2. Таблиці

Цифровий матеріал найчастіше представляють в таблицях. Таблиця може мати заголовок, його починають з прописної букви.

Основне поле таблиці (рис. 2.1) містить рядки (горизонтальні ряди) і графи (колонки). Заголовки рядків утворюють боковик. У верхній частині таблиці розміщують: головку боковика, заголовки граф і підзаголовки граф.

Таблиця 2.1 – Вигляд таблиці

Головка (заголовок боковика)	Заголовок граф
	підзаголовок графи	підзаголовок графи	підзаголовок графи
(заголовок рядка)
(заголовок рядка)

Рисунок 2.1 - Оформлення таблиці

Заголовки рядків і граф починають з прописної букви, підзаголовки - з рядкових букв, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з прописних букв, якщо вони самостійні.

Таблицю розміщують після першої згадки в тексті так, щоб її було зручно читати без повороту ТУД або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблиці нумерують арабськими цифрами в межах розділу. Над таблицею зліва поміщають слово "Таблиця" з порядковим

номером, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу). Якщо в ТУД таблиця одна, її також нумерують.

Якщо рядки або стовпці таблиці виходять за межі формату сторінки, її можна ділити на частини, розміщуючи їх одну під іншою, або поряд, або переміщаючи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик. Допускається при розділі таблиці головку або боковик нумерувати арабськими цифрами в лівій частині таблиці.

При перенесенні таблиці на інший лист в його правому верхньому кутку пишуть слово "Продовження" і номер таблиці, наприклад: "Продовження табл. 1.2".

На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, наприклад: "приведені в табл. 1.2".

Якщо всі фізичні величини, що приведені в таблиці, мають одні і ті самі одиниці, то позначення одиниці поміщають в заголовку через кому, наприклад: "Розміри виробів, мм". Позначення одиниці фізичної величини, загальної для всіх даних в рядку або графі, вказують у відповідному рядку боковика або в заголовку графи. Не допускається ділити заголовки таблиці по діагоналі і включати графу "номер по порядку".

2. Рисунки

Учбові тексти ілюструють графіками, діаграмами, схемами, кресленнями, фотографіями. Всі ілюстрації в ТУД називають рисунками. Рисунки нумерують в межах розділу, наприклад: Рисунок 2.3 (третій рисунок другого розділу). Якщо в ТУД міститься тільки один рисунок, то його також нумерують. На кожен рисунок повинне бути посилання в тексті, наприклад "приведено на рис. 2.3" або "складемо схему заміщення (рис. 2.5)". При повторному посиланні на одну і ту ж ілюстрацію вказують скорочено слово "дивись", наприклад: (див. рис. 2.3).

Рисунки виконують за допомогою комп'ютера або вручну, використовуючи креслярське приладдя, олівці, туш, пасту або чорнило темного кольору. Папір - білий, міліметровка або калька. Кальку і фотографії слід наклеювати на білий папір.

Рисунки можуть бути розташовані по тексту документа після першого посилання на них або розміщені на окремих листах так, щоб їх було зручно розглядати без повороту сторінки або з поворотом за годинниковою стрілкою. Якщо рисунки розташовані на окремих листах, то їх враховують в загальній нумерації. Рисунки невеликого розміру поміщають на сторінці по 2-3 шт. Рисунки повинні мати номер, назву і можуть мати пояснювальні написи. Останні розміщують вище над номером та назвою і нижче власне рисунка (рис 2.3).

Графіки якісних залежностей зображають в прямокутних координатах на площині, обмеженій осями координат без шкал значень величини. Вісі координат закінчують стрілками, які показують напрям зростання значень величин (рис. 2.2). Незалежну змінну відкладають по горизонтальній вісі (вісь абсцис).

При цьому інтервал зміни змінних по обох вісях вибирається незалежно один від одного так, щоб була представлена визначена область зміни змінних, але разом з тим графік би займав майже все поле рисунка. При цьому початок відліку «0» не обов'язково розміщувати на координатній осі, якщо це приводить до значного збільшення розмірів графіка (див. рис. 2.5)

На графіках, що виражають кількісні залежності (експериментальні або розрахункові), повинна бути координатна сітка (рис. 2.4). Інформаційність графіка багато в чому залежить від вибору масштабу змінних по вісям координат. При цьому за одиницю масштабу слід вибирати відрізки кратні 5, 10, 50 mm, які б відповідали 1, 2, 5 * 10ⁿ одиницям фізичної величини, що розміщується на цій вісі. Число поділок з цифрами на кожній вісі повинне бути мінімальним, але необхідним для порозуміння шкали. При використанні клітчатого або міліметрового паперу сітку можна замінити поділковими штрихами на вісях. Стрілки на вісях координат в цьому випадку ставити не прийнято. Цифри розміщують нижче за вісь абсцис і зліва вісі ординат, одиниці фізичних величин вказують по одній лінії з цифрами. Позначення змінних приводять по іншу сторону вісі.

Змінні слід позначати символом або словами (рис 2.4). Останній варіант застосовують, якщо змінна фігурує в ТУД один раз і введення для неї спеціального позначення недоцільно.

На одній координатній сітці допустимо зображати дві або більше функціональних залежностей, виділяючи їх лініями різних типів (рис. 2.3).

Характерні точки діаграми допускається відзначати графічно, наприклад, кружками, хрестиками і т.п. Позначення точок повинні бути роз'яснені нижче поля діаграми.

Якщо значення величини змінюється в широкому діапазоні (на декілька порядків), то його відкладають в логарифмічному масштабі.

При цьому на осі відкладають відрізки, пропорційні десятинному логарифму досліджуваної величини, проте цифри проставляють відповідно до значень цієї величини, а не її логарифму. З достатньою для більшості побудов точністю логарифмічну шкалу можна розмітити, розбиваючи відрізок L, що відповідає одній декаді, на відрізки 0.3L, 0.5L, 0.7L. Ці часткові відрізки відповідають значенням логарифму lg2 = 0.3; lg3 = 0.5; lg5 = 0.7. Приклади розбиття логарифмічної шкали приведені на рис. 2.6

Рисунок 2.6 – Приклади логарифмічних шкал

2. Виконання електричних схем

По ступеню деталізації і наближення від ескізного до робочого рішення розрізняють різні типи схем - функціональні, структурні і принципові.

У функціональних схемах пояснюються у вигляді передавальних функцій (математичних моделей) процеси, що відбуваються в окремих частинах схеми.

У структурних схемах виділені основні функціональні вузли без розкриття їх схемного рішення, а також показані зв'язки між цими вузлами.

У принципових схемах показані всі елементи схеми і зв'язки між ними, без дотримання відповідності їх реальному розташуванню.

Загальні вимоги до виконання схем встановлені ГОСТ 2.701-84. ЕСКД. «Схеми. Види і типи. Загальні вимоги до виконання».

Схема виконується без дотримання масштабу, а просторове розташування складових частин може бути довільним.

Правила виконання різних типів електричних схем встановлені ГОСТ 2.702-75.

Графічні позначення елементів на електричних схемах встановлені стандартами, перелік яких приведений в Додатку А, а позначення найбільш часто використовуваних приведені в Додатку Б.

Графічні позначення елементів і сполучаючі їх лінії зв'язку розташовують так, щоб забезпечити якнайкраще уявлення про взаємодію її складових частин.

Лінії зв'язку повинні складатися з горизонтальних і вертикальних відрізків і мати мінімальну кількість зламів і перетинів. Відстань між сусідніми паралельними лініями повинна бути не менше 3 mm. Лінії виконують товщиною від 0,3 до 0,4 mm (допускається від 0,2 до 1 mm).