Причини виробничої втоми:
інтенсивна напружена діяльність;
нераціональний розподіл навантажень у часі;
велика кількість сприймаємої та переробляємої інформації;
монотонність праці;
невідповідність обладнання, інструментів та планування робочого місця антропометричним та ергономічним вимогам;
напруга, що викликана виробничим ризиком та небезпекою;
погані умови праці;
поганий соціально-психологічний клімат;
недостатня кваліфікація працівника;
низький спротив та витривалість організму.
В цілому можна сказати, що підвищена втома викликається підвищенням напруження працівника в процесі трудової діяльності. Існують види напруження:
- інтелектуальне (прийняття рішень проблемних ситуацій);
- сенсорне (напруга аналізаторів);
- монотонія;
- політонія (переключення уваги в неочікуваних напрямах);
- фізичне напруження;
- емоційне напруження (конфліктні ситуації, можливість травм і аварій);
- напруження очікування (підтримка готовності робочих функцій);
- мотиваційне напруження (боротьба мотивів, вибір рішення, незацікавленість в роботі).
В ході розвитку виробничої втоми спочатку порушується стійкість вегетативних функцій, сила і швидкість м’язових скорочень, вироблення і гальмування умовних рефлексів. Внаслідок сповільнюється темп роботи, порушується координація рухів, збільшуються енергетичні витрати. Розвивається порушення логічно-розумових функцій: збільшується кількість помилок при прийнятті рішень – спочатку кількісні потім якісні.
Теорії втоми
Протягом довгого часу мали місце «Локально-гуморальні теорії втоми (периферійні)» суть яких зводиться ось до чого:
причиною втоми є продукти обміну речовин у м’язах, які утворюються в процесі роботи і отруюють організм, а також зміни в рідинному середовищі (крові, лімфі);
шкідлива дія продуктів розпаду має локальний характер (м’язи або місця з’єднання периферійних нервів із м’язовим волокном).
Недоліки цих теорій зводяться:
до заперечення головної ролі центральної нервової системи в цілісному організмі людини;
твердження, що процес втоми починається зразу ж із початком роботи і прогресує протягом її виконання. Сама м’язова робота розглядається як негативний фактор, що призводить до самоотруєння організму;
ігнорування позитивного фізіологічного значення втоми, яка стимулює відновлювальні процеси і тренування організму.
Ця теорія не пояснює виникнення втоми в процесі трудової діяльності без фізичних навантажень.
Існує сучасна нейрогенна теорія втоми (бере свій початок в дослідженнях І.М.Сеченова, І.П.Павлова, П.К.Анохіна).
Згідно цієї теорії втома, як результат впливу певного навантаження, являє собою гальмівний функціональний стан кори головного мозку і підкоркових систем, який розвивається в результаті функціонального вичерпання нервових структур і відіграє захисну роль.
Причиною втоми є критична величина затрат функціональних ресурсів і формування нейрофізіологічного конфлікту між діяльністю і відновлювальними процесами.
Запас енергетичних речовин в клітині обмежений «межею працездатності» клітини. При зниженні цієї величини у процесі працездатності автоматично включається механізм її відновлення до певного рівня. Відновлення енергетичних речовин регулюється системою нервових імпульсів, що заставляють виходити енергетичні речовини з «енергетичних депо» та поступати в клітини працюючих органів (мозку, м’язів та ін.).
Тут виникає протиріччя – «нейрофізіологічний конфлікт». В той час як основна функціональна система, яка забезпечує акт трудової діяльності, надсилає до клітини відповідні імпульси, відновлювальна система надсилає імпульси, які гальмують робочий акт: розвивається конфлікт основної і відновлювальної системи. Чим ближче витрата енергії до своєї «межі працездатності» , тим інтенсивніше імпульси відновлювальної системи, тим важче виконувати трудові дії. Таким чином в коркових центрах головного мозку розвивається охоронне гальмування. Через накопичення продуктів розпаду в м’язах їхнє скорочення стає все важчим, в результаті в корі головного мозку виникає підвищене збудження і як наслідок знижується стійкість умовно-рефлекторних зв’язків, порушується робочий динамічний стереотип.
Захисне гальмування має одну небезпечну властивість: воно може контролюватись свідомістю і перемагатись зусиллями волі. У цьому випадку клітини починають витрачати енергетичні речовини, які слугують для інших цілей (основного обміну, підтримки життєдіяльності самої клітини), через що і розвивається перевтома.
Отже, фізіологічна суть втоми полягає в зниженні лабільності нервової системи у зв’язку з затратами енергетичних ресурсів і розвитком процесу гальмування, внаслідок чого порушуються робочий динамічний стереотип і координація робочих функцій.
За біологічною суттю втома являє собою пристосувальну фізіологічну захисну реакцію організму. Через такий компонент, як процес гальмування, втома захищає робочі апарати від глибоких місцевих зрушень і забезпечує можливість швидкого відпочинку та відновлення роботи.
Функціональні затрати, які спричиняють втому, біологічно корисні для організму, оскільки стимулюють відновлювальні процеси, що забезпечує підвищення працездатності.
Механізм розвитку втоми, її фізіологічна і біологічна сутність.
Таким чином, втома являє собою цілісний процес, який охоплює всі рівні рухового апарату, з лімітуючою корковою ланкою, і виявляється у зниженні працездатності.
В залежності від характеру нейрофізіологічного конфлікту виробнича втома як порушення робочого динамічного стереотипу розрізняють два її види:
- первинна виникає на початку роботи. Внаслідок перерви в діяльності узгодженість в роботі нервової системи і рухового апарату не відразу встановлюється, необхідне «впрацювання». Щоб подолати цю втому необхідно далі працювати для досягнення стійкого динамічного стереотипу;
- вторинна виникає в результаті довготривалої роботи. Тут домінує конфлікт основної і відновлювальної функціональних систем. Необхідно припинити діяльність та відпочити або змінити вид діяльності.
Розрізняють також види втоми в залежності від її локалізації в частинах нервової системи:
сенсорна втома органів чуття;
перцептивна втома в корковому центрі аналізатора;
інформаційна втома (недостатня або надмірна кількість інформації);
ефекторна втома викликана інтенсивним фізичним навантаженням);
розумова втома.
В процесі трудової діяльності частіш за все існують поєднання всіх видів втоми, що характеризується як загальна втома.
Найменшу працездатність мають центри кори, більшу — підкоркові утворення мозку і найбільшу — виконавські функціональні одиниці (м’язи).