12.1. Поняття про генотип і фенотип у людини Для кращого, більш повного розуміння процесу розвитку внд протягом життя необхідно проаналізувати поняття генотипу та фенотипу.

Генотип характеризується природженими, успадкованими властивостями процесів ВНД. Фенотип є сукупністю властивостей, які склалися в результаті взаємодії природжених особливостей з життєвими умовами оточуючого середовища.

Життя у прояв генотипу постійно вносить свої корективи. Ми знаємо, що нервові процеси, зокрема гальмування, підлягають тренуванню. Життєві обставини, які сприяють тренуванню внутрішнього гальмування, можуть дещо зменшити емоційну незрівноваженість нервових процесів. Якщо багато разів переробляти сигнальне значення умовних подразників, то кожна наступна переробка настає легше і швидше. Отже, є всі підстави вважати, що життя, багате на події, може допомагати переборенню флегматичної вдачі. Всі ці зміни в перебігу нервових процесів, які вносяться життям, нагромаджуються у фенотипі.

Значне місце у фенотипі поведінки займають набуті протягом життя нові рефлекси, які заступають місце старих. Недарма кажуть, що з віком людина, набуваючи життєвого досвіду, “розумнішає”, стає більш витриманою, спокійною, врівноваженою.

12.2. Загальні типи вищої нервової діяльності людини, їх класифікація за і.П. Павловим та сучасні доповнення

Першу класифікацію типів ВНД, або темпераментів (від лат. temperamentum – співрозмірність) розробив італійський вчений К. Гален (129-201). З дев’яти описаних Галеном темпераментів лише чотири витримали випробування часом, а саме, сангвінічний, флегматичний, холеричний та меланхолічний.

Першу наукову класифікацію типів ВНД створив І.П. Павлов (1849-1936) на підставі багаторічного вивчення особливостей утворення і перебігу умовних рефлексів у тварин. Він показав, що темпераменти (або типи нервової системи, як він їх називав) зумовлені певним співвідношенням трьох основних типологічних ознак – сили, зрівноваженості та рухливості нервових процесів.

З точки зору І.П. Павлова та його послідовників, сила нервових процесів означає здатність нервових клітин відповідно реагувати на сильні та дуже сильні подразники. Зрівноваженість нервових процесів залежить від співвідношення сили процесів збудження та гальмування. Рухливість, або функціональна рухливість, визначається швидкістю переходу нервових клітин від стану збудження до стану гальмування і навпаки.

На підставі цих уявлень І.П. Павлов виділив три сильних і один слабкий тип нервової системи.

Жвавий тип (сангвінік) має сильний, зрівноважений, рухливий тип нервової системи. Людина жвавого типу відрізняється енергією та впертістю у досягненні мети, самовладанням, швидкістю перебудови своїх звичок та уподобань, виходячи з конкретних обставин життя.

Спокійний тип (флегматик) має сильну, зрівноважену, проте інертну нервову систему. Люди цього типу відрізняються неквапливістю дій, але енергією та працездатністю, самовладанням, консерватизмом поведінки, повільністю у прийманні рішень.

Нестримний тип (холерик) має сильну, але незрівноважену нервову систему. Для людей цього типу характерна захопленість у роботі, яка, проте, може раптом минутися через будь-яку дрібницю. Поняття рухливості тут не вживається.

Слабкий тип (меланхолік) відрізняється загальною слабкістю нервової системи, при якій поняття зрівноваженості та рухливості не вживається. Для людей цього типу властивий швидкий розвиток гальмівних процесів під дією навіть помірних подразників, нерішучість і нездатність наполягати на своєму. Меланхолік легко підкоряється чужій волі, за незвичайних обставин впадає в паніку. Життя видається йому дуже тяжким. Такі люди намагаються ізолюватися від життя з його хвилюваннями, уникають товариства, бояться будь-якої відповідальності.

Павлов уважав, що описані ним чотири типи нервової системи у чистому вигляді в житті трапляються порівняно рідко. Найчастіше спостерігаються різні проміжні форми з переважанням властивостей того, чи іншого типу.

Численні пізніші та сучасні дослідження вищої нервової діяльності значно ускладнили класифікацію типологічних властивостей нервової системи. Був уведений четвертий типологічний параметр – динамічність, який визначається співвідношенням швидкості утворення позитивних і негативний (гальмівних) умовних рефлексів. До того ж, психологи вважають, що кожну з чотирьох типологічних властивостей (силу, зрівноваженість, рухливість та динамічність) необхідно ще характеризувати за принципом “тричленності” (за збудженням, гальмуванням та зрівноваженістю). Внаслідок такого підходу виділяється 12 кількісних показників індивідуальних особливостей нервової системи людей, що спричиняє збільшення кількості типів вищої нервової діяльності далеко за 100.

Тип нервової системи є природженим і змінити його повністю нікому не під силу. Проте, як довів ще І.П.Павлов, можлива корекція окремих типологічних властивостей шляхом тренування.

Слід зазначити, що, починаючи з середини ХХ століття, серед людей збільшується кількість слабких, незрівноважених, інертних типів нервової системи. Ці риси виявляються у різних людей по-різному: у нерішучості, сумнівах, побоюванні нового, нав’язливих станах чи у неспроможності закінчити виконувану роботу тощо. Схильність до інертності успадковується за домінантним типом.