54 Політична влада як головний об’єкт політичної психології

Політична влада — реальна здатність соціальної спільноти, індивіда до виявлення своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.

Поняття ''політична влада'' пов'язане з такими явищами, як політичне панування, експлуатація, пригноблення та ін.

Для здійснення політичної влади її слід упорядкувати, тобто насамперед закріпити у вигляді політичного панування.

Політичне панування — це встановлення структурованих у суспільстві відносин командування — підкорення, що забезпечують політичний порядок.Політичне панування у науковому розумінні має позитивне навантаження, оскільки нерозривно пов'язане з наведенням порядку, з упорядкуванням відносин, з правопорядком. Його слід відрізняти від таких понять, як експлуатація, політичне гноблення, придушення.Експлуатація — досягнення вигоди, прибутку шляхом присвоєння результатів чужої праці.Надзвичайно важливим для розуміння особливого політичного становища народів є поняття ''пригноблення''.Пригноблення — це жорсткий і жорстокий примус, обмеження свобод і дій, привласнення чужої волі й оволодіння нею.Політичне придушення — оволодіння панівним становищем на основі повного підкорення, приведення в повну залежність.

Властивості політичної влади: 1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю. 2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів. Територія, населення у поєднанні їх із владою становлять складові ознаки держави. 3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність. Влада — засіб, за допомогою якого суб'єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство в цілому. 4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб. 5. Забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади.(див.↑) 6. Різноманітність ресурсів — політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб'єктних та ін. До ресурсів влади належать суб'єктні (персоналізовані), політичні, матеріальні, соціальні, культурні, інформаційні, силові, демографічні та ін. Кожен з них становить певну силу. Співвідношення цих сил у різні періоди може змінюватися.

Найважливіші класифікаційні ознаки влади: •   сфера функціонування (політична, економічна, духовна, сімейна та ін.); •   обсяг прерогативи (державна, регіональна, місцева, міжнародна); •   суб'єкт (людина, соціальна група, клас, партія, народ); •   формально-структурні ознаки (єдиновладдя, двовладдя, багатовладдя, олігархія, аристократія); •   методи здійснення (насильство, панування, примус, переконання); •   обсяг (одноосібна, колективна, групова); •   резким управління (деспотичний, тоталітарний, авторитарний,демократичний).

Політична влада має різноманітні форми виявлення, серед них — державна і партійна влади, влада громадських організацій та інформаційна влада.

Головним знаряддям політичної влади є державна влада. Найсуттєвіше у політиці — це устрій державної влади.

Виокремлюють такі основні види політичної влади: державну; органів самоврядування; політичних груп, сил, партій, об'єднань, окремих по­літичних лідерів; засобів масової інформації.

Серед зазначених видів влади особливе місце посідає державна вла­да, оскільки вона значною мірою є автономною, ізольованою, здійсню­ється спеціальним апаратом, має повну монополію, скажімо, у прий­нятті законів, нормативних актів.

Державна влада — це така форма суспільної влади, яка виражає волю економічно і політично панівної спільноти і спирається на спеціальний апарат примусу, має монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов'язкові для всього населення.

Авторитет є необхідним атрибутом політичної влади.Авторитет — одна з основних форм здійснення влади особи (лідера), групи людей або політичної інституції, їх загальновизнаного впливу на переконання й поведінку людей за допомогою суб'єктивних особливостей і заслуг.

Важливою проблемою влади є також її легітимність.Легітимність – широке та складне явище, яке виражає зв’язок інтересів з внутрішньою оцінкою людей, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття та повсякденного життя. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами.

Існує влада легітимна (від лат. legitimus — законний) і нелегітим-на, тобто незаконна. Кожна з них встановлюється мирним або насиль­ницьким шляхом. Перший шлях, як правило, довший, тяжкий, еволю­ційний, однак саме він у подальшому забезпечує владі багато переваг і впевненість у завтрашньому дні.

Загалом виокремлюють три рівні легітимності влади: ідеологічний, структурний і персоналізований. Ідеологічний рівень легітимності влади базується на відповідності влади конкретному типу соціалізації у певному суспільстві. Він вияв­ляється також у тому, якою мірою маси довіряють знанням, професіо­налізмові тих, хто ними керує. Скажімо, довіра до влади знижується, коли управлінці не виконують або погано виконують свої обіцянки. Структурний рівень легітимності влади властивий для досить ста­більних суспільств, де влада сформована і діє на основі встановлених, відомих правил, тобто люди вірять, що політична система, у якій вони живуть, існує загалом закономірно, об'єктивно. Персоналізований рівень легітимності влади пов'язаний з конкрет­ною особою, діяльність якої схвалюється народом, визнається іноді мало не ідеальною. Ідеться про харизматичних лідерів, політичних, гро­мадських діячів

Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами. Легітимність не є синонімом законності, оскільки політична влада не завжди спирається на право й закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини населення. Основні джерела легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти:  населення; уряд;зовнішньополітичні структури.

За визначенням А. Адлера “потяг до особистої влади є не що інше, як конкретизація бажання стати досконалішим”.

Суверенітет – це право влади керувати саме цією територією і саме в цей час.

Легітимність і суверенітет тісно взаємопов’язані. Втрата легітимності обов’язково призведе до відмови у суверенітеті влади над даною територією.