4. Особливості особи і емоційно-вольової сфери

Не слідує турботу про розвиток дитини направляти тільки на рішення пізнавальних завдань. У випадках складного сенсорного порушення особливо велика вірогідність неповноцінного, утриманського, егоїстичного розвитку особистості дитини. Можливість такого розвитку особистості пояснюється рядом причин.

Перше- це причини, обумовлені власне складним порушенням, яке призводить до різної міри ізольованості дитини від зовнішнього світу. Така ізоляція неминуче веде до вторинних порушень розвитку - слабкості і спотворенихемоційних і соціальних зв'язків з широким світом людей, до егоцентризму. Крім того, позначається надзвичайно велика залежність дитини від повсякденної допомоги інших людей, неможливість своєчасного формування усіх необхідних побутових навичок (приготування їжі, уміння робити покупки, самостійно користуватися транспортом і так далі). Це може привести до розвитку пасивної і навіть утриманською життєвою позиції, створити грунт для розвитку егоїзму, відторгнення від інтересів інших людей, виділення власних інтересів і потреб як головних не лише для самого сліпоглухого, але і для його оточення.

Друга групапричин пов'язана з відношенням до нього навколишніх людей. Як правило, оточення сліпоглухої дитини близькі люди, усвідомивши його важкі порушення, можуть проявляти зайву тривогу і жалість. Дуже часто батьки достатньо довго орієнтуються тільки на можливість лікування дитини, не допускаючи навіть думки про те, що треба пристосуватися до нових умов існування. Вимоги до дитини можуть різко знизитися, а оцінка успішності його дій стати надмірно високою або навіть неадекватною. Може створитися ситуація гіперопіки, коли дитина стає центром існування сім'ї і інтереси усіх інших її членів відсовуються на другий план, вважаються незначними. Можливим результатом в цьому випадку стає завищена самооцінка дитини, прагнення піти від будь-яких труднощів.

До третьої групипричин можна віднести проблеми, пов'язані з практикою навчання і виховання, при якій сама дитина упродовж усього дошкільного і шкільного навчання залишається його об'єктом.Їїучать і виховують, а не вонасамавчиться і виховується. У особливих умовах спеціальної дошкільної і шкільної установи, де дитина постійно знаходиться серед таких же дітей, як вонасама, у неїне виникає потреби усвідомити свої порушення. Спеціальні дослідження показали, що більшість глухих і сліпоглухих дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віків не усвідомлюють свою глухоту або зорові порушення. Без своєчасної психолого-педагогической допомоги усвідомлення свого дефекту може настати в підлітковому віці і досить негативно позначитися на душевному стані людини.

Усе вищесказане відноситься передусім до випадків складних порушень без різкого зниження пізнавальних можливостей у таких дітей. Але серед них досить часто зустрічаються діти зізниженими інтелектуальними можливостями. Наприклад, діти, що стали сліпоглухими в результаті внутріутробної інфекції, глибокої недоношеності або інших причин, можуть мати серйозні ураження головного мозку, які проявляються в їх руховій недостатності або серйозному порушенні психічного розвитку. Досвід навчання і виховання дітей з такими множинними порушеннями (сенсорними порушеннями при вираженій розумовій відсталості) в школах для сліпоглухих показав, що можна було добитися певного прогресу тільки в розвитку елементарних побутових навичок. Відмітимо, що навчання більшості з них просувалося дуже повільно і характеризувалося крайньою відсталістю формування умінь і трудністю перенесення їх в нові умови, пасивністю і безініціативністю цих дітей в спілкуванні. У важких випадках було потрібно не менше трьох років навчання, для того, щоб у дитини вдалося добитися більш менш стійкого закріплення елементарних навичок самообслуговування (охайності, самостійної їжі і одягання). Такі діти повинні були знаходитися під опікою і спеціальним спостереженням усе своє життя..