корою. Мова цих дітей розвинена, з багатим словарним складом.

Сильний, зрівноважений, повільний тип відзначається повільнішим утворенням умовних рефлексів. У дітей цього типу кора виражено контролює безумовні рефлекси та емоції. Вони швидко навчаються говорити, але їхня мова трохи уповільнена. Активні та стійкі при виконанні складних завдань.

Сильний, незрівноважений, підвищено збудливий, нестримний тип відзначається недостатністю гальмівних процесів та швидким згасанням умовних рефлексів. Діти цього типу відрізняються високою емоційною збудливістю, запальністю. Мова у них швидка, з окремими викрикуваннями.

Слабкий тип із зниженою збудливістю характеризується повільним утворенням умовних рефлексів, які, до того ж, нестійкі. Мова дітей цього типу вповільнена. Вони важко звикають до нових умов навчання, внаслідок того, що внутрішнє гальмування у них слабке, а зовнішнє – сильне. Ці діти не витримують сильних і тривалих подразнень, легко стомлюються.

Однією з відмінних рис типів вищої нервової діяльності людини є пластичність, яка дає змогу корегувати прояв тих чи інших типологічних ознак шляхом тренування

13.1. Вивчення індивідуальних особливостей психологічної діяльності людини за допомогою високоточних методів

Велике значення у вивченні фізіологічних основ психіки людини має аналіз електричної активності мозку. З цією метою реєструють сумарну електроенцефалограму (ЕЕГ) або її окремі ритми, особливо альфа-ритм (7,5-9,5 Гц), який є одним із найбільш інформативних і має чіткі індивідуальні риси, за якими кожну людину можна віднести до певного типу. Окремі ритми ЕЕГ пов’язані з проявом різних видів психічної активності людини. Так, поява чи посилення тета-ритму (3,5-7,5 Гц) корелює з підвищеним емоційним збудженням суб’єкта. За звичайних умов у дорослих людей із зрівноваженим характером цей ритм мало помітний, але під дією неприємних подразників він чітко виявляється навіть у витриманих людей. Особливо виразний тета-ритм у людей, поведінка яких відзначається агресивністю.

Важливим показником функціональної активності мозку є альфа-індекс, тобто той час, протягом якого ЕЕГ реєструється альфа-ритм. Особи з низьким альфа-індексом найчастіше виявляють невротизм, тривожність, мають меншу соціальну активність.

Подальші успіхи у вивченні фізіології мозку стали можливими внаслідок виходу її за межі класичної електроенцефалографії, бо вчені дійшли висновку, що відмінності ЕЕГ пов’язані швидше з особливостями характеру, ніж з властивостями розуму. Було визначено два напрямки досліджень: 1) спостереження за роботою інтактного (від лат. intactus – незайманий) людського мозку, яке стало можливим після відкриття так званої хвилі “чекання”; 2) дослідження за умови безпосереднього контакту з мозком у процесі його розумової діяльності.

Хвиля “чекання” проявляється в досить виразному відхиленні постійного потенціалу мозку, який можна спостерігати при різноманітній розумовій діяльності людини. Вона виявилася ідеальним показником для визначення процесу формування готовності до дії, активності суб’єкта за певної ситуації, наприклад стресової, тощо.

У здорових людей поведінка під час експерименту була переважно адекватною, а хвиля “чекання” наближалась до класичних кривих (амплітуда 10-20 мкв, тривалість 1,5-2,5 с). Навпаки, у осіб з емоційною нестійкістю виявлялись реакції страху, тривоги і неспокою, а хвиля “чекання” характеризується або дуже низькою амплітудою (3-10 мкв) і великою тривалістю (2-5 с), або зникала.

Після ІІ Світової війни було розроблено стереотаксичну (від гр. stereos – просторовий та taxis – розташований у певному порядку) техніку, яка дала можливість безпосереднього виключення глибинних структур мозку з лікувальною метою. Дослідження психічної діяльності людини за допомогою цієї техніки показали, що глибинні структури мозку беруть активну участь у реалізації складних психічних явищ.

Таким чином, психічна діяльність людини реалізується не лише корою великого мозку, а всім мозком в цілому, за участю всіх ритмів ЕЕГ, хоча різні відділи мозку функціонують диференційовано.