ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці».

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція України. У Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. , підкреслюється, що людина, її життя і здоров’я… недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці (ст. 43); громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46); права і свободи людини захищаються судом (ст. 55).

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

До законодавчої бази також належать Закони України: "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про дорожній рух", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інші.

14

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ „ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ"

14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону праці». Він був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р.

Закон «Про охорону праці» має численні нововведення:

-впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним;

-створення чіткої системи органів державного управління й нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності;

-суттєве розширення прав і соціальних гарантій працівників, насамперед осіб, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві або від професійного захворювання, та сімей загиблих;

-визначення правового статусу служб охорони праці на підприємствах і в органах державного управління всіх рівнів;

-забезпечення навчання населення з питань охорони праці.

УЗаконі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці у передових промислово розвинутих країнах, досвід охорони праці в Україні у попередні роки.

Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в Законі.

Врозділі І "3агальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), яка поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Встатті 4 проголошується Державна політика в галузі охорони праці, яка базується на принципах:

-пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

-підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;

-комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм;

-соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

15

-встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

-адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

-використання економічних методів управління охороною праці;

-інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

-забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці;

-використання світового досвіду організації роботи щодо

поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Особливу увагу в Законі звернено на гарантії прав громадян на охорону праці(Розділ ІІ): Під час укладання трудового договору

роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів(стаття 5)

Згідно цієї же статті роботодавець забезпечує соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля,

або має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо

роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі йому виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку(стаття 6).

Розділом ІІ передбачається право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів, відшкодування шкоди у випадку ушкодження здоров’я працівників. Також є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

Урозділі III "Організація охорони праці" йдеться про обов'язкове створення роботодавцем системи управління охороною праці на підприємстві. Відповідно до статті 14 працівник повинен дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Устатті 15 йдеться про створення на підприємстві служби охорони праці. На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб

16

роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, на підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку та на підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю, а керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Спеціалісти служби охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, зупиняти роботу виробництва, у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; надавати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Ліквідація служби охорони праці

допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань охорони праці за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці(стаття 16).

Врозділі також розглядаються питання навчання та перевірки знань працівників(стаття 18), розслідування та обліку нещасних випадків,аварій та професійних захворювань(стаття 22) та інше.

Статтєю 19 визначається порядок фінансування охорони праці. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Врозділі IV йдеться про економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством. При розрахунку розміру страхового внеску Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці. Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням знижок та

надбавок для кожного підприємства провадиться відповідно до

17

законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Відповідно до статті 26 роботодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом.

В розділі V розглядаються питання опрацювання, прийняття та скасування нормативно-правових актів з охорони праці, тимчасового припинення їх чинності, поширення їх дії на сферу трудового й професійного навчання.

Розділ VI - "Державне управління охороною праці" - визначає органи державного управління охороною праці(стаття 31) та їх компетенцію і повноваження(статті 32-35). Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці здійснює контроль та комплексне управління охороною праці на державному рівні, займається нормотворчою діяльністю та ін. Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в ме жах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.

В розділі VII - "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці" стаття 38 визначає органи державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці:

•спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд);

•спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державна інспекція ядерного регулювання України;

•спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Державний департамент пожежної безпеки (Держпожбезпеки) МНС України;

•спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України.

18

В статтях 39 і 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності профспілки громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (стаття 42) і діє відповідно до типового положення.

В розділі VIII - "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці" визначаються штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб та відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці. За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф (стаття 43), максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів зараховуються до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці (стаття 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

19

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ«ПРО ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ

СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНОГО ВИПАДКУ НА ВИРОБНИЦТВІ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ, ЯКІ СПРИЧИНИЛИ ВТРАТУ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ»

Прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» суттєво посилило практичну роботу щодо профілактики нещасних випадків на виробництві та соціальні гарантії працюючим. Закон визначає такі завдання страхування від нещасного випадку (ст. 1):

•вжиття профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

•відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

•відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Найголовнішим завданням вважається не відшкодування шкоди від нещасного випадку, як випливає з назви Закону, а завдання щодо вжиття профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та профзахворюванням на виробництві.

