Історичний нарис державного флота2

Не раз цитований літопис Нестора «Повість минулих літ» під згаданим вище роком дуже емоційно розповідає: «Послав Ярослава сина свого Володимира на греків і дав йому воїнів багато, а воєводство доручив Вишаті, батькові Яна. І пішов Володимир в лоддях і підійшов до Дунаю, й попрямував до Царгорода. І здійснилася буря сильна, і розбила кораблі руські, й князівський корабель розбило вітром, і взяв князя до себе на корабель Іван Трохимович, воєвода Ярослава. Інші ж воїни Володимирові, числом до 6 тисяч, були викинуті на берег …» Однак візантійські джерела зовсім інакше, більш реальніше, висвітлюють події тієї кривавої і блискавичної війни.

У червні 1043 р. руський флот на чолі з одним із синів Ярослава з’явився біля стін Константинополя. Безпосереднім приводом до війни стали вбивство знатного київського громадянина у візантійській столиці та розграбування візантійцями руського монастиря св. Мамонта на Афоні. Сучасні історики вважають, що причиною конфлікту, що вже назрівав кілька років, була зміна політики імперії щодо Київської Русі. Зокрема, гадаємо, обмеження привілеїв руських дипломатів і купців у Візантії. Імператор Константин ІХ Мономах мав наміри зав’язати переговори з Володимиром Ярославичем, обіцяючи відшкодувати збитки й закликаючи «не порушувати здавна утвердженого миру». Але Але Володимир був невблаганним. Та коли зав’язалася морська битва поблизу візантійського узбережжя руські люди зазнали поразки. І не сильний вітер був тому причиною, як намагається нас Нестор-літописець. візантійські судна палили руські лодді-однодеревки, як уже було не раз, страшним «грецьким вогнем» і топили їх. А вже потім вітер, який розгулявся під час битви, викинув частину вцілілих суден на побережні скелі. Тих руських ратників, що змогли врятуватися, на березі підстерігало візантійське піхотне військо, яке супроводжувало по суші флот греків. частина руських кораблів, що схоронилися від «грецького вогню», відступила але не втратила бойової міці: надісланий навздогін флот у 24 судна був сточений ними в одній з бухт і зазнав важких втрат.

Однак загальний результат морського походу був вражаючим та сумним. велика кількість людей загинула, і їхнім екіпажем на чолі з воєводою Вишатою довелось повертати додому суходолом. як свідчить Нестор, «коли Володимирові захотіли були потім на Русь (тобто додому) ніхто не пішов з ними. І мовив Вишата: «Я піду з ними». Зійшовши з корабля до них він сказав: «Якщо залишусь живий, то з ними, якщо загину, то з дружиною». Поблизу болгарського міста Варни невеличка рать Вашати була перейнята сильним військом візантійського полководця і 800 воїнів разом з Вишатою потрапили у полон.»

Здавалося Візантія здобула повну перемогу над Руссю. Але ображений Ярослав Мудрий, завдяки активній дипломатичній діяльності й діяльності у Західній Європі, загрожує Київської держави з європейськими монастирями та нацьковує орди печенігів на дунайські землі Візантії. Остання стала перед загрозою війни і пішла першою на переписання договору вже з більшими поступками русичам.

Рівночасно з походами на Чорне море українські князі організовували й на Каспій. Вже в перші половині ІХ ст. купці везли Каспійським морем крам та товари до Персії. Головною дорогою до Каспія була Волга (тоді Ітіль), але знаний був і дальший окружний шлях: з Дніпра кораблі йшли у Чорне море, здовж берегів берегів Криму до Азовського моря, Доном від устя вгору, а там де Дон найбільше зближаеться до Волги, човни перетягували волоком у Волгу і пливли далі.

воєнні походи на південно-східне узбережжя Каспійського моря проводив Олег у 913 р. (на хозарський каганат), Ігор приблизно у 943-944 рр. ходив на Закавказзя, про що так гарно описав поет Ні замі.

Більш пізні часи не відмічалися широкомасштабними морськими у східні країни. У великому поході Святослава на волзьких болгар та хозарську державу у 968 р. напевно теж брав участь флот, але про цю кампанію ніяких історичних звісток не маємо.

Отож, як не відділена середньовічна історія нашого народу, але ми маємо можливість скласти докладніше уявлення про зародження, становлення та розвиток морської галузі: судноходства та мореплавства, що символізувало про достатньо високий на той час рівень технічного прогресу.