Види прав пацієнтів за Конституцією та законодавством України
Пацієнтом людина стає лише в тому випадку, коли вона звернулася до лікувально-профілактичної установи, в результаті чого крім загальних прав людини і громадянина у сфері охорони здоров’я у особи виникають ще й специфічні права та обов’язки.
Права пацієнтів у даній сфері можна поділити на кілька видів:
Конституційні права. Ці права належать кожній людині і громадянину незалежно від набуття статусу пацієнта (право на охорону здоров’я, право на медичну допомогу, право на медичну допомогу – стаття 49 Конституції України). При цьому, конституційні права пацієнтів доцільно поділяти на прямі конституційні права пацієнта – право на безоплатну медичну допомогу, право на медичне страхування ст. 49 Конституції України, а також опосередковані – право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50), кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48) та інші.
Загальні права пацієнтів : право на вибір методів лікування; право на вибір лікаря (у тому числі проведення консиліуму лікарів) та лікувального закладу; право на згоду або відмову від лікування; право на відкриту та конфіденційну інформацію про стан свого здоров’я (право на дотримання лікарської таємниці); право на медичну експертизу; права пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні та ін. Ці права належать всім пацієнтам незалежно від конкретної спеціальності лікаря, до якого вони звернулись.
Спеціальні права: залежать від напряму медичної діяльності, наприклад, права пацієнтів при трансплантації органів, права пацієнтів у сфері естетичної хірургії, права пацієнтів, які беруть участь у медичному експерименті тощо.
Дані права знайшли своє відображення у вітчизняному законодавстві. Відповідно до Конституції України кожен громадянин має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. У державних та комунальних медичних закладах допомога надається безоплатно.
Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають, що кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;
достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров'я;
участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;
право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.
Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у сфері охорони здоров'я.
Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Відповідно до Основ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в сфері охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством України.
Права та обов'язки в сфері охорони здоров'я іноземних громадян та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначаються законодавством і відповідними міжнародними договорами.
У разі, якщо відносини між медичним працівником (лікувально-профілактичною установою) та пацієнтом носять договірно-розрахунковий характер, то пацієнта додатково захищає Закон України «Про захист прав споживачів», який передбачає право на:
- отримання якісних та безпечних послуг;
- повну і достовірну інформацію про послугу і її виконавця;
- надання послуги у встановлений термін;
- стягнення неустойки за прострочення надання послуги;
- відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням послуги;
- відшкодування моральної шкоди;
- судовий захист порушених прав.
Додаткові права пацієнтів передбачені також Цивільним кодексом України:
право на охорону здоров’я (ст. 283);
право на надання медичної допомоги (ст. 284);
право на інформацію (ст. 285).
Спеціальні права пацієнтів регулюються відповідними спеціальними законами, наприклад, «Про психіатричну допомогу» 2000 року, «Про запобігання поширення синдрому імунодефіциту (СПІД) та соціальний захист населення» 1991 року та ін.
Розглянемо детальніше основні права пацієнтів.
Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров'я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров'я чи його підрозділу. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
Право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здовов’я регулюється Основами законодавства України про охорону здоров’я.
Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров'я своєї дитини або підопічного.
Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я. Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами. У разі смерті пацієнта члени його сім'ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
Разом з тим, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Право на кваліфіковану медичну допомогу регулюється Основами законодавства України про охорону здоров’я, згідно з якими медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.