Закон узаконює низку конкретних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, зумовленим обставинами виробничого середовища.

Основними принципами страхування від нещасного випадку (ст. 5) є:

•паритетність держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

•своєчасне й повне відшкодування шкоди страховиком;

•обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;

•надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

•обов’язковість оплати страхувальником страхових внесків;

20

•диференціація страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

•формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

•економічна заінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

•цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Дія вказаного закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, у фізичних осіб, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян — суб’єктів підприємницької діяльності.

Для страхування працівника від нещасного випадку не потрібні його згода або заява. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов’язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво встановленого зразка.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

•особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

•учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

•особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховнотрудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві

Добровільно від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

•священнослужителі;

•особи, які забезпечують себе роботою самостійно

•громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Законом вводяться поняття страхового ризику і страхового випадку.

Страховий ризик - обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

21

Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці самим застрахованим, також є страховим випадком.

Порушення правил охорони праці самим застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування (ст. 15). Управління ним здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців (ст. 16).

Основними завданнями Фонду є:

•компенсація працівникові (або членам його родини) шкоди, заподіяної каліцтвом або ушкодженням здоров’я. Фонд виплачує йому або членам його сім’ї одноразову допомогу, втрачений заробіток у разі тимчасової непрацездатності, пенсію при частковій втраті працездатності, пенсію у разі смерті потерпілого;

•організовує похорон померлого, оплачуючи пов’язані з цим витрати;

•вжиття необхідних заходів щодо відновлення працездатності потерпілого. Фонд організовує лікування потерпілих, їх перекваліфікацію, працевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

•створення умов для перекваліфікації інвалідів;

•вжиття заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві, профзахворюванням.

Пріоритетне завдання Фонду соціального страхування - адресне і

вчасне розрахування з потерпілими.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому страхові виплати (ст. 28). Грошові суми цих виплат складаються із:

•щомісячної страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

•страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

•страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

•страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

•страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

•страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

22

Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я. Вона не повинна перевищувати середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я. У разі коли потерпілому одночасно із щомісячною страховою виплатою призначено пенсію по інвалідності у зв'язку з одним і тим самим нещасним випадком, їх сума не повинна перевищувати середньомісячний заробіток, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

Якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілий тимчасово втратив працездатність, Фонд фінансує всі витрати на його лікування. Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку. При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником за рахунок коштів підприємства.

Ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється медикосоціальною експертною комісією(МСЕК) за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

Уразі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності, але не вище чотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду.

Уразі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК.

Вкрай важливим з огляду на соціальний захист потерпілих на виробництві є гарантія отримання компенсацій навіть при порушенні ним нормативних актів про охорону праці. Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки

23

з вини роботодавця, а й внаслідок порушень допущених потерпілим, втрачений заробіток компенсується в повному розмірі, а розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

Для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання, висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності та документи про необхідність подання додаткових видів допомоги. Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк. Фонд може

відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

1.навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2.подання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального страхування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3.вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до

настання страхового випадку.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому також , якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Фінансування

здійснюється за рахунок:

1.страхових внесків роботодавців;

2.капіталізованих платежів, що надійшли у випадках

ліквідації;

3.прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

4.коштів, одержаних від стягнення відповідно до цього Закону штрафів;

5.добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Розмір страхових внесків залежить від встановленого для

підприємства класу професійного ризику. Клас професійного ризику та страховий тариф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставі Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та постанови КМ України від 13,09,2000 р. №1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на

24

виробництві та професійного захворювання". Найбільші страхові внески, з урахуванням змін, внесених Постановою КМ України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8% (67-й клас ризикупідземне видобування кам'яного вугілля), найменші - 0,86% (1-й клас, наприклад, сфера управління) від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року

У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду на основі відповідного подання страхового експерта, який обслуговує це підприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію.

